Материал: Гроші та кредит_Посібник

MD = f (r),

де r — норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента.

Функціональна залежність (обернено пропорційну) попиту на гроші від рівня процентної ставки проілюстрована на рис. 7.4.

r, %

r0 =8%

Md0

Рис. 7.4. Залежність попиту на гроші від розміру процентної ставки

Бачимо, що при нормі процента, яка дорівнює 8%, попит на гроші (в

ліквідній формі) становить 400 млрд. г.о., а при зростанні норми відсотка до

12%, попит скорочується до 200 млрд. г.о. Це пояснюється тим, що суб’єкти під впливом бажання отримати додаткові доходи будуть вкладати їх в більш прибуткові активи, зменшуючи тим самим попит на власне гроші для транзакцій.

Вирішення питання про зберігання грошей у форм касових залишків чи фінансових активів здебільшого залежить від норми процента, яка в економічній теорії трактується як показник альтернативної вартості заощадження грошей.

Таким чином, можемо зробити висновок, що сукупний попит на гроші складається з двох частин: транзакційного (операційного) попиту (М1) –

функції від доходу (Q) і попиту на портфельні активи (спекулятивного попиту М2) – функції від норми процента (r)

140

Md = М1 + М2 = М(Q) + М(r) ,

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними,

почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон’юнктури ринку та ін.:

Додаткові чинники, що впливають на попит

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб’єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між усіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В

умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб’єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того,

інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вгору ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам’ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон’юнктури ринків узагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо.

В усіх цих випадках економічні суб’єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.

141

7.4. Механізм формування пропозиції грошей

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб’єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

Важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошового ринку: яка з них є первинною, а яка — вторинною.

Кейнсіанська парадигма стверджує, що оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші змінюється насамперед під впливом об’єктивних чинників, що формуються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші.

Тільки за цієї умови вплив суб’єктивного фактора на кон’юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей,

рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об’єктивними і не матимуть руйнівних наслідків.

Представники монетариської школи дотримуються дещо інших позицій.

Банківська система управляє пропозицією грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші,

використовуючи наявні в її арсеналі інструменти. Серед них важливе місце належить таким макроекономічним показникам, як грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор. Вони широко використовуються під час визначення потенційних можливостей емісії і прогнозування динаміки грошової маси.

Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошово-кредитний мультиплікатор формується пропозиція грошей.

142

Тоді пропозиція грошей (Мs) прямо пропорційна грошовій базі (Мh) і

залежить від величини грошового мультиплікатора (т) :

Мs = Мh • m , (1)

Грошову базу, яка має властивості мультиплікаційного впливу на пропозицію грошей, ще називають ланкою підвищеної ефективності або

«сильних» грошей. Цей показник відомий у монетарній теорії як Мh – hignpowerel money. Він визначає категорію грошей, котра може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто належить до найважливіших показників діяльності банківської системи з погляду впливу на ситуацію, що складається на грошовому ринку.

За структурою грошова база складається з суми готівки в обігу, готівки в сейфах (залишків кас банків) і резервів комерційних банків, що перебувають на рахунках у центральному банку. При цьому загальний обсяг банківських резервів охоплює суму запасів готівки у касах комерційних банків та їхніх коштів на рахунках у центральному банку (рис. 7.5).

Грошова база (Mh)

Грошова маса (М1)

Рис. 7.5. Компоненти грошової бази та пропозиції грошей

На рисунку грошова маса (пропозиція) показана як сума двох грошових компонентів: Мо (готівка в обігу) і D (депозити до запитання):

М1 = М0 + D ,

Грошова база включає: М0 (гроші готівкою) і R (банківські резерви):

Мh = М0 + R ,

143

Банківські резерви – це резервна категорія, яка охоплює також готівку,

що перебуває у касах банків. Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових

маси. Це означає, що готівка може переходити у форму депозитних грошей,

збільшуючи банківські резерви, і навпаки. В обох випадках загальна маса

грошей (М1) залишиться незмінною. Наявність такого зв'язку створює монетарну базу для впливу на масу грошей через систему регулювання банківських резервів Для цього в кожній країні вводиться механізм обов'язкового резервування банківських пасивів.

Якщо фактична сума резерву, включаючи залишок каси, виявиться меншою, ніж сума обов'язкового резерву, банк зобов'язаний негайно поповнити свої резерви. Якщо фактичний резерв виявиться більшим від обов'язкового, це свідчить про наявність у банку вільного (наднормативного) резерву, в межах якого комерційний банк може здійснювати кредитну експансію. Отже, вільні резерви відіграють роль кредитного потенціалу банку.

Зв'язок між монетарною базою та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошово-кредитного мультиплікатора.

Грошово-кредитний мультиплікатор – це величина множника

(коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Так, зміна норми обов’язкового резервування викликає протилежну за напрямом зміну коефіцієнта (m) мультиплікації грошової маси,

оскільки він визначається за формулою

m 1r ,

де r — норма обов’язкового резервування.

Тому чим нижчою буде норма (r), тим вищим буде коефіцієнт мультипликації, а отже більшим загальний обсяг грошової пропозиції, і

навпаки.

144