Материал: Форми і методи перевірки знань, умінь і навичок молодших школярів

Форми і методи перевірки знань, умінь і навичок молодших школярів

Зміст

Вступ

Розділ І. Засвоєння знань, умінь і навичок. Форми і методи організації навчання з математики в початковій школі

.1 Поняття і сутність знань, умінь і навичок

.2 Методи навчання та їх види

1.3 Форми організації навчання учнів на уроці математики

Розділ 2. Форми і методи перевірки знань, умінь і навичок молодших школярів

.1 Перевірка знань, умінь і навичок учнів початкової школи з математики

.2 Форми і методи перевірки знань, умінь і навичок з математики в початковій школі

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми курсової роботи. Шляхи підвищення якості освіти пов'язуються з оновленням змісту освіти, освітніх програм, педагогічних і управлінських технологій, які забезпечують становлення соціально активної, творчій особистості громадянина, здатної здійснювати самостійний життєвий вибір, самоосвіту, особистісне самовдосконалення.

Серед актуальних завдань щодо модернізації української шкільної освіти - орієнтація процесу формування ключових компетенцій, заснованих на виключно готовності учнів використовувати засвоєні знання і набутий способи діяльність у реальному житті на вирішення практичних завдань.

Математика одна із опорних предметів середньої школи: вона забезпечує вивчення інших дисциплін. Практичні вміння і навички математичного характеру необхідні трудовій та фаховій підготовці школярів.

Основне завдання навчання математиці у школі - забезпечити міцне і свідоме оволодіння учнями системою математичних знань і умінь необхідних у повсякденному житті та найменшою трудовою діяльності кожного члена сучасного суспільства, достатніх вивчення суміжних дисциплін і продовження навчання.

Розкриваючи внутрішню гармонію математики, формулюючи розуміння вроди й вишуканості математичних міркувань, сприяючи сприйняттю геометричних форм, засвоєнню поняття симетрія, математика вносить значний внесок у естетичне сприймання учнів. Її вивчення розвиває уяву школярів, істотно збагачує і розвиває їх просторові уявлення.

Однією з важливих структурних елементів кожного уроку математики всього процесу навчання загалом є перевірка знань і умінь учнів. Вона перебуває у зоні пильної уваги вчителя, свідчить про результати навчання. Хороший вчитель стане викладати новий матеріал, доки переконається у його розумінні й засвоєнні всіма учнями хіба що пройденого. Для школяра перевірка його знань і умінь є нерідко джерелом глибоких переживань - вона відчуває задоволення своєю низькооплачуваною роботою, відчуває гордість, отримавши високий оцінку, чи, навпаки, зневірюється у власних силах, інколи ж інтерес до вченню.

Об’єкт дослідження - форми і методи перевірки знань, умінь і навичок молодших школярів.

Предмет дослідження - використання різних форм і методів для перевірки знань, умінь і навичок з математики у початковій школі.

Гіпотеза - якщо в процесі навчання вміло використовувати різні форми та методи перевірки знань, то результати навчання значно зростуть.

Мета курсової роботи полягає у дослідженні форм і методів перевірки знань, умінь, навичок з математики початкових класів.

Відповідно до даної теми метою роботі було поставлено такі завдання:

. Дати визначення поняття і розкрити сутність знань, умінь і навичок.

.Охарактеризовать роль і функції перевірки знань, умінь і навичок учнів з математики у початкових класах.

. Розглянути види й способи перевірки і врахування знань, умінь з математики.

Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя початкових класів щодо використання різних форм та методів перевірки знань, умінь і навичок з математики в початковій школі.

Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ І. Засвоєння знань, умінь і навичок. Форми і методи організації навчання з математики в початковій школі

1.1    Поняття і сутність знань

знання перевірка школяр

Знання становлять ядро змісту навчання. За підсумками знань у учнів формуються вміння і навички, розумові і практичні дії; знання є основою моральних переконань, естетичних поглядів, світогляду.

Поняття "знання" багатозначне і має низку визначень. Воно визначається як частина свідомості, як щось спільне у відбитку предметного розмаїття, як спосіб упорядкування дійсності, як певний продукт і результат пізнання, як спосіб відтворення свідомості пізнаваного об'єкта.

В "Українській педагогічної енциклопедії" "знання" визначаються так: "перевірений суспільно-історичної практикою і посвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності; адекватне її свій відбиток у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій. Знання фіксуються у вигляді знаків природного і штучного мов". [2]

В усіх цих визначеннях говориться, переважно, про наукові знаннях. Але, крім наукових є життєві знання, знання особистісні, які відомі одній людині. Л.М. Фрідман, проаналізувавши існуючі визначення поняття "знання", наводить його визначення загальнішого характеру: "Знання - це результат нашої пізнавальної діяльності незалежно від того, як і в якій формі ця діяльність відбувалася: почуттєво чи байдуже; безпосередньо чи опосередковано; за словами інших у результаті читання тексту, під час перегляду кіно, чи телефільму тощо. Цей результат пізнання людина виражає за допомогою мови, жестів, міміки.” Отже, будь-яке знання є продукт пізнавальної діяльності, виражений у знаковій формі.

Багатозначність у визначенні поняття "знання" зумовлена безліччю функцій, яке реалізується знаннями. Приміром, в дидактиці знання те, що має бути засвоєно, тобто як ціль навчання, відтак здійснення дидактичного задуму, як зміст і як засіб педагогічного впливу. Як ресурси педагогічного впливу знання виступає входячи до структури минулого індивідуального досвіду учня, воно змінює і перетворює цей дивний організм і тим самим підвищує рівень психічного розвитку учня.

Знання і обраний шлях їх засвоєння - передумова розумового розвитку учнів. Самі собою знання ще не забезпечують повноти розумового розвитку, але при їх відсутності або недостачі останнє неможливе. Будучи складовою світогляду людини, знання великою мірою визначають його моральні погляди й переконання, вольові риси особи і служать одним із джерел схильностей та інтересів людини, необхідною умовою розвитку її здібностей.[2]

З урахуванням перелічених вище дидактичних функцій знання перед учителем стоїть ряд завдань:

· а) перевести знання з його фіксованих форм у процес пізнавальної активності учнів;

· б) перетворити знання з плану вираження у зміст мисленнєвої діяльності учнів;

· в) зробити знання засобом формування людини, як особистості і суб'єкта діяльності.

Знання може мати різні якості. Такими, наприклад, є: системність, узагальненість, усвідомленість, гнучкість, дієвість, повнота, міцність.

Знання, об'єкти, одержані у процесі навчання, характеризуються різною глибиною проникнення, що, в своєю чергу, зумовлено: досягнутим рівнем пізнання цієї галузі явищ; цілями навчання; індивідуальними особливостями учнів; вже наявними в них запасом знань; рівнем їх розумового розвитку; відповідністю засвоєного знання віку учнів.

Розрізняють глибину й ширину знань, ступінь повноти охоплення ними предметів і явищ цієї галузі дійсності, їх особливості, закономірностей, і навіть ступінь деталізованості знань. Організоване шкільне навчання вимагає чіткого визначення глибини і широти знань, встановлення їхнього обсягу і конкретного змісту.

Усвідомленість, осмисленість знань, насиченість їх конкретним змістом, вміння учнів як назвати й описати, так і пояснити студійовані факти, вказати їх взаємозв'язки й обґрунтувати засвоювані об’єкти - усе це відрізняє змістовні знання формалізованих. Бо в школі діагностується переважно повнота і міцність знань, решту параметрів знань у їх вплив розумовий розвиток залишаються нерідко поза увагою вчителя.

Основою засвоєння знань є активна мислительна діяльність учнів, яку направляють вчителі.[9] Процес навчального пізнання складається з кількох етапів.

Перший із них - сприйняття об'єкта, що є виділенням цього об'єкта з фону і визначенням його істотних властивостей. Етап сприйняття змінює етап осмислення, у якому відбувається розсуд найістотніших поза- і внутрішньосуб’єктивних зв'язків і стосунків.

Наступний етап формування знань передбачає процес зйомки і запам'ятовування виділених властивостей і стосунків внаслідок багаторазового сприйняття і фіксації. Потім процес перетворюється на етап активного відтворення суб'єктом сприйнятих і понятих істотних властивостей і стосунків. Процес засвоєння знань завершує етап їх перетворення, пов'язаної або із включенням знову сприйнятого знання на структуру минулого досвіду, або з його як засіб побудови чи виділення іншого нового знання. Найчастіше перелічені етапи формування знань беруть у ролі критеріїв оцінки рівнів їх засвоєння.

Отже, знання проходить шлях від первинного осмислення і буквального відтворення, далі до розуміння; застосування знань у знайомих умовах; оцінювання самим учнем корисності, новизни цього знання[2].

Знання можуть засвоюватися на різних рівнях:

репродуктивний рівень - відтворення на зразок, за інструкцією;

продуктивний рівень - пошук і освоєння перебування нового знання, нестандартного способу дії.

Розділяючи репродуктивний і продуктивний види роботи, і розглядаючи їх структуру з погляду самостійності виконання, В.П. Беспалько виділив такі рівні засвоєння навчальної інформації.

Характеристика рівнів засвоєння навчальної інформації

(по В.П. Беспалько)

Згадані критерії рівнів засвоєння знань знайшли широке використання у педагогічній практиці, і у наукових цілях в оцінці якості засвоєння знань школярами.

Сутність умінь і навичок

Безпосередніми цілями будь-якого предмета є засвоєння учнями системи знань оволодіння певними вміннями і навичками. Оволодіння вміннями і навичками відбувається з урахуванням засвоєння дієвих знань, які визначають відповідні вміння і навички, тобто. вказують, як слід виконувати ту чи іншу дію.

До цього часу не уточнені співвідношень між поняттями "вміння" і "навички". Більшість психологів і сучасних педагогів вважають, що вміння - вища психологічна категорія, ніж навички. Педагоги-практики дотримуються зворотної погляду: навички представляють вищу стадію оволодіння фізичними вправами і трудовими діями, ніж вміння.

Одні автори під вміннями розуміють можливість здійснювати на фаховому рівні якусь діяльність, ї цієї точки зору вміння формуються з урахуванням деяких навичок, характеризуючих ступінь оволодіння діями. Тому навички передують вмінню.

Інші автори під вміннями розуміють можливість здійснювати якусь дію, операцію. З їхнього поняття, вміння передують навичкам, як більше досконала стадія оволодіння діями.

Уміння - це спроможність до дії, яка досягла найвищого рівня сформованості, здійснюваного повністю свідомо.

Навик - це спроможність до дії, котрий досяг найвищого рівня сформованості, здійснюваного автоматизовано, без усвідомлення проміжних кроків.

Коли людина читає книжку, контролюючи стиль і зміст , то зчитування літер і слів відбувається автоматично. Коли ж вона читає рукопис, виявлення у ній помилок, то контроль спрямований вже на сприйняття літер і слів, а смислова сторона написаного переходить на другий план. [[4]]

Уміння - це проміжний етап оволодіння новим способом дії, заснованим на якомусь правилі (знанні) і відповідатиме правильному використанню знання на процесі рішення певного класу завдань, але ще яке сягнуло рівня досвіду. Після цього процесі практичного використання цього знання воно набуває деяких операційних характеристик, виступаючи у формі правильно виконуваної дії, регулюючої це правило. Що стосується будь-яких виникаючих труднощів учень звертається до правил з метою контролю за виконаною дією або за роботою над допущеними помилками.

Навики - це автоматизовані компоненти свідомої дії людини, що виробляються у його виконанні. Навик виник як свідомо автоматизуюча дія і далі функціонує як автоматизований спосіб її виконання. Те, що ця дія стала навиком, означає, що індивід внаслідок вправи здобув можливість здійснювати цю операцію, не роблячи виконання дії свідомо.[2]

Це означає, коли ми формуємо у процесі навчання в учня здатність здійснювати якусь дію, то спочатку він виконує цю дію розгорнуто, фіксуючи у свідомості кожен крок виконаної дії. Тобто здатність виконувати дію формується спочатку як вміння. В процесі тренування і виконання цієї дії вміння вдосконалюється, процес виконання дії згортається, проміжні кроки цього процесу перестають усвідомлюватись, дія виконується повністю автоматизовано - в учня утворюється звичка у виконанні цієї дії, тобто вміння перетворюється на звичку.

Однак у деяких випадках, коли дія складна, і виконання складається з багатьох кроків, незалежно від вдосконалення дії вона залишається умінням, не перетворюючись на звичку. Тому вміння і навички різняться ще залежністю від характеру відповідних дій.

Якщо дія елементарна, проста, що використовується широко і під час складніших дій, її виконання формується зазвичай як навик, наприклад, звичка писати листи, читання, усних арифметичних дій над невеликими числами тощо. Якщо ж дія складне, то виконання цієї дії, зазвичай, формується, як вміння, до складу якої, входить кілька навичок.

Отже, термін "вміння" має два значення:

) Як початковий рівень оволодіння будь-якою простою дією. І тут навик сприймається як вищий рівень оволодіння цією дією, автоматизоване його виконання: вміння перетворюється на навик.

) Як здатність усвідомлено виконувати складну дію з допомогою низки навичок. І тут навик - це автоматизоване виконання елементарних дій, із яких складається складне дія, яке виконується з допомогою вміння.