При вирішенні проблеми співвідношення об'єктивної діяльності людей, об'єктивних обставин і людської свободи в історії філософської думки існували два протилежні напрями - фаталізм та волюнтаризм.
Фаталізм (латиною - визначений долею) - філософські погляди, що ґрунтуються на визнанні панування над людиною і суспільством сліпих невідворотних сил, які нібито наперед визначають їхню долю. (Платон, Філон Александрійський, Гегель та ін.). У суспільстві, на думку фаталістів, діють виключно об'єктивні закономірності. Ці закономірності цілковито визначають функціонування та розвиток соціуму.
Протилежний напрям - волюнтаризм (латиною - воля) - філософські погляди, що заперечують закономірність і необхідність у природі і суспільстві. Волюнтаризм абсолютизує волю суб'єкта історичної дії, його свободу. Найвідомішими представниками волюнтаризму були А.Шопенгауер, Ф. Шіцше, М. Вебер, А.Тойнбі та ін.
В історії суспільно-філософської думки існували концепції, що намагались подолати крайнощі фаталізму та волюнтаризму. Це так званий історичний матеріалізм марксизму, неофрейдизм, ідеї франкфуртської школи (М.Хоркхаймер (1895-1973), Т.Адорно (1903-1969), Г.Маркузе (1898-1979) та інші).
Ці концепції тлумачать розвиток суспільства як імовірний процес. У ньому соціальне ціле є результатом взаємодії багатьох факторів. Історична закономірність формується через діяльність людей як закон-тенденція. Іншими словами, закономірності визначають лише основну лінію розвитку суспільства і не враховують багатьох випадковостей та відхилень.
На відміну від природної закономірності соціальна закономірність має цілий ряд специфічних ознак.
Які ж ознаки соціальних законів, що обумовлюють розвиток суспільства?
По-перше, соціальні закони - це закони людської діяльності. Поза людською діяльністю немає і бути не може соціальної закономірності.
По-друге, соціальні закони - це закони не лише матеріальної, а й духовної діяльності людей.
По-третє, у розвитку суспільства діють як динамічні, так і статистичні закономірності. Статистичні закономірності функ.
По-четверте, соціальні закони носять історичний характер. Соціальні дії відбуваються більш активно ніж еволюція природи.
Соціальний організм надзвичайно динамічний і тендітний. Його закони дають змогу охопити лише загальну лінію розвитку. А це робить маловірогідним одержання точних термінів певної події.
Чи можемо ми стверджувати, що всі соціальні закони вже відкриті? Очевидно ні. Досить значною є система соціальних законів, що функціонують в певних сферах суспільства і вивчаються конкретними соціальними науками (демографією, політологією, правознавством, мистецтвознавством, мовознавством тощо).
Найбільш яскраво закономірності суспільного життя виявляються в залежності суспільства від природи, від астрофізичних чинників.
В історії діють люди, що наділені волею, свідомістю, пристрастями. З цього випливає, що розвиток суспільства постає як єдність двох тенденцій - свідомості і стихійності. Основними ознаками свідомого використання суспільних законів є:
1) адекватне відображення цих законів;
2) планування суспільного розвитку і передбачення його результатів;
3) збіг поставлених цілей і реальних результатів діяльності. Ознаками стихійності суспільних процесів можна вважати:
1) незнання об'єктивних законів;
2) хаотичність дій суб'єктів соціального розвитку;
3) непередбачуваність та неконтрольованість наслідків людської діяльності;
4) невідповідність поставлених цілей досягнутим результатам.
У цілому це буде орієнтація не на закономірне, а на випадкове.
Чим обумовлена випадковість у розвитку суспільства і яку роль вона відіграє? Часто-густо випадковість стає формою прояву історичної необхідності, формою реалізації закономірності.
У цілому це буде орієнтація не на закономірне, а на випадкове.
Чим обумовлена випадковість у розвитку суспільства і яку роль вона відіграє? Часто-густо випадковість стає формою прояву історичної необхідності, формою реалізації закономірності. Вона може бути способом перетворення можливості на дійсність.
Необхідність у суспільстві, як правило, діє у вигляді стихійної сили, що прокладає собі шлях через безмежну кількість випадковостей. Вона виявляє себе лише як кінцевий результат діяльності.
Випадковість виражає зовнішню зумовленість явищ, те, що може статися або й не статися, відбутися так або по-іншому. Як правило, вона з'являється в точці перетину подій та процесів, кожна з яких має необхідний характер. У конкретному суспільному житті будь-яка подія в один і той же час, але в різних відношеннях є і необхідною, і випадковою. Ця подія має як необхідні так і випадкові аспекти у їх взаємопроникненні.
Виникнення синергетики та поширення її принципів на людську історію привело до встановлення глибинної єдності і взаємопроникнення необхідності і випадковості. Необхідність реалізує себе між точками біфуркації (розгалуження траєкторії руху). А у самих точках біфуркації найбільш яскраво проявляється випадковість і людська свобода. Саме тут відбувається «вибір» соціальною системою варіантів свого подальшого розвитку.
В розвитку соціальних систем завжди буває так, що те, що відбулося могло й не відбутися, а натомість могло відбутися щось інше. Уявлення про «лінійну» підпорядкованість суспільного розвитку об'єктивним законам, що нібито діють автоматично, змінюються «нелінійністю» соціальної динаміки.
Закономірності соціальної динаміки за своєю суттю є законами людської свободи. Людина як суб'єкт діяльності має обрати одну з багатьох альтернативних можливостей свого майбуття. У цьому виборі і свобода, і відповідальність людини.
Свобода як діяльність на підставі пізнаної необхідності носить різноманітний характер. Але сутність її одна - вибір з безлічі можливих варіантів. Людина не є вільною у виборі об'єктивних умов своєї діяльності, проте вона має певну свободу у виборі цілей та засобів досягнення обраних цілей. Отже,
2. Унікальність людини;
3. Обмеження передбачуваності соціальних подій;
4. Нелінійність розвитку всесвітньої історії;
5. Глибокий генетичний зв'язок людини і Космосу. Таким чином, суспільство є надзвичайно складним, системним предметом пізнання. Процес його пізнання почався ще в античності і продовжується в наш час.
Розвиток суспільства носить закономірний синергетичний характер. Людина може пізнати закономірності суспільного розвитку і діяти відповідно до них.
Запитання для самоконтролю.
1. Що таке суспільство?
2. Як співвідносяться соціальна філософія і соціологія?
3. Які основні підходи до осягнення суспільства як системи, що самоорганізується і саморазвивається?
4. Які є основні концепції діяльності?
5. Що таке спілкування, які його характерні риси?
6. В чому полягає специфіка суспільних закономірностей?
7. Що таке соціальна свобода?
1. Поняття природи. Погляди на природу в історії філософської думки.
2. Природа і суспільство.
3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення.
1. Андрущенко В. Н., Михальченко М. І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій - К., 1996. - С. - 135.
2. Алексеенко Й. Р., Кейсевич Л. В. последняя цивилизация? - К„ 1997.
3. Булатов М. О., Малєєв К. С., Загороднюк В. П., Солонько Л. А. Філософія ноосфери: Філософський зміст і сучасний смисл феномена ноосфери - К., 1995
4. Баландин Р. К., Бондарев Л. Г. Природа й цивилизация. — М., 1988 - 391с.
5. Вернадский В. Й. Размышление натуралиста. В 2-х кн. Пространство й время в неживой й живой природе. М., 1975. - 175 с. Глобальные проблеми й общечеловеческие ценности: Пер. с англ. Сост. Л. Й. Васильченко, В. Е. Ермолаев - М.: Прогресе, 1990. - 495с.
6. Киселев Н. Н. В гармонии с природой - К., 1986.
7. Крисаченко В. С. Антологія людини і довкілля: В 2-х кн. -К., 1995.
8. Новиков Ю. В. Природа й человек - М., 1991. - 223с.
9. Швейцер А. Благоговение перед жизнью - М., 1992.
Знати основні поняття:
Природа, біосфера, соціосфера, антропосфера, ноосфера, анімізм, тотемізм, екологія, демографія, мальтузіанство і неомальтузіанство, урбанізація і деурбанізація, географічній детермінізм.
Перш ніж розглянути складну проблему взаємодії суспільства і природи, слід визначити основні поняття, що входять до цієї проблеми. Поняття "природа" в науковій літературі вживається у двох значеннях. У широкому розумінні термін "природа" охоплює і суспільство, і навколишній світ, тобто є синонімом Всесвіту. У вузькому розумінні природа - це частина матеріального світу, яка протистоїть суспільству і взаємодіє з ним. Природа як складова частина світової цілісності становить основу буття суспільства. Суспільство — це сукупність усіх спохня тверда оболонка земної кулі. Вона сформувалась близько 5 млрд. років тому. Гідросфера - це сукупність вод планети. Біосфера - сфера існування живої речовини. Це найскладніша природна підсистема географічної оболонки. Просторово біосфера охоплює:
- тропосферу (нижню частину атмосфери до 10-15 кілометрів);
- кору вивітрювання на 2-3 кілометри в глибину від поверхні Землі;
- всю гідросферу.
Цей простір населяє близько 1,5 млн. видів тварин та 0,5 млн. рослинних видів.
З точки зору сучасної науки, перші ознаки життя на Землі з'явилися близько 3,8 млрд. років тому.
З появою людини в історії біосфери розпочався новий період. В цей час формується соціосфера - навколоземний простір, який охоплює людство і змінюване ним природне середовище. В соціосферу входять біотехносфера і антропосфера. Біотехносферою вважають перетворену людиною біосферу. Антропосфера - це людство в цілому.
Виникнення життя на Землі стало можливим завдяки тому, що наша планета перебуває на найоптимальнішій відстані від Сонця — 150 млн/км. Якби Земля перебувала на 16 млн. км. далі, то вона була б покрита льодом. А якби на 16 млн. км. ближче, то вся вода випарувалася б.
Найзагальніше уявлення про взаємодію людини і природи відображається у понятті "навколишнє середовище". Це середовище поділяють на природне і штучне. Природне навколишнє середовище — це так звана перша, неолюднена природа. Вона існує незалежно від людини та її діяльності. Штучне природне середовище — це друга природа, яка охоплена практичною діяльністю людини. До другої природи належать:
- матеріальні речі, створені людиною;
- рослини і тварини, виведені людиною;
- суспільні відносини, пов'язані з соціальною формою руху матерії тощо.
Форми відношень людини та природи не залишаються постійними. У міфології природа уподібнюється людині, вона ан-
- рослини і тварини, виведені людиною;
- суспільні відносини, пов'язані з соціальною формою руху матерії тощо.
Форми відношень людини та природи не залишаються постійними. У міфології природа уподібнюється людині, вона антропоморфна. Всі явища природи і навіть надприродні істоти, наділяються зовнішністю і фізичними рисами людині. Природний та соціальний світ у цьому типі світогляду ще не розрізняється.
Однією з ранніх форм відношень людини та природи був анімізм (від латинського "анімус" - життя, дух) - це віра в душі і духів. Весь світ, вся природа в уяві людей наповнені добрими та злими духами. Добрий дух домівки - домовик, лісу -лісовик, поля - польовик.
Поряд з анімізмом мав і має місце тотемізм (від індіанського "ототеман" - його рід) - родова форма суспільної свідомості. Це віра у спорідненість людини з тваринами або рослинами. І тепер серед людей деяких племен Австралії існує віра в те, що вони після смерті знову з'являться у цьому світі у вигляді акул або бананів. Тому вони підгодовують акул і не вживають бананів. Корову в Індії обожнюють. Індуси щоденно їй вклоняються, несучи свіжу траву та квіти.
Вже в античному мисленні існувала ідея про єдність людини та природи (космосу). Людина трактувалася як частина космосу ("мікрокосм"), а розум людини вважався часткою світового розуму. Сам же космос розглядався як живий і досконалий організм. У світоглядній орієнтації середньовічної релігійної філософії природа тлумачилася як боже творіння. Так, у Біблії зазначено: "Спочатку Бог створив небо та землю, відділив небо від суші і повелів з'явитися рослинам". Людина ж була створена за образом і подобою Божою. Життя людини - це постійна боротьба божественного начала (душі) з гріховним природним началом (тілом).
В епоху Відродження природа розглядалася як джерело людських радощів, естетичної насолоди. Про це свідчать шедеври живопису того періоду. Світоглядною спрямованістю відродження стає відкриття самоцінності людської особистості. Людина уявляється не просто як природна істота. Вона стає творцем самої себе і цим відрізняється від решти природних істот.
Якісно нове ставлення людини до природи з'являється у філософії Нового часу. В цей період природа розглядається як об'єкт інтенсивної перетворюючої діяльності людини. Англійський філософ Ф. Бекон головне завдання філософії бачив у пізнанні природи та панування над нею ."Людина є власником і володарем природи", - вважав французький філософ Р. Декарт.
У філософії Просвітництва природа протиставляється цивілізації. Французький філософ Жан-Жак Русо стверджував, що перехід людини від природного стану до цивілізації є джерелом усіх її нещасть.
Французький філософ, просвітитель Ш.Монтеск'є (1689-1755) вважається засновником географічного детермінізму у філософії. Це система ідей, поглядів, уявлень, що стверджують домінуючу залежність соціуму від географічних умов.
У творі "Про дух законів" Монтеск'є стверджував, що народи лише на підставі клімату стають сміливими чи безвільними. Аналогічні думки обстоював англійський філософ Г.Бокль (1812-1863). Він також вважав, що багатство народу та його добробут обумовлені залежністю від клімату і ґрунту. Причина ж економічної та культурної відсталості народів Азії та Африки криється в жаркому кліматі.
Творчість прихильників географічного детермінізму мала позитивне значення. Це була спроба "позарелігійного" осмислення факторів розвитку соціуму.
Глобальна криза XX століття ще більше актуалізує проблему географічних факторів. Зростання практичної діяльності людини та її вплив на природу стає початком нового етапу геологічної історії Землі. Поняття біосфера у XXI ст. еволюціонує до розуміння ноосфери.
Поняття "ноосфера" (від грецького "ноос" - розум і "сфейрос" - сфера) виникло на початку XX ст. Його введено в науковий оборот французькими філософами Е.Леруа та Тейяром де Шарденом. Ноосферу вони розглядали як ідеальне утворення, як особливу позабіосферну "оболонку думки" планети.
Принципово інший зміст вкладається у поняття "ноосфера" видатним російським ученим В. І. Вернадським (1863-1945). На його думку, навколо Землі дійсно утворилася "оболонка" антропогенного походження. Але це не ідеальна сфера, а сфера взаємодії суспільства і природи, яка перебудована колективним розумом.