Принципово інший зміст вкладається у поняття "ноосфера" видатним російським ученим В. І. Вернадським (1863-1945). На його думку, навколо Землі дійсно утворилася "оболонка" ан­тропогенного походження. Але це не ідеальна сфера, а сфера взаємодії суспільства і природи, яка перебудована колективним розумом.

Сутність ноосфери можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів у неживій природі забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість суспільства і природного середовища забезпечується людським розумом і волею. Це означає, що саме людина повинна взяти на себе всю відповідальність за подальшу еволюцію як біосфери, так і самої себе.

Необхідність гуманного ставлення до живої природи відо­бражена у вченні німецьке - французького філософа Альберта Швейцера (1875-1965). В основу своєї філософії, названу ним "новим раціоналізмом", він поклав не знання про світ, а сам факт життя. Він закликав придивлятися до кожної живої істо­ти. Саму людину Швейцер визначав так: "Я є життя, що живе серед життя, яке теж хоче жити". Принципом всієї філософії повинно бути благоговіння перед життям. У цьому розумінні добро - це діяння, спрямоване на збереження й удосконалення життя.

2. Природа і суспільство

Люди живуть на Землі спільно. Їх життя пов'язане не з усією природою, а з певною її частиною - географічним середо­вищем. Самі ж люди є природними істотами, що живуть за за­конами природного світу. Отже, природа є необхідною умовою функціонування та розвитку суспільства.

Природні умови можуть або сприяти розвитку суспільства, або ж певного мірою гальмувати цей розвиток.

Як же природні умови впливають на розвиток суспільства?

По-перше, природа забезпечує суспільство необхідними йо­му резервами. Це запаси корисних копалин, енергетичних ре­сурсів Землі, ресурси води та кисню тощо.

По-друге, будь-яка матеріальна річ, виготовлена людиною, створюється з природної речовини. Світ матеріальних речей - знарядь і засобів праці, житла й виробничих приміщень, транс-

США урожайність зернових в два рази вища ніж в Україні. Але там 80% посівної площі знаходиться у сприятливих субтропіч­них умовах. У нас 80% посівної площі - зона ризикованого зем­леробства.

По-четверте, суттєвим є вплив природних умов на форми і темпи історичного процесу. Засухи, повені, виверження вулка­нів, землетруси можуть знищувати результати людської праці і, відповідно, гальмувати розвиток суспільства.

По-п'яте, природа суттєво впливає на сімейно-побутову сфе­ру життєдіяльності суспільства. Такі соціальні інституції, як шлюб, медичні заклади, похоронні служби безпосередньо пов'язані з біологічною природою людини.

По-шосте, проявом природних умов є расовий поділ суспі­льства. Природно-расовий поділ суспільства відіграє певну роль у соціальній історії. На його основі виникають і расові конфлі­кти, і прояви расової солідарності.

По-сьоме, природним процесом є зростання народонаселен­ня. Витоками зростання народонаселення є родина як природне об'єднання чоловіка й жінки.

Таким чином, природне начало проявляється в усіх сферах суспільного буття.

У свою чергу суспільство суттєво впливає на природу. По-перше, людиною різко розширюється просторові межі освоєння природи. На сьогодні вся поверхня земної кулі освоє­на людиною. Людина вийшла у космос і також використовує його у своїх цілях.

По-друге, відбувається подальше освоєння природи "вглиб". Якщо у XVIII ст. використовувалися лише близько ЗО хімічних елементів, а в XIX ст. - близько 50, то на початку XX ст. - вже 60. Нині використовуються майже всі природні і багато штуч­них хімічних елементів.

По-третє, посилюється інтенсивність використання природ­них ресурсів. Нині щорічно видобувається майже 100 млрд. тон різноманітної руди, нафти, будівельних матеріалів. Людиною виведено більш 400 порід великої рогатої худоби, понад 200 по­рід овець, більш 2 тис. видів рослин тощо.

По-четверте, посилюється вплив людини на структуру при­родного середовища. Змінюється природний ландшафт і навіть клімат. Не можна не бачити суперечливість цього процесу. Не можна радіти з приводу перемог над природою. Кожна з цих перемог має, в першу чергу, ті результати, на які ми розрахо­вували. Але непередбачені результати знищують значення пер­ших.

3. Сучасні екологічні і демографічні проблеми та шляхи їх вирішення

Поняття "екологія" (від грецького "екос" - будинок, житло і "логос" - вчення, наука) вперше було вжито німецьким біологом Е. Геккелем (1834-1919). Він визначав екологію як науку про взаємовідносини тварин і навколишнього середовища. На думку Геккеля, екологія має вивчати сукупність живих організмів, які взаємодіють один з одним і утворюють з оточуючим їх сере­довищем єдину систему.

У наш час поняття "екологія" поширюється також і на лю­дину, на взаємодію природи і суспільства. У 50-х роках XX ст. формується нова наука - соціальна екологія. Соціальна еколо­гія - це наука, що вивчає проблеми прогнозування, плану­вання та управління процесом взаємодії суспільства з при­родою.

Сьогодні екологічну ситуацію у світі можна охарактеризу­вати як критичну. Технологічна діяльність людини зумовила глобальну екологічну кризу. Суть екологічної кризи можна ви­разити двома словами: забруднення та виснаження. Соціальна філософія виділяє кілька історичних етапів взаємодії суспільст­ва і природи та наслідки цих взаємодій.

Перший етап - це період від виникнення гомосапієнса до появи скотарства та землеробства. Людина жила полюванням, рибальством та збиральництвом. То була єдність людини і при­роди. Людина ще не виділялася з природи.

Другий етап - це період землеробства і скотарства. Люди­на починає активно перетворювати природу. Відбувається осво­єння нових територій, будівництво іригаційних споруд, вирубу­вання лісів тощо.

Третій етап розпочинається з промислової революції ХУШ ст. Саме в цей час виникає ідея панування людини над природою. Через машинне виробництво вплив людини на при­роду починає ставати згубним.

Четвертий етап пов'язаний з початком науково-технічної революції у середні XX століття. Довкілля забруднюється не 125 лише відходами виробництва, а й радіоактивними речовинами. Створюються штучні (синтетичні) матеріали, які природа сама переробити не може. Колосально зростає обсяг виробництва і використання природних ресурсів.

Отже, старий тип відносин суспільства з природою на сьо­годні себе повністю вичерпав. Людство постало перед альтерна­тивою - або перейти до якісно нового стану взаємодії з приро­дою, або ж, знищивши природу, тим самим знищити і себе.

У чому ж конкретно полягають сучасні екологічні пробле­ми?

По-перше, загроза підвищення температури на планеті вна­слідок концентрації вуглекислого газу в атмосфері. Це призведе до танення льоду Арктики та Антарктиди, підняття рівня морів та океанів.

По-друге, виснаження киснепостачання Землі. Воно пов'язане зі знищенням лісів та забрудненням поверхні океанів.

По-третє, знищення цілих видів рослинного та тваринного світу. Це теж згубно позначається на довкіллі.

По-четверте, виснаження ресурсів світового океану, який поряд з лісами е основним постачальником кисню.

По-п'яте, забруднення навколоземного простору хімічними сполуками і радіоактивними речовинами.

По-шосте, поступове вичерпання природних ресурсів вза­галі.

Розв'язання глобальної екологічної кризи можливе лише в контексті розв'язання інших глобальних проблем сучасності, про які буде сказано в наступних темах.

Поряд із довкіллям природним фактором розвитку суспіль­ства е народонаселення. Цю складову природи людини вивчає наука демографія (від гр. "демос" - народ і "графо" - пишу). Демографія досліджує динаміку кількості населення, міграцію, сім'ю, ц" склад і розвиток, народжуваність, смертність, пропор­ції складу населення за віковими, статевими та іншими озна­ками, вступ до шлюбу і розлучення тощо.

Наприкінці XVIII ст. виникає так званий демографічний детермінізм, сутність якого найчіткіше виявилася у мальтузіан­стві. Мальтузіанство - соціологічна доктрина, що пов'язана з ім'ям англійського єпископа Т.Р.Мальтуса (1766-1834). Теорія Мальтуса твердить, що населення земної кулі зростає у геометричній прогресії, а засоби існування людей - у арифметичній. Тому на Землі час від часу виникає перенаселення. Відповід­ність між чисельністю населення і кількістю засобів існування повинна регулюватися голодом, епідеміями, війнами та іншими природними факторами, які зменшують кількість людей.

Сучасні послідовники Мальтуса - неомальтузіанці вважа­ють, що зростання кількості населення є головним гальмом су­спільного розвитку. Воно є причиною безробіття, голоду, погі­ршення стану довкілля тощо.

В цілому картина зростання народонаселення на Землі має такий вигляд:

- на початку нашої ери на Землі жили 230 млн. чол.;

- на кінець першого тисячоліття н. е. 275 млн. чол.;

- у 1850 р. - 1 млрд. чол.;

- у 1930 р. - 2 млрд. чол.;

- у 1976 р. - 4 млрд. чол.;

- у 2000 р. більше - 6-ти млрд. чол.

Як бачимо, з 1850 по 1930 рр., тобто за 80 років, кількість населення подвоїлась. З 1930 по 1976 рр., тобто за 46 років, кількість населення ще раз подвоїлась. Загальна кількість на­селення Землі продовжує зростати зі швидкістю 1000 чол. за годину або на 80 - 90 млн. чол. за рік.

На 2050 р., за розрахунками деяких науковців кількість населення Землі може досягти граничної для планети межі - 10 млрд. чол. Воно вироблятиме за рік 400 млрд. тон відходів. Па­радокс цієї проблеми у тому, що найбільша народжуваність у бідних країнах, а більш розвинені країни заклопотані знижен­ням народжуваності.

Слід підкреслити, що у кожному типі суспільства під впли­вом домінуючого типу виробництва, національних особливостей, пануючої релігії народонаселення існує за своїми об'єктивними законами. Чинниками, що впливають на ці закони можна вва­жати:

- темпи зростання населення;

- густоту населення;

- статево-вікову динаміку (співвідношення чоловіків і жінок різних вікових груп).

Природа регулює народжуваність дівчаток і хлопчиків у співвідношенні 100 : 105. Але під час воїн та після них різко збільшується народжуваність саме хлопчиків.

У свою чергу рівень народжуваності обумовлюється такими факторами:

- соціально-економічними (участь жінок у суспільній праці, рівень їхньої освіченості тощо);

- правовими факторами, які виявляються у дії юридич­них законів про сім'ю і шлюб;

- географічними умовами;

- релігійними переконаннями.

Відомо, що найвищими темпами відтворюється населення мусульманського світу.

Його подвоєння відбувається кожні 23 роки. Щоб адекватно оцінити ситуацію, яка склалася на Землі в зв'язку з неконтрольованим зростанням кількості населення потрібно пам'ятати, що людство - елемент біосфери. Воно повинно навчитися керу­вати розвиток свого виду, свідомо регулювати кількість насе­лення.

Отже, як екологічні, так і демографічні проблеми потрібно вирішувати негайно, вже сьогодні.

Якими заходами можна відвести загрозу самознищення людства? До цих заходів можна віднести такі:

- скорочення своїх потреб, відмова від "псевдопотреб" (озброєння, наркотики, алкоголь тощо);

деурбанізація суспільства. Великі міста мають бути по­ступово витіснені невеликими;

- заміна сучасного транспорту на екологічно чистий;

- створення безвідходного виробництва із замкнутим цик­лом. Усі відходи слід переробляти і повторно викорис­товувати;

- формування планетарної свідомості, єдиної для всього людства.

Суттєвими рисами цієї свідомості мають стати пріоритет­ність загальнолюдських цінностей над класовими, національ­ними, регіональними та іншими цінностями.

Таким чином, людський розум відкриває новий рівень вза­ємодії суспільства і природи. Усьому соціуму слід докласти ма­ксимум зусиль, щоб порятувати природу й себе. Не менш важливе завдання - забезпечення умов для відтворення генетичне, фізично і духовно здорової людини.

Контрольні запитання:

1. Що таке навколишнє середовище і як воно поділяється?

2. Як ви розумієте поняття "ноосфера"?

3. Визначте найважливіші етапи у взаємовідносинах суспільства і природи.

4. Що таке географічний детермінізм?

5. Яким чином природа впливає на розвиток суспільства?

6. Назвіть найважливіші екологічні проблеми для сучасної України і шляхи їх вирішення.

7. Які загальні тенденції спостерігаються в розвитку населення земної кулі?

Тема XIV. Суспільне виробництво та суспільний прогрес

1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва.

2. Проблема прогресу і періодизації суспільного розвитку.

Література:

1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна фі­лософія. Курс лекцій. К.:Генеза, 1996.-С. 136-179.

2. Бородин Е.Т. Общественное производство как предмет философского исследования. - М., 1989 .

3. Гошовський М.М., Кучерявий І.Т. Ідея прогресу в соціаль­ній філософії. - К., 1993. - С. 158 .

4. Данилевский Н.Я. Россия й Европа. - М. : 1991 . - С. 85 -125, 471 -480 .

5. Маркс К. До критики політичної економії. Передмова /Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 13 . - С. 5-9 .

6. Поппер. К. Відкрите суспільство та його вороги. - К., 1994. -494с.

7. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії. - К, 1995 . - Т. 2. - С. 70 - 78, 147- 151, 192-227, 245-254, 354-363.

8. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф. Надольний та ін. - К.: Вікар, 1999. - С. 485 - 506 .

9. Шпенглер О. Закат Европы. - М., 1993 - - Т. 1 . - С. 13 І -165, 262 - 266 .

Знати основні поняття:

Потреби, інтереси, суспільне виробництво, засоби виробни­цтва, продуктивні сили, виробничі відносини, спосіб виробниц­тва, суспільний прогрес, суспільно-економічна формація, циві­лізація.

1. Потреби, інтереси і цілі людей як мотивація виробництва. Структура суспільного виробництва

Суспільство, як і природа, має свій внутрішній двигун -суперечності, які виступають джерелом і рушійною силою роз­витку соціуму. Суперечністю між існуючим і необхідним є люд­ські потреби. Потреби становлять джерело діяльності людей. Крім потреб у їжі, одязі, житлі, відпочинку існують потреби в інформації, спілкуванні, самореалізації, освіті, повазі, потребі соціального захисту тощо.

Потреби людини є основою її інтересів як усвідомлених по­треб. Потреби притаманні всім біологічним істотам. Інтереси притаманні тільки людині. Інтереси, як і потреби, є рушійною силою діяльності. Тому для розуміння суті суспільних процесів треба відшукувати певні інтереси дійових осіб.

Потреби можна поділити за різними основами. Наприклад, за носієм потреби діляться на: індивідуальні, групові, націона­льні, суспільні. За своїм значенням - на основні і не основні. На нашу думку можна виділити такі основні потреби людини:

1) матеріальні потреби. За своєю сутністю - це потреби в матеріальних умовах людського існування (їжа, житло, здоро­в'я тощо).

Найважливішою філософською проблемою щодо матеріаль­них потреб є відносна безмежність людських матеріальних по­треб і обмеженість природних ресурсів. В разі зростання кіль­кості населення Землі такими ж. темпами, як у XX ст., вже че­рез 40 - 50 років світові загрожуватиме голод;

2) духовні потреби. Основними видами духовних потреб є:

- пізнавальні потреби;

- потреби у світогляді;

- суспільно-політичні потреби;

- потреба в додержанні прийнятих в суспільстві правових норм;

- естетичні потреби;

- релігійні та інші потреби;

3)комунікативні потреби. Інколи потреби в спілкуванні відносять до духовних потреб. Але ми вважаємо, що можна го­ворити про особливий клас комунікативних потреб. До комуні­кативних потреб відносяться всі різновиди потреб у спілкуван­ні, а саме: потреби в колективних формах життєдіяльності (праці, побуті, дозвіллі), у любові, дружбі, в намаганні бути членом великої чи малої соціальної групи (спілки, сім'ї) тощо. Комунікативні потреби, на відміну від матеріальних і духовних потреб, мають особливу спрямованість. Якщо об'єкт матеріаль­них і духовних потреб - це світ предметів і явищ (матеріальних та ідеальних), то об'єктом комунікативних потреб виступає ін­ший суб'єкт (особа, соціальна група, суспільство);