1. Що таке духовність і яка його структура ?
2. Що таке ментальність і менталітет ?
3. Що таке цінності і яка Їх роль у духовному житті ?
4. Що таке суспільна свідомість і як вона співвідноситься з суспільним буттям?
5. Охарактеризуйте рівні суспільної свідомості .
6. Яким є співвідношення суспільної психології та ідеології ?
7. Дайте характеристику основних форм суспільної свідомості.
8. Які функції виконує суспільна свідомість ?
1. Природа цінностей.
2. Типологія ціннісних орієнтацій.
1. Бакрадзе А.Т. Ідеал людяності і цінності людського життя. //Філософська думка, - 1989. - №2. - С. 17-23.
2. Бердяев Н.Смысл истории. - М.: Наука, 1990. - С.20-98.
3. Малахов В.А. Цінність як категорія культури //Філософська думка. - 1982. - №5. - С. 76-85.
4. Философия ( Под.ред. В.Н.Лавриненко) -М.:Юристь,2001.-С.492-506..
5. Філософія: Навчальний посібник /І.Ф.Надольний та ін. -К: Вікар. - 1999. - С.554-572.
6. Философия (Под ред. Лавриненко В.Н., Ратникова В.П.). -М.: Юнити.2000 . - С.545-557.
7. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. - М.: Политиздат, 1992.
Знати основні поняття:
Цінність, ціль, аксіологія, благо, добро, істина, краса, гармонія, свобода, творчість, ідеал, сенс життя, гуманізм, культура.
Цінність - це людський вимір речей, це ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів. Чим більше витратила людина своїх фізичних і духовних сил на освоєння того чи іншого предмета, тим більш небайдужим, небезстороннім є її ставлення до нього. Цінність існує об'єктивно як властивість предмета. Але це не природна властивість, а суспільна. Самі по собі предмети - ні позитивні, ні негативні. Вони отримують ціннісну характеристику лише по відношенню до потреб людини, оцінюється не фізичний, природний зміст предметів, а їх суспільна функція.
Цінність в житті суспільства виступає соціально-значимим орієнтиром діяльності суб'єктів, одним із факторів розгортання політичної історії. Вони є чимось більш високим, ніж звичайна зацікавленість людини. Саме через культурні цінності людина задовольняє свої потреби, і саме існування цінностей відрізняє людину від тварини. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура. Ці категорії невіддільні одна від одної. Культура і визначається через систему цінностей та ідей, що слугують для регулювання поведінки членів даного соціуму.
Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності - осередком духовного життя суспільства. Культура встановлює, що таке цінність, що - антицінність. Люди, що поділяють однакові цінності, становлять соціальну групу, об'єднуючись у політичній, економічній боротьбі, спрямовуючи, таким чином, історію в певному напрямі. Цінності скріплюють громадську думку, єдність, цілісність соціуму, перешкоджаючи руйнівному впливу ззовні. Особливу роль в суспільстві виконують соціальні цінності, що виступають у формі соціально-політичних ідеалів, ідей, ціннісних настанов, орієнтацій, надцінних ідей, на зразок національної ідеї. Виконуючи роль інтегруючих, соціалізуючих, комунікативних засад у житті суспільства, цінності забезпечують духовно-вольову єдність суспільства, високий рівень самосвідомості й організованості його членів.
Цінності можуть бути предметними і суб'єктивними. Предметні цінності - це ті сторони будь-яких об'єктів людської діяльності, які викликають суб'єктивне відношення до них людини. Предметні цінності - це природне благо і зло споживача, вартість предметів праці (корисність), культурна спадщина, корисний ефект пізнання, моральне добро і зло, естетичні характеристики природних і суспільних об'єктів, предмети релігійного поклоніння тощо. Людський світ, тим самим, не є простою сукупністю об'єктів пізнання або перетворення. Він набуває суб'єктивного значення, переживається людиною як частина її самої, на нього розповсюджуються людські якості і властивості. Предметні цінності і є відображенням значення предметів в людському житті, вони оцінюються людиною в поняттях "позитивного" і "негативного": добра і зла, істинного і хибного, дозволеного і забороненого, справедливого і несправедливого, правди і брехні, прекрасного і потворного, доброго і поганого тощо. Способом і критерієм оцінки виступають суб'єктивні цінності. Вони є сукупністю настанов і оцінок, імперативів і заборон, ідеалів і принципів, цілей і проектів, які виконують функцію норм, усталених орієнтирів поведінки людини, її життєдіяльності. Здатність цінностей бути регуляторами і орієнтирами людських відносин і поведінки індивідів обумовлена їх суспільним характером. Цінності є продуктом колективної діяльності людей, соціальних груп, націй, класів, суспільства.
Світ цінностей - це світ саме практичної діяльності. Нашє емоційне ставлення до явищ зовнішнього буття, їх оцінка здійснюється в практичному житті. Ціннісна свідомість не цікавиться, чим є предмет сам по собі, для неї важливо лише те, яке значення він має для нас, в чому його цінність. Таким чином, аксіологія як теорія цінностей має починати аналіз природи цінностей з дослідження характеру і структури людської діяльності.
Цінності проявляються як структурний елемент діяльності. Свій ціннісний світ людина видобуває в процесі предметно-практичної діяльності. А будь-який акт діяльності включає в себе ідеальний момент, під час якого складається задум дії, ідеальна мета, план реалізації, а також життєвий сенс цієї діяльності, загалом те, задля чого здійснюється вся дія. Саме цей момент діяльності і характеризує категорія цінності. Генетично цінності в процесі суспільної практики акумулювали в собі потреби, інтереси, емоційні переживання суб'єкта.
Об'єднані в єдиний комплекс потреби, інтереси й емоційні переживання утворюють єдиний феномен цінності. Можна визначити цінність як об'єктивну значимість явищ, ідей, зумовлену потребами й інтересами соціального суб'єкта. Але цінністю є не тільки наше ставлення до об'єктивних речей, а й предмет, який знаходить потребу для свого задоволення, отже, це — функція предмета задовольняти наші потреби. Маючи таку складну будову, цінності в процесі діяльності виконують роль останньої підстави вибору цілей і засобів реалізації діяльності.
Основна форма, в якій функціонують цінності - ідеал. Особливістю ідеалу є його нездійсненність. У цьому проявляється абсолютність ідеалу, його безкінечність, принципова неосяжність. Саме завдяки безкінечності ідеалу можлива ціннісна ієрархія, певна градація, що визначається відповідністю ідеалу, ідеал же не має ступенів.
Ідеал є гранично вираженою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. В ідеалі риси цінності більш загострені, чіткіше виявлений момент доцільності, імперативності, спонукальності. Найяскравіше в ідеалі виражена його закличність, імперативність; він виступає цементуючим началом життя, його організуючою силою, що перетворює буття людей у структурно-упорядковане ціле, цілеспрямований процес.
В історії культури було багато систем ціннісних орієнтацій, які на основі домінуючих цінностей об'єктувались у типи ціннісних орієнтацій. Дослідники виділяють різні типи таких орієнтацій. Загальновизнаними є такі: етико-релігійна (етизм), образно-естетична (естетизм), утилітарна цінність, науково-теоретична, політична (етатизм) орієнтації.
Домінування в кожному з типів певного виду цінностей модифікує змістовну сукупність таких систем і робить їх системами, на які орієнтовані певні соціально-культурні групи, з визначеними установками та способом життя.
Етизм. - це система, що найбільшою мірою виражає загальнолюдський зміст. Цей тип орієнтації будується на ідеалах добра, гуманності, справедливості. Для нього характерний високий рівень суспільної активності, відповідальності за долю інших людей.
Для естетизму найбільш властива орієнтація на естетичні цінності в житті людини. Це однобічна життєва орієнтація, привабливість якої - у здатності відірватися від світу турбот і відповідальності. Естетизм може бути аморальним, спрямованим проти етичних основ життя суспільства.
Ціннісний орієнтир утилітаризму має характерне домінування господарського, прагматичного підходу до всіх цінностей. Ця орієнтація вимірює всі цінності користю, тобто знецінює їх, зводячи навіть людину до їй вартості.
Науково-теоретична орієнтація спрямована на пошук абстрактного, суттєвого пояснення життя. В поясненні світу вона апелює до теоретичних доказів і претендує на універсальність свого світобачення.
Політична орієнтація пов'язана з прагненням до влади, до кар'єри. Вона притаманна людям, що задля досягнення своєї мети уміють об'єднувати інших.
Ціннісні орієнтації можуть формуватися у будь-якій сфері життєдіяльності. Філософія розглядає лише ті орієнтації, що виражають сутність людини універсальним чином. Ці універсальні цінності є загальнолюдськими властивостями людини у її відношенні до світу. Антропологи вважають, що найглибшою основою загальнолюдських цінностей є такі спільні для всього людського роду біологічні фактори, як наявність двох статей, потреба в їжі, теплі, сексі, вікові відмінності, потреба в тривалій соціалізації дітей. Культурні універсали, зумовлені родовими ознаками людського побуту, є спільними для всіх людей і етносів. Співвідношення елементів загальнолюдського і національного в кожному етносі є неповторне, що і зумовлює унікальність кожного суспільного утворення людей.
До базових, загальнолюдських цінностей належать цінності добра, свободи, користі, істини, правди, творчості, краси, віри. Підсумковою цінністю є благо як єдність істини, добра і міри. Благо виступало вищим життєвим орієнтиром людини, узагальнювало в собі і вищу мету й існування, і спосіб життя. Усвідомлення себе частиною універсуму, свого неповторного буття в ньому виражалось у цінностях сенсу і свободи.
Вищі цінності відображають фундаментальні відношення та потреби людей, складають фундамент індивідуального світогляду. Які цінності можуть стати вищими для людини, залежить від багатьох обставин. Що для людини найважливіше, вона з'ясовує на рівні фундаментального вибору, коли визначає свою особистість. Вищими цінностями можуть бути: здоров'я, сім'я, кохання, творчість тощо. Отже, визначення цінностей як вищих здійснюється на рівні індивідуального вибору.
У житті індивіда вищі цінності визначають сенс його існування, з якого випливає вся мотивація даного суб'єкта. Завдяки цим цінностям людина долучається до вищої інстанції, що наповнює сенс її існування, надає йому конкретики.
Потреба в сенсі - це потреба в інтегральному розумінні світу, універсальному поясненні (пояснювальному принципі). Без такого внутрішнього ідейного смислу людина не відчуває своєї цілісності, не може керувати творенням самої себе. Людина без сенсу, без вищої цілі є засобом для цілей інших людей.
Утвердження вищих цілей і цінностей власного життя становить сенс індивідуального існування. Потреба в сенсі фіксує потребу людини з'ясувати свою значущість у міжособових стосунках, зрозуміти своє місце в універсумі. Причетність до вищих цінностей, служіння їм дає змогу людині відчути цінність. свого індивідуального буття.
1. Як співвідносяться поняття цінності і культури?
2. Як класифікуються цінності?
3. Дати визначення таких понять: цінності, ціль, ідеал, сенс життя, гуманізм, культура.
4. Чи однакові цінності у різних людей, від чого це залежить?
5. Яке місце посідають цінності в структурі людської діяльності?
6. Чи може існувати людина без сенсу життя?
1. Сутність, зміст і функції культури.
2. Співвідношення культури і цивілізації.
3. Соціальне прогнозування.
1. Бердяев Н. Человек й машина //Вопросы философии. 1989.- №2.
2. Загороднюк В. Доцільність культури і сенс людського життя //Філософська і соціологічна думка. - 1992.- .№9.
3. Лісовий В. Культура та цивілізація //Філософічна і соціологічна думка. - 1993. №1.
4. Павленко Ю. Стадійна та полілінійна природа цивілізаційного процесу //Сучасність. - 1996.- .№5.
5. Павленко Ю. Загальні контури цивілізації історії людства //Сучасність. - 1997.- №6.
6. Ракитов А. Культура й цивилизация, технология и рынок //Вопросы философии. - 1992.- №5.
7. Фрейд Зиґмунд. Неудовлетворенность в культуре //Философские науки. - 1989.- №1.
8. Мир философии, ч. II, раздел 8. - М.: Политиздат. - 1991.
Знати основні поняття:
Філософія культури, ідеальні типи, культура, цивілізація, культурно-історичні типи. Виклик, Відповідь, монадологічний підхід до аналізу цивілізації, геном, мантика, наукове передбачення, соціальне прогнозування, футурологія, екстраполяція.
Людство живе особливим, притаманним лише йому способом життя у створеному ним же особливому середовищі. Це суспільне явище носить назву культура (латиною - "обробка", "виховання", "освіта"). Саме культура є першопочатком і вершиною людської діяльності, водночас і умовою досягнень людства і тими ж досягненнями.
Однозначного визначення культури немає. Спочатку цей термін вживали у значенні вирощування сільськогосподарських рослин. В 45 році до н.е. Цицерон використав його в значені розумової діяльності та виховання, а в XVII ст. культурою називали все, що робить відмінним людське життя від природного. З XIX ст. з культурою пов'язують найрізноманітніші етапи, стани і сфери життєдіяльності людей: сукупність матеріальних і духовних цінностей; міру ставлення людей до себе, суспільства і природи; специфічний спосіб розвитку людства в процесі праці тощо.
В XX ст. у західній філософії з'явився напрям - філософія культури. Німецький філософ Освальд Шпенглер (1880-19360) у книзі "Присмерк Європи"(1918) характеризував культуру як живий організм, що приходить у певний період розквіту, а потім занепадає і гине. Таким чином, кожна з 8-ми культур, що він розглядав, є явищем одноосібним і не спорідненим з іншими. На цій же позиції стояв і його співвітчизник Вільгельм Дільтей (1883-1911), обґрунтовуючи залежність культури від світогляду людей. Ще один німецький філософ Макс Вебер (1864-1920) створив теорію "ідеальних типів" - особливих образів-схем тих явищ культури, що вивчаються. Він вже допускав зв'язки між різними культурними утвореннями. Усю філософію культури відзначає перевага духовного над матеріальним.
Виходячи з великої кількості підходів до визначення культури, можна виявити такі її типи:
- в історичному процесі - первісну, античну, середньовікову, сучасну та ін.;
- за географією є континентальні (європейська, азійська, африканська тощо), регіональні (східноєвропейська, північноамериканська, латиноамериканська і т. п.) і національні (бразильська, лівійська, французька, українська та багато ін.);