Материал: Філософія

3. Суспільна свідомість та й рівні

Гранично широким поняттям соціальної філософії є катего­рія "суспільна свідомість". Суспільна свідомість - це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, ідей, теорій, які відбива­ють суспільне буття.

Подібно тому, що свідомість взагалі є відображенням мате­ріального буття, то суспільна свідомість є відбиттям суспільного буття. Але процес відображення суспільного буття у свідомості людей є досить складним і суперечливим.

У вирішенні проблеми співвідношення суспільної свідомості та суспільного буття слід подолати крайнощі ідеалізму і вуль­гарного матеріалізму. В ідеалістичних системах абсолютизуєть­ся перетворююча роль свідомості. Але ідеалістичні системи по­глядів не дають відповіді на такі, наприклад, запитання: чому за різних умов історичного розвитку суспільна свідомість набу­ває різного змісту? Чому одні і ті ж самі ідеї (політичні, право­ві, технічні, економічні) за різних об'єктивних умов реалізу­ються, а за інших ні?

Щоб відповісти на ці запитання, необхідно враховувати дію не тільки суспільної свідомості , а й дію суспільного буття.

Хибність вульгарного матеріалізму полягає в тому, що він не в змозі відповісти на інше запитання: чому за одних і тих самих об'єктивних умов у людей залишається можливість вибо­ру? Чому в одних і тих самих обставинах одні люди творять нове, а інші його руйнують?

Щоб з'ясувати взаємодію суспільної свідомості і суспільного буття, слід врахувати ряд моментів.

По-перше, суспільна свідомість є адекватним відображен­ням суспільного буття. У даному аспекті саме об'єктивне суспі­льне буття визначає зміст суспільної свідомості. Демокріт, який жив у V ст. до нашої ери, не міг відкрити сучасну науку кібернетику. Для цього не було об'єктивних матеріальних умов бут­тя.

По-друге, суспільна свідомість визначає хід суспільного буття. Історія людської цивілізації свідчить, що тільки те сус­пільство йшло прогресивним шляхом, яке керувалося передо­вими ідеями, планами, програмами.

По-третє, суспільна свідомість у певних умовах абсолютно не залежить від суспільного буття. Люди, які дотримуються певних моральних або релігійних норм, можуть обрати смерть, але не порушити своїх переконань.

Структура суспільної свідомості зумовлюється структурою суспільного буття. За глибиною, повнотою та систематизованістю відображення суспільного буття суспільна свідомість поділя­ється на два рівні: буденну та теоретичну.

Буденна свідомість - це сукупність знань, почуттів, настроїв, що виникають у процесі повсякденного життя. Вона включає в себе емпіричні знання (народну медицину, при­кмети, погоду тощо).

Крім емпіричних знань до буденного рівня свідомості нале­жить суспільна психологія і народна художня творчість (народ­на музика, народні пісні, казки, легенди, анекдоти тощо). Що ж таке теоретична свідомість?

Теоретична свідомість - це система знань, ідей, теорій, що розкриває сутність буття. Теоретичний рівень суспільної свідомості включає в себе всі природничі науки (хімія, фізика, біологія, географія та інші), а також ідеологію.

Ідеологія разом з суспільною психологією виступають дуже важливими елементами суспільної свідомості.

Суспільна психологія являє собою сукупність поглядів , почуттів, емоцій, настроїв, традицій, що виникають під впливом, безпосередніх умов життя людини.

Це чуттєва сторона духовних цінностей людини. Вона відо­бражає об'єктивну дійсність, як правило, в стихійній, несистематизованій формі (пікетування, мітинги, страйки тощо).

Суспільна психологія в певних умовах може приймати фо­рму масової свідомості. Це широка сукупність поглядів, по­чуттів, настроїв, що охоплюють всі елементи соціальної структури суспільства. Існують масова політика, масова ре­лігія, масова музика, масова пісня тощо.

Масовій свідомості протилежна спеціалізована свідомість. Спеціалізована свідомість - це ідеї, теорії, погляди, концеп­ції, що до певного часу відомі лише вузькому колу спеціалі­стів. Так, мистецтво авангардизму (Сальвадор Далі, Казимир Малевич та ін.) довгий час цінувалося лише вузьким колом спеціалістів.

Суспільна психологія суттєво впливає на формування ідео­логії.

Ідеологія - це система ідей, поглядів, теорій, що у логі­чно стрункій формі відображає соціально-економічні і духо­вні умови життя людей. Як свідома, суспільна і діяльна істо­та людина завжди прагне теоретично обґрунтувати вибір мети свого життя і шлях її досягнення. Ідея шляху до мети потребує логічного визначення . А те, що робить будь-яку ідею логічно визначеною, постає як ідеологія. Інколи говорять, що ідеологія - це теоретично оздоблена мрія. Оскільки без мрії людина жити не може, то закономірним буде висновок, що людське буття без ідеології неможливе.

Ідеологія здатна проникати в усі сфери суспільного життя. Тому ми можемо виділити економічну, політичну, правову, мо­ральну, педагогічну, релігійну та інші види ідеологій.

Економічна ідеологія - це система ідей, теорій, поглядів на відносини власності.

Політична ідеологія - теоретичне окреслення практичного шляху реалізації влади певної соціальної сили у суспільстві.

Правова ідеологія — логічно обґрунтована система ідей про взаємні обов'язки держави і громадян. Правова ідеологія вирі­шує питання прав і обов'язків людини, свободи слова, свободи совісті, власності, особистої недоторканності тощо.

Ідеологія моралі окреслюс. практичні шляхи захисту сус­пільства від морального розкладу.

Педагогічна ідеологія - система ідей із проблем освіти, со­ціалізації людини.

Релігійна ідеологія торкається сфери потойбічного буття, вирішує проблему суперечності між всемогутністю Божої волі та свободою волі особистості.

Будь-яка ідеологія може бути прогресивною чи реакційною, конструктивною чи деструктивною.

Слід відзначити, що найбільш впливовою з наведених видів є політична ідеологія. Адже політика, завдяки владі, охоплює усі сфери суспільного буття.

Як особливе явище політична ідеологія може бути власніс­тю держави і недержавних утворень, наприклад, політичних партій. Коли та чи інша політична партія, отримавши держав­ну владу, починає використовувати політичну ідеологію у суто власних інтересах, то починається процес ідеологізації суспіль­ства.

Ідеологізація — це духовний процес, в результаті якого ідеологія певної соціальної сили починає проникати в усі сфери суспільного буття, знищуючи інші ідеологічні систе­ми. А коли ідеологія починає панувати, то вона втрачає праце­здатність і приречена на загибель.

Таким чином, ідеологія здатна жити і постійно вдоскона­люватися тільки у взаємодії, конкуренції з іншими видами іде­ологій. Що стосується політичних ідеологій, то тільки та з них буде життєздатною, яка не тільки привабливо показує людям шлях до щастя, а й не менш вагомо підтверджується реальним сьогоденним життям більшості людей.

4. Форми та функції суспільної свідомості

Крім своїх рівнів суспільна свідомість містить у собі певні форми. Різноманітність форм суспільної свідомості обумовлю­ється багатьма чинниками.

По-перше, складністю суспільного буття. Основні сфери су­спільного буття відбиваються відповідними формами суспільної свідомості.

По-друге, способом відображення суспільного буття. Один і той самий об'єкт людина намагається пізнати з різних сторін. Наприклад, відносини між людьми можна розглядати в мора­льному, правовому, політичному, естетичному і навіть у релі­гійному аспектах.

Кожна з форм суспільної свідомості виникає як наслідок суспільних потреб. Так, мораль і мистецтво виникли разом із появою суспільства. Політична та правова свідомість виникають тоді, коли з'являється держава. У наслідок певних потреб ви­никає наука як форма суспільної свідомості.

Яка ж специфіка основних форм суспільної свідомості ?

Політична свідомість — це відображення політичних відносин. Вона є сукупністю ідей, концепцій, поглядів, полі­тичних установок, за допомогою яких обґрунтовуються і втілюються в життя політичні інтереси певних соціаль­них спільностей (класів, політичних партій, націй, дер­жав).

Суттєву роль у .життєдіяльності суспільства відіграє правова свідомість. Право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, які встановлюються, гарантуються і зберіга­ються державою з метою регулювання суспільних відносин.

Правова свідомість - це сукупність ідей, теорій, поглядів на юридичні права та норми, що регулюють пове­дінку людей у суспільстві.

Із правосвідомістю тісно пов'язана моральна свідомість. Мораль — сукупність історично обумовлених правил, норм, звичаїв, принципів співжиття і поведінки людей. Мо­ральні норми - це вимоги і заборони, яких повинна дотримува­тись людина.

На відміну від правових норм, корми моралі не закріплені в юридичних законах. Вони спираються на силу громадської ду­мки, виховання, традиції тощо. Структурно мораль включає такі компоненти, як моральна свідомість, моральні відносини і моральна практика. Основним компонентом моралі є голос сові­сті. Не міркування щодо вигоди, не страх, а саме совість визна­чає моральність чи аморальність того чи іншого вчинку.

Загальнолюдська суть моралі була висловлена ще в "золо­тому правилі" давнього мудреця Конфуція : "Ніколи не роби іншому такого, чого ти не хотів би, щоб це зробили тобі". Осно­вними загальнолюдськими нормами моралі вважаються шану­вання людського життя і гідності, шанування іншого способу життя, доброзичливе ставлення до людей, чесність, працелюб­ність, дбайливе ставлення до тварин, до природи тощо.

Моральна свідомість існує у вигляді духовних цінностей як уявлень про добро, честь, віру, надію, любов; норм, що вираже­ні у кодексах, заповідях, прислів'ях, а також у вигляді знань, що розкривають та обґрунтовують ці норми та цінності.

Естетична свідомість - це відображення об'єктивної дійсно­сті у художніх образах. На відміну від наукового пізнання, що відображає світ у формі образів, що викликають емоційну реа­кцію.

Естетичний образ будується за законами і виступає основ­ною формою естетичної свідомості. Естетичний образ формує певний життєвий настрій.

Взірцем естетичної досконалості, що формується в процесі освоєння дійсності за законами краси, є естетичний ідеал. Як всеосяжне мірило естетичного відношення людини до дійсності, ідеал стає найвищим критерієм оцінки предметів і явищ чи прекрасних, чи потворних.

Прекрасним називають таке поєднання певних частин у ці­ле, яке дає людині естетичну насолоду і задоволення від взає­модії з ним. Воно характеризує явища, які воло діють-вищою духовною цінністю.

Протилежним поняттю "прекрасне" є поняття "потворне" як почуття і усвідомлення людиною того, що здатне принести відразу.

Ключовою цінністю естетичної свідомості визначають красу як символічне чуттєво-емоційне вираження відповідності реа­льності певному ідеалу.

Краса (гармонія) завжди визнавалася благом. Але різні епо­хи, різні цивілізації мають різні канони краси. Здатність вияв­ляти красу виховувалась через формування почуття насолоди від споглядання та переживання прекрасного. Так, за допомо­гою сформованого почуття про гармонійне поєднання окремих звуків у мелодію, кольорів у картину тощо людина набуває зда­тності викликати у себе певні емоції (суму, веселого настрою, внутрішнього піднесення та ін.).

Історична відносність почуттів прекрасного і потворного на­очно виявляється у примхах моди, взаємозаперечних ідеалах краси різних епох та цивілізацій. Наприклад, серед деяких аф­риканських народів існують ідеали жіночої краси, згідно яких жінка стає красунею лише за умови, що вона має не менше 160 кілограмів ваги. А перша красуня племені сягає близько 240 кілограмів.

Отже, прекрасне для людини є джерелом естетичної насо­лоди, радості від створення гармонії, у який кожна складова частина перебуває на необхідному місці. Без цієї гармонії по­рушується цілісність предмета чи явища, виявляється його не­повнота, незавершеність.

Важливе місце в духовному житті людини і суспільстві по­сідає релігія та релігійна свідомість.

Релігійна свідомість — це сукупність поглядів, уявлень, на­строїв, почуттів, ідей, теорій пов'язаних з вірою в надприродне.

За різноманітними проявами буття релігія бачить їх творця — бога.

- У християн — Трійцю.

- В іудаїзмі — Ягве.

- В ісламі - Аллаха.

- В індуїзмі - Брахму, Вішну, Шиву. Як і наука, релігійна свідомість охоплює увесь світ. Як і мораль, вона оцінює людські стосунки. Як і мистецтво, релігія охоплює світ естетичного.

Суспільна свідомість виконує різноманітні функції, які не можна звести лише до відображення суспільного буття. Ві­домо, що свідомість не лише відображає світ, а й творить його. Тому суспільну свідомість ми можемо розглядати як поліфункціональний феномен.

Кожна з форм суспільної свідомості виконує пізнавальну функцію. Так, моральна свідомість пізнає світ через призму добра і зла, естетична - за допомогою художніх образів, релі­гійна - через одкровення Боже.

Прогностична функція формує уявлення про майбутнє. Так, економічна свідомість створює прогнози економічного бут­тя тих чи інших держав, націй і суспільства в цілому. Релігій­на свідомість сформувала уявлення про потойбічний світ, в який переселяються померлі, обґрунтовує ідею кінця світу то­що.

Основою формування суспільної свідомості є спілкування разом із людською діяльністю. Тому однією з найважливіших функцій суспільної свідомості є комунікативна функція. Засо­бами комунікації є усне і друковане слово, міміка, жести, сим­воли тощо.

Пізнаючи і перетворюючи дійсність, люди об'єднуються на­вколо тих чи інших політичних, моральних, релігійних та ін­ших ідей, поглядів, переконань, створюють відповідні соціальні спільності. У даному випадку суспільна свідомість виконує інтегративну функцію.

Суспільна свідомість виконує функцію ціннісної орієнта­ції поведінки людини в соціумі. Так, мораль орієнтує людину в межах цінностей, що характеризують добро і зло, справедли­вість і несправедливість. Естетична свідомість забезпечує цінні­сну орієнтацію в межах суперечностей прекрасного і потворно­го. Наука як суспільна свідомість формує орієнтації, об'єднані прагненням до істини.

Регулятивна функція суспільної свідомості вибудовує пра­вила поведінки людини в суспільстві. Правова свідомість ґрун­тує свої регулятивні норми на розумі, мораль і мистецтво біль­ше апелюють до почуття, найвищім виявом якого є совість, а релігія спирається переважно на віру.

Жодна з названих функцій не може бути здійснена без пе­реведення ідей, теорій, норм, символів, знаків тощо у внутрі­шній світ особистості. Ідея має бути усвідомленою, сприйнятою людиною. Тому суспільна свідомість виконує функцію вихован­ня особистості.

Таким чином, палітра людської свідомості надзвичайно різ­номанітна, як за своїм змістом, так і за своєю формою. Досвід людської дії і спілкування, взаємин з природою осідає у відпо­відних формах духовності: моралі, мистецтві, філософії, релігії тощо. Ці об'єктивовані форми, що є духовним досвідом бага­тьох поколінь людей, існують як відокремлене в суспільному житті надлюдське утворення, як дух.

Об'єктивовані в соціальних формах різні вияви духовності утворюють духовну сферу суспільного життя.

Людина співвідносить себе з космосом, соціумом, іншими людьми. Це породжує такі форми духовності як світогляд, пе­реконання, вірування, сподівання, а також зразки пізнавально­го, морального та естетичного відношення до світу, найвищим вираженням якого є Істина, Добро, Краса .