Курсовая работа (т): Екологічна безпека в умовах глобалізації

Екологічна безпека в умовах глобалізації

Екологічна безпека в умовах глобалізації

1. Еколого-економічне дослідження сучасного суспільства

1.1 Взаємозв’язок екологічних, економічних та соціальних систем у форматі сучасних трансформацій

Людина є живим організмом, який не може існувати поза довкілля. Проте, на відміну від тварин та рослин, людина володіє думкою, сила якої створила такі явища, як соціальна та економічна системи. Функціонування цих систем докорінно змінило і продовжує змінювати оточуючий світ.

Пристосовуючи до своїх потреб довкілля, і при цьому порушуючи закони Всесвіту, людина настільки сильно вплинула на природні процеси, що сьогодні постає глобальна проблема збереження життя на Землі. До того ж руйнування природних систем, що охопило всі функціональні складові біосфери, наближаючись до межі стійкості екосистем, негативно впливає на суспільні процеси, обмежує можливості подальшого економічного та соціального розвитку. Сучасна фінансова криза є одним з багатьох наслідків негармонійного співіснування людини з оточуючим її природнім середовищем.

Водночас усвідомлення людством результатів своєї життєдіяльності відбувається невиправдано повільно. Лише у другій половині ХХ ст. науковцями запропоновані концепції, що дозволяють пояснити причини економічних та екологічних криз. Найбільшої популярності здобула концепція сталого розвитку.

Якщо визначити усталеність як суспільні відносини, за яких природні ресурси не виснажуються, цілісність екосистем не порушується, матеріальний та соціальний добробут людства постійно підтримується, то можна стверджувати, що усталеність - це особливий стан екологічної, економічної та соціальної систем, коли їх цілі розвитку співпадають і знаходяться у зоні перетину всіх трьох систем (рис. 1.1).

Слід зазначити, що дотепер ні науковці, ні практики не визначилися стосовно цілей, які можуть знаходитися у зазначеній зоні перетину. Цілями розвитку соціальної системи вважається досягнення соціальної справедливості, збереження культури і мови різних народів. Цілі економічної системи спрямовані на збільшення виробництва товарів та послуг, забезпечення основних потреб людей, подолання бідності. Екологічна система повинна забезпечити генетичну різноманітність, сталість, біологічну продуктивність тощо. Відтак логічним є висновок, що відсутність успіхів у досягненні сталого розвитку зумовлює неузгодженість цілей екологічної, економічної та соціальної політики держав.

Водночас, аналіз сучасних економічних процесів, дає підставити констатувати, що пріоритетною макроекономічною ціллю у більшості країн світу є збільшення обсягів внутрішнього валового продукту, а не структурні трансформації, які дозволяють переорієнтувати попит і пропозицію відповідно до фізичних (природних) обмежень, зумовлених екосистемами. Економічні механізми розподілу, зокрема й фінансових ресурсів, спрямовані на підтримання матеріального статку і соціальних досягнень не всіх суспільних верств, а лише тих соціальних груп, які контролюють ці механізми. Зрозуміло, що у такому форматі функціонування суспільства узгодження цілей економічної, екологічної та соціальної систем є неможливою за своєю суттю.

Відповідно до засадничих принципів теорії систем можна стверджувати, що між екологічною, економічною і соціальною системами існують постійні прямі і зворотні зв’язки. Зазначені системи не мають чітко визначених меж, які відокремлювали б одну від іншої. Завжди існували й існуватимуть сфери, в яких відбувається їх взаємне накладання, взаємне проникнення та взаємне заперечення.

Рис. 1.1. Сталий розвиток екологічної, економічної та соціальної систем

На мою думку, оскільки неможливо досягнути максимум цілей екологічної, економічної та соціальної систем, важливо знайти таку ціль-пріоритет, яка визначатиме стратегію розвитку суспільства і яка буде об’єднуючою (інтегруючою), взаємопов’язаною і знаходитися у зоні взаємного накладання всіх трьох систем. Дотепер такою ціллю-пріоритетом було задоволення матеріальних і, частково, соціальних потреб людини. Враховуючи зазначене вище та спираючись на положення концепції сталого розвитку, можна стверджувати, що гармонійна ко-еволюція довкілля, економіки та соціальної сфери має бути здійсненна через трансформацію макроекономічних цілей: від економічного зростання до суспільних перетворень, що забезпечують стійкість систем у довгостроковому періоді. Стимулом для таких перетворень має стати свідоме та кероване суспільством формування екологічних потреб людини.

1.2 Сталий розвиток - гармонія природи та суспільства

Наприкінці минулого століття сформувалася нова парадигма глобального масштабу - сталий розвиток.

«Сталий розвиток має на увазі задоволення потреб сучасного покоління, не загрожуючи можливості майбутніх поколінь задовольняти власні потреби» - такий принцип сталого розвитку був схвалений міжнародною комісією ООН в 1987 р. Таке трактування включає дві групи понять:

потреби й можливості, необхідні для існування, тобто для збереження й розвитку;

обмеження, обумовлені станом технологій і організацією суспільства, що накладаються на можливості задовольняти потреби.

У цьому визначенні звертається увага на те, що повинне зберігатися й що повинне змінюватися: збереженню підлягає ріст можливості задовольняти потреби як сьогодні, так і в майбутньому; зміні підлягають: експлуатація ресурсів; технологічне вдосконалювання; напрямки інвестицій; якість управління.

Згідно «Декларації Ріо» сталий розвиток включає ще наступні складові: визнання того, що в центрі уваги перебувають люди, які повинні мати право на здорове й плідне життя в гармонії із природою; охорона навколишнього середовища повинна стати невід'ємним компонентом процесу розвитку й не може розглядатися у відриві від нього; зменшення розриву в рівні життя народів миру, викорінювання бідності й убогості з урахуванням тієї обставини, що сьогодні на частку 3/4 населення Землі доводиться 1/7 частина світового доходу.

Ідея сталого розвитку з'явилася як альтернатива двом крайностям у сучасних техноекономічних орієнтаціях: продовженню безконтрольного росту екстенсивного природокористування, виробництва, споживання й, навпроти, заморожуванню росту через екологічні небезпеки й ресурсні обмеження [17].

Можна ставити під сумнів конструктивність класичного визначення, що належить Комісії Брундтланд, проте, яким би не було точне визначення, ми бачимо, що нинішній розвиток нашої цивілізації, безперечно, не має перспективи.

Результати численних досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених, проведених за останні два десятиріччя, доводять, що загальні тенденції у світі в області збереження стійкого розвитку зараз є гіршими, аніж у 1992 році; вживані заходи не дають необхідного ефекту [26].

Глобальні характеристики відверто гнітючі: мільйони людей помирають з голоду, сотні мільйонів голодують, мільярди не здобувають достатньої освіти і не мають можливості мати мінімально гідний рівень життя. Відбувається явне погіршення стану довкілля, зокрема, кожні декілька років подвоюються і без того гігантські викиди в атмосферу. Негативні тенденції розвиваються на тлі неухильного зростання контрастів. Борги країн, що розвиваються, подвоюються кожні сім років.

Світ знаходиться в глобальній системній кризі; більшість глобальних погроз і проблем пов'язана не з нестачею ресурсів, а з прямим або непрямим, усвідомленим або неусвідомленим порушенням загальних законів природи і, передусім, збереження і розвитку життя як космопланетарного явища.

У багатьох роботах були зроблені висновки, що природа і суспільство - єдине ціле, але розвиток частин цього цілого не є узгодженим; саме докорінна розбіжність розвитку частин єдиного цілого є причиною різних проблем, конфліктів, кризових ситуацій як на макро-, мезо-, так і на мікрорівні.

Таким чином, наростаюча криза нашої цивілізації породила ще один глобальний термін - «нестійкість». Якщо нічого не зміниться в світі, то це може бути передостанньою новітньою глобальною парадигмою - «нестійкість цивілізаційного розвитку».

Розробник стратегії сталого розвитку одного з підрозділів ООН Д.Я. Левин стверджує, що «нестійкість» - це загальносистемна криза: вона не може бути подоланою без добре збалансованої стратегії розвитку об'єктивно взаємозв'язаних суб'єктів і об'єктів світового процесу [28].

Один з варіантів пояснення кризового характеру загальносистемного розвитку сучасної світової спільноти заснований на аналізі механізму реалізації прогресу як все більш повного задоволення потреб людини на основі технологічного розвитку. Такого роду механізм фактично має наступну структуру:

• споживчі стандарти мільярдів людей постійно стимулюють інтенсивність технологічних інновацій;

• нові технології створюють ілюзорну додаткову ефективність і сумарно призводять до постійного зростання витрати енергії і ресурсів;

• необхідність компенсувати колосальні витрати деструктивного впливу чергового витка впровадження нових технологій потребує чергових нових технологій;

• цей процес потребує постійного нарощування динаміки усього життя: все більше число людей і соціальних інститутів не можуть пристосуватися до занадто високої швидкості інновацій;

• пріоритет технологічної динаміки призводить до систематичної маргіналізації особи і культури, поступової ерозії і заперечення усього духовного виміру.

«Фактично ми бачимо те, - вказує Д.Я. Левин - що на сучасному жаргоні зветься турбо - механізмом, правила гри якого примушують витягати миттєву вигоду і сплачувати за це все більшу і більшу ціну. Деякі елементи роботи такого механізму наводять на думку, що Земля є скоріше підприємством що ліквідується, ніж системою, що перебуває в стані сталого розвитку. В рамках такого впливу представляється перспективним відхід від кількісної парадигми прогресу» [28].

За мотивами роботи Д.Я. Левина і Брюса Липтона була створена система «ПРИРОДА - СУСПІЛЬСТВО - ЛЮДИНА» (рис. 1.2) [14].

Можна відмітити деякі головні аспекти запропонованої моделі. Вона має складну багаторівневу структуру і є цілісною; в той же час є елементом більш вищої за ієрархією цілісної системи, але й кожна її складова (природа, людина, суспільство, наука, економіка) уявляється такою ж складною системою: тотожною самій собі і системі, до якої вона входить. Трактовку цієї моделі можна доповнити тим, що «гравцями» з проблеми сталості системи є три головні елементи - природа, людина і суспільство.

Елемент моделі що розглядається - «людина», як видно зі схеми на рисунку 1.2, розміщено вгорі на центральному місті як головний суб’єкт і об’єкт мети сталого розвитку: збереження людства як виду задля глобального еволюційного розвитку кожної окремої ЛЮДИНИ і ВСЕСВІТУ в цілому.

Такі елементи моделі, як наука, технології та економіка - визнаються як засоби чи механізми досягнення сталості всієї системи. Щодо їх характеристики, то традиційно найбільш динамічними є технології; найважче піддаються модифікаціям соціальні структури; набагато консервативнішими є економічні механізми».

Рис. 1.2. Система «ПРИРОДА - СУСПІЛЬСТВО - ЛЮДИНА»

З одного боку, велика кількість робіт і документів різних рівнів обґрунтованості з проблем сталого розвитку дозволяє плекати надію на можливість їх успішного вирішення, а з іншого боку, не можна не погодитися з думкою вченого - філософа Н.С. Розова: «Словосполучення «сталий розвиток» є вже вельми поширеним, що, як правило, загрожує виродженням ідеї в порожній публіцистичний штамп. Здолати цю небезпеку можна тільки за допомогою чіткого понятійного опрацьовування ідеї і наступного розроблення конкретніших цілей, принципів і критеріїв оцінки подальшого цивілізаційного руху» [17].

2. Розгляд проблеми землекористування як глобальної екологічної проблеми

2.1 Проблема землекористування на рівні нашої держави

Україна є однією з найбільш багатих країн світу на природні ресурсі. Однак їх використання в національній економіці є вкрай нераціональним. Розширення використання власних мінеральних ресурсів, особливо надмірне експортування сировини і продукції з неї з низьким рівнем доданої вартості викликають для України не тільки негативні економічні наслідки, а й екологічні, зокрема забруднюється навколишнє середовище, посилюється деградація земель, зростають техногенні загрози. У сукупності з кліматичними змінами і загрозами вони суттєво впливають на вибір державних рішень стосовно забезпечення ефективного сталого економічного розвитку країни. Ці рішення можуть базуватися лише на ефективному екологобезпечному сільськогосподарському землекористуванні.

Сьогоднішнє реформування виробничих (економічних) відносин в аграрному секторі не повною мірою торкається природокористування і охорони навколишнього середовища, а в екологічному регулюванні застосування ринково орієнтованих економічних методів господарювання є недостатнім. Проблема екологізації агропромислового виробництва значною мірою залишається предметом теоретичних досліджень. Постійне списання боргів сільськогосподарських і агропромислових підприємств, певна їх відокремленість від загальної системи екологічних платежів призвели до утилітарного ставлення до агроприродних ресурсів і погіршення асиміляційних властивостей природного середовища. Все це послужило причиною порушення рівноваги між природою і суспільством.

Викликає занепокоєння якісна сторона земельної реформи в Україні, яка залишається поза увагою. Більше того, очевидного соціального, економічного та екологічного прогресу у розвитку земельних відносинах не досягнуто. Про це свідчить, той факт, що на селі понад 90% сільського населення проживає за межею бідності; продуктивність використання сільськогосподарських земель у розрахунку на кожного жителя України в 6 разів нижча за аналогічний показник в країнах Західної Європи; деградація земель посилюється і в окремих регіонах набуває загрозливого характеру при тому, що агроохоронні заходи зведені нанівець.

Важливим елементом сталого землекористування, безумовно, є становлення земельного ринку. Вирішувати питання необхідно за рахунок формування інституціонально-правової бази регулювання земельних відносин з урахуванням поліфункціональності використання земельних ресурсів [21, c. 159-162].

В нашій державі поки що не створені умови для вільного ринкового обороту сільськогосподарських земель, навіть у законодавчому плані. У зв'язку з цим доцільно було б звернутися до світового досвіду країн із цивілізованою ринковою економікою, в тому числі й стосовно ринку сільськогосподарських земель. Доцільно відзначити, що у більшості держав з так званим вільним оборотом земель існує дозвільна система на відчуження сільськогосподарських земель.

У правових системах зарубіжних країн земельне право як самостійна галузь, як правило, не виділяється, а земельні відносини регулюються нормами цивільного, адміністративного права, або спеціальними законами, присвяченими окремим видам земельних відносин (земельній оренді, земельному обороту і т.д.), а також законами про аграрні і земельні реформи. Початкові положення регулювання земельних відносин закріплені в конституціях зарубіжних країн. Європейська інтеграція є пріоритетом міжнародної діяльності уряду України, який планує вживати усіх необхідних заходів, що дозволили б перейти від декларативності до конкретних кроків, які виведуть взаємини з ЄС на рівень перспективи членства. Зважаючи на це, відповідальним елементом євроінтеграційних спрямувань України має стати розробка та впровадження стратегії адаптації законодавства, щодо використання та охорони земельних ресурсів. Адже саме у цьому розділі, права відносини власності тісно переплітаються з економічною та екологічною політикою, питаннями оподаткування та місцевого розвитку, а також багатьма іншими сферами суспільних відносин.