ДОТРИМАННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ВИМОГ СУБ'ЄКТАМИ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ КРИТИЧНОГО СТАНУ ДОВКІЛЛЯ ДОНБАСУ
В.І. Ляшенко, д.е.н., проф.
Г.Ф. Толмачова, к.е.н.
Інститут економіки промисловості НАН України, м. Київ
Розбудова нової сучасної конкурентоспроможної економіки на сході України та створення додаткового поштовху для розвитку Донецької та Луганської областей є невід'ємною передумовою для відновлення територіальної цілісності країни. З цією метою Урядом України заплановано запровадження експерименту щодо формування територій пріоритетного розвитку в Донецькій та Луганській областях. Зважаючи на ключову роль виробництва у генеруванні попиту на інновації, акцент на виробничій сфері матиме вирішальне значення у відновленні економіки регіону. Для цього буде сформовано пул промислових, будівельних, логістичних, транспортних, інжинірингових, фінансових пропозицій, що можуть генерувати комплексне рішення для відновлення і модернізації регіону.
Забезпечення дотримання екологічних вимог суб'єктами малого і середнього підприємства (МСП) є серйозною проблемою для природоохоронних органів у всьому світі, не в останню чергу тому, що для цієї категорії підприємств характерні особливості, що утрудняють застосування традиційних методів дотримання виконання вимог. В Україні сектор МСП знаходиться на етапі становлення, але можна чекати, що кількість таких суб'єктів господарювання і, як наслідок, їх дія на довкілля збільшуватиметься, зокрема, в результаті реалізації політик і стратегій, спрямованих на підтримку цього сектору. Хоча подібні стратегії містять багато позитивних елементів, вони, як правило, не приділяють належної уваги природоохоронній проблематиці; навпаки, деякі заходи призводять до таких небажаних побічних наслідків, як обмеження або навіть заборони на проведення природоохоронних інспекцій. На цьому фоні природоохоронні органи стикаються з необхідністю вдосконалення існуючих і впровадження нових інструментів, які ефективніше сприяли б дотриманню екологічних вимог.
Скорочення дії на природне довкілля суб'єктів малого і середнього підприємництва при виробництві товарів і послуг є ключовим чинником успіху у сфері екологізації економіки. Поліпшення екологічних показників також сприяє розвитку нових напрямів бізнесу для самих МСП як важливих постачальників товарів і послуг.
Проте бажання і можливості МСП впровадити практики стійкого ведення бізнесу зазвичай стикаються з обмеженим ресурсним потенціалом, дефіцитом кваліфікованих кадрів і професійних знань. Дуже часто МСП просто не володіють інформацією про множину фінансово привабливих можливостей вдосконалення своїх екологічних показників. Існує широко поширена помилкова думка, що охорона довкілля зв'язана з великими технічними складнощами, проблемами і витратами. Навіть коли відомо, що поліпшення екологічних показників підвищує конкурентоспроможність фірми, нестача відповідних знань і досвіду перешкоджає використанню еколого-економічно вигідних варіантів. У той же час обмеженість внутрішніх ресурсів МСП сприяє вибору стратегії розвитку з мінімальними ризиками, з меншим бажанням інвестувати в нові технології, частково і внаслідок невизначеності терміну окупності вкладених коштів.
Метою дослідження є аналіз різних інструментів, використовуваних для підтримки дотримання вимог природоохоронного законодавства і впровадженні екологічних методів ведення бізнесу на основі кращого досвіду країн ЄС і ОЕСР. Рекомендації передбачають розробку регіональної комплексної програми підтримки дотримання екологічних вимог МСП. Необхідність в такій програмі обумовлена тим, що МСП відчувають нестачу людських і фінансових ресурсів, а також знань і навичок для того, щоб адекватно діяти в контексті складної системи екологічного регулювання, існуючої в країні.
Довкілля і підприємницький сектор Донецької області
Стан довкілля в Україні є незадовільним. Атмосферне повітря у великих містах забруднене, перевищення гранично допустимих концентрацій є як мінімум по трьох параметрах: по діоксиду азоту, вуглецю оксиду, сірчистого ангідриду. Така речовина як формальдегід, яка має вплив на здоров'я людей - не контролюється. За даними Всесвітнього економічного форуму Україна посідає 77 місце зі 144 країн, оцінених у ході складання Індексу глобальної конкурентоспроможності через корупцію, нераціональне використання природних ресурсів та відсутність фінансового механізму реалізації реформ.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я кожні 15 хвилин в Україні помирає 5 людей через поганий стан довкілля, 7 людей стають на облік, як смертельно хворі через забруднення питної води, ґрунтів та повітря. До 2050 р. населення зменшиться на 4 млн чол. (скоротиться до 39 млн чол.) А за песимістичним сценарієм до 2050 р. мешканців України може стати менше на 15 млн чол. (скоротиться до 28 млн чол.).
За роки незалежності чисельність багатьох мисливських тварин скоротилася на 30-70%. Щорічно у прісних водоймах, Чорному та Азовських морях незаконно виловлюють 197 тис. тонн риби, для прикладу промислово видобувають 200 тис. тонн риби. 55% території розорано, 30% - це еродовані землі. Лісистість становить 15,6%, що втричі менша за лісистість Європи. Площа заповідних земель у 2,5 раза менша за середньоєвропейську, кількість чистої води у 10 разів менша [1, с. 1].
Сучасний стан довкілля та динаміка розвитку екологічної ситуації на території Донбасу є дуже критичними. На території Донецької області, яка становить лише 4,4% від загальної площі України, зосереджена п' ята частина промислового потенціалу держави, 78% якого припадає на екологічно небезпечні виробництва металургійної та видобувної галузей, виробництво електроенергії і виробництво коксу [2, с. 7].
Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2030 р., затвердженими Законом України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» від 28 лютого 2019 р. N° 2697- VIII, визначені першопричини екологічних проблем України, які характерні в першу чергу для Донбасу: 1) «підпорядкованість екологічних пріоритетів економічній доцільності; неврахування наслідків для довкілля у законодавчих та нормативно-правових актах, зокрема у рішеннях Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади; 2) переважання ресурсо- та енергоємних галузей у структурі економіки із здебільшого негативним впливом на довкілля, що значно посилюється через неврегульованість законодавства при переході до ринкових умов господарювання; 3) фізичне та моральне зношення основних фондів у всіх галузях національної економіки; 4) неефективна система державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та регулювання використання природних ресурсів, зокрема неузгодженість дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, незадовільний стан системи державного моніторингу навколишнього природного середовища; 5) низький рівень розуміння в суспільстві пріоритетів збереження довкілля та переваг збалансованого (сталого) розвитку, недосконалість системи екологічної освіти та просвіти; 6) незадовільний рівень дотримання природоохоронного законодавства та екологічних прав і обов'язків громадян; 7) незадовільний контроль за дотриманням природоохоронного законодавства та незабезпечення невідворотності відповідальності за його порушення; 8) недостатнє фінансування з державного та місцевих бюджетів природоохоронних заходів, фінансування таких заходів за залишковим принципом» [3].
Стан Донбасу загалом можна коротко визначити як катастрофу: «Катастрофа - подія, викликана руйнівними силами природи або людською діяльністю чи бездіяльністю, що серйозно загрожує та (або) завдає шкоди людському життю, здоров'ю, майну та (або) навколишньому середовищу». Ця катастрофа має соціальний, економічний, екологічний та науково-технічний виміри...
Екологічний вимір: 1) ризики виходу на поверхню та підтоплення шахтними водами підземних горизонтів з питною водою і цокольних приміщень житлового сектору; 2) збільшення випадків потрапляння до житлових приміщень шахтного метану і наявна загроза витоку радіації; 3) підвищене забруднення повітря та зовнішнього середовища підприємствами ГМК і ТЕС; 4) відсутність системи моніторингу екологічних ризиків особливо на захоплених територіях у зонах проведення ООС; 5) низький рівень розвитку системи рекреації та туризму; 6) відсутність дієздатних програм моніторингу і підвищення екологічної освіченості населення; 7) відсутність державної стратегії в зменшенні залежності енергетики від вугілля та вуглецевого палива загалом [4, с. 229].
Найгострішою екологічною проблемою Донецького регіону, яка вимагає якнайшвидшого вирішення, є забруднення повітряного басейну. За інформацією Державної служби статистики України, викиди забруднюючих речовин та парникових газів у атмосферу від стаціонарних джерел забруднення за 2018 р. на території області, підконтрольній українській владі, становлять 790,2 тис. т (31,5% від загальних викидів по Україні) та на 0,7% більше, ніж в 2017 р. (рис. 1). А за 2019 р. - 773,2 тис. т що на 2,1% менше, ніж за 2018 р.
Рис. 1. Динаміка викидів забруднюючих речовин від стаціонарних та пересувних джерел, тис.т/рік [3]
Щільність викидів шкідливих речовин від стаціонарних джерел у розрахунку на квадратний кілометр області у 2018 р. склала 29,8 т проти 29,6 т за 2017 р., а на одну особу - 188,9 кг проти 185,9 кг. Забруднюючі речовини, що визначаються в пробах повітря міст Краматорськ, Слов'янськ і Маріуполь: аміак, пил, діоксид азоту, діоксид сірки, діоксид вуглецю, фенол, формальдегід, фтористий водень. Основними забруднювачами атмосферного повітря в області залишаються підприємства вугільної промисловості, металургії та підприємства-виробники електроенергії.
Однією з основних причин надмірних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря є моральне старіння та фізичне зношення технологічного та пилогазоочисного устаткування, що не відповідає сучасним вимогам щодо забезпечення встановлених законодавством нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.
Важливою проблемою природокористування в Донецькій області є забруднення поверхневих вод. Кількість підприємств, які здійснюють скид зворотних вод в поверхневі водні об'єкти Донецької області у 2019 р. складала 113 (17% від загальної кількості водокористувачів). Обсяг скиду становить 1145,0 млн м3. В межах Донецької області негативний вплив на формування якості в р. Сіверський Донець мають скиди підприємств безпосередньо в р. Казенний Торець та Кривий Торець, в який здійснюють скиди 45 підприємств з загальним обсягом скиду - 492,4 млн м3. Найбільший обсяг скиду зворотних вод до Азовського моря здійснюється підприємством галузі «чорна металургія» ПАТ «Меткомбінат «Азовсталь» (м. Маріуполь) - 555,9 млн м3 (83% від скиду по басейну) [3].
Донецька область характеризується наявністю гірничодобувної, металургійної, енергетичної та інших галузей промисловості, діяльність яких призводить до накопичення великих обсягів промислових відходів (рис. 2).
Рис. 2. Динаміка утворення відходів від промислових підприємств області [3]
Обсяг утворення відходів І-ІІІ класів небезпеки в Донецькій області складає 147,3 тис. т. Рівень утилізації відходів за 2019 р. складає 21,1% від утворених. Фактичні обсяги накопичених відходів перевищують ті, що відображені у статистичній звітності, оскільки збанкрутілі та непрацюючі підприємства, які раніше накопичили значні обсяги відходів, не враховуються під час проведення державних статистичних спостережень. Місця видалення відходів, які розташовані на території таких підприємств, негативно впливають на стан довкілля. Спостерігається вкрай низький рівень заміщення первинних природних ресурсів за рахунок використання відходів виробництва чи побічних продуктів (у тому числі шлаків) [6].
На території області створена потужна техносфера, що включає значні промислові підприємства гірничодобувної, металургійної, хімічної промисловості, енергетики, важкого машинобудування та будівельних матеріалів, родовища корисних копалин. Висока концентрація промислового, сільськогосподарського виробництва, транспортної інфраструктури в поєднанні із значною щільністю населення створили величезне навантаження на біосферу - найбільше в Україні та Європі.
Донецька область має розвинутий підприємницький сектор. За даними Державної служби статистики станом на 01.01.2020 р. на території Донецької області налічувалось 65107 суб'єктів малого і середнього підприємництва, з яких 578 (або 0,9%) - середні підприємства, 9691 (або 14,9%) - малі підприємства, з них 8391 (або 12,9%) - мікропідприємства, 54838 - фізичні особи-підприємці, з яких 15 (або 0,02%) - суб'єкти середнього підприємництва, 54823 (або 84,2%) - суб'єкти малого підприємництва . При цьому у порівнянні з 2018 р. кількість малих підприємств збільшилась на 5,3%, кількість середніх підприємств - на 14,9%, кількість фізичних осіб-підприємців - на 4,6%. Після зниження у 2018 р. показника кількості малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення з 24 до 22 одиниць (- 8,3%), у 2019 р. цей показник відновив свої позиції та знову склав 24 одиниці. Показник кількості фізичних осіб-підприємців (суб'єктів малого підприємництва) у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення у 2018 р. склав 125 осіб, тоді як у 2019 р. цей показник підвищився і склав 133 особи (+ 6,4%) [7].
У структурі малих підприємств за видами економічної діяльності, як і раніше, превалюють сфери діяльності невиробничого характеру. Кількість малих підприємств, які займалися оптовою та роздрібною торгівлею, ремонтом автотранспортних засобів і мотоциклів, хоча й зменшується з кожним роком, але продовжує складати найбільшу питому вагу в загальній кількості підприємств (27,6%) (рис. 3).