Материал: Дошкільна педагогіка відповіді

Аналіз звукового складу белькотання засвідчив, що носові й ротові, дзвінкі й глухі приголосні з'являються парами і майже одночасно. Спо­чатку виникають м'які, а потім тверді приголосні, тобто і тут існують певні закономірності. Завершується стадія белькотання, на думку В. Бельтюкова і А. Салахової, також індивідуально, від 1 - до 1 року і 2 місяців.

Дискусійним залишається питання щодо функції белькотання. Так, О. Александров, В. Сікорський та інші педагоги вважають, що воно ви­никає на основі наслідування звуків і виконує функцію спілкування. Вчені В. Богородицький, М. Кольцова та інші розглядають белько­тання як дитячу забавку, гру, яка не має ніякого відношення до мов­лення.

Відповідь на це питання знаходимо в роботах О. Гвоздєва, В. Бельтю­кова, А. Салахової. Наприклад, О. Гвоздєв стверджує, що белькотання, як і попередні голосові реакції (гукання, гуління), є природженою до-мовною реакцією, яка не може виконувати функцію спілкування (бель­кочуть і глухі діти). До того ж у белькотанні дітей різних національно­стей спостерігається чимало спільних звуків. Так, за даними В. Бель­тюкова і А. Салахової, у белькотанні дітей, за якими вони спостерігали, 79 % звуків були близькими за своїми акустичними ознаками до англій­ської, німецької, французької мов.

За В. Бельтюковим, белькотання - це природжений автономний процес, вияв певної програми, що передається дитині у спадок, яка гене-тично закладена внаслідок історичних накопичень мовленнєво-рухо­вих реакцій. Для активного наслідування мовлення дорослого у дити­ни ще не розвинулися відповідні сенсорні й моторні центри. Після 6 місяців у неї з'являється самонаслідування звуків і складів.

Існує думка, що з белькотання започатковується власне активне мовлення дитини (Р. Тонкова-Ямпольська). Ті звуки, що були в бель­котанні, дитина набагато раніше й легше вимовляє (губні), ніж ті, яких не було (шиплячі, свистячі, /?), вимовою цих звуків вона оволодіває значно пізніше. Отже, белькотання готує мовленнєвий апарат до вимо­ви звуків мови, складів і слів, сприяє розвитку фонематичного слуху.

Для подальшого розвитку мовлення дитині потрібно: а) навчитися виокремлювати звукокомплекси (слова) із цілого мовленнєвого потоку; б) здійснювати тонкий фонетичний аналіз кожного звукокомплек-су; в) розуміти мовлення дорослого; г) засвоїти механізм звуковимови (артикуляцію)1. Усі ці завдання вирішуються у процесі спілкування дитини з дорослим, розпочинаючи з другої половини першого року життя.

Другий етап підготовчого періоду (від 6 до 11-12 місяців) характе­ризується розвитком розуміння мовлення дорослих. Виникає новий тип спілкування дорослого з дитиною - спілкування на основі розумін­ня мовлення дорослого. Розуміння мовлення, як зауважує М. Кольцо­ва, - це результат утворення умовних зв'язків. Дитина починає розумі­ти, що кожний предмет, кожна властивість предмета, кожна дія має свою назву2. Основна мета спілкування дорослого з дитиною у цей період не обмежується емоційним контактом, а потребує виконання дитиною пев­ної дії.

Як свідчать дослідження Г. Розенгарт-Пупко, діти швидко почина­ють розуміти слова, що стосуються дій з предметами, і важко дається їм розуміння назв предметів. Зорове сприймання і розглядання дітьми предметів, що супроводжується їх називанням, прискорює розуміння назви предметів.

Як дорослий може дізнатися, чи розуміє дитина звернене до неї мов­лення?

За характером рухової реакції (повернення голови у бік предмета, жести і рухи дитини).

Зн твердженням Д. Ельконіна, головними передумовами виникнен­ня розуміння мовлення є такі: а) виокремлення предмета з навколишніх; б) зосередження уваги на предметі; в) наявність у дитини яскраво ви­раженої емоційної реакції3. Розуміння мовлення дитиною з'являється насамперед на запитання «Де?», що стимулює її до зорового пошуку та орієнтовних реакцій. Під час багаторазових повторень у дитини фор­мується зв'язок між словом дорослого і предметом. Проте такий зв'я­зок утворюється не відразу, а проходить низку етапів (Д. Елько-

нін)'.

Спочатку реакція на слово дорослого відсутня, дитина не Іювертає голови у бік названого предмета. Потім на слово дорослого виникає орієнтовний пасивний рух у бік місця знаходження предмета, тобто реакція на інтонацію. Нарешті, виникає диференційований зв'язок (ди­тині майже 10 місяців) між словом і предметом, який виражається в пошуку предмета і знаходженні його в іншому місці. Це і є початкова форма розуміння мовлення дорослих.

Ф. Фрадкіна описує такі реакції дитини на звернене до неї мовлен­ня дорослого:

а) повертання голови в бік предмета після його називання дорослим (7~8 місяців);

б) виконання завчених рухів при називанні предметів дорослим (7-8 місяців);

в) виконання елементарних доручень дорослих за словесною інструк­цією (9-10 місяців);

г) вибір предмета за словесною вказівкою (10-11 місяців);

д) припинення дії під впливом словесної заборони: «не можна» (12 місяців)2.

Як засвідчують дослідження Ф. Фрадкіної і Г. Ляміної, діти 7-8 місяців реагують спочатку на слово, як на певну суму звуків, сприй­мають його ритміко-мелодійну структуру (тембр, темп, силу звука, інто­націю). І лише з 10-11 місяців дитина реагує на зміст слова, розуміє його значення, навіть якщо воно вимовляється з різною інтонацією. Слід зауважити, що на початку другої половини першого року життя слова для дитини ще не набули узагальнювального значення, почуте слово вона пов'язує з конкретним (тільки одним) предметом. Це по­требує від педагога серйозної роботи над засвоєнням дітьми слів-уза-гальнень.

Після 7 місяців дитина вже виконує відповідні рухи на слова «ла-дусі», «до побачення». Наприкінці першого року життя діти викону­ють рухи на слова «відкрий», «закрий», «поклади» тощо.

У другому півріччі активно розвивається наслідування на основі белькотання. Дитина, яка не белькоче, не може навчитися наслідувати. Спочатку дитина наслідує звуки власного белькотання, пізніше воно збагачується новими звуками. В 10~11 місяців у дитини можна розви­вати наслідування звуків, яких ще не було в белькотанні. Натомість, за словами І. Кононової, наслідування звуків у цьому віці є ще вельми складним процесом для дитини. Одні діти добре белькочуть, хоча відтво­рювати за дорослим звуки ще не вміють, в інших - спостерігається «віддалене» (із запізненням) наслідування. Наслідуючи звуки дорос­лого, дитина засвоює нову артикуляцію, повторює кожний почутий звук чи слово, супроводжує словом, звуками свої дії, наслідування перетво­рюється на своєрідну звукову діяльність.

Під час звуконаслідування діють два взаємопов'язаних процеси: сприймання дітьми фонем на слух (фонематичний і мовленнєвий слух) та їх вимова (артикуляція).

Так, О. Гвоздєв вважає, що засвоєння фонематичної сторони мов­лення визначається переважно розвитком мовленнєво-рухового аналі­затора, який є провідним у процесі оволодіння артикуляцією звуків. Інші вчені - В. Бельтюков, Д. Ельконін, Н. Швачкін - доводять важ­ливість обох аналізаторів. Порушення слуху призводить до спотворен­ня звуків, що негативно позначається на активному мовленні. Водночас розвиток фонематичного слуху залежить від диференціювання звуків у процесі їх артикуляції.

Отже, в процесі засвоєння дитиною звуків рідної мови беруть участь і слуховий, і мовленнєво-руховий аналізатори. Тому їх потрібно актив­но розвивати в процесі звуконаслідувальної діяльності.

У другому півріччі дітей потрібно спонукати до дій з предметами. Дорослий показує іграшку, називає її, виконує з нею різні дії, позначаючи словами: «Ляля топ-топ-топ». Відтак він пропонує дитині виконати ці дії.

Особливу увагу впродовж першого року життя треба звернути на розвиток дрібних м'язів пальців руки. Фізіологічними дослідженнями М. Кольцової доведена залежність розвитку активного мовлення від розвитку дрібних м'язів пальців: чим краще розвинені м'язи пальців, зокрема вказівного, тим швидше дитина почне говорити1.

Третій етап підготовчого періоду (10-12 місяців - другий рік жит­тя) характеризується розвитком самостійного мовлення, появою пер­ших слів.

Наприкінці першого року життя з'являються перші усвідомлені слова. Так, в 10-12 місяців у відповідь на пропозицію дорослого дити­на вже продукує перші слова з певним значенням. З'являються слова так, ні. Дитина називає словами дорослого (тато, мама, тьотя, няня, баба}, окремі дії (дай, ді-дг). У словнику однорічної дитини налічуєть­ся в середньому 10-15 слів.

Орієнтовні показники розвитку мовлення дітей першого року життя (за даними Н. Аксаріної)

1 місяць - перша посмішка у відповідь на мовлення дорослого;

2 місяці - дитина прислухокується до голосу чи предмета, що видає звуки, при цьому рухи її уповільнюються, вона відповідає посмішкою на почуті звуки. Гукає: «Агу-гу-гу»;

3 місяці - зосереджує свій погляд на обличчі дорослого мовця, у відповідь йому посміхається, гукає, гулить;

4 місяці - за звуком очима знаходить потрібний предмет; відтворює гучні звуки, голосно сміється, якщо з нею розмовляють, гулить, з'явля­ються трелі;

5 місяців - розрізнює інтонацію, з якою до неї звертаються, довго співуче гулить;

6 місяців - розуміє мовлення дорослого, промовляє окремі склади, з'являється белькотання;

7 місяців - довго белькоче, повторює одні й ті самі склади. На запи­тання «Де?» знаходить поглядом предмет;

8 місяців - голосно, повторюючи за дорослим, вимовляє різні склади, починає наслідувати їх. Виконує відповідні рухи на слово: «Ладусі». Шукає і знаходить очима предмети й обличчя тих, кого називають, дов­го бавиться іграшками, розглядає їх;

9 місяців - відповідає на загравання «дожену-дожену», грає в схо­ванки. На прохання дорослого виконує рухи: «дай ручку» «до поба­чення» та ін.;

10 місяців - наслідуючи дорослого, дитина сама повторює за ним різні звуки і склади. На його прохання сама знаходить і дає названу іграшку («дай м'яч», «дай лялю»). Розрізняє імена кількох дорослих і дітей;

11 місяців - вимовляє перші слова (мама, і, на, ав-ав). На прохання дорослого виконує знайомі дії «погойдай лялю», «покажи м'яч»;

12 місяців - вимовляє 10-15 слів.

14. Особливості організації режиму дітей першого року життя.

Основні завдання організації життєдіяльності дітей

першого року життя

- організовувати сон, годування, активне неспання за певним

розпорядком дня; вчити засинати без додаткових впливів.

- заповнювати періоди неспання активним спілкуванням дорослого

з дитиною, іграми-заняттями тощо;

- здійснювати оздоровчі і загартовувальні процедури.

Розпорядок дня дитини складається з таких елементів:

¾ активне неспання;

¾ сон;

¾ годування.

Правильним є таке чергування: після сну – годування, після

годування – активне неспання. До трьох місяців дітей годують

кожні три години (загальна кількість годувань – 7). Тривалість

кожного періоду неспання 1–1,5 год.

Денний сон – 4 рази, тривалість кожного періоду денного сну –

2–1,5 год; загальна кількість годин сну на добу – 18–16,5 год.

Із двох–трьох місяців дитина повинна спати при відчиненій кватирці,

потім на веранді чи балконі (температура не нижче +10 °С).

У період активного неспання з дітьми проводять в ігровій формі

індивідуальні ігри-заняття: розвиток передмовленнєвих голосових

реакцій, розвиток слухових і зорових зосереджень у спеціально

відведений для цього час (не раніше ніж через 15–20 хв після

годування і не пізніше як за 20–25 хв до вкладання дітей спати).

Із двох з половиною місяців у манежі чи ліжку до спеціальних стояків

підвішують іграшки, зручні для захоплювання дитиною (кільця,

з прив’язаними до них дрібними іграшками чи брязкальця).

Від трьох до шести місяців дитину годують кожні 3,5 год: кількість

годувань – 6; перерва між годуваннями – 3,5 год; денний сон

3–4 рази, тривалість 2–1,5 год. Загальна кількість сну – 16,5–16 год.

Розпорядок дня треба будувати так, щоб між кожними двома

денними годуваннями дитина один раз спала і один раз перебу-

35

вала у стані активного неспання. У період активного неспання з

дітьми в ігровій формі проводять індивідуальні ігри-заняття.

Організація життя дітей від шести–семи до дев’яти місяців

відбувається за розпорядком із триразовим, а у дев’ять–десять

місяців – із дворазовим денним сном.

Тривалість активного неспання до кінця року збільшується до

3–3,5 год. Годують дітей п’ять разів на добу з інтервалом у чотири

години. З шести–семи місяців заняття у манежі можна проводити

з 4–6 дітьми. Індивідуальні заняття з дітьми до 1 року проводять

щоденно, а групові – повторюють через 2-3 дні.

З дітьми першого року життя проводять такі ігри-заняття:

розвиток рухів, масаж і гімнастика, предметна діяльність, розвиток

мовлення (звуконаслідування), заняття з картинками,

розігрування забавлянок, спостереження за довкіллям, музичні

заняття, дидактичні ігри із сенсорного розвитку

15. Організація та методика проведення ігор-занять та занять з дітьми першого року життя.

З дітьми до 2,5 – 3 місяців проводяться індивідуальні ігри заняття у спеціально відведений для цього час, але не раніше 15 – 20 хвилин після годування й не пізніше ,ніж за 20 – 25 хвилин до сну. У цей період необхідно продовжувати розвивати зорове і слухове зосередження, використовуючи для цього іграшки, що видають звуки, та розмову з дитиною. Для цього дорослому необхідно:

- розмовляти з дитиною, наспівувати, нахилившись над нею, викликати зосередження, посмішку;

- викликати слідкування за яскравим предметом, що рухається перед очима;

- стимулювати дитину до пошуку дорослого, який розмовляє з нею і рухається навколо манежу;

Стимулювати малюка прислуховуватись до звуків, що їх відтворюють різні предмети (дзвіночки, торохтушки);

- лагідно, з наспівом розмовляти з дитиною, посміхатися, викликати відповідну посмішку, пожвавлені рухи, звуки, стимулювати наштовхування руками на іграшку;

Починаючи з 3 – 4 місяців, проводять заняття з іграшками та музичні заняття. Методика така: дитині показують яскраву іграшку, що звучить, тим самим викликаючи слухове зосередження, потім називають її словом ( чи звуконаслідуванням), а потім ховають. Таким чином у дитини викликають інтерес до пошуку цієї іграшки. Рекомендується також наспівувати пісні без слів, розмахувати прапорцями, стукати ними по манежу, крутитися промовляючи окремі наспівані звуки; давати дитині іграшки, що звучать в руки. Систематична робота з дітьми щодо стимулювання звуків і голосових реакцій сприятиме появі в мовленні дитини до 5 місяців співучого гуління, трелів.

З 5 місяців сестра – вихователь повинна стимулювати белькіт, викликати в дітей відповідні звуки. Для цього потрібно вимовляти за дитиною звуки «а-а-а», «е-е-е», перегукуватися з нею, намагаючись, щоб дитина ще раз повторила ці звуки. У розмові з дитиною вимовляти окремі склади «ма-ма», «ба-ба», викликати слухове зосередження та наслідування цих складів.

У віці 5 – 6 місяців до 9 – 10 місяців рекомендується проводити такі індивідуальні заняття «розмови», «перегукування», «схованки», звуконаслідувальні ігри. Для цього використовується прийом емоційного спілкування з дітьми: дорослий підходить до манежу, називає ім’я дитини, промовляє склади «ба-ба-ба», «да-да-да», викликаючи цим відповідну реакцію. Також в цьому віці використовується прийом – змістове спілкування з приводу якоїсь образної іграшки : дорослий показує собачку, називає її «гав – гав» - собачка, показує з нею різні дії, називає її словами «Собачка сидить : гав – гав. Собачка йде : топ – топ. Собачка гавкає : гав – гав.» Після цього іграшку ховають. Вихователь пропонує дитині покликати собачку, стимулює її до вимови звуків: гав – гав, йди – йди, на, топ – топ.

16. Умови для організації самостійної діяльності дітей першого року життя.

17. Роль дорослого в розвитку дитини. Робота з батьками дітей першого року життя.

У розвитку дитини провідна роль належить дорослим. Дитина є соціальною істотою. Потреба у співробітництві з дорослими виникає ще в ранньому дитинстві, коли дорослий цілком забезпечує усі життєві потреби дитини. Він вводить її у навколишній світ, задовольняє одну з головних потреб психічного розвитку — появу нових вражень, передає виховні функції спеціально організованим структурам (дитячий садок, школа, засоби масової інформації), порушує глибинні зв'язки дорослого світу і світу дітей, поглиблює розрив між ними.

У процесі взаємодії з дорослим формується особиста свідомість дитини. У дошкільному віці вона долає шлях від відокремлення себе від дорослого (“Я сам”) до відкриття свого внутрішнього життя, тісно пов'язаного із зовнішньою діяльністю.

У вихованні дитини дошкільного, молодшого шкільного віку особливу роль відіграє включення дорослого в картину розвитку дитини. Перехід від одного вікового етапу до іншого супроводжується зміною місця дорослого у цій картині:

— для немовляти дорослий є джерелом захищеності, позитивних емоцій, які безпосередньо передаються через турботу і ласку, обійми, голос мами;

— з 2,5 місяців дитина реагує на появу матері “комплексом пожвавлення”;

— для дитини раннього віку дорослий є джерелом практичних умінь і навичок. Наслідуючи їх, вона стає самостійною, незалежною від інших

Поради батькам

• стимулюйте дітей до самостійного ходіння; виховуйте смі-

ливість ходити, бігати;

• залучайте дітей до різноманітних дій із предметами: трима-

ти ложку, горнятко; гребінцем причісувати волосся, нанизувати

кільця на пірамідку, брязкати брязкальцями, дзвонити дзвіноч-

ком тощо;

32

• заохочуйте дітей до багаторазового повторення одних і тих са-

мих дій: закривати кришкою коробку, банку, кидати і піднімати

м’ячик, гойдати ляльку, годувати зайчика тощо;

• вчіть дитину діяти із двома предметами, одночасно виконува-

ти дві дії;

• розвивайте координацію рухів рук і ніг;

• вчіть контролювати свої дії: стукати предмет об предмет; на-

низувати чи збирати намисто, камінці;

• залучайте дітей до обстеження предметів: обмацувати, роз-

глядати з різних боків, стукати, нюхати, куштувати; називайте

всі дії дитини словами;

• стежте за дотриманням правил безпеки життєдіяльності (не

давайте дрібних іграшок, предметів, надійно ховайте ліки, мийні

засоби, парфумерію тощо);

• заохочуйте дитину до самообслуговування: повторювати дії

дорослого в одяганні, роздяганні, умиванні, прибиранні іграшок,

триманні ложки, користуванні серветкою, носовичком;

• організовуйте різноманітні мовленнєві ігри: звуконаслідуван-

ня (“Як нявчить кошеня?”, “Хто це гавкає?”, “Скажи, як я”, “Схован-

ки”), на активізацію словника (“Чарівний коник”, “Хто в будиноч-