У житті людини виокремлюють дошкільний, шкільний вікові періоди і період соціальної зрілості — дорослість. Кожен із них складається з відповідних вікових етапів, які характеризуються певними особливостями.
Критеріями розвитку дитини є анатомічні, фізіологічні, психологічні, педагогічні, фізичні показники стану організму. До анатомічних належать розвиток кісткової, м´язової, серцево-судинної та статевої систем. Фізіологічні охоплюють показники діяльності органів дихання, кровообігу, залоз внутрішньої секреції, нервової системи. Психологічні показники відображають особливості сприйняття, пам´яті, уяви, мислення, мовлення, темпераменту, характеру. Показниками фізичного розвитку є зріст, вага, обсяг грудної клітки, стан м´язів. Педагогічні критерії визначають можливості розумового, морального, трудового, естетичного, фізичного виховання дитини.
Своєрідне бачення умов і рушійних сил розвитку людських якостей на стадії дитинства, закономірностей перебігу фізіологічних, сенсорних, емоційних, вольових та пізнавальних процесів, особливостей формування дитини як особистості засвідчує народний досвід виховання, згідно з яким періодизація дитинства здійснювалася за принципом раннього залучення до праці:
— від народження до 2—3-х років — діти, які потребують особливої опіки батьків та інших членів сім´ї (“Матері з рук не виходить, матері по п´ятах ходить”);
— від 3-х до 14-ти років — підготовка до активного життя. У межах цього етапу вирізняють два періоди: 1) до 7 років (“до пастуха”); 2) від 7 до 14 років. П´ятирічна дитина — вже “підпасич”, допомагає старшим дітям, а в 6— 7 років (“як зуби почнуть випадати”) — уже пастух. Дівчинка “год з шести тягає гребінку з валом, коли мати пряде”, а з 7—8 років починає прясти;
— від 14 до 17—18 років — “готова робоча сила”.
Ян-Амос Коменський основою вікової періодизації вважав етапи виховання, кожен з яких триває шість років: материнська школа, навчання у початковій школі; навчання в гімназії; завершення навчання. Французький педагог-гуманіст Жан-Жак Руссо (1712—1778) виокремлював два періоди розвитку: від народження до 2 років (час фізичного виховання); від 2 до 12 років (період розвитку “зовнішніх почуттів”). Костянтин Ушинський вважав перші сім років життя періодом першого дитинства і підготовки до шкільного навчання.
Згідно з концепціями періодизації дошкільного дитинства виокремлюють три головні періоди розвитку протягом перших шести років життя дитини, кожен з яких є кроком до загальнолюдських цінностей, нових можливостей пізнавати, емоційно освоювати і перетворювати світ. Ці періоди відмежовані один від одного рівнем психічного розвитку дитини. Кожен попередній створює умови для наступного, їх послідовність не може бути штучно “змінена” у часі: немовлячий період (перший рік життя), раннє дитинство (від одного до 3-х років), дошкільне дитинство (від 3-х до 6—7-ми років).
Сучасна психологія вирізняє такі періоди загального дитинства:
— немовля (від народження до року; окремо акцентується на першому місяці як періоді народженості);
— переддошкільне (раннє) дитинство (від 1 року до З років);
— дошкільне дитинство (від 3 до 6 років);
— молодший шкільний вік (від 6 до 11—12 років);
— середній шкільний вік (підлітковий) (від 12 до 15 років);
— старший шкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).
Педагогічна вікова періодизація, що виходить із завдань виховання дітей на різних етапах дошкільного дитинства і відображає практику їхнього навчання і виховання у дошкільних закладах, зумовлює поділ дитинства на ранній вік (від народження до 2 років), молодший дошкільний вік (від 2 до 4 років), середній дошкільний вік (від 4 до 5 років), старший дошкільний вік (від 5 до 6— 7 років). Особливо важливий останній рік дошкільного дитинства, який передує навчанню в школі. Програми виховання дітей у дошкільних закладах складені за окремими роками життя або віковими періодами для конкретизації завдань, змісту і методів виховання і навчання.
Від народження і до одного року – дуже особливий час у розвитку дитини. Якщо порівнювати темп розвитку дитини першого року з іншими періодами, ми побачимо, що більше ніколи не буде таких інтенсивних змін. Наприклад, якщо аналізувати фізичний розвиток дитини, маса її тіла до півроку подвоюється, а на кінець року – потроюється; зріст збільшується на 25 см. На першому році життя дитина оволодіває усіма основними рухами (повзання, ходьба, біг, стрибки, кидання). У перші місяці життя рухи дитини ще хаотичні та некоординовані. На першому році відбувається засвоєння основних умінь у процесі годування – малюк вчиться їсти з ложки, пити з чашки, у цей час у дитини формують звичку до охайності.
Швидко розвивається мозок дитини, тому підвищується працездатність та витривалість нервової системи. Також ми спостерігаємо зміни у характері сну та неспання. З перших місяців швидко розвивається діяльність усіх органів чуття, внаслідок чого дитина стає здатною швидко встановлювати зв’язки із зовнішнім світом. Наприклад, розвивається орієнтовна діяльність, яка є основою розвитку пізнавальної діяльності; починається розвиток вищих психічних процесів – сприйняття, пам’яті, уваги.
На першому році життя виникають та ускладнюються емоції. Важливо, щоб вони були позитивними, оскільки це в подальшому буде впливати на загальний розвиток дитини. Весела дитина багато рухається, лепече, гулить, агукає. У цей час формуються як позитивні, так і негативні звички. Так, завдяки правильному вихованню, з перших місяців життя, малюка можна привчити прокидатися і засинати у один і той саме час без сторонніх впливів, їсти з апетитом, грати як з дорослими, так і самостійно.
У цьому віці формуються основні дії з предметами, що має вирішальне значення для розвитку сенсорики і активної діяльності малюка. Маніпулюючи предметом або іграшкою, дитина пізнає їх властивості – форму, матеріал, колір, вагу та інші. Ця діяльність займає увесь період неспання, що забезпечує дитині активність та спокій. Уже на першому році життя у малюка можна спостерігати перші прояви самостійності, наполегливість у досягненні мети, інтерес, вибіркове ставлення до оточуючих людей та речей.
Перший рік життя відзначається проходженням підготовчих етапів розвитку мовлення. Так, голосові реакції починають розвиватися з перших місяців життя, а на кінець року малюк, як правило, промовляє біля десяти спрощених слів. У другому півріччі першого року життя формується здатність наслідувати звукам і словам, розвивається уміння розуміти мову оточуючих.
Через стрімкий темп розвитку дитини, перший рік життя розподіляють на різні вікові періоди:
від народження до 2,5-3 місяців, в якому виокремлюють період новонародженості (до 3-5 тижнів);
з 2,5-3 місяців до 5-6 місяців;
з 5-6 місяців до 9-10 місяців;
з 9-10 місяців до 1 року.
У зв'язку з таким розподілом, кожний віковий період має свої завдання та особливості виховання. Також у кожному з цих періодів виділяють найбільш суттєві для загального розвитку дитини уміння, які вчені називають "провідними лініями розвитку". Ці уміння визначають розвиток та поведінку малюка у даному періоді, мають вирішальне значення для подальшого розвитку, саме на них спрямовується увага під час виховання дитини. Детальніше дивіться інформацію про кожен із вікових періодів першого року життя.
Перший рік життя займає особливе місце у розвитку дитини: під впливом активних дій дорослих і взаємодії дитини з оточуючим середовищем відбуваються значні його зрушення. Так, дитина засвоює уміння під час процесу годування, вона вчиться їсти з ложки, пити з чашки, у неї починають виховувати охайність.
Протягом першого року життя формуються як позитивні, так і негативні звички. Так, за умови правильної організації виховання з перших місяців життя можна привчити дитину у визначений час швидко засинати без гойдання та інших додаткових впливів, їсти з апетитом, грати не тільки з участю дорослого, але й без нього.
У перші місяці життя спілкування з оточуючими дорослими стає потребою та основним видом діяльності дитини. Тому дорослі повинні не тільки своєчасно і правильно задовольняти органічні потреби дитини (своєчасно годувати, вкладати спати, гуляти тощо), а й створювати умови для неспання, спеціально займатися з метою формування у діток нових умінь. Прояв потреби у спілкуванні вважають найголовнішою особливістю цього вікового періоду. Ця потреба спонукає дитину активно шукати контакти з оточуючими. У спілкуванні, яке організовує дорослий, дитина на емоційно-чуттєвій основі вперше відчуває задоволення, радість. Так формуються початки морального та естетичного виховання найменших дітлахів. Ніжність, ласка, прояв уваги та любові, ласкаве промовляння та доторкання – сенсорно збагачують дитину, відіграють особливу роль у розвитку її емоційності, сприйнятливості, співчутливості. Тому дорослі повинні не тільки розмовляти з малюком, але й співати пісеньки, читати потішки, які емоційно збагачують дитину, спонукають перші почуття.
Після півроку характер спілкування дорослого з дитиною повинен перейти від емоційного до емоційно-ділового, при якому дорослий спонукає дитину до спільних дій. Батьки та інші дорослі, розвиваючи зорове та слухове сприймання, виховують інтерес дитини до оточуючого: дорослих, дітей, тварин, іграшок, предметів, виховують емоційно-позитивне ставлення до них.
У дітей цього віку необхідно розвивати зорове та слухове зосередження на предметах: збагачувати дітей різноманітними зоровими та слуховими враженнями, звертаючи увагу на різні за формою, кольором, фактурі, звучанням предмети. Також слід стимулювати дитину активно цікавитись навколишнім, проявляти рухову активність і наполегливість. Близько 9-10 місяців час починати формувати у дитини дії, спрямовані на досягнення результату (вкладати один предмет в інший, відкривати і закривати кришку коробки, складати пірамідку, ставити один кубик на інший тощо). Також починаємо вчити малюка виконувати дії з ляльками, знайомити з назвами окремих предметів, іграшок, тварин, зображеннями на картинках.
Важливим завданням виховання е становлення і розвиток мовлення дітей раннього віку. Мова нерозривно пов'язана з розвитком усіх психічних процесів (сприймання, пам'ять, мислення) і слугує основою цілеспрямованої діяльності дитини. Розвиток мовлення здійснюється під впливом навколишнього середовища і насамперед під активним впливом дорослих.
Як стверджує Г. Розенгарт-Пупко, раннє дитинство щодо розвитку мовлення дітей поділяється на два періоди: підготовчий (1 місяць 1 1,5-2 роки) та період оформлення самостійного мовлення (1,5-2 -З роки). Отже, перший рік життя - це підготовчий період, який, у свою чергу, поділяється на три етапи2.
Перший етап - емоційне спілкування дитини з дорослим - охоплює період від 1 до 5-6 місяців життя. Малюк розпочинає своє життя криком. Крик немовляти - ознака нормального розвитку дитини в організмі матері. Крик - це природжена безумовно-рефлекторна реакція, що викликається сильними органічними відчуттями негативного характеру (біль, голод, незручності). Крики не потребують спеціального навчання, вони не залежать від слухових сприймань дитини (глухі діти також кричать). З погляду фонетики, крик - це видих при звуженій голосовій щілині та при більш чи менш відкритій порожнині рота, який утворює голосний звук різного ступеня відкритості.
У психології мовлення впродовж тривалого часу панувала думка, що в перших дитячих криках не можна виділити якихось мовленнєвих елементів. Натомість у дослідженнях останніх років (Р. Тонкова-Ямпольська та ін.) зазначається, що у криках немовлят можна виділити моменти, які сприймаються на слух як звуки, близькі до голосних фонем а та є, хоча їх за акустичними ознаками ще не можна ототожнювати із фонемами. Адже в немовляти ще нерозвинений артикуляційний апарат, відсутній фонематичний слух. Подібні звуки спостерігаються і в птахів.
Крик - це сигнал небезпеки для дитини. Крик немовляти викликає занепокоєння батьків, які намагаються відразу ж його заспокоїти (возять у колясці, беруть на руки тощо), саме тому при багаторазовому повторенні цих дій крики набувають умовно-рефлекторного характеру. Якщо батьки стверджують, шо дитина навмисне кричить, аби її взяли на руки, маємо яскравий приклад утворення умовного рефлексу. Таке швидке утворення умовного рефлексу на крик, за П. Згуровським, свідчить, що крики виконують комунікативну функцію. Вчені І. Кононова, Р. Тонкова-Ямпольська та інші стверджують, що крики позбавлені функції спілкування. Виникає запитання, яке місце належить крикам у процесі оволодіння дитиною звуковимовою? Деякі вчені вважають, що крик належить до підготовчого етапу звуковимови і розглядають його як самостійний безумовно-рефлекторний вияв. Так, на думку І. Коконової, крик не можна віднести до підготовчого етапу, оскільки він «виникає на тлі негативних емоцій», а в артикуляційному аспекті «вдосконалюється мало»1.
Водночас не можна ігнорувати роль крику в розвитку мовленнєво-рухового аналізатора. Крики, як перші голосові реакції, посідають істотне місце в підготовці мовленнєвого апарату до звуковимови. Вони сприяють розвитку мовленнєвого дихання. Тому дорослі не повинні лякатися дитячого крику, це цілком закономірне явище у процесі становлення звуковимови. Однак це не означає, що дитина може довго кричати. Тривалі крики в перші місяці життя - сигнал нездорового стану організму дитини, якій потрібна лікарська допомога.
На першому місяці за короткі проміжки активного неспання, коли дитина часто буває на руках у дорослого, встановлюється перше спілкування її з дорослим на емоційній основі, що є початком розвитку дитячого мовлення. На першому місяці життя викликати зворотну ре-акцію-відповідь у дитини дуже важко, тому ініціатива спілкування належить дорослому.
На другому місяці значно збільшується тривалість активного неспання. Це дає змогу спілкуватися з дитиною не лише безпосередньо на руках у дорослого, а й у ліжку, манежі. Спілкування дорослого з дитиною в цей період набуває характеру «розмови», вихователь заграє з дитиною, посміхається, намагаючись затримати на собі її погляд, викликати посмішку.
На другому місяці життя дитина починає фіксувати зорові й слухові подразники, довго посміхається, коли з нею розмовляє дорослий, стежить поглядом за іграшкою.
На третьому місяці, за даними досліджень М. Касаткіна і І. Нечаєвої, дитина розрізняє звуки різної висоти.
У цей період у спілкуванні дитини з дорослими відбуваються значні зміни - ініціатива спілкування відтепер належить дитині, вона сама починає шукати поглядом дорослого для спілкування з ним. Побачивши дорослого та на його привітання, дитина голосно сміється, вимовляє голосні, протяжні «а-а», «е-е-е», приходять у рух її ручки та ніжки, тобто виникає «комплекс пожвавлення». Слід зауважити, що такі позитивні зміни в емоційному спілкуванні дитини з дорослим можливі лише за умови попередньої роботи дорослого з дитиною. На третьому місяці поява емоційної реакції дитини на дорослого, як зазначає Д. Ельконін. створює основу для виникнення й розвитку нових форм спілкування, зокрема наслідування звуків.
На четвертому місяці виникає спілкування між дитиною і дорослим на основі голосних реакцій, мовних звуків. Збільшується кількість звуків, з'являються вигуки 4агу», «гу-гу» (гукання), «е», «і» та звук «р». У другій половині місяця розвивається гуління, спочатку вимова складних комплексів звуків «тіль», «фрр...», а надалі співуче гудіння, «трелі» (І. Коконова): «а-е-е», «о-о-о-е», «а-а-а». Звуки вимовляються під контролем слуху, діти починають прислуховуватися до своїх мовленнєвих реакцій. Такі досягнення в мовленнєвому розвитку дають можливість спілкуватися з дитиною на відстані, перегукуватися з нею, викликати в неї звуконаслідування. Наприкінці четвертого місяця життя дитина сама вже викликає дорослого на спілкування за допомогою мовних звуків. Діти також наслідують голосові реакції інших дітей. За показниками нервово-психічного розвитку дітей першого року життя, що були розроблені професором М. Щеловановим, діти в чотири місяці за звуком визначають місце знаходження предмета, відшукують дорослого, почувши його голос та джерело звука; промовляють голосні звуки, довго бавляться іграшками.
На п'ятому місяці життя відбуваються значні зрушення в розвитку дитини. Вона вже достатньо оволоділа своїми рухами і мовленнєвим апаратом. Рухи та мовні звуки дитина використовує як засіб спілкування з дорослими та іншими дітьми; вона підповзає до свого сусіда, посміхається, вимовляє окремі звуки. Побачивши дорослого, малюк видає цілий потік мовних звуків, звернених безпосередньо до нього, закликає дорослого підійти, довго співуче гулить, розрізняє тон, з яким до неї звертаються.
У цей період, коли дорослий протягує руки, дитина у відповідь дає свої, вона вже розуміє ситуації годування, укладання спати, міміку та жести. На думку І. Коконової, в період переходу від гуління до белькотання (в 5~7 місяців) діти промовляють велику кількість звуків без будь-якого приводу (30-70 % від загальної кількості усіх голосових виявів). У процесі спонтанної голосової активності, зазначає автор, між слуховим і мовленнєворуховим аналізаторами встановлюється міцний функціональний зв'язок ще до появи белькотання. В цей період потрібно створити сприятливе «акустичне середовище» як у ясельних групах, так і в сім'ї.
У шість місяців дитина починає белькотіти. З погляду фонетики, белькотання - найскладніше утворення, яке нагадує слова-склади: ма-ма-ма, ба-ба-ба, дя-дя-дя.
Дискусійним нині залишається питання, в якому віці виникає і скільки триває стадія белькотання. Одні вчені стверджують, що белькотання з'являється вже у 2-3 місяці, інші - в 5-6 місяців. М. Кольцова відзначає появу белькотання аж у 7-8,5 місяця, а з 8,5-9,5 місяця, за її словами, в дітей з'являється «модульоване белькотання», коли дитина повторює склади з різною інтонацією.
Дослідження В. Бельтюкова і А. Салахової (були проведені в секторі фонетики й акустики Інституту дефектології, м. Москва) з розвитку голосових реакцій у чотирьох дітей в домашніх умовах дали можливість докладніше відповісти на це питання. Автори пояснюють наявну вікову різницю тим, що надзвичайно важко визначити чітку межу, яка відокремлює белькотання від попередньої стадії гуління. Крім того, за їхніми переконаннями, початок стадії белькотання, як і її закінчення, є суто індивідуальним процесом. На підставі своїх спостережень автори визначають терміни белькотання між 4 і 6 місяцями. При цьому збагачення белькотання звуками спостерігається після 6 місяців досить активно впродовж місяця (40 % звуків щодо всього звукового складу), надалі накопичення звуків уповільнюється.