Розвиток дитини третього року життя характеризується передусім
подальшим інтенсивним фізичним ростом. До трьох років її зріст
у середньому досягає 95-96 см; швидко збільшується маса, вона
становить 14,8-15 кг. Підвищується працездатність нервової системи,
що проявляється в подовженні часу на сон, який становить 4-4,5 години.
Отже, значно розширюються можливості дитини взаємодіяти із
середовищем і розвиватися психічно. Третій рік життя характеризується
суперечністю між прагнення дитини до самостійності та її реальними
можливостями. Найважливіше новоутворення у період “кризи трьох
років” – це усвідомлення власного “Я”.
Третій рік життя є одним із найголовніших у засвоєнні дитиною
мови. Це стадія особливої чутливості дитини до мовних впливів. У цей
період прискорюється темп мовлення. Джерелом мовленєвого розвитку, а
особливо формування активного мовлення, стає мовленнєве спілкування
з дорослим. Якщо допитливість дитини нормально задовольняється й
стимулюється, то збагачення її словника відбувається доволі швидко.
На початок третього року життя її словник складає 1000 слів, у три
роки – 1200–1500 слів. Основною частиною активного словника дитини є
іменники (до 60 %), дієслова (25–27 %) і прикметники (10–12 %).
Мовлення дитини поступово починає виступати у ролі організатора
її власних дій, включатися в них у різних формах і на різних етапах
виконання цих дій, зокрема у формі “егоцентричного” мовлення, тобто
розмови дитини з собою, що формується на основі спілкування з іншими.
У зв’язку з розвитком предметної діяльності дитини мовлення стає
основним засобом спілкування.
Дитина вчиться мислити, відкриваючи для себе властивості об’єктів не
лише на власному досвіді, а в процесі практичного
Третій рік життя
й узагальнюючи її. Так, дитина трьох років годує трісочкою ляльку,
ведмедика, що є вже помітним кроком до справжньої ігрової дії.
З розвитком активності, самостійності дитини все різноманітнішими
стають її стосунки з дорослими. Розвиваються взаємини й між самими
дітьми, виникають спільні ігри. В іграх та малюнках простежується
поява власних образів, задумів, хоча вони ще дуже нестійкі.
На третьому році життя дитини розширюються її сенсорні
можливості, що забезпечують перцептивну, моторну й мовленнєву
активність, зумовлюють розвиток фонематичного й музичного слуху.
Зростає інтерес до довкілля, до доступних розумінню дітей фактів
дійсності. Сприймання предметів набуває ціліснішого характеру.
Розвиток сприймання предметів у цьому віці залежить значною мірою від
умов сенсорного розвитку, використання в роботі з дітьми дидактичних
ігор, завдань типу геометричних вкладок, пірамідок.
Розширюється коло об’єктів, які привертають увагу дітей. Найбільшу
увагу привертають не самі об’єкти, а дії з ними. Обсяг уваги та її стійкість
ще дуже незначні. Легко відволікає увагу кожен новий, яскравіший об’єкт.
Прогресивні зміни спостерігаються у розвитку пам’яті, яка фіксує набутий
дитиною сенсорний, емоційний досвід. Дитина дедалі більше запам’ятовує
об’єктів. У цей віковий період образна пам’ять розвинена більше ніж
словесно-логічна, тому дитина краще запам’ятовує емоційний матеріал,
що супроводжується наочними та звуковими ілюстраціями. Процеси
пам’яті мають мимовільний характер. Проте опанування активним мов яті мають мимовільний характер. Проте опанування активним мовленням
сприяє першим проявам довільності в роботі пам’яті. Збільшується
тривалість часу, впродовж якого в пам’яті дитини зберігається якесь враження.
На третьому році життя дитина може впізнавати близьких осіб
уже через кілька місяців. Трохи пізніше, ніж впізнавання, з’являється
активна форма відтворення, якою є згадування.
Пам’ять дитини третього року життя проявляється і в формуванні
навичок і звичок. Якщо життєдіяльність дитини організовано правильно,
то вже до трьох років вона набуває цілої низки корисних звичок (миє
руки, вітається тощо).
Помітні зміни відбуваються у дитини в емоційній сфері, що зумовлено
розширенням спілкування дитини з дорослим, оволодінням мовними
засобами та розвитком її самостійності. В емоціях дитини поступово
зменшується елемент мимовільного наслідування. Значно ширшою стає
сфера стимулів, що викликають емоції дитини. Швидше налагоджується
позитивний контакт із незнайомими дорослими та ігрове спілкування з
дітьми.
Урізноманітнюються почуття дитини до людей, які її оточують (прихильність,
симпатія) і почуття, пов’язані з діяльністю (задоволення від досягнутого
результату, засмучення від невдачі, радість від похвали). У дитини
проявляються перші переживання гордості за свої досягнення, які
позитивно оцінюють батьки й вихователі (“я слухняний”, “сам одягаюся”).
Висловлюючи такі судження, дитина відносить їх до своєї особи, радіє за
своє “Я”, усвідомлює якості, що з’являються в неї. Також проявляються
емоції сорому, які виникають, коли дитина, зробивши поганий вчинок,
переживає можливу втрату позитивної думки про себе з боку присутніх.
До трьох років у дитини закладаються передумови переходу до продуктивних
видів діяльності (малювання, ліплення, конструювання).
Наприкінці третього року життя у дитини з’являється нова форма дитячих
комунікативних дій – емоційно забарвлені ігрові дії, за допомогою
яких вона не лише проявляє своїм настроєм ставлення до однолітка, але
й демонструє йому свої вміння.
Отже, до трьох років у дитини відбувається ряд якісних змін, які забезпечують
поступове її перетворення на активного діяча в найближчому
соціальному середовищі.
Ранній вік - надзвичайно важливий етап у становленні особистості людини, тому як об’єкт педагогічної науки дитина має навчатися відповідно до законів ампліфікації (від лат. amplificatio - поширення, збільшення). Це означає, що в роботі з дітьми раннього віку потрібно розробити таку стратегію виховного впливу, що врахувала б зазначені особливості та активізувала всі (чи майже всі) потенційні можливості певного вікового періоду.
Отже, головними педагогічними правилами виховання на етапі раннього дитинства є: врахування вікових особливостей і можливостей дітей, єдність оздоровчої і виховної роботи, індивідуальне звертання до дітей, єдність підходів у вихованні дитини з боку всіх людей, які оточують її, психологічна підготовка дитини до виконання доручень дорослого, уникнення частих заборон і тривалих пасивних очікувань, вчасне формування навичок самостійності та їх ускладнення за наявності зразків для наслідування.
Педагогіка раннього дитинства, основи якої були розроблені М.Щеловановим та Н.Аксаріною, визначила конкретні завдання й методи виховання: дотримання встановленого для дітей раннього віку режиму дня, тобто правильний розподіл впродовж доби і чітку послідовність періодів сну, годування, неспання, зміну різних видів діяльності; правильне здійснення культурно-гігієнічних процесів; проведення індивідуальних і групових занять, ігор, розваг; створення предметно-розвивального середовища для самостійної і активної діяльності дітей.
Видатний дитячий лікар і педагог Ю.Аркін підкреслював: важливо не те, щоб малюк якомога раніше чогось навчився, а те, щоб він ішов цим шляхом самостійно, докладаючи певних зусиль. Ідеться не про навички, які даватимуть йому змогу йти тільки вже визначеним дорослими шляхом, а й про набуття вміння шукати й знаходити нові шляхи в разі зміни життєвих умов. Треба також пам’ятати, що дитина раннього віку навчається за своєю, так би мовити, власною програмою, вона засвоює те, що її зацікавило, емоційно привабило, те, що відповідає її бажанням і потребам. Процес научіння відбувається через набуття особистого досвіду в таких видах дитячої діяльності, як предметна, ігрова, зображувальна, конструктивна.
Основною запорукою соціальної адаптованості людини у сучасному світі є її рівень оволодіння мовленням. Ми спілкуємося словами вдома, у магазині, на прийомі у лікаря, їдучи на роботу, розмовляючи по телефону і взагалі всюди, де постає необхідність встановити контакт з іншою особою, попросити про допомогу, просто запитати котра година чи як проїхати, наприклад, до найближчого поштового відділення. Розвиток мовлення починається з раннього дитинства.
Раннє дитинство (період від року до трьох років) – це особливий період у житті дитини. У цей час відбувається стрімкий психічний і фізичний розвиток, закладається основа для подальшого формування і становлення дитини як особистості. Основними досягненнями раннього дитинства, які визначають розвиток психіки дитини, є оволодіння мовою, розвиток предметної діяльності та інші. Якісні перетворення, які відбуваються за перші три роки життя дитини, дуже значні.
Усі процеси розвитку в ранньому дитинстві тісно пов'язані з розвитком мовлення. Даний період дитячого розвитку є сензитивним (найбільш сприятливим) для розвитку саме цієї психічної функції, підтвердженням тому є вивчення дітей, які пережили жорстоку поведінку на собі, і в дитинстві мало спілкувалися з іншими людьми
Форми надання допомоги родині
Основною умовою успішного розвитку дитини є задоволення її фізичних, духовних і соціальних потреб. Ці потреби в кожнім віці свої і від того, як і якою мірою вони задовольняються, залежить, чи буде дитина розвиватися нормально, чи відстане від своїх однолітків, чи її розвиток буде небажаними шляхами. Звідси впливає наступний важливий висновок:
Задоволення потреб дитини складає головний зміст батьківства і материнства, регулює відносини між батьками і їх дітьми.
Але виховання підростаючого покоління є справою не тільки конкретних батьків, конкретної дитини, але й справою всього суспільства. Лише в тісній триєдності: батьки – дитина – суспільство може бути досягнута гармонічна взаємодія сторін, у результаті якої розвиваються таланти і здібності дитини. Стосовно до сукупності прав і обов’язків батьків варто сказати, що з одного боку – батьки знаходяться поруч з дитиною, дають йому ім’я, виховують його, з другого представляють його інтереси у суспільстві. Якщо батьки по тим чи іншим причинам не в змозі здійснювати свої законні права стосовно дитини, це зробить за них суспільство.
На жаль, ми не відкриваємо ніякої таємниці, якщо констатуємо, що в наші дні, помітно зросла кількість так званих «сиріт при живих батьках».
Викликає тривогу велика кількість молодих батьків і матерів, що поводяться так, немов у них немає дітей і отже, вони не несуть за них ніякої відповідальності. Деякі «батьки» воліють віддати своїх дітей не просто в дитячий заклад, а неодмінно в будинок дитини, а якщо й у дитячій заклад, то краще н в щоденній, а в тижневі групи, так ще час від часу «забувають» прийти за ними у вихідні і святкові дні. Мотиви подібного відношення, таких горе-батьків до своїх дітей до примітивного прості: дитина «занадто заважає» їхнім інтересам, вони самі ще дуже молоді і хочуть пожити в своє задоволення. Подібна картина спостерігається і в родинах, в яких задовольняються лише біологічні потреби дитини, але не робиться нічого з того, що може принести дитині радість, а батькам почуття повного щастя. В одних випадках обмеження психічних потреб дитини викликається або незнанням, або необізнаністю батьків про те, що дитині потрібно насамперед, в інших випадках тим, що вони самі нездатні на прояв щирих почуттів. Існує ще третя категорія неспроможних батьків, які ховають свої почуття через страх заподіяти шкоду дитині, чи навпаки, надто його розпестити. Такі батьки вважають, що якщо вони стануть занадто багато приділяти уваги своїй дитині, чи відкрито виражати свої симпатії, їхня дитина виявиться непідготовленою до життя де, на жаль, занадто мало місця займають чуйність, турбота й увага навколишніх один до одного.
Як бачимо, суспільство не залишається байдужим як у забезпеченні прав батьків, так і у використанні ними своїх обов’язків. І не тільки не залишається байдужим, але саме бере на себе зобов’язання для надання всілякої допомоги батькам.
Ведуча роль у здійсненні цілеспрямованого всебічного і гармонійного виховання, а також у роботі по установленню контактів між педагогами, батьками, представниками громадськості – належить педагогічному колективу дошкільного закладу.
Визначальною рисою дитячого садка і родини, підкреслювала Н.К. Крупська, є те, що дитячий садок є організуючим центром у цій роботі. Встановити з батьками необхідні контакти, домогтися взаєморозуміння вихователів з батьками можливо лише в тому випадку, якщо вони цілеспрямовано будуть спілкуватися. Таким чином, розглядаючи період раннього дитинства, явно стає необхідність глибокого і всебічного дослідження проблеми допомоги родині в організації виховання малолітніх дітей. С.О. Ладивір, В.К. Котирло, О. Кононко, О.М. Урбанська, вважають, що:
робота з батьками не повинна зводитися до випадкових бесід під час прийому і відходу дітей додому;
соціально-педагогічний патронаж відвідування родин повинні зайняти центральне місце в організації психолого-педагогічної допомоги батькам дітей раннього віку;
батьківські збори не повинні носити формальний характер (на обговорення не слід виносити лише господарсько-побутові питання, необхідно оговорювати проблеми, які стосуються самих дітей, їх вихованню і навчанню;
членів батьківського комітету необхідно залучати до організації роботи з батьками, педагогічної пропаганди й обміну сімейним досвідом;
наочна агітація, оформлення стендів, виставок, повинні відповідати педагогічним і естетичним вимогам;
важливу роль відіграє психолог, який залучає батьків до системи супроводження дитини»
необхідно використовувати активні та нетрадиційні форми роботи з батьками: круглі столи, дискусії, тренінги, «сімейні тижні».
Зібраний у методичних кабінетах матеріал необхідно постійно доповнювати, використовувати його для індивідуальної роботи з батьками;
Варто організувати лекторії, консультативні пункти, дискусійні клуби для дітей, які ще не відвідують дитячу установу, що значимо полегшує вирішення проблем адаптаційного періоду.
з метою пропаганди медичних і психолого-педагогічних знань в мікрорайонах необхідно організовувати «школи молодих матерів»;
Педагогічна допомога батькам повинна ґрунтуватися на ретельному і всебічному вивченні кожної родини, кожної дитини. Робота з батьками сприяє взаєморозумінню і взаємному інтересу батьки <-> вихователі, вихователі <-> діти, батьки <-> діти.
Для батьків, також можна організувати психолого-педагогічний консультативний пункт з питань виховання дітей і догляду за ними. З цією метою добирається відповідна бібліотечка психолого-педагогічної і методичної літератур (по організації харчування, санітарії і гігієни), папки-пересувки. Наочна агітація може бути представлена стендами: «Я сам», «Ростіть дітей здоровими», «Одяг дітей за сезонами», барвисто оформленими книжками-ширмами на різні теми: «Загартовування дітей», «Профілактика інфекційних захворювань» і т.і.
Мова - невичерпне джерело розумового розвитку дитини, скарбниця всіх знань. К.Д. Ушинський образно назвав рідну мову народним педагогом, наставником і вихователем. Слово виховує, навчає і розвиває дитину. Під впливом мови вдосконалюються її почуття, сприймання, збагачуються знання про оточуючий світ.
Важлива роль у формуванні особистості дитини, зокрема розвитку її мови, належить сім’ї. Адже перші слова, перші речення, малятко чує і вимовляє в колі рідних людей. Однак дехто з батьків вважає, що дитина починає навчатися літературній мові лише у школі і не звертає належну увагу на формування мовлення дітей у дошкільному віці. Навчання ж мови починається не тоді, коли дитині дають буквар, а з перших звуків, які вона починає вимовляти.
Мова дорослих – приклад для дітей. Успіх мовленнєвого розвитку дитини насамперед залежить від мови дорослих, які оточують її з раннього дитинства. Малюк навчається говорити завдяки слуху і здібності до наслідування.
Отже, дорослі повинні прагнути до того, щоб забезпечити правильний мовленнєвий розвиток дитини, починаючи вже з перших місяців її життя. Правильне мовлення допомагає малюку встановлювати контакти з іншими дітьми, вільно передавати свої думки і побажання, сприяє успішному навчанні у школі.