Материал: Дикань В.Л. Стратегічне управління

РОЗДІ Л 9

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

9.1. Сутність стратегічного планування

Орієнтоване на ринок стратегічне планування — це управлінсь-

кий процес досягнення і підтримки стійкого балансу цілей, можливостей і ресурсів організації й нових ринкових можливостей.

Ціль стратегічного планування полягає в розробці таких дій, продуктів, послуг і процесу комунікації, які сприяють досягненню поставлених завдань відносно прибутку і росту компанії [17].

Стратегічне планування має кілька відмінних особливостей у порівнянні з довгостроковим плануванням:

1.Застосовується в умовах високої нестабільності зовнішнього середовища.

2.Визнає, що майбутнє не обов’язково буде кращим, ніж минуле, тому не обмежується екстраполяцією, а включає розгорнутий стратегічний аналіз: перспектив росту; позицій у конкурентній боротьбі; порівняльний аналіз перспектив підприємства та установлення пріоритетів у розподілі ресурсів; аналіз шляхів диверсифікації.

3.Простір діяльності підприємства стає більше об’ємним, він містить у собі елементи як внутрішнього, так і зовнішнього середовища.

4.Довгострокові цілі перестають бути відбиттям поточної дійсності, перетворюються у стратегію за допомогою виявлених стратегічним аналізом перспектив.

Плануваннянеобхідне длядосягненняорганізацією наступнихцілей:

— підвищення контрольованої частки ринку;

— передбачення вимог споживача;

— випуск продукції більш високої якості;

— забезпечення узгоджених строків поставок;

— установлення рівня цін з урахуванням умов конкуренції;

— підтримка репутації організації у споживачів.

Завдання планування визначаються кожною організацією самостійно залежно від діяльності, якою вона займається. Саме тому завдання стратегічного планування будь-якої організаціїзводятьсядонаступного:

1) планування росту прибутку; 2) планування витрат організації, і, як наслідок, їхнє зменшення; 3) збільшення частки ринку;

4) поліпшення соціальної політики підприємства.

202 В. Л. Дикань, В.О. Зубенко, О.В. Маковоз, І.В. Токмакова, О.В. Шраменко

Таким чином, основним завданням планування є одержання максимального прибутку як результату діяльності та здійснення його найважливішихфункцій: плануваннямаркетингу, продуктивності, інноваційтаіншого.

Планування добре працює в умовах стабільного, чіткого, формалізованого і прогнозованого середовища. У цьому випадку воно дозволяє заздалегідь передбачати всі основні події і вчасно прийняти всі необхідні заходи, включаючи ефективне розміщення та використання ресурсів.

Однак планування може використовуватися і в умовах турбулентного, нечіткого і погано прогнозованого середовища. У цьому випадку воно орієнтовано на:

а) виявлення:

—передбачуваних детермінованих подій;

—можливих імовірнісних подій;

—можливих нечітких подій;

—факторів ризику та форс-мажору;

—можливостей середовища і підприємства;

—потреб ринку і підприємства;

б) вживання адекватних заходів.

Визначення передбачуваних, чітких і детермінованих подій дозволяє використовувати всі методи і переваги планування в стабільному, формалізованому і прогнозованому середовищі.

Прогнозування можливих імовірних подій дозволяє за допомогою стандартних методів математичної статистики розрахувати результат, а також середній діапазонвідхилення фактичних подій відочікуванихсередніх.

Побудова просторово-тимчасової структури можливих нечітких подій дозволяє вчасно виявити потенційні сценарії розвитку подій, підготуватися до ймовірних сценаріїв, вжити заходів для реалізації найбільш сприятливих для підприємства сценаріїв.

Передбачення факторів ризику і форс-мажору дозволяє визначити небезпеки зриву плану, а також передбачити міри та ресурси, необхідні для їхньої нейтралізації [18].

9.2. Вимоги до стратегічного плану

Стратегія здебільшого формулюється і розробляється вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь всіх рівнів управління. Існує ряд вимог, що висуваються до стратегічного плану.

1. Стратегічний план повинен підкріплюватися масштабними дослідженнями і фактичними даними. Щоб ефективно конкурувати в сьогоднішньому світі бізнесу підприємство повинне постійно займатися збо-

ром і аналізом величезної кількості інформації про галузь, конкуренцію та інші фактори.

2.Стратегічний план має надавати підприємству визначеність, індивідуальність, що дозволяє йому залучати певні типи працівників, і, у той же час, не залучати працівників інших типів. Цей план відкриває перспективу для підприємства, що направляє його співробітників, залучає нових працівників і допомагає продавати вироби або послуги.

3.Стратегічні плани повинні бути розроблені таким чином, щоб не тільки залишатися цілісними протягом тривалих періодів часу, але й бути досить гнучкими, щоб при необхідності можна було здійснити їхню модифікацію та переорієнтацію. Загальний стратегічний план варто розглядати як програму, що направляє діяльність організації протягом тривалого періоду часу, усвідомлюючи про те, що динамізм ділової та соціальної обстановкиобумовлює необхідність його постійних корегувань.

Стратегічне планування саме по собі не гарантує успіху, і організація, що створює стратегічні плани, може зазнати невдачі через помилки в організації, мотивації та контролі. Проте формальне планування може створити ряд істотних сприятливих факторів для організації діяльності підприємства. Знання того, що підприємство хоче досягти, допомагає уточнити найбільш підходящі напрямки дії. Приймаючи обґрунтовані і систематизовані планові рішення, керівництво знижує ризик ухвалення неправильного рішення через помилкову або недостовірну інформацію про можливості організації або про зовнішню ситуацію. Таким чином планування допомагає створити єдність загальноїмети усерединіорганізації.

9.3. Принципи стратегічного планування

Розробка нових підходів до планування вимагає також відповідних принципів планування. Принципи планування — це загальні правила здійснення процесу розробки планів і їх взаїмоув’язки по «рівнях планування» [19].

У вітчизняній і зарубіжній літературі виділено різні формулювання основних принципів планування.

Принципами стратегічного планування є [6]:

1)цілевстановлення або цілереалізація — всі заходи та шляхи їхнього здійснення, передбачені в системі стратегічного планування, спрямовані на встановлення і досягнення цілей (стратегічних орієнтирів);

2)багатоваріантність, альтернативність і селективність — реакція на середовище, що змінюється шляхом переходу на передчасно обґрунтовані певні альтернативи;

204В. Л. Дикань, В.О. Зубенко, О.В. Маковоз, І.В. Токмакова, О.В. Шраменко

3)глобальність, системність, комплексність і збалансованість — орієнтація на охоплення окремими стратегіями всіх аспектів діяльності об’єкта та взаємозв’язок між ними; у межах стратегічного планування готують систему рішень, а не окремі рішення; спрямованість на зміну ситуації поза і усередині підприємства;

4)послідовність — стратегічні зміни повинні впроваджуватися в певному порядку;

5)безперервність — стратегічна діяльність є складним процесом, зупинка якого повертає підприємства на початкову позицію;

6)наукова і методична обґрунтованість — використання поширених науково-методичних підходів допомагає розробляти реальні плани, погоджені з параметрами зовнішнього і внутрішнього середовища;

7)реалістичність, досяжність — облік особливостей функціонування об’єкта, щодо якого розробляються стратегічні плани, і можливості досягнення певних параметрів;

8)гнучкість, динамічність, реакція на ситуацію — урахування тимчасових характеристик і характеру змін, які відбуваються на підприємстві відповідно до етапів його життєвого циклу;

9)ефективність і соціальна орієнтованість — забезпечення, з одного боку, перевищення результатів, передбачених плануванням, над витратами, необхідними для його здійснення; з іншого, рішення не лише виробничих проблем, а й участь у зм’якшенні суспільних проблем;

10)кількісна і якісна визначеність — планування повинно дати певні орієнтири, які будуть відігравати роль контрольних точок, але не можна процес планування звести тільки до розрахунку показників, забуваючи про суть процесів, які слід здійснити;

11)довгостроковість заходів — орієнтація на рішення складних проблем, які будуть існувати в довгостроковій перспективі; неможливість їхнього усунення одномоментним заходом сприяє проведенню обґрунтованих, послідовних, складних заходів.

Інші автори говорять про необхідність урахування ще й таких принципів як: участь, холізм [20]; необхідність, єдність і точність [21].

9.4. Етапи стратегічного планування

Огляд літератури свідчить про те, що кількість етапів стратегічного планування і їхній зміст відрізняються. Це залежить від ряду факторів:

1)форми власності;

2)типу підприємства (спеціалізоване або диференційоване)

3)галузевої приналежності підприємства;

4)розмірів підприємства;

5)системи керування, що існує на підприємстві.

Основними етапами складання стратегічного плану розвитку підприємства є:

1. Стратегічний аналіз:

—аналіз зовнішнього ділового навколишнього середовища;

—аналіз ресурсного потенціалу підприємства (внутрішніх можливостей).

2.Визначення політики підприємства (цілевстановлення).

3.Формулювання базової стратегії та вибір альтернатив.

4.Формулювання функціональних стратегій.

—маркетингу;

—фінансів;

—НДПКР;

—виробництва;

—кадрів;

—організаційних змін;

—екології.

5 Формування продуктової стратегії (бізнес-проекти).

У практичній діяльності дуже важко визначити границю між процесом стратегічного планування і безпосередньо реалізацією плану.

Результатом діяльності зі складання стратегічного плану є документ «Стратегічний план підприємства». Він звичайно включає такі розділи:

1.Мета і завдання підприємства.

2.Поточні операції і довгострокові завдання.

3.Стратегія підприємства (базова стратегія, основні стратегічні альтернативи).

4.Функціональні стратегії.

5.Найбільш значимі проекти (програми).

6.Зовнішньоекономічна діяльність.

7.Капіталовкладення і ресурсний розподіл.

8.Планування несподіванок (формування резервних стратегій, систем «швидкого реагування»).

Єдиного горизонту стратегічного планування не існує. На думку Д. Кліланда і В. Кінга, довжина інтервалу стратегічного планування має велике методологічне значення. Як правило, період планування повинен базуватися на економічних проекціях, що враховують загальні тенденції, а не циклічні коливання економіки. Підприємство повинне планувати свою діяльність на таку перспективу, яка для нього корисна, але не більше тієї, котра допускається міркуваннями розумної точності. Існує аксіома: чим далі в майбутнє, тим менш надійним стає прогноз.