Битва під Журавном 1676 р.
Іван Тимів
Анотація
У статті розглянуто перебіг воєнних дій між польсько-литовськими та турецько-татарськими військами восени 1676 р. в межах Руського воєводства Речі Посполитої; висвітлено стратегію і тактику військових дій супротивників; визначено напрямки просування османських і ординських загонів по території краю; розглянуто наступальні дії військових сил Яна Собеського: оборонні дії гарнізонів місцевих замків, спорудження й захист укріпленого табору під Журавном; схарактеризовано наслідки і значення Журавненської військової кампанії для супротивників.
Ключові слова: битва, військовий табір, Журавно, Ян Собеський, турки, татари, Іслам Гірей, Ібрагім-паша, польсько-литовське військо, замок, оборона, облога.
Иван Тымив. Битва под Журавном 1676 г.
В статье рассмотрено ход военных действий между польско-литовскими и турецко-татарскими войсками осенью 1676 г. в пределах Русского воеводства Речи Посполитой; осветлено стратегию и тактику войсковых действий противников; определено направления движения османских и ордынских отрядов на территории края; рассмотрено наступательные действия вооруженных сил Яна Собеского: оборонительные действия гарнизонов местных замков; сооружение и защита укрепленного лагеря под Журавном; охарактеризовано следствия и значение Журавненской военной кампании для противников.
Ключевые слова: битва, войсковой лагерь, Журавно, Ян Собеский, турки, татары, Ислам Герей, Ибрагим-паша, польско-литовское войско, замок, оборона, осада.
Ivan Tymiv. Battle at Zhuravno in 1676
The article examines the course of military operations between the Polish-Lithuanian and Turkish-Tatar troops in the autumn of 1676 within the Rus Voivodeship of the Rzecz Pospolita. The strategy and tactics of military actions of opponents are highlighted. The directions of promotion of the Ottoman and Horde detachments along the territory of the region are determined. The offensive actions of Yan Sobieski's military forces are considered; defensive actions of garrisons of local locks; construction and protection of the fortified camp under Zhuravno. The consequences and significance of the Zhuravno military campaign for both warring parties are described.
Key words: battle, military camp, Zhuravno,Jan Sobieski, Turks, Tatars, Islam Giray, Ibrahim Pasha, Polish-Lithuanian army, castle, defense, siege.
Історія битви польського короля Яна Собеського (1674-1696) із турецько-татарським військом у вітчизняній історичній науці ще не стала предметом окремого дослідження. Власне, цим і зумовлена актуальність проблеми. Більш повно перебіг цієї баталії висвітлено в польській історіографії.
Із вітчизняних авторів до подій під Журавном 1676 р. у своїх дослідженнях зверталися Олена Апанович [4], Тетяна Григор'єва [5, 25, с. 44-46], Тарас Чухліб [25, с. 123-124], Андріана Малик [11] та Володимир Ягніщак [68].
Дослідження польськими істориками журавненських подій 1676 р. сягає останньої чверті ХІХ ст. Уперше увагу щодо висловлюваної нами теми звернув Францішек Ключицький у публікації «Журавинсько рік 1676» [37]. Брошура була присвячена 200-річчю Журавненської битви. Низку наукових розробок, присвячених цій проблемі, оприлюднив Януш Волінський [58-66], Войцех Кальват [38] подав коротку звістку про облогу військ Яна ІІІ в журавненському таборі.
Окремі розділи в монографічних дослідженнях та статті присвятили бойовим діям військ Яна Собеського із турками й татарами під Журавном Збігнєв Вуйцик [56], Даріюш Колодзейчук [39], Єжи Маронь [42], Януш Паєвський [45, с. 184-199], Даміан Орловський [44, с. 205-235], Марек Вагнер [54, с. 236-287], Збігнєв Гундерт [34] та інші. Огляд бойових дій періоду польсько-турецької війни 1672-1676 рр. здійснив російський історик Сагіт Фаізов [21].
Пропонована розвідка має реконструктивний характер. Мета статті: окреслити загальний перебіг військово-політичних подій, пов'язаних із походом османської армії в українські землі, облогою турецько-татарським військом польського табору під Журавном у вересні-жовтні 1676 р.; розкрити умови та значення Журавненського перемир'я для обох супротивників.
Як відомо, події періоду Журавненської військової кампанії географічно охоплювали територію Львівської та Галицької земель Руського воєводства. На жаль, події турецького-татарського походу в Галицьку землю 1676 р., а саме бої з турками поблизу села Довга й селища Войнилів у вересні 1676 р. та облога польського табору під Журавном 25 вересня - 14 жовтня 1676 р. чомусь не увійшли до відомого довідника Віктора Мандзяка «Битви середньовічної та ранньомодерної історії» [12].
У вітчизняній історіографії немає навіть окремої енциклопедичної статті про цю подію. Автор статті про Журавно [6, с. 176] обмежився лише одним реченням про битву під Журавном. Лише побіжно згадує про події під Войниловом історик Валерій Степанков [19, с. 125]. Частково цю прогалину заповнюють публікації Володимира Ягніщака [26; 67] та матеріали наукової конференції, присвячені подіям польсько-турецьких воєн XVII ст. [57].
Із огляду на невивченість цієї проблеми актуальною є нинішня стаття, мета якої - висвітлення бойових дій польського війська на чолі з королем Яном Собеським із турецько-татарською навалою восени 1676 р. на теренах Руського воєводства.
Джерельну основу висвітлюваних подій становлять українські літописи [7; 9; 10; 16; 22], офіційне та приватне листування [33, 35, 63], повідомлення про перебіг воєнних дій [2, 31, 33, 43, 46, 65], звіти австрійських послів [61], щоденники [1; 3; 55], дипломатична переписка [41] тощо.
Деякі застереження викликають сумнівні твердження російського історика Олександра Попова, який безпідставно стверджує про захоплення турками й татарами восени 1676 р. Станіславова. Насправді, були спалені околиці й частина міста, гарнізон фортеці витримав ворожий натиск. Не відповідають дійсності й формулювання автора про відсутність розвідки у війську Яна Собеського та допомоги з боку місцевого населення. Навпаки, Собеський, як польовий командир, мав добру розвідку й підтримку місцевих жителів, що підтверджено успішними військовими діями проти татар у 1672 р. [15, 218, 220; 50, с. 280; 20].
Найчастіше про події під Журавном згадуються в регіональному літописанні, зокрема в «Добромильському літописі» (1648-1700 рр.) Семеона Коростенського, священика Церкви Різдва Пречистої Діви в місті Добромилі Старосамбірського району Львівської області. Літописні записки Коростенського вперше опубліковано 1888 р. [16, с. 230-240]. Усі записи в літописі зроблено в часі життя автора. Про це свідчить зізнання самого літописця: «Описав те, що діялося за мого життя». Отже, це автентичні свідчення сучасника подій. У літописі згадано найважливіші події, пов'язані з татарськими набігами від 1672-1699 рр. Між ними зафіксовано й журавненські: «У році 1676 Шайтан-паша військо польське і короля, й гетьмана під Журавном обложив, і там до часу учинили поміж себе угоду» [7, с. 312, 313].
Події під Журавном 1676 р. відображені також у «Тисменичанських записках» (1738 р.), літописному збірнику дяка Михайла Лисецького із с. Тисменичани Надвірнянського району Івано-Франківської області [14, с. 181; 9; 22, с. 94].
У монастирських літописах згадується про руйнування татарами Манявського монастиря. Така звістка зафіксована в Літописі Підгорецького монастиря. «Не по мнози времени вторицею война турецкая под Журавном наступила. Того ж року и часу (1676), місяця септеврія дня [10, с. 126] святую обитель Скитскую турки разорили и огнем сожегли, в то время ігуменствующу во святой обители Скитской честному отцу ДороОею, и паки велие в земли сей бысть смятеніе» [10, с. 127].
Загалом літописні згадки про журавненські події лише фіксують саму подію, тому лаконічні, узагальнювальні.
Щоденникові записи тієї пори вказують на те, що Собеський, закладаючи табір під Журавном, передбачав імовірність оборони Станіславівської фортеці [3].
Журавненські події мали відгомін і в західноєвропейській періодиці, зокрема в такому виданні, як «ТЬеаїтит Еигораеит» [13, с. 347; 52, с. 209].
Певне джерельно-інформативне значення мають і картографічні матеріали, які дають уявлення про розташування військових сил та хід збройного протистояння під Журавном у вересні та жовтні 1676 р., віднайдені Володимиром Ягніщаком [67].
Цікавою є оповідь сучасника подій Міколая Єміоловського (1620-1693) про бойові дії польських військ із турками й татарами під Журавном у 1676 р. Автор правдиво стверджує, що Ян Собеський, маючи від сейму засоби для утримання війська, відмовився виділяти харчі для малоефективного шляхетського ополчення. Він також фіксує надходження підкріплення (4 тис. воїнів) для королівського війська, що його привели із Залозець коронний обозний Конецьпольський і Мишковський, повідомляє про збройне протистояння біля королівського табору, загибель генерала від артилерії Жебровського [46, с. 258-259] тощо.
Передумови журавненських подій були не вельми сприятливі для Речі Посполитої. В останній чверті XVII ст. вона продовжувала потерпати від спустошливих турецько- татарських нападів, тривалий стан неспокою і тривожності на південному сході держави унеможливлював усяку активну політику. Король Ян Собеський дійшов висновку, що Польщі потрібний мир із Османською імперією, який мусить бути досягнутий ціною переможної битви над турками, котра продемонструє військову могутність польської армії. Воєнна кампанія 1675 р. такого висліду не дала. Навіть переможна битва під Львовом та героїчна оборона Теребовлі 1675 р. не погамували грабіжницький потяг турків і татар, які розтеклися теренами краю [45, с. 185].
Тим часом Ян Собеський вважав першочерговою потребу створення потужної армії, котра може завдати поразки османам, забезпечити мир і спокій на південному сході держави, необхідний для активізації політки на півночі. Тому вже під час коронаційних святкувань 2 лютого 1676 р. володар звернувся до сейму з проханням збільшити армію до 80 тисяч вояків [45, с. 185].
Однак через інтриги супротивників короля зібрати армію у 78 тис. воїнів так і не вдалося [32, с. 71]. Збір шляхетського ополчення, котре було небоєздатним військом, сіяло ворожнечу й було готовим у будь-який момент до заколоту, проти короля, Ян Собеський відмовився оголошувати, що, звісно, викликало невдоволення шляхти [15, с. 219].
Важким було й матеріальне становище польських і литовських жовнірів, трирічне перебування в таборах без оплати й провіанту дало свої наслідки. Новий збір війська, яке не отримувало платні, йшов повільно, незважаючи на сувору кару, яку накладали королівські накази для ухильників. До того ж, армії бракувало польових командирів. За таких умов важливе значення мала присутність запорозького війська в кількості двох полків [32, с. 73, 74, 76].
За королівським планом, коронні війська мали збиратися поблизу Щирця на Львівщині, а литовські - під Берестечком. Однак мобілізація військ проходила доволі мляво, і в червні ще не було що протиставити туркам. А тим часом турецька армія, подолавши Дунай, наближалася до кордонів Речі Посполитої, татари спустошували землі Поділля й Волині [45, с. 186].
10 липня 1676 р. в таборі помер турецький воєначальник Ібрагім Шишман паша. Новим очільником армії став паша Дамаску Ібрагім Шайтан, під командуванням якого було 40 тисяч воїнів [45, с. 187].
Похід османської армії (50 тис. воїнів) в українські землі, на думку польського історика Лєшека Підгородецького, розпочався на початку серпня 1676 р. [48, с. 220]. Вітчизняний дослідник Валерій Степанков вважає, що це сталося наприкінці липня 1676 р. [19, с. 124].
Турецька армія здійснила вторгнення на українські землі з боку Кам'янця- Подільського. Військо Ібрагіма Шайтана, вступивши до Червоноградського повіту, здобуло замок в Ягельниці. У Чорткові вони зруйнували монастир оо. Василіян, де знищили документи. У Бучачі через пролом у стіні проникли до замку. Сильні залоги османці залишили в захоплених твердинях Потока й Язлівця. Не змігши захопити Бережанського замку, турецький воєначальник з військом прийшов до Нижнева й вступив на територію Покуття [9, с. 7; 8, с. 173; 28, с. 10; 19, с. 124].
Хроніст Ян Юзефович повідомляє, що окремі турецькі відділи зайшли на територію Покуття також й з боку села Устя [36, с. 368]. Це підтверджується й документальними матеріалами, в яких мовиться, що «після захоплення Бучача неприятель повернув за Дністер і перейшов його бродом за милю від Устя з гарматами й усім тягарем» [32, с. 75; 62, с. 238]. Подолавши Дністер, турки зруйнували Єзупіль, Тисменицю, а 12 вересня спалили околиці Станіславова, спустошили Коломию, Солотвино, зруйнували Манявський монастир, а далі рушили на Галич і Журавно [24, с. 58; 46, с. 258]. Такий напрям руху турецьких військових сил фіксують Олександр Чоловський та Юліан Целевич.
24 вересня 1676 р. турецьке військо Ібрагім-паші підійшло до м. Галича. Галицький замок було доручено здобути анатолійському паші Хусейну. Після кількох годин оборони турецькі війська разом із татарами й молдаванами зайняли замок без бою і пограбували, допоміг їм у цьому зрадник Ляховський, який був комендантом твердині. Військовий гарнізон і всіх, хто перебували в замку, забрав у ясир молдавський господар Дука. Частину оборонних укріплень висаджено в повітря [18, с. 212-213].
Дещо інший маршрут ворожого війська простежуємо в працях польських істориків Януша Волінського та Януша Паєвського. За їхніми спостереженнями, турки, щоб вступити в польські володіння, мали перейти міст через Дністер між Хотином і Жванцем. Зустріти супротивника вийшов стражник військовий Михайло Зброжко зі своїми відділами та волоськими хоругвами Мянчинського й козацькими загонами Барабаша. Поляки вплав подолали Дністер і 19 серпня, зайшовши з тилу, наступом пішли на турецьку варту, що пильнувала міст. Одну частину переправи порубали, а іншу спалили. Довідавшись про зухвалий напад на міст, Ібрагім-паша відправив більший відділ татарської кінноти для переслідування поляків. Ординці таки наздогнали військо М. Зброжка, щоправда, вже за чотири милі від ріки. Після короткої сутички польські загони відступили, зазнавши значних втрат. У цій невдалій спробі перехопити ворожий провіант М. Зброжко втратив п'ять боєздатних військових хоругв і безуспішно відступив [62, с. 234; 32, с. 73-74].