Материал: Біологічна та біоорганічна хімія_Мардашко О.О._ изд. 2008-342 с._ОНМедУ-2012

Внимание! Если размещение файла нарушает Ваши авторские права, то обязательно сообщите нам

При дії на оксигемоглобін окисників (нітриту

HbC — аномальний гемоглобін, у молекулі

натрію) утворюється метгемоглобін, в якому Фе-

якого залишок глутамату в 6-му положенні

рум тривалентний, він не здатний зв’язувати ки-

β -ланцюга замінений на лізин. Еритроцити, які

сень. Поява метгемоглобіну у великих кількостях

містять такий аномальний гемоглобін, схильні до

спричинює кисневе голодування тканин. Проте

гемолізу, що призводить до анемії.

метгемоглобін має здатність зв’язувати ціаніди

HbM — група гемоглобіну, де в поліпептид-

(СN-) з утворенням ціанметгемоглобіну і рятує

них ланцюгах гістидин, що бере участь у зв’язу-

від смертельної дії ціанідів. Тому для лікування

ванні Феруму, замінений на іншу амінокислоту.

отруєнь ціанідами застосовують метгемоглобіно-

У такому гемоглобіні атом Феруму Fe3+ не може

утворювачі (той самий нітрит натрію).

відновлюватися метгемоглобінредуктазою до

Типи гемоглобіну

Fe2+. Через це в еритроцитах нагромаджується

метгемоглобін (містить Fe3+). Така метгемоглобі-

Гемоглобіни можуть розрізняться білковою

немія найбільш виражена у гомозиготів, тому

частиною. Існують фізіологічні й аномальні типи

хворі гинуть в умовах тяжкої гіпоксії.

гемоглобіну. Фізіологічні утворюються на різних

HbA1c — глікозильований гемоглобін, який

етапах нормального розвитку, аномальні —

з’являється в еритроцитах в умовах некомпенсо-

внаслідок порушень послідовності амінокислот у

ваного цукрового діабету. Гемоглобін А1с

глобіні фізіологічних типів гемоглобіну. Фізіо-

містить глюкозу, приєднану до термінального

логічні типи гемоглобіну відрізняються між собою

валіну в кожному β -ланцюзі.

набором поліпептидних ланцюгів (субодиниць),

Міоглобін має третинну структуру і скла-

що утворюються на різних етапах розвитку лю-

дається з одного ланцюга гемоглобіну. На

дини — від ембріонального до дорослого стану.

відміну від гемоглобіну, він у п’ять разів швид-

Розрізняють такі фізіологічні типи гемоглобіну:

ше зв’язує кисень. Крива насичення його киснем

— примітивний гемоглобін НbР (Говер-1 і Го-

має вигляд гіперболи. У цьому криється велике

вер-2);

біологічне значення, оскільки міоглобін знахо-

— фетальний гемоглобін HbF (від лат. fetus

диться в глибині м’язової тканини (де низький

плід);

парціальний тиск кисню). Міоглобін створює ре-

— гемоглобін дорослих HbA, HbA2, HbA3 (від

зерв кисню, який витрачається в міру необхід-

лат. adultus —дорослий).

ності, використовуючи його у разі тимчасового

Примітивний гемоглобін (НbP) з’являється на

браку кисню.

ранніх стадіях розвитку ембріона. У перші тижні

Мономірний гемоглобін більше схожий за

розвитку, коли в жовточному мішку виникають

властивостями на міоглобін, оскільки має один

осередки кровотворення, починається синтез пер-

поліпептидний ланцюг, пов’язаний з гемом. Оче-

ших ланцюгів глобіну (Е-ланцюги). Перший ге-

видно, функція його полягає не в перенесенні

моглобін формується з чотирьох Е-ланцюгів, він

кисню, а в його нагромадженні.

називається Говер-1 (Gover-1). Потім у ембріона,

 

довжина якого не перевищує 2,5 см, починаєть-

Ферментні гемпротеїни

ся синтез α -ланцюгів. Утворюється більш зрілий

Цитохроми діляться на кілька типів залежно

тип примітивного гемоглобіну Говер-2 (Gover-2),

від гему, що входить у молекулу (цитохроми а,

який складається з двох Е- і двох α -ланцюгів. Цей

гемоглобін майже повністю зникає приблизно у

b, с, с1). Вони не здатні зв’язувати кисень, за ви-

тримісячного ембріона. Якщо він виявляється у

нятком цитохрому а3, в який входить іон міді,

новонародженого, то це є ознакою природжених

зв’язаний з глобіном. Цитохроми переносять

аномалій розвитку. Примітивний гемоглобін за-

електрони і входять до складу дихального лан-

мінюється на HbF, оскільки замість Е-ланцюгів

цюга мітохондрій і ланцюга мікросом.

синтезуються γ -ланцюги.

Каталаза і пероксидаза мають той самий гем,

що і гемоглобін. Вони беруть участь у розпаді

Фетальний гемоглобін (HbF) складається з

двох α - і двох γ -ланцюгів.

пероксиду гідрогену. Оскільки гем у цих фер-

ментів і гемоглобіну однаковий, то не дивно, що

HbF є головним типом гемоглобіну плода і

становить до моменту народження 70 % усього

гемоглобін також має властивості каталази і пе-

гемоглобіну. На пізніх стадіях розвитку плода

роксидази розкладати пероксид гідрогену.

з’являється гемоглобін дорослих HbA і HbA2:

 

HbA складається з двох α - і двох β -ланцюгів;

Гемоглобінози

HbA2 — з двох α - і двох δ -ланцюгів. Протягом

 

3–4 міс після народження відбувається різке зни-

Патологічні стани, які розвиваються внаслідок

ження кількості HbF (до 1–2 %) і заміна його на

наявності в крові аномальних форм гемоглобіну зі

HbA. У крові дорослої людини приблизно 95–

зміненими кисеньтранспортними властивостями,

96 % HbA; 2–3 % HbA2; 0,1–2 % HbF.

називаються гемоглобінозами. За механізмом ви-

Гемоглобін HbA2 і HbF мають більшу спорід-

никнення молекулярного дефекту гемоглобінози

неність до кисню, ніж HbA. При старінні еритро-

поділяються на гемоглобінопатії і таласемії.

цитів у невеликій кількості з’являється HbA3, у

Прикладом гемоглобінопатії є серпоподібно-

якого є зміни в будові β -ланцюгів.

клітинна анемія, при якій в β -ланцюгах глобіну

Аномальних типів гемоглобіну знайдено

глутамінова кислота в 6-му положенні від N-

більше 100. Вони розрізняються складом ланцюгів

кінця замінена на валін. Такий гемоглобін нази-

або, частіше, заміною амінокислот у ланцюгах.

вається НbS.

259

Поява валіну в 6-му положенні сприяє появі нового центру зв’язування. У результаті тетрамери гемоглобіну асоціюють, утворюючи довгі мікротрубчасті структури, які кристалізуються всередині еритроцитів. Кристалізація порушує структуру еритроцитів, вони набувають серпоподібної форми і легко руйнуються. Збудник малярії значну частину свого життя проводить в еритроцитах. Там, де разом із гемоглобіном А міститься НbS, умови для росту збудника менш сприятливі. Тому гетерозиготні носії гена серпоподібності виживають при епідеміях малярії, проте чверть їх потомства гине від серпоподібноклітинної анемії.

Таласемії α - або β -типу — гемолітичні анемії, які розвиваються в результаті утворення аномальних форм гемоглобінів, у глобіновій частині яких відсутні α - або β -поліпептидні ланцюги.

У крові людини відкрито близько 150 типів мутантних гемоглобінів (аномальних) за хімічними і біологічними властивостями.

Синтез гему

Синтез гему в організмі відбувається із низькомолекулярних сполук:

COOH

 

 

 

 

1

 

COOH

COOH

 

 

 

 

 

δ -аміно-

 

 

 

 

 

 

 

CH2

 

 

 

 

левулінат-

 

CH2

 

 

CH2

CH

 

CH

NH

синтаза

 

CH

 

+ ПАЛФ

CH

2

+

 

2

2

 

 

 

2

 

2

C O

 

COOH

- HS-KoA

C

 

O

 

- CO2

C O

 

 

 

 

 

 

S-KoA

 

 

 

 

 

 

 

 

 

NH2

CH2

 

 

 

 

 

CH

 

 

 

 

 

 

 

 

Сукциніл-

Гліцин

 

 

 

 

 

 

 

 

NH2

 

 

COOH

-КоА

 

 

 

 

 

α -Аміно-

δ -Аміно-

 

 

 

 

 

β -кетоадипінова

левулінова

 

 

 

 

 

 

 

 

к-та

к-та

Наступний етап характеризується утворенням пірольної сполуки — порфобіліногену — за рахунок конденсації двох молекул δ -амінолеву- лінової кислоти під дією порфобіліногенсинтази. Конденсація чотирьох молекул порфобіліногену приводить до утворення різноманітних типів порфіринів (уропорфіриноген III, копропорфіриноген ІІІ, протопорфіриноген IX, протопорфірин

IX) (рис. 17.7).

У синтезі гему беруть участь вітамін В12, фолієва кислота, ТПФ, ліпоєва кислота, ПАЛФ та іони Купруму.

COOH

Порфірини — циклічні сполуки, основою структури яких є гетероциклічна сполука — порфін. Це тетрапірол, утворений із чотирьох кілець гетероциклу піролу.

Регуляція біосинтезу гему

δ -Амінолевулінатсинтетаза є регуляторним ферментом, коферментом якого є ПАЛФ, інгібується гемом за принципом зворотного зв’язку. Багато сполук різної структури, включаючи вживані нині інсектициди, канцерогенні та фармацевтичні препарати, можуть значно підвищувати вміст у печінці амінолевулінатсинтетази. Більшість лікарських препаратів метаболізується в печінці за допомогою цитохрому Р-450 (гемопротеїну). У процесі метаболізму таких сполук значно зростає споживання гему системою цитохрому Р-450, внаслідок чого внутрішньоклітинна концентрація гему знижується. Це, у свою чергу, спричинює експресію синтезу δ -амінолевулінат- синтетази і як наслідок — підвищення швидкості синтезу гему для забезпечення потреб клітини.

Порфірії

Порфіріями називають групу захворювань, що характеризуються підвищеним виділенням порфіринів або їх попередників. Порфірії можуть бути класифіковані на основі органів або тканин, де вони виявляються найбільше. Це переважно органи або клітини, в яких синтез гему особливо активний. Кістковий мозок синтезує значну кількість гемоглобіну, печінка активна щодо синтезу інших гемопротеїнів, цитохрому Р-450. Отже, порфірії розрізняються як еритропоетичні, печінкові, еритрогепатичні (змішані).

Основними клінічними проявами порфірій є підвищена чутливість до світла і неврологічні порушення. Аномальне відкладення порфіринів різної молекулярної структури в шкірі призводить до фотосенсибілізації та розвитку фотодерматитів. Під дією сонячного світла утворюються активні форми кисню (синглетний кисень 1О2 ) і пероксидні радикали порфіринів типу R–O–O·, які ушкоджують мембрани клітин і призводять до їх загибелі.

Неврологічні порушення при порфіріях виявля-

ються патологічними симптомами як із боку периферичної (порушення моторики кишечнику,

 

 

COOH

 

COOH

 

Порфобі-

COOH

CH2

 

Уропорфірин І

 

 

Копропорфірин I

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ліноген-

CH

CH

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH

CH

 

8

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2

 

2

 

синтаза

2

 

2

Уропорфіриноген I

 

 

Копропорфіриноген I

 

 

CH2 +

 

CH2

 

 

 

C

 

C

 

 

 

 

 

 

 

 

- 2 H2O

 

 

3

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

C

 

O

C

 

O

2

 

C NH

CH

 

 

 

 

4

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

CH2

 

 

 

Уропорфіриноген IІІ

 

Копропорфіриноген IІІ

 

 

CH2

 

CH2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

NH2

 

 

 

 

 

 

 

 

5

 

NH2

NH2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Порфобіліноген

 

 

 

 

 

Протопорфіриноген III

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Протопорфіриноген IX)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 17.7. Шлях біосинтезу гему:

 

 

 

6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.

δ -Амінолевулінатсинтаза

 

 

5.

Копропорфіриногеноксидаза

 

 

Протопорфірин III

2.

Порфобіліногенсинтаза

 

 

6.

Протопорфіриногеноксидаза

 

 

(Протопорфірин IX)

3.

Уропорфіриноген ІІІ косинтаза

7.

Ферохелатаза

 

 

7

4.

Уропорфіриногендекарбоксилаза

8.

Уропорфіриноген-І-синтаза

 

 

Гем

260

нервово-м’язової провідності, параліч дихальних

стадією. Таким чином, пацієнти екскретують з

м’язів), так і центральної нервової системи.

сечею надмірну кількість δ -амінолевулінату, пор-

1. Еритропоетична порфірія (хвороба Гюнте-

фобіліногену, уропорфірину і копропорфірину.

ра) — захворювання, для якого характерний дис-

Сеча пігментується і флуоресціює, а шкіра чут-

баланс уропорфіриноген-III-косинтази й уропор-

лива до світла.

фіриноген-I-синтази. Циркулюючі еритроцити

5. Пізня шкірна порфірія є найпоширенішою

містять велику кількість уропорфірину-I, най-

формою порфірії. Звичайно вона пов’язана з

більші його концентрації в клітинах кісткового

тими чи іншими ураженнями печінки, особливо

мозку. З сечею екскретується велика кількість ізо-

при надмірному споживанні алкоголю. Вірогід-

мерів типу I (сеча набуває червоного кольору).

ною причиною метаболічних порушень є частко-

Протопорфірія (або еритропоетична протопор-

ва недостатність уропорфіриногендекарбоксила-

фірія) зумовлена недостатністю ферохелатази у

зи. Головним клінічним проявом при шкірній

мітохондріях усіх тканин. Клінічно хвороба ви-

порфірії є підвищена світлочутливість шкіри.

являється як гостра кропивниця, спричинена

6. Набута (токсична) порфірія. Цей тип

дією сонячного світла. Еритроцити, плазма, фе-

порфірії може бути спричинений дією токсичних

калії містять підвищені кількості протопорфірину

сполук (таких, як солі свинцю).

IX, а ретикулоцити (незрілі еритроцити) і шкіра

 

(при дослідженні за допомогою біопсії) часто

 

флуоресціює червоним світлом.

 

2. Гостра печінкова порфірія (гостра інтермі-

 

туюча порфірія) звичайно виявляється тільки

17.4. ЗГОРТАЛЬНА,

після досягнення статевої зрілості. Її причиною є

АНТИЗГОРТАЛЬНА

часткова недостатність уропорфіриноген-I-син-

І ФІБРИНОЛІТИЧНА

тази. Хворі екскретують із сечею великі кількості

порфобіліногену й δ -амінолевулінату (обидві

СИСТЕМИ КРОВІ

сполуки безбарвні). Порфобіліноген на світлі й

 

повітрі перетворюється на два забарвлені про-

Гемостаз — це процеси, спрямовані на збере-

дукти — порфобілін і порфірин. Це приводить до

потемніння сечі при її стоянні на світлі при дос-

ження крові в кровоносному руслі, які запобіга-

тупі повітря. Порфобіліноген і δ -амінолевулінат

ють крововиливам і відновлюють кровотік у ви-

наявні в плазмі крові та спинномозковій рідині

падку утворення тромбу. Здійснюється гемостаз,

хворих, особливо у період загострення. Лікарські

в основному, чотирма функціонально-структур-

препарати і стероїдні гормони, метаболізм яких

ними компонентами, що взаємодіють між собою:

потребує участі цитохрому Р-450 (гемовмісного

1. Стінки кровоносних судин (їх звуження).

білка), можуть прискорювати настання загост-

2. Клітини крові (тромбоцити, еритроцити) —

рення. Підвищення споживання гемових білків

тромбоцитарна пробка (білий тромб), еритроци-

знижує концентрацію гему, а це спричинює

тарний червоний тромб.

підвищення синтезу δ -амінолевулінатсинтази,

Компоненти 1 і 2 — це судинно-тромбоцитар-

значне нагромадження δ -амінолевулінату і пор-

ний гемостаз.

фобіліногену. Це супроводжується гострим болем

3. Ферментативна система згортання (форму-

у животі, блюванням, серцево-судинними пору-

вання кров’яного згустка — коагуляційний ге-

шеннями, а також нервово-психічними розлада-

мостаз).

ми. Зниження вмісту гему пригнічує активність

4. Ферментативна фібринолітична система

триптофанпіролази і приводить до нагрома-

(часткове або повне розчинення згустка).

дження нейроактивних сполук — триптофану і

У судинно-тромбоцитарному гемостазі про-

серотоніну. У пацієнтів не спостерігається підви-

відна роль у зупинці кровотечі належить су-

щеної чутливості до світла, оскільки не відбу-

динній стінці й тромбоцитам, у коагуляційному

вається нагромадження порфіринів або порфіри-

— системі згортання крові.

ногенів у шкірі.

 

3. Спадкова копропорфірія зумовлена дефіци-

Судинно-тромбоцитарний гемостаз

том копропорфіриногеноксидази — мітохондрі-

ального ферменту, відповідального за перетво-

Судинно-тромбоцитарний гемостаз представ-

рення копропорфіриногену III на протопорфіри-

ноген IX, що у великих кількостях виділяється з

лений ендотелієм, гладкими м’язами судин і

організму з фекаліями, які на світлі й повітрі окис-

тромбоцитами. На ушкодження першими реагу-

нюються до червоного кольору через пігмент коп-

ють самі кровоносні судини (спазм, відкриття

ропорфірин.

шунтів та ін.) і клітини крові — тромбоцити і

4. Мозаїчна порфірія зумовлена дефіцитом

частково — еритроцити.

протопорфіриногеноксидази, звідси — недо-

І. Ендотелій контролює судинний тонус. Це

статній вміст гему, що призводить до підвищеної

найбільший ендокринний орган, що здійснює

активності амінолевулінатсинтази. Підвищена

зв’язок між кров’ю і гладкими м’язами судин.

активність печінкової δ -амінолевулінатсинтази

Факторами, що стимулюють клітини ендоте-

спричинює перепродукування всіх інтермедіатів

лію, є: зміна швидкості кровотоку, нейрогормо-

синтезу гему на ділянках перед заблокованою

ни (катехоламіни, вазопресин, ацетилхолін, бра-

261

дикінін та ін.), а також фактори тромбоцитарного походження (серотонін, АДФ, тромбін).

У нормі у відповідь на ці стимули клітини ендотелію посилюють синтез речовин, що викликають розслаблення гладком’язових клітин судинної стінки (оксиду азоту, простацикліну).

При гострій гіпоксії або кровотечі клітини ендотелію стають причиною звуження судин як за рахунок зниження вмісту оксиду нітрогену, так і посиленої продукції вазоконстрикторів (ендоте- ліну-1, супероксиданіона, тромбоксану А2). При ушкодженні судини з ендотелію можуть виділятися тканинні фактори згортання, які беруть участь у зовнішньому шляху згортання.

Ендотеліоцити продукують оксид нітрогену, ендотеліни, простагландини, фактор активації тромбоцитів і передсердні натрійуретичні пептиди. Ефект оксиду нітрогену — антиагрегуючий, антикоагулянтний і судинорозширювальний. Він запобігає росту і міграції гладких м’язів судин, гальмує продукування адгезивних молекул, перешкоджає розвитку спазму судин. Судинорозширювальна дія оксиду нітрогену спрямована проти судинозвужувального ефекту ендотелінів — амінопептидів, які діють як паракринні речовини, їх виробляє ендотелій у відповідь на ушкодження. Синтез ендотелінів підсилюють тромбін і тромбоцити.

Основний механізм дії ендотелінів полягає у вивільненні кальцію, що викликає:

стимуляцію всіх фаз гемостазу, починаючи

задгезії й агрегації тромбоцитів і закінчуючи утворенням червоного тромбу;

скорочення й ріст гладких м’язів судин, що спричинює вазоконстрикцію.

Судинозвужувальний ефект ендотеліну 1 (ЕТ-1) в 10 разів вищий, ніж у ангіотензину II.

Тромбоспондин виробляється ендотелієм, утворює комплекси з колагеном, гепарином, є сильним агрегуючим фактором.

ІІ. Відомо, що тромбоцитам, а не системі згортання крові належить провідна роль у первинній зупинці крововиливів із мікросудин за рахунок адгезії й агрегації тромбоцитів, що характеризуються найбільшою вразливістю і найчастіше стають джерелом геморагії. Саме тому час кровотечі

здрібних судин шкіри зростає при тромбоцитопеніях і тяжких гемофіліях.

Ушкодження судини спричинює низку відповідних реакцій:

звуження просвіту ушкодженої судини через скорочення гладком’язових волокон стінок судин і виділення серотоніну;

нагромадження тромбоцитів;

активація факторів згортання й утворення тромбу;

активація фібринолізу.

Тромбоцитарний гемостаз — утворення тромбів у судинах мікроциркуляції шляхом:

місцевої вазоконстрикції при дії серотоніну, адреналіну, тромбоксану А2;

адгезії тромбоцитів до ушкодженого колагену ендотелію судин;

утворення білого тромбу. В адгезії тромбо-

цитів беруть участь іони Са2+ й синтезований в ендотелії фактор Віллебранда.

При контакті з колагеном тромбоцити змінюють свою форму з плоскої дископодібної на неправильну мішкоподібну, з’являються псевдоподії, що складаються з актинових філаментів, здатних прикріплюватися до колагенових волокон. При цьому з гранул тромбоцитів виходять активні речовини, стимулюючи подальше тромбоутворення, а сам тромбоцит через кілька годин гине. Перебудова відбувається раніше, ніж вони досягнуть ушкодженої ділянки, потім тромбоцити приклеюються до субендотеліальної структури судинної стінки (адгезія). Тромбоцитарна пробка утворюється за 3–10 с, протягом 1–3 хв збільшується в розмірі й закриває просвіт судини за рахунок склеювання тромбоцитів у грудки (агрегація).

Перший крок у коагуляційному каскаді — взаємодія тромбоцитів з екстрацелюлярним матриксом у місці ушкодження. Основна роль у цьому процесі належить колагену, який не тільки підтримує адгезію тромбоцитів, але й активує клітини, що спричинюють агрегацію й коагулянтну активність. Усього існує 20 різних типів колагенів, 9 з яких (I, III–VI, VIII, XII–XIV) є ком-

понентами судинної стінки й беруть участь в адгезії тромбоцитів.

Стимулятори процесу адгезії:

колаген, що служить центром зв’язування для тромбоцитів;

АДФ (джерела АДФ — тромбоцити, ушкоджені стінки судин);

адреналін, серотонін, тромбін.

У тромбоцитарній пробці виявляються окремі волокна фібрину. Запальні дози тромбіну утворюються на зовнішньому шляху згортання, але тромбіну необхідно значно менше, ніж для активації фібриногену. Тому при дії факторів зовнішнього шляху згортання частково страждає тромбоцитарний гемостаз. Надалі відбуваються стискання і ущільнення пробки (ретракція), у присутності скорочувального білка — тромбостеніну (фактор 8) тромбоцитів.

Процес агрегації регулюється такими речовинами:

1. Тромбоксан А2 — синтез його відбувається в тканині мозку, селезінки, легенів, нирках, у тромбоцитах. Тромбоксан А2 сприяє тромбоутворенню, є потужним судинозвужувальним засобом.

2. Простациклін — його синтез здійснюється в ендотелії судин, серцевому м’язі, тканині матки, слизовій шлунка. Простациклін сприяє дезагрегації тромбоцитів, фібринолізу. Для фізіологічного статусу організму особливе значення має співвідношення тромбоксану А2 до простациклі-

ну РСІ2 (ТхА2/РСІ2).

3. Речовиною, що зупиняє агрегацію тромбо-

цитів, є плазмовий антитромбін.

Через ці особливості cудинно-тромбоцитарна реакція на ушкодження судин часто позначається як «початковий» (або «первинний») гемостаз, хоча обидва ці механізми включаються не обо-

262

в’язково послідовно один за одним, а значний

фібринопептиди мають великий негативний за-

час функціонують поєднано.

 

 

 

 

ряд. У них виявлено значну кількість залишків

 

 

 

 

 

 

 

 

 

глутамінової й аспарагінової кислот. Наявність

 

 

 

 

 

 

 

 

 

цих, а також інших негативно заряджених моле-

Ферментативна система згортання

кул фібриногену спричинює відштовхування мо-

 

 

 

 

 

 

 

 

 

лекул фібриногену між собою.

Згортання крові (коагуляція), відповідно до

Вивільнений тромбіном мономер фібрину має

сучасної ферментативної теорії згортання, — це

поверхню з цілком іншими електричними власти-

утворення волокон фібрину, що становлять кар-

востями, що зумовлюють здатність до агрегації

кас будь-якого згустка крові, шляхом фермента-

й утворення великих конгломератів, нерозчин-

тивного відщеплення від молекул фібриногену

них у плазмі крові. Вони з’єднуються між собою

невеликих фрагментів, після чого основні части-

з утворенням тривимірних грат, у які включа-

ни цих молекул, що залишаються (фібрин-моно-

ються тромбоцити й інші формені елементи крові.

мери), з’єднуються між собою у довгі ланцюги

Білок фібронектин, наявний у плазмі крові й

фібрину-полімеру .

 

 

 

 

міжклітинному матриксі, теж з’єднується з фібри-

Всі запропоновані в літературі схеми згортан-

ном. Завдяки фібронектину фібриновий тромб

ня не можуть претендувати на повноту відобра-

прикріплюється до матриксу в ділянці ушкоджен-

ження, однак для всіх схем згортання крові ха-

ня судини. Цей щойно утворений тромб не дуже

рактерні такі ознаки:

 

 

 

 

міцний: фібриновий гель легко можна зруйнува-

— процес згортання — багатоступінчастий,

ти механічним впливом.

ферментативний;

 

 

 

 

Стабілізація гелю. Фермент трансглутаміназа

— більшість факторів згортання крові — про-

(ХІІІа) сприяє стабілізації гелю. Процес завер-

ферменти, які активуються обмеженим протеолі-

шується трансформацією фібриногену спочатку

зом;

 

 

 

 

 

 

 

 

в нестабілізований фібрин Is (soluble), який потім,

— процес згортання — автокаталітичний, не-

стабілізуючись фактором XIIIa, перетворюється

велика кількість фактора веде до активації сис-

на нерозчинний фібрин Ii (insoluble). Через деякий

теми, що забезпечує його нагромадження;

час за допомогою фактора 8 (тромбостеніну)

— більшість білкових факторів згортання й

відбувається ретракція згустка шляхом скорочен-

антизгортання синтезуються в печінці.

ня ниток фібрину й видавлювання зі згустка фор-

Всі плазмові фактори, що беруть участь у про-

мених елементів.

цесі згортання крові, мають єдину міжнародну

Плазмові фактори,

нумерацію і позначаються римськими цифрами.

що беруть участь у згортанні крові

Активовані фактори згортання, тобто перетво-

 

рені з проферментів на ферменти, маркіруються

I — фібриноген. Складається з 3 пар неіден-

додаванням до номера фактора літери «а». Фер-

тичних поліпептидних ланцюгів, зв’язаних ди-

мент крові, що спричинює відщеплення фібрино-

сульфідними зв’язками. Синтезується в печінці.

пептиду і перетворення фібриногену на фібрин,

ІІ — протромбін. Глікопротеїн, що містить до

дістав назву тромбіну. Готового тромбіну в

14 % вуглеводів. Зв’язує 10–12 іонів Са2+. Синте-

плазмі немає, але там є його неактивний попе-

зується в печінці за участю вітаміну К.

редник — протромбін, який у присутності іонів

III — тканинний тромбопластин, фосфоліпо-

кальцію й під впливом протромбінази (або ак-

протеїновий фрагмент ушкоджених клітинних

тивного тромбопластину — тромбокінази) пере-

мембран. З’являється завжди в активній формі,

творюється на тромбін. Історично склалася така

додавання його до плазми крові різко скорочує

схема:

 

 

 

 

 

 

 

 

час згортання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I фаза

активний тромбопластин

IV — іони кальцію або комплекс кальцію з

білками (1,0–1,2 ммоль/л), бере участь на всіх ста-

 

(тромбокіназа

 

або протромбіназа)

 

 

діях згортання крові (активація ІІ, ІІІ, VII, Х).

 

 

II фаза

протромбін

 

 

 

тромбін

Його дефіцит призводить до геморагічних діа-

 

 

 

тезів; хелатні сполуки Са з цитратом або інши-

 

 

 

III фаза

фібриноген

 

 

фібрин

ми органічними кислотами (оксалатом) не беруть

 

 

участі в процесі згортання, тому стає зрозумілим

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

У фібриногені є шість поліпептидних лан-

використання цитрату або оксалату як анти-

коагулянтів.

цюгів, розділених на три пари і з’єднаних ди-

V — проакцелерин — глобулінова фракція

сульфідними зв’язками. Тромбін розщеплює чо-

крові, синтезується в печінці.

тири зв’язки між аргініном і гліцином, у резуль-

VI — акцелерин, активує фактор Xa за ало-

таті вивільняються чотири пептиди, які назива-

стеричним механізмом.

ються фібринопептидами. Молекула фібриноге-

VII — проконвертин (VIIa конвертин). Синте-

ну, позбавлена фібринопептидів, являє собою

зується в печінці за участю вітаміну К, бере

мономер фібрину.

 

 

 

 

участь у зовнішньому шляху згортання.

Мономери фібрину спонтанно утворюють

VIII — антигемофільний глобулін А, поперед-

фібрили (довгі нерозчинні нитки). Чим пояснити,

ник VIIII. Активує фактор IXa за алостеричним

що мономери фібрину здатні агрегуватися, а

механізмом (гемофілія А при дефіциті фактора

фібриноген, з якого вони утворюються, — ні? Всі

VIII).

263