Материал: Teoriya_mas_com

Для того щоб народ захотів, треба поставити його перед фактом. Якщо народові сподобається та річ, він погодиться з тим, що це йому треба. Якщо не сподобається, він повстане, виступить проти. Але в будь-якому випадку ідея “ це для народу” чи “ цього хоче народ” — насильницька ідея, бо народ не може хотіти того, чого він не знає. А знати народ не може тільки через те, що він, як суб’єкт соціальної поведінки, не є раціональною істотою, а його можливий раціоналізм — набутий, навіяний ззовні, скерований кимось.

Альтруїстична благодать для громади — то є міф, але міф гарний, прекрасний, потрібний, перспективний, бо він спрямований на позитив, на добро,

на благо. По суті, річ не в джерелі фінансування — ЗМІ на гроші громади —

(хоч і в ньому), а в тому, що створюється ще один соціальний комунікацій-

но-владний інститут, який урівноважуватиме інститути офіційної влади, машини ідеологічного й політичного тиску, контролю, створюючи, поряд ще й з громадськими організаціями, плюралістичну систему соціальних інститу-

тів протистояння у боротьбі за увагу і прихильність громади. ЗМІ не дадуть

засохнути владі, влада не дасть схибити ЗМІ. А чи може бути зрощення медіа і влади? Так, може, але це крах гарних суспільних ілюзій і приємного суспільного міфу.

На завершення розмови поставимо самі до себе запитання: ким же є адресат масової комунікації й об’єкт взаємодії ЗМК? Логічно, тим, ким ми його

описали: це масова аудиторія як просторово-часовий вияв незібраної

публіки (лежить у площині мети спілкування), що стане активною ма-

сою під дією ЗМК. Але ми навмисне не даємо категоричної відповіді на за-

питання про аудиторію ЗМК і якою вона має бути, враховуючи усю складність політичного моменту й розвитку системи цінностей у нашому суспіль-

стві, та й у світі. Залишаємо кожному професійному журналістові самостійно визначитися зі своєю аудиторією, виходячи з тези, що журналістика фун-

кціонує в середовищі масової комунікації.

Комунікаційна кампанія й виробництво інформації. Незалежно від то-

го, в чиїх руках масова комунікація — влади, бізнесу, редакційних колекти-

вів — питання організації масового спілкування є архіважливим, адже від

неї залежить результат.

На думку вітчизняного фахівця з питань зв’язків із громадськістю та комунікації Г. Г. Почепцова, якщо дивитися на комунікаційні потоки з точки зору управління ними, то можна бачити керування змістом і формою спілкування:

∙недопущення події в інформаційний простір;

∙заборона на появу в ефірі тих чи інших осіб;

∙применшення значення події;

∙наголошування на негативних характеристиках;

∙розповідь про подію в негативному ключі;

∙розповідь про подію в іронічному ключі;

∙негативні / позитивні коментарі до події;

∙попереднє визнання події успішною / неуспішною.

Для проведення комунікаційних кампаній, а також організації масового спілкування в цілому здійснюється виробництво інформації. Сучасне інформаційне виробництво характеризується розгалуженою й складною системою виробників: інформаційних агентств, редакцій, друкарень, дистриб’юторів (поширювачів ЗМК) тощо.

Ким же є виробники ЗМК у структурі масової комунікації — комунікан-

том чи кимось іншим?

Типовим явищем для систем масової комунікації є дисперсія функції мовлення й дивергенція комуніканта, тобто розсіювання (дисперсія) акту мовлення, коли різні люди, які беруть участь у породженні висловлювання,

в системі масової комунікації виступають ніби єдиним комунікантом (командою), а в результаті утворюється розходження (дивергенція) психологічних, соціальних, професійних ознак єдиного комуніканта, в ролі якого в

побутових ситуаціях виступає одна людина. Це веде до появи сукупності розпорошених у часі й просторі ознак мовця, закріплених за різними носія-

ми мовлення, коли збір інформації здійснює одна людина, її аналіз — друга,

обробку — третя і т. д. Так виникають дисперсна й дивергентна система масової комунікації та інституалізована форма виробництва інформації.

Натомість з’являється колективна відповідальність (а при високій диспер-

сності, коли неясно, хто стоїть за повідомленням, — безвідповідальність!) за зміст і форму мовлення та організацію процесу спілкування. Структуриза-

ція, фазовість і дискретність мовлення при цьому є закономірними яви-

щами, оскільки окремі мовні акти, що структурно пов’язані темою, метою спілкування, виконуються поетапно й навіть у різних місцях та в різний час.

При цьому виникає колективне право на акти мовлення (зміст і форму висловлювання), встановлюється певна монополія на мовлення. Останнє

спонукає організаторів процесу комунікації дивитися на акт мовлення як

працю, бізнес і займатися комерціалізацією цього процесу.

Отже, у ролі комуніканта, професіонального комуніканта під час масового спілкування можуть бути різні соціальні ролі — автори (кореспонденти, репортери), організатори (менеджери, видавці, засновники) комунікаційного процесу: захисники, регулятори (редактори, ведучі) тощо. Таким чином, під упливом цих ролей комунікаційний процес структурується, виділяються його фази.

3.4.2. Трансформація систем масової комунікації.

У системі масової комунікації виробники інформаційної продукції виконують, по суті, єдину роль комуніканта. Перерозподіл цих ролей веде до трансформації систем масової комунікації, а трансформація масовокомунікаційної системи веде до виникнення нових засобів масової комунікації. Але найбільш визначальним процесом для системи масової комунікації є процес її глобалізації, що й обумовлює трансформацію медіа. Іншими словами, гло-

балізація системи масової комунікації веде до їх трансформації.

Глобалізація системи масової комунікації. Глобалізація системи мас-

медіа породжує зміну, в свою чергу, суспільно-політичної й економічної си-

стем, які теж трансформуються. Трансформація й глобалізація системи ма-

сової комунікації, однак, не є першопричиною соціально-економічних змін: модернізація технологій, розвиток науки і техніки, а також суспільно-еконо- мічний розвиток сприяли розвитку системи масової комунікації.

Глобалізація системи масової комунікації — то є поняття, яке актив-

но використовується з кінця ХХ ст. Це поняття відображає процес тран-

сформації комунікаційної системи, такої трансформації, яка пов’язана з утворенням більш широкої мережі комунікаторів, що обслуговуються й покриваються на великому інформаційному просторі єдиною, але розгалуженою системою засобів масової комунікації та контролюються

більш організованою спілкою їх виробників.

Глобалізація системи масової комунікації тільки посилює дивергентність і дисперсність цієї системи, посилює структуризацію, фазовість, дискрет-

ність мовлення та монополію на нього.

Як приклад дисперсності й дивергентності системи масової комунікації

може бути система, в якій глядач споживає новини, виготовлені редактором

йопрацьовані ведучим, включені в програму на прохання засновника каналу

йінтерпретовані певним чином на прохання керівників телеорганізації (дивергенція). Для глядача ведучий є уособленням комуніканта, насправді ж функція повідомлення тут розсіяна між багатьма людьми (дисперсія).

Питанню глобального розвитку систем масової комунікації присвятила

О. В. Зернецька свою книгу “ Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини”.

Глобалізація системи масової комунікації пов’язана безперечно з технічною революцією, але ця революція не є єдиним чинником утворення глобальних масовокомунікаційних систем. Прикладом може бути Україна, яка відстає від Заходу в утворенні глобально трансформованих систем комунікації. Причиною цьому є як економічне відставання, так і соціально-психоло- гічна неготовність комунікаторів до утворення глобальної системи комунікації й активного входження в світові інформаційні системи. Народ має пережити “ геостратегічний землетрус”, щоб під упливом соціальних, еконо-

мічних, технологічних, культурних, етнічних факторів шукати навпомацки, як вважають А. Кінг та Б. Шнайдер у доповіді Римському клубові “ Перша глобальна революція”, свій шлях до розуміння нового світу, а також, перебуваючи в імлі невідомості, вчитися, як керувати новим світом і не бути керованим ним.

У такі перехідні періоди для суспільства актуалізується поняття інформа- ційних технологій. Вони стають частинкою поняття глобалізації системи ма-

сової комунікації, оскільки без технологічної модернізації процесу спілкування неможливим є утворення більш потужних систем збору, обробки, пе-

редачі й поширення інформації у масовокомунікаційному просторі. Суспіль-

ство тоді змушене шукати кошти й придбавати інформаційні технології, щоб

не залишатися на периферії світового інформаційного простору.

Розвиток інформаційних технологій має переважно характер науково-тех- нічний, за яким дуже часто губляться поняття моралі й честі, соціальної від-

повідальності, психологічної ідентичності тощо. Прикладом може бути ме-

режа Інтернет. В систему інтернетівського спілкування закладено великі технічні можливості, але зовсім відсутні засоби стримування мовців й контролю за інформацією. Інтернетівська система спілкування, таким чином, має

характер соціально й психологічно незахищеної системи, в якій порушено соціально-психологічний баланс правильного / неправильного, порядного /

непорядного, морального / аморального, естетичного / неестетичного і т. д. Поки інформаційна система Інтернет залишається фактом віртуальної реальності, цей дисбаланс і ця незахищеність фатально не шкодять суспільній ін-

формаційній системі, а також самій системі Інтернет, оскільки вона все-таки існує як технічний витвір. Але як тільки ця віртуальна система стане части-

ною суспільної інформаційної системи, її кровоносною підсистемою і не будуть вироблені засоби інформаційного захисту, тоді суспільна інформаційна

система, а разом із нею й суспільство деградують і загинуть, як будь-яке явище в природі при порушенні інформаційного балансу й систем захисту.

Людство, розуміючи таку загрозу, намагається “ загнуздати” інтернетівсь-

ку систему й надати їй “ людського вигляду”. Безперечно, у пошуках “ людсь-

кого вигляду” для інформаційних систем можливі всілякі перегини, які властиві й людському суспільству як живому організму.

На розуміння терміна “ глобалізація” мала великий вплив концепція канадського соціолога Маршалла Маклюена, основним концептом якої було уявлення про світ як “ глобальне село”. Глобалізація передбачає безупинний процес інтеграції одиничного, самобутнього в загальний культурний, соціальний, політичний контекст “ глобального села”. “ За своєю суттю,— пише О. В. Зернецька,— все те, що перебуває в процесі глобалізації, не що інше, як сили, що уособлюють виробництво, дистрибуцію та споживання продук-

тів і послуг, які, в свою чергу, спрямовані на гомогенізовану (однорідну, типову.— В. Р.) поведінку споживача (в якому б куточку світу він не жив). За глобалізаційною парадигмою, він повинен споживати одне й те ж їстівне (наприклад, стандартизовану їжу: кока-колу, продукцію мережі Макдо- нальдс, пепсі, піцу) або неїстівне (програми телебачення, фільми, одяг, ан- глосаксонський бізнесовий стиль і т. ін.). Цей процес, який дістав влучну назву “ макдональдизація”, разом з тим вносить в дискурс про глобалізацію й нове поняття — “ глобальна культура”. Воно виникає як критичний кон- цепт наприкінці 80-х років і належить до цілого комплексу потоків і проце- сів, які перетинають національні кордони за останні двадцять років” ( Зер-

нецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні

відносини.— К.: Освіта, 1999.— С. 47).

Як бачимо, ідея глобальної культури й глобалізації світових суспільних просторів з очевидністю має негативний компонент, пов’язаний як з мак-

дональдизацією, стереотипізацією поведінки людей, що входять в глобальну

систему, так і з масифікацією, тобто втягуванням людини в запрограмовану на певну поведінку масу людей. Все це, звичайно, руйнує національні культурні цінності країни, яка потрапляє в систему глобальної культури, і підпо-

рядковує її інтересам панівної нації в глобальній системі. Так, створюваний у наш час глобальний інформаційний світ має явно виражену проамерикан-

ську або прозахідну орієнтацію, де пострадянські країни почувають себе залежними від правил гри у цьому глобальному світі.

Глобальний інформаційний світ (глобальна культура, світова культура)

тримається на розвиткові багатонаціональних ринків, корпорацій, надскладних систем комунікацій, сучасних медіа-технологій. Ця організаційно-техно-

логічна основа глобального світу, з одного боку, сприяє єднанню людей, народів, з другого боку, нівелює їхні етнічні, політичні, культурні особливості.

Але цей процес глобалізації є незворотним. Країна, яка спеціально буде стримувати себе у входженні у цей глобальний світ, сама ж себе і загубить у ньому, оскільки примусово буде поглинута глобальною інформаційною сис-

темою. Вихід один: якомога швидше сягати високого рівня розвитку інфор-

маційних технологій і комунікаційних систем, щоб на рівних увійти у глобальний світ. На думку академіка Миколи Амосова, глобалізація — це сучасний (і планетарний!) етап розвитку цивілізації, суть якого у зростанні міжнародних зв’язків, взаємозалежності країн, розповсюдженні нових технологій та єдиних стандартів життя. Процес іде у різних сферах і має плюси та мінуси. Плюси найчастіше помічають ті, які належать до благополучних у глобальній системі або захищають інтереси благополучних. На мінуси вказують ті, хто, на жаль, не володіють світовою енергією, не контролюють світову промисловість, не володіють передовими інформаційними технологіями.