Материал: Neonat_s_positсii_sim_licarya_2007

Розділ 6

Таблиця. Характеристики периферійних катетерів

(Т. S. J. Elliot, 1997)

6.3.5. Методика встановлення периферійного венозного катетера

Місце венепункції дезинфікують розчином антисептика. Після перевірки цілості пакування і строку придатності катетера його виймають, розгортаючи «крильця». На кінцівку накладають венозний джгут. Зафіксувавши катетер середнім, вказівним і великим пальцями правої руки за крильця і канюлю, проводять венепункцію під кутом 15–350° до поверхні шкіри, послідовно проколюючи шкіру і стінку вени. Надходження до камери візуалізації крові свідчить про знаходження голки-провідника у просвіті судини. Тильною поверхнею вказівного пальця правої руки катетер просувають на декілька міліметрів вперед, утримуючи при цьому голку за вертикальну пластину середнім і великим пальцями правої руки. Знімають джгут. Лівою рукою притискають вену вище місця пункції, продовжуючи просувати катетер і утримуючи голку пальцями правої руки. Коли ⅓

186

Інтенсивна терапія новонароджених

голки провідника виходить назовні, голку видаляють, припиняють притискування вени. Під’єднують до катетера інфузійну систему чи встановлюють заглушку. Катетер фіксують пластирем таким чином, щоб два його відрізки притискували «крильця» паралельно катетеру, а третій відрізок фіксував канюлю перпендикулярно двом іншим.

6.3.6. Ускладнення при встановленні катетера

гематома в місці пункції;

інфільтрація при потраплянні під шкіру лікарських засобів;

тромбоемболія в місці стояння катетера;

повітряна емболія;

флебіт і септицемія.

Ризик розвитку вказаних ускладнень знижують:

правильне встановлення катетера;

щоденний огляд місця стояння катетера з метою раннього виявлення ускладнень;

заміна пов’язок у разі забруднення чи промокання;

надійна фіксація катетера;

регулярна перевірка надійності з’єднань катетера;

промивання катетера ізотонічним чи гепарінізованим розчином хлориду натрію.

6.3.7. Загальні принципи організації інфузійнотрансфузійної терапії (ІТТ)

1.Характеристика інфузійно-трансфузійних середовищ. Під час проведення ІТТ, як правило, застосовують декілька інфузійнотрансфузійних середовищ з різними механізмами дії.

2.Розчини вуглеводів. Найбільш широко використовують розчини глюкози. Дуже рідко застосовують 5%-ний розчин глюкози – ізотонічний розчин, що має осмолярність 278 мосмоль/л. Наступним варіантом є 10%-ний розчин глюкози, що широко застосовується в педіатричнійпрактиці.Йогоосмолярністьудвічівища,алеі 5%-ний, і 10%-ний розчин глюкози можна вводити в периферичні вени. Основні показання для їх застосування: забезпечення потреб у воді і частково у вуглеводах, тобто забезпечення мінімальних енергетичних потреб хворих, які короткочасно не можуть приймати їжу.

187

Розділ 6

5%-ний і 10%-ний розчини глюкози (1 г вуглеводів при утилізації дає 3,4 ккал) широко застосовують для зменшення катаболізму, лікування і попередження кетозу. Характеристика розчинів глюкози наведена в таблиці.

Таблиця. Характеристика розчинів глюкози (Н. І. Гуменюк, С. І. Киркилевський, 2004)

3.Розчиниелектролітів.Ці розчини отримали ще одну назву – кристалоїди. Виокремлюють ізотонічні, гіпотонічні і гіпертонічні електролітні розчини. Класичний зразок незбалансованого ізотонічного розчину–ізотонічний(фізіологічний)розчинхлоридунатріюзосмо- лярністю 309 мосмоль/л. Збалансованими є розчини Рінгера, Хартмана (Рінгер-лактат), дісоль, хлосоль, ацесоль, трисоль.

4.Корегуючі розчини. Для корекції концентрації електролітів і показників КЛС використовують корегуючі розчини. Вони є гіперосмолярними, що обумовлює особливості їх застосування і необхідність лабораторного моніторингу їхньої дії. Склад корегуючих роз-

чинів наведено в таблиці.

Співвідношення молярної частки з об’ємом розчинів і кількістю речовини є таким:

1 г хлориду натрію містить 17,1 ммоль натрію і 17,1 ммоль хлору;

1 ммоль натрію міститься в 6,5 мл 0,9%-ного розчину натрію хлориду і в 7,3 мл розчину Рінгера;

1 г хлориду калію містить 13,4 ммоль калію і 13,4 ммоль хлору;

1 ммоль калію міститься у 1 мл 7,5%-ного розчину калію хлориду і в 5 мл розчину панангіну або аспаркаму;

1 г хлориду кальцію містить 4,5 ммоль кальцію і 9 ммоль хлору;

1 ммоль кальцію міститься у 2,2 мл 10%-ного розчину кальцію хлориду і в 4,5 мл 10%-ного розчину кальцію глюконату;

188

Інтенсивна терапія новонароджених

1 г сірчанокислої магнезії містить 4 ммоль магнію;

1 ммоль магнію міститься у 1 мл розчину 25%-ного сірчанокислого магнію і в 4 мл розчину панангіну.

Таблиця. Характеристики корегуючих розчинів (Н. І. Гуменюк, С. І. Киркилевський, 2004)

189

Розділ 6

Таблиця. Характеристики корегуючих розчинів (Н. І. Гуменюк, С. І. Киркилевський, 2004) (закінчення)

6.3.8. Складання програми інфузійно-трансфузійної терапії

1.Показаннями для проведення ІТТ є:

корекція порушень гемодинаміки і підтримка ефективного ОЦК (підтримка достатнього діастолічного розміру лівого шлуночка);

корекція і попередження різних порушень водно-електролітно- го балансу (ВЕБ) і кислотно-лужного стану;

корекція і попередження метаболічних порушень (підтримка нормоглікемії, нормального рівня альбуміну тощо);

корекція глобулярного об’єму і підтримка необхідної кисневої ємності крові;

корекція факторів гемостазу (плазмові фактори, тромбоцити);

проведення часткового і повного парентерального харчування;

корекція реологічних властивостей крові;

проведення імунокорекції (внутрішньовенне введення імуноглобулінів, антитоксичних сироваток тощо).

2.Розрахунок об’єму інфузійної терапії.

Об’єм рідини в першу добу лікування визначається за формулою:

ІТ = ФП + НД + ПВ – ЕВР,

де ІТ – добовий об’єм інфузійної терапії, мл; ФП – добова фізіологічна потреба в рідині, мл; НД – наявний дефіцит рідини, мл; ПВ – дефіцит рідини, обумовлений поточними патологічними втратами, мл; ЕВР –об’єм ентерального введення рідини

Рідина фізіологічної потреби розраховується згідно з віковими нормами (наведена в таблиці).

190