У радянський період розвитку адміністративно-правової науки (40-80 рр. ХХ ст.), як підкреслено дисертантом, підходи до систематизації суб'єктів адміністративного права дещо змінились у зв'язку з модифікацією предмету адміністративного права та підходів до сутності та призначення адміністративного права в цілому. У цей період вчені-адміністративісти зосереджували свою увагу, поряд із фізичними особами, на окремих різновидах так званих колективних суб'єктів із максимальним акцентом на державних органах, при цьому, як правило, плюралістичності в поглядах вчених не було. Така категорія як «юридична особа» (у значенні суб'єкта адміністративного права) фактично не зустрічалась на шпальтах адміністративно-правової літератури радянської доби.
Натомість, у роботі зазначено, що на сучасному етапі доктринального дослідження юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права (1991 - і до сьогодні) відбувається видозмінення ролі та місця суб'єктів адміністративного права в цілому, та окремих їх різновидів у тій чи іншій складовій оновленого адміністративного права. У векторі дослідження правосуб'єктності юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права намітилася тенденція дослідження вказаних осіб та їх різновидів як реальних, безспірних суб'єктів адміністративної відповідальності та як суб'єктів певних адміністративних правовідносин (зокрема, роботи В.М. Бевзенка, А.Ю. Дорохіної, О.Т. Зими, С.В. Ківалова, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, В.Г. Лукашевича, Д.М. Лук'янця, В.П. Тимощука та інших). У адміністративно-правовій літературі кінця 90-х рр. - початку ХХІ століття увага приділяється окремим різновидам колективних суб'єктів адміністративного права, які є юридичними особами, хоча безпосередньо цей термін, як правило, не використовується (праці Є.Є. Додіної, пізніше - М.Ю. Віхляєва, Н.В. Галіциної, А.А. Довгополик та інших).
В результаті проведеного аналізу вказаного процесу доктринального дослідження, автором зроблено ряд висновків щодо наявних в сфері адміністративно-правової науки тенденцій розгляду та вивчення юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права.
Розділ 2 «Юридичні особи як суб'єкти адміністративного права: загальнотеоретичний аналіз» складається із трьох підрозділів, які присвячено з'ясуванню сутності юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права через розкриття їх ознак, адміністративно-правового статусу та здійснення їх класифікації.
У підрозділі 2.1 «Поняття та ознаки юридичної особи як суб'єкта адміністративного права» здійснено аналіз адміністративно-правової літератури та існуючих у ній підходів до визначення категорій «суб'єкт адміністративного права» та «юридична особа», а також наголошено, що серед галузевих наук найбільш ґрунтовну увагу питанням юридичних осіб приділяє цивільно-правова, а інститут юридичної особи є традиційним інститутом цивільного права. У цьому контексті у підрозділі здійснено узагальнений огляд праць тих вчених-цивілістів, що ґрунтовно вивчали цей блок питань (наприклад, праці В.М. Амельченка, В.І. Борисової, Л.В. Винаря, С.О. Іванова, В.М. Кравчука, Д.С. Лещенка В.Д. Примака, О.Є. Харитонова, В.Д. Фролова, І.Б. Шицького, Р.Б. Шишки, П.П. Черевка та інших).
Разом з тим, автором акцентовано увагу на тому, що єдиного підходу до визначення юридичної особи як суб'єкта адміністративного права в адміністративно-правовій доктрині наразі немає. Проте на шпальтах юридичної літератури відповідного спрямування можна зустріти кілька варіантів визначення дефініції «юридична особа». Як правило, переважна більшість вчених-адміністративістів йде шляхом цитування положень цивільного законодавства (зокрема, роботи Ю.А Дорохіної, О.Л. Жильцова, В.Г. Лукашевича і т.д.), інші, враховуючи специфіку та предмет їх досліджень, - виділяють характерні риси окремої групи юридичних осіб приватного або публічного права (як приклад, можна навести роботи А.В. Пасічника, Н.Ф. Ільницької, В.Є. Чіркіна), треті (їх кількість також доволі значна) - взагалі уникають відповіді на питання, що таке «юридична особа» та не розкривають її ознак. При цьому зазначено, що в адміністративно-правовій літературі зустрічається дещо поглиблений аналіз вказаного питання із наведенням авторської дефініції «юридична особа» (наприклад, роботи М.В. Костіва, С.І. Саєнка, І.Й. Слубського та інших) та окресленням її рис, проте такий підхід, на жаль, не є системним явищем для доктрини адміністративного права.
У зв'язку з цим встановлено, що задля правильного тлумачення цього поняття необхідним є вироблення як загального, уніфікованого для всіх галузей права, розуміння юридичних осіб, так і їх розуміння у вузькому значенні, тобто як суб'єкта тих чи інших правовідносин або галузі права. В аспекті окреслених проблем, здобувачем підтримано та розвинуто тезу про необхідність застосування «міждисциплінарного підходу» до формулювання визначення юридичної особи як суб'єкта права в цілому. На цій підставі автором юридичну особу як суб'єкта права визначено як суб'єкта правовідносин, який має відповідну організаційно-правову форму (підприємство, установа, організація, орган тощо) будь-якої форми власності, що створений та зареєстрований у встановленому законом порядку, володіє необхідним обсягом правоздатності та дієздатності (в тому числі деліктоздатності), вступає у правовідносини від свого імені, має достатній для участі у правовідносинах ступінь відокремленості майна, може бути позивачем і відповідачем в суді.
Обґрунтовано авторський варіант дефініції «юридична особа як суб'єкт адміністративного права», окреслено її ознаки.
Підрозділ 2.2 «Адміністративно-правовий статус юридичних осіб та адміністративна правосуб'єктність як його основа» присвячено характеристиці складових елементів адміністративно-правового статусу юридичних осіб (адміністративній правоздатності та адміністративній дієздатності, складовою якої є адміністративна деліктоздатність, суб'єктивним правам та обов'язкам юридичних осіб, закріплених нормами адміністративного права).
Проаналізовано існуючі в теорії права та в адміністративно-правовій літературі підходи щодо визначення структури та змісту правого статусу, адміністративно-правового статусу, правосуб'єктності та адміністративної правосуб'єктності, суб'єктних прав та обов'язків осіб, в тому числі юридичних.
Здобувачем встановлено, що адміністративна правосуб'єктність юридичних осіб - це здатність юридичної особи мати закріплені адміністративно-правовими нормами суб'єктивні права та суб'єктивні обов'язки, а також здатність своїми діяннями набувати та реалізовувати права, створювати для себе або інших суб'єктів обов'язки та здатність юридичної особи нести за порушення адміністративно-правових норм адміністративну відповідальність, які (здатності) можуть змінюватись під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів і умов. Зміст даного поняття складають адміністративна правоздатність та адміністративна дієздатність. У свою чергу, складовою адміністративної дієздатності є адміністративна деліктоздатність особи. Різновидами адміністративної правосуб'єктності юридичних осіб визнано загальну та спеціальну правосуб'єктність.
Моментом виникнення адміністративної правосуб'єктності юридичної особи визнано її державну реєстрацію, а саме - внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Встановлено, що всі дії, які вчиняються особами до моменту державної реєстрації юридичної особи - вчиняються від імені окремих суб'єктів правовідносин (акціонерів, засновників, учасників та інших), які на той момент діють від свого власного імені або від імені групи таких суб'єктів, однак не від імені ще нествореного суб'єкта права - юридичної особи. Автором підтримано точку зору про те, що адміністративна дієздатність, як правило, виникає одночасно із адміністративною правоздатністю - в момент створення особи, їх обсяг залежить від певних факторів та умов. При цьому, обґрунтовано, що вони є динамічними, коливними величинами, тому висновок про те, що правоздатність є стійкою, а дієздатність динамічною ознакою правосуб'єктності є не зовсім логічним, як про це стверджується у значній кількості наукових робіт.
Доведено, що суб'єктивне право юридичної особи у сфері публічного адміністрування - це індивідуально-визначений, залежно від адміністративної правосуб'єктності юридичної особи, обсяг її дозволеної правової поведінки в сфері публічного адміністрування, який у передбачених законом випадках може забезпечуватися заходами адміністративного примусу.
Аргументовано, що суб'єктивний обов'язок юридичної особи у сфері публічного адміністрування - це обсяг конкретно-визначеної, залежно від адміністративної правосуб'єктності юридичної особи, суспільно-необхідної правової поведінки, встановленої в адміністративному нормативному або індивідуальному правовому акті, виконання якої забезпечується в передбачених законом випадках заходами адміністративного примусу.
У підрозділі 2.3 «Класифікація юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права. Система юридичних осіб» наголошується на тому, що класифікація відіграє важливу роль у процесі дослідження будь-якого явища, оскільки є способом поглиблення знань про об'єкт дослідження, виявлення його специфічних рис, а також спрощує розгляд об'єкту як певної системи із стійкими зв'язками внутрішнього та зовнішнього характеру.
На підставі аналізу наукових та нормативних джерел, дисертантом запропоновано декілька можливих варіантів критеріїв класифікації юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права. Зокрема: 1) за порядком створення; 2) залежно від мети діяльності; 3) за організаційно-правовою формою; 4) залежно від правового режиму закріпленого за ними майна; 5) за видом (предметом) діяльності; 6) за формою власності; 7) за територією функціонування; 8) за терміном (часом) дії; 9) за наявністю контрольних повноважень; 10) за наявністю владних повноважень.
Разом з тим, зазначено, що жоден з окреслених критеріїв не може вважатись базовим, оскільки вони не розкривають всю сукупність юридичних осіб, стосуються лише, як правило, їх певних ознак, а окремі з них не характеризують юридичних осіб саме як суб'єктів адміністративного права. Відправною точкою для класифікації юридичних осіб саме як суб'єктів адміністративного права є їх адміністративно-правовий статус та адміністративна правосуб'єктність. На підставі визначеного здобувачем базового критерію класифікації юридичних осіб, останні поділено на детермінуючих та детермінованих юридичних осіб.
Доведено, що систему юридичних осіб - суб'єктів адміністративного права можна визначити як побудовану на стійких взаємозв'язках внутрішнього і зовнішнього характеру, що встановлюються в сфері публічного адміністрування, розгалужену сукупність детермінуючих та детермінованих юридичних осіб, які, незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, взаємодіють між собою з метою забезпечення та захисту публічного інтересу.
Автором окреслено існуючі між юридичними особами внутрішні зв'язки вертикального та горизонтального характеру, а також зв'язки, що інтегрують юридичних осіб до загальної системи суб'єктів адміністративного права, а також визначено склад підгруп детермінованих та детермінуючих юридичних осіб.
Розділ 3 «Особливості адміністративно-правового статусу детермінуючих юридичних осіб в адміністративних правовідносинах» складається з двох підрозділів, присвячених з'ясуванню характерних рис участі детермінуючих юридичних осіб у вищезазначеній групі суспільних відносин, врегульованих нормами адміністративного права.
У підрозділі 3.1 «Особливості реалізації адміністративно-правового статусу у сфері публічного адміністрування детермінуючих юридичних осіб» зазначено, що серед детермінуючих юридичних осіб можна виокремити органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, інші органи публічної адміністрації, що мають особливі детермінуючі повноваження (Національний Банк України, органи прокуратури, суди тощо). Аналіз особливостей адміністративно-правового статусу вказаних суб'єктів здійснено через конкретні прояви правової здатності детермінувати статус інших юридичних осіб та, через розкриття змісту складових адміністративно-правового статусу юридичної особи.
Окреслено найбільш суттєві особливості реалізації Кабінетом Міністрів України свого адміністративно-правового статусу як детермінуючої юридичної особи, як-то: стабільність адміністративної правосуб'єктності Уряду, зміна якої може бути здійснена лише шляхом внесення Верховною Радою України змін до Конституції України, а в окремих, визначених законом випадках адміністративно-правовий статус Уряду України може модифікуватися судом та органами прокуратури; специфічний порядок створення та діяльності, які закріплюються на рівні Основного Закону України та спеціального законодавства, що визначає засади діяльності Уряду; відсутність вказівки в законодавстві на організаційно-правову форму Кабінету Міністрів України як юридичної особи публічного права; детермінуючі повноваження Уряду України, як правило, спрямовані на модифікацію адміністративно-правового статусу інших органів виконавчої влади та державних господарських об'єднань, підприємств, установ та організацій тощо.
На підставі аналізу правових основ діяльності та правозастосовчої практики також окреслено особливості реалізації адміністративно-правового статусу у сфері публічного адміністрування центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, місцевих державних адміністрацій, юридичних осіб з особливими детермінуючими повноваженнями та органів місцевого самоврядування як детермінуючих юридичних осіб.