Материал: Впровадження антикризового управління на сільськогосподарському підприємстві

Впровадження антикризового управління на сільськогосподарському підприємстві

Вступ

Актуальність теми дослідження. Кризові явища в сільському господарстві пояснюються різними причинами: нездатністю сільськогосподарських товаровиробників протистояти монополізованим структурам у сфері виробництва засобів виробництва, фінансів, торгівлі і переробки; диспаритетом цін на промислову і сільськогосподарську продукцію; експансією продуктів харчування з-за кордону. Рівень доходів сільськогосподарських підприємств не дозволяє їм підтримувати і оновлювати матеріальну базу, своєчасно розраховуватися з постачальниками, підрядниками, банками і працівниками.

Актуальною проблемою залишається неплатоспроможність багатьох сільськогосподарських підприємств, що може привести їх до банкрутства.

Для здійснення радикальних змін в сільському господарстві потрібний адекватний механізм управління, за допомогою якого можна було б на базі ринкових відносин і нових морально-етичних норм підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва. Необхідна система управління як економікою в цілому, так і кожним підприємством окремо з урахуванням його специфіки, щоб запобігати їх банкрутству.

Багато проблем здійснення антикризового управління сільським господарством в умовах ринкової економіки залишаються маловивченими. Особливо потребують досліджень і розробки питання оцінки стану підприємств сільського господарства, ефективного ведення антикризового управління на сільськогосподарських підприємствах, методології безкризового існування підприємства.

Сільське господарство є не тільки виробництвом, але і місцем існування значної частини населення, а рівень сільськогосподарського виробництва безпосередньо впливає на стан продовольчої безпеки країни. Тому категорично не можна допускати їх банкрутства, необхідно здійснювати антикризове управління з метою збереження і оздоровлення підприємств.

В даний час закладаються основи такого нового наукового напряму, як антикризовий менеджмент. Основною його функцією можна вважати адаптацію українських підприємств до нових умов господарювання за допомогою раціонального і ефективного застосування до них профілактичних і оздоровчих заходів.

Стратегічне значення сільського господарства для держави вимагає своєчасного ухвалення комплексу антикризових заходів, направлених на запобігання банкрутствам.

Мета і завдання дослідження. Метою даної курсової роботи є дослідження та аналіз методичних положень і практичних рекомендацій по вдосконаленню антикризового управління сільськогосподарськими організаціями, направлених на попередження кризових ситуацій і запобігання їх банкрутству.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити ряд завдань:

провести аналіз системи антикризового управління, яка існує в Україні та звернути увагу на методику антикризового управління;

дослідити закордонний досвід антикризового управління;

проаналізувати економічний стан підприємства «…………», визначити його економічну ефективність, трудові ресурси та можливість банкрутства;

визначити шляхи впровадження антикризового управління на підприємстві

Об'єктом дослідження виступає механізм антикризового управління сільськогосподарськими організаціями.

Предметом дослідження виступають умови і чинники, що впливають на ефективність функціонування сільськогосподарських організацій.

Теоретичною і методологічною основою дослідження послужили фундаментальні положення економічної теорії, сучасні теоретичні концепції і практичні праці провідних вітчизняних і зарубіжних економістів по проблемах антикризового управління діяльністю підприємства.

В процесі дослідження широко використовувалися методи: абстрактно-логічний, економіко-статистичний, розрахунково-конструктивний, монографічний, а також методи порівняння, прогнозування.

Структура роботи. Курсова робота викладена на 41 сторінці машинописного тексту, містить 8 таблиць, 3 рисунки. Бібліографічний список містить 12 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ

.1 Антикризове управління в Україні

У теорії та практиці менеджменту останніми роками виокремлено особливу сферу менеджменту - антикризове управління, що має специфічний об’єкт впливу - кризові явища досить широкого спектра, різних механізмів формування та рівнів прояву.

Визначено інструментарій аналізу, прогнозування та подолання кризових явищ різного типу, необхідний та достатній для передбачення, запобігання формуванню криз і їх подолання та виведення підприємств із кризи, а також для викорінення наслідків кризи. [4]

Подолання кризи не може здійснюватись автоматично, воно має бути організовано органом управління підприємством. Це обумовлює потребу в розвитку самостійної галузі наукових знань - антикризового управління.

Антикризове управління - це спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства [2].

Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення, своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов'язаних з об'єктивним циклічним розвитком економіки та суб'єктивними факторами на макро- та мікрорівнях.

Будь-яке управління певною мірою повинно бути антикризовим і тим більше оформлюватися як антикризове в міру розгортання кризової ситуації на підприємстві.

Основні процеси антикризового управління проілюстровано на рис. 1.1.1.

Рис. 1.1.1. Основні процеси антикризового управління

Об'єкт антикризового управління - виникнення та поглиблення кризи розвитку підприємства, її усунення та запобігання.

Суб'єктом антикризового управління є певне коло осіб, що реалізують його завдання.

Можна виділити сім груп суб'єктів антикризового процесу:

) власник підприємства;

) фінансовий директор підприємства;

)функціональний антикризовий менеджер - співробітник підприємства;

)функціональний антикризовий менеджер - співробітник консалтингової фірми, яка залучається на підприємство;

) державні та відомчі органи;

) арбітражний керуючий;

) представники кредиторів або фахівці з кризового управління, що залучені ними, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства - вимушений захід, спрямований на повернення боргів [8].

Мета антикризового управління полягає не тільки в ліквідації зовнішніх ознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й у відновленні здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації.

Антикризовому управлінню підприємством притаманні ті ж функції, що і звичайному управлінню [10], але кожна з них зазнає істотних змін:

планування - при антикризовому управлінні підприємством різко зростає роль оперативного планування і прийняття рішень з урахуванням поточної ситуації;

організація - функція організації при проведенні антикризових заходів зумовлює необхідність створення своєрідного антикризового штабу підприємства з фахівців, що прагнуть зберегти організацію;

мотивація - система заохочень і санкцій, що створює зацікавленість усього колективу і кожного працівника у зростанні ефективності діяльності підприємства з метою найшвидшого виходу з кризи;

контроль - прогнозування відхилень від намічених цілей для своєчасного оперативного внесення змін, спрямованих на підвищення ефективності антикризових заходів. [2]

Крім перерахованих функцій при антикризовому управлінні великого значення набуває ще функція діагностики кризового стану підприємства, яка складається з таких етапів: моніторингу, експрес-діагностики та фундаментальної діагностики.

Моніторинг здійснюється з метою раннього виявлення ознак кризового стану, постійного збору інформації з допомогою „слабких сигналів", нагромадження даних, необхідних для експрес-діагностики. Метою експрес-діагностики є наочна та проста оцінка фінансового благополуччя й динаміки розвитку підприємства. Її доповнює і конкретизує фундаментальна діагностика, яка уточнює рівень кризи, виявляє її причини.

Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є локальними. Окреме підприємство є частиною національної, територіальної і галузевої господарської системи.

Державне регулювання кризових явищ (ДРКЯ) - це заходи впливу законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, які здійснюються з метою стабілізації ВНП та адаптації соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

Держава формує систему правових актів, що регламентують вплив на кризові явища підприємства, опрацьовує й затверджує економічні механізми впливу фінансової допомоги, здійснення антикризового впливу на основі добровільної угоди між підприємством-боржником і його кредиторами. [10]

Головною метою ДРКЯ є економічна й соціальна стабільність та зміцнення існуючого ладу всередині країни та за кордоном, адаптація його до умов, що змінюються.

Об'єктами ДРКЯ є:

економічний цикл - ДРКЯ під час криз і депресій, бурхливого і тривалого підйому пом'якшує негативний вплив економічних циклів на попит, виробництво, капіталовкладення і зайнятість;

умови нагромадження капіталу - ДРКЯ за допомогою регулюючих органів впливає на економічний цикл і структуру, створюючи додаткові можливості і стимули для інвесторів;

зайнятість - ДРКЯ підтримує співвідношення: між попитом і пропози-цією робочої сили, зростанням заробітної плати і зниженням зайнятості;

грошовий обіг - ДРКЯ здійснює заходи боротьби з інфляцією, при цьому паралельно здійснюється вплив на інші об'єкти - умови нагромадження, ціни, соціальні відносини;

платіжний баланс - ДРКЯ здійснює оперативне і стратегічне регулювання платіжного балансу;

ціни - ДРКЯ, формуючи ціни, впливає на структуру господарства, умови капіталовкладень, стійкість національної валюти, соціальну атмосферу.

Визнано, що основні напрями антикризового регулювання економіки мають розроблятися і затверджуватися вищими органами управління країною, втілюватися в життя спеціально створеним органом - управлінням або Агентством з банкрутства.

В Україні сьогодні сформувалася багаторівнева система державних органів, діяльність яких безпосередньо спрямована на проведення антикризового регулювання економіки. [4]

. Державний орган з питань банкрутства, який відповідно до Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ст.2) реалізує Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, а також в певних випадках суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.

Повноваження державного органу з питань банкрутства покладені на Міністерство економіки України та з питань європейської інтеграції. Для їх реалізації у складі Міністерства створено спеціальне Управління з питань власності та банкрутства, а при обласних державних адміністраціях - регіональні управління з питань банкрутства.

. Державна госпрозрахункова установа "Агентство з питань банкрутства" (створена в 2000 році на базі ліквідованого центрального органу виконавчої влади, який діяв з 1992 року - Агентства з питань банкрутства та ліквідована у вересні 2005 р.1).

В компетенцію Агентства входило надання послуг у процесі провадження у справах про банкрутство відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

. Комісія з питань неплатоспроможності (створена в 2001р.), завданням якої є забезпечення координації дій міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних із запобіганням банкрутству та виробленням єдиних підходів до проведення державної політики щодо визначення оптимальних шляхів відновлення платоспроможності містоутворюючих підприємств, підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, особливо небезпечних підприємств і суб'єктів природної монополії, що перебувають у державній власності або у статутному фонді частка яких державної власності перевищує 25%, а також у разі порушення справи про їх банкрутство. [4]

.2 Закордонний досвід антикризового управління

Антикризові аспекти державного управління економікою в різних країнах виражаються в різних формах. У США , наприклад, це проявляється у вдосконаленні законодавства в галузі зайнятості, збільшенні робочих місць, особливо для молоді, розробці регіональних структурних програм і ін.

При розробленні заходів і програм щодо забезпечення роботою молоді американські законодавці пропонують уряду передбачити вирішення таких завдань, як розробка практичних методів поєднання роботи з професійним навчанням, стимулювання приватного підприємництва, отримання професійної освіти без відриву від виробництва. [8]

Другим важливим напрямом вдосконалення антикризового державного управління в США є всебічна науково обґрунтована координація зусиль різних державних відомств з розробки та проведення економічної політики.

У цих цілях в створена Президентська рада з удосконалення управління. Її найважливішим завданням є вироблення рішення проблем , що встають перед держапаратом . У його діяльності виділяються наступні пріоритетні напрямки:

вдосконалення управління фінансовими ресурсами;

раціоналізація управлінських інструментів і процедур;

координація діяльності генеральних інспекторів ;

зусилля різних відомств щодо скорочення числа злочинів та ін.

Особливості антикризового управління у ФРН обумовлені специфікою її розвитку в попередні роки і в період створення єдиної держави.

Економісти у Німеччині дійшли висновку, що потрібна обширна, достовірна та оперативна інформація, щоб впоратися зі зростаючим ризиком і невизначеністю. Тому проблемі інформаційного забезпечення внутрішньофірмового планування, маркетингу та інших сторін господарського життя підприємства приділяється особлива увага. [8]

Підприємці німецьких підприємств прийшли до розуміння того факту, що процес виробництва неможливий без необхідної інформації і тому інтенсивно розвивається ринок економічних банків даних: реферативний або бібліографічний банк даних; банк даних повних текстів; цифровий банк даних; банк даних « реального часу». Однак зміст банку даних потребує спеціальних знань, тому часто відсутні саме ті види банків даних, які особливо потрібні підприємцям. Більшість керуючих надає перевагу прямому методу доступу до отримання інформації: на основі особистих контактів. Загальноекономічна ситуація в країні і стан фінансового ринку багато в чому визначають особливості механізму проведення банкрутства та санації підприємств. Так, банкрутами стають в основному відносно дрібні і середні підприємства. Причому близько 70% німецьких підприємств ліквідується без відкриття конкурсного виробництва. Зазвичай це невеликі підприємства, які оперують невеликим розміром капіталу, які беруть у банках кредити , що значно перевищують їх власний капітал. Оскільки на початковій стадії входження в бізнес витрати значні, а доходи дуже скромні, малі підприємства не в змозі виплачувати відсотки і погашати кредити. Кредити банку видаються під заставу товарів , і тому для інших кредиторів не залишається вільного майна. [8]