Як показують спостереження, випускники загальноосвітніх навчальних закладів значної кількості помилок припускаються під час виконання завдань з фонетики, недостатньо розуміються в закономірностях звукової системи мови, мають поверхові уявлення про акустичну і фізіологічну природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації.
Значення фонетики для засвоєння української мови важко переоцінити, адже першоосновою мови прийнято вважати усну форму, її звукову матерію. Саме усне мовлення є „особливим і надзвичайно складним видом діяльності людини”, у якій „досить різнобічно виявляється людська сутність”; усне мовлення „як своєрідний вокально-звуковий субкод дає можливість максимально чітко висловити свою думку та адекватно її сприймати”
Аналіз наукових джерел із психології, дидактики, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики засвідчує, що в теорії та практиці навчання української мови накопичено певний досвід, який може стати основою модернізації професійного спрямування.
Виявлено, що пріоритетним завданням вивчення фонетики є усвідомлення учнями звукового аспекту мови, оскільки від уміння чути і розмежовувати звуки в мовленнєвому потоці, виділяти їх зі слова і складу великою мірою залежить становлення навичок читання, бо читання (синтез) можливе лише на ґрунті активної дії зі звуками. Фонематичне чуття необхідне для свідомого оволодіння нормами літературної вимови, під час формування артикуляційних навичок. Знання з фонетики, систематична звукова робота сприяють усвідомленню і засвоєнню фонематичного характеру більшості українських написань на етапі продуктивних умінь.
Вивчення проблеми навчання фонетики дало змогу сформулювати розроблення такої системи навчання, що забезпечила б розвиток мовної особистості, діяльність якої ґрунтується на досконалому знанні української мови, володінні різними формами роботи над мовленнєвим матеріалом з орієнтацією на майбутню професію, на положенні про те, що українська мова освоюється одночасно як предмет вивчення та засіб навчання, що зумовлює своєрідність побудови змісту навчання, добір відповідних форм його організації.
Розвиток мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенцій в навчанні фонетики є ефективним за умови реалізації сучасних підходів: компетентнісного, особистісно зорієнтованого, комунікативно-діяльнісного, системного, проблемного та функційно-стилістичного.
Перспективними вважаю напрямки, що стосуються удосконалення та розроблення методики:
навчання фонетики у взаємозв’язку з синтаксисом та пунктуацією;
формування фоностилістичних умінь і навичок учнів;
формування мовної, мовленнєвої та комунікативної компетенцій учнів у контексті аспектної методики;
системи роботи над інтонаційним аспектом
мовлення учнів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды : в 2-х томах / Ананьев Б. Г. ; под ред. А. А. Бодалева, Б. Ф. Ломова, Н. В. Кузьминой. - Т. 2. - М. : Педагогика, 2012. - 286 с.
Бабич Н. Д. Практична стилістика і культура української мови / Надія Денисівна Бабич. - Львів : Світ, 2003. - 432 с.
Бабич Н. Д. Психологічні умови викладання і вивчення української мови / Н. Д. Бабич // Українська мова і література в школі. - 2009. - № 3. - С. 6-10.
Багмут А. Й. Інтонаційна будова простого розповідного речення у слов’янських мовах / Алла Йосипівна Багмут. - К., 1970. - 350 с.
Багмут А. Й. Семантика й інтонація в українській мові / Алла Йосипівна Багмут. - К. : Наукова думка, 2011. - 168 с.
Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства. / C. П. Бавзенко. - К.: Вища школа, 1997. - 143 с.
Бевзенко С. П. Історія українського мовознавства. / С. П. Бавзенко. - К.: Вища школа, 1991. - 231 с.
Білецький А. О. Про мову і мовознавство: Навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей. / А. О. Білецький. - К.:АртЕк, 1996. - 221 с.
Будна
Н. О. Творчі завдання з української мови. 2 клас. / Н. О. Будна,
З. Л. Головко, О. В. Козуб. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2002.
Будна Н. О. Тестові завдання з української мови. 2Клас. / Н. О. Будна. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2010.
Варзацька Л.О. Взаємозв’язок навчання мови і мовлення / Л. О. Варзацька // Поч. шк. - 1990. - № 4.
Вашуленко
М.С. Комунікативний підхід до засвоєння мови у 2 класі /
М. С. Вашуленко // Поч. шк. - 2011. - № 8.
Ващенко Г. Загальні методи навчання / Григорій Ващенко. - К.: Українська Видавнича Спілка, 2007. - 441 с.
Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис : підручник / Іван Романович Вихованець. - К. : Либідь, 2008. - 368 с.
Головин Б. Н. Введение в языкознание. / Б. Н. Головин. - М., 1963.
Десяткіна В. Ф. Народознавство на уроках української мови / В. Ф. Десяткіна // Поч. шк. - 1992. - № 5-6.
Дорошенко О. А. Нестандартні навчальні диктанти / О. А. Дорошенко // Початкова школа. - 1990. - №3.
Дудик П. С. Стилістика української мови : навч. посіб. / Петро Семенович Дудик. - К. : Академія, 2005. - 368 с.
Жовтобрюх М. А. Історія української мови: Фонетика / М. А. Жовтобрюх, В. М. Русанівський, В. Г. Скляренко. - К. : Наукова думка, 1979. - 368 с.
Захарків О. Твоє мовне обличчя. Яке воно? / О. Захарків // Урок української. - 2003. - № 3. - С. 22-23.
Зовнішнє тестування з української мови : інформаційні матеріали. - К. : УЦОЯО, 2010. - 40 с.
Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. / Ю. О. Карпенко. - К.: Академія, 2006. - 336 с.
Ковалів П. Українська література: Вимова і правопис / Пантелеймон Кіндратович Ковалів. - Мюнхен, 1946. - 37 с.
Коваль Г. П. Дидактичні структури уроків, їх зміст та методичне забезпечення в початкових класах. / Г. П. Коваль, Н. І. Деркач, Я. А. Пасічник, З. О. Захарчук, та інші. - Рівне, 1997.
Коструба П. П. Основні поняття фонології / П. П. Коструба // Українська мова і література в школі. - 1965. - № 7. - С. 21-25.
Кочерган Михайло Петрович. Вступ до мовознавства. / М. П. Кочерган. - К.: Академія, 2011. - 368.
Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови / Олена Борисівна Курило // ВУАН. Філологічна секція. - 2-ге вид. - Х. ; К. : Книгоспілка, 1923. - 118 с.
Левицький А.Е. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник. / А. Е. Левицький, А. В. Сингаївська, Л. Л. Славова. - К.: Центр навчальної літератури, 2009. - 104 с.
Методика викладання української мови : Навчальний посібник / Автори: С. І. Дорошенко, М. С. Вашуленко та інші. - К.: Вища школа, 1992.
Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів вищих закладів освіти / Автори: М. І. Пентелюк, А. Г. Галетова та інші. - К.: - Ленвіт, 2000.
Методика
розвитку мовлення на уроках російської мови / За ред.
Т. О. Ладиженської. - М.: Просвещение, 1991.
Реформатский
А. А. Введение в языкознание / Под ред.
В. А. Виноградова. - М.: Аспект Пресс, 2009. - 536 с.
Сосюр
Фердінан де. Курс загальної лінгвістики / Пер. з франц.
А. Корнійчук, К. Тищенко. - К.: Основи, 2008. - 324 с.
Тоцька Н. І. Фонетика української мови та її вивчення в початкових класах. / Н. І. Тоцька. - К.: Рад шк., 1976.
Українська мова. Енциклопедія. - К.: Вид-во „Українська енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2000. - 752 с.
Український правопис. - К.: Наукова думка, 1990.
Уліщенко
А.Б. Українська мова: Збірник диктантів для 1-4 класів. /
А. Б. Уліщенко. - Харків: Світ дитинства, 2004.
Хорошковська О. Н. Проблеми вивчення української мови як державної / О. Н. Хорошковська // Поч. шк. - 2008. - № 6.
Чуйко
Г.А. Методика викладання української мови в початкових класах: Підручник для
педагогічних училищ. / Г. А. Чуйко, М. А. Білецька,
Г. Ф. Школьна. - К.: Вища школа, 2012.
ДОДАТОК А
Тема: Загальна характеристика звуків сучасної літературної мови.
Мета: Засвоєння учнями поняття про фонетику як розділ науки про мову; поглиблення знань про звуки мови, їх роль, удосконалення навичок виділення й вимови окремих звуків, поглиблення діалектико-матеріалістичного світогляду шляхом усвідомлення учнями природи звуків як матеріальної оболонки мови, без якої неможливе існування її.
Обладнання: таблиці “Органи мовлення”, “Голосні та приголосні звуки”.
Основний зміст уроку.
І. Мотивація.
Знайомство з загальною природою звуків, які направлені на усвідомлене засвоєння поняття про фонетику, орфоепію, орфографію, графіку. Запам’ятовування термінів, що їх позначають, з’ясувати їх значення.
ІІ. Оголошення теми уроку і завдань, що стоять перед учнями.
Слово вчителя.
Мова має усну і писемну форми. Усна мова - це потік звуків, за якими людина розрізняє значення слів, зміст речень. Звук мови є складним явищем. По-перше, як і будь-який інший звук, він характеризується певними фізичними і акустичними властивостями. Природа голосних і приголосних звуків, наприклад залежить від рівномірного чи нерівномірного коливання повітря, яке сприймає вухо людини, від поєднання голосу й шуму у вимові звуків.
По-друге, кожний мовний звук як фізіологічне явище - це результат роботи людського організму, зокрема органів дихання, ротової порожнини. І нарешті звуки мови, крім їх фізико-акустичної та фізіологічної природи, мають власне мовний, лінгвістичний зміст.
Звуків, які може вимовити людина, дуже багато, проте кожній мові властивий певний набір, система звуків, що допомагають розрізняти значення слів. Свої думки ми виражаємо за допомогою слів, пов’язаних у реченя. А слово будуємо із звуків.
Фонетика - це вчення про звуковий склад нашої мови, про численні й різноманітні зміни, що відбуваються в ньому, коли одні мовні звуки видозмінюються під впливом інших. Звуки мови становлять звукову оболонку слів, і цілком зрозуміло, що фонетичними одиницями є не лише мовні звуки, але... і склади. А чому ж і склади?
Мовний потік, а також окремо взяті слова виразно поділяються на окремі частинки, межи між якими сприймаються на слух, бо ці частинки відділяються одна від одної невеличкими проміжками - паузами.
Названі частинки - це і є склади. Наприклад: во-дя-ний, про-мо-ва, кін-чик. Якби їх не було, то мовний потік сприймався б як суцільне протяжне звучання і наша мова втратила б чи не найголовнішу свою звукову властивість - членоподільність. Склади, як і звуки мови, теж є фонетичними одиницями. Фонетика найтісніше пов’язана з орфоепією, у якій вивчаються закономірності вимови звуків і звукосполучень; з графікою - наукою про позначення звуків мови на письмі.
Прийнято вважати, що під час вимови голосних звуків видихуваний звуконосійний струмінь повітря у ротовій порожнині не натрапляє на перепони, проходить вільно.
. Чому ж при цьому маємо можливість утворювати різні голосні звуки?
Усе залежить від того, що різними рухами язика у горизонтальному і вертикальному напрямках відносно піднебіння змінюється величина і форма ротової порожнини - резонатора.
. Якщо голосні звуки творяться голосом, то чому ми чуємо і розуміємо сказане пошепки?
Під час творення голосних слабкі шуми все ж виникають від того, що звуконосійний струмінь повітря треться об піднебіння і поверхню язика. Ці шуми, коли забрати голос, тобто вимовляти голосні звуки пошепки розрізняємо і тому, що язик при цьому артикулює так само, як і під час творення “повноголосних” голосних. Утворені пошепки - це, звичайно, і не голосні у повному розумінні, а лише “тіні” від них. Проте сказане пошепки ми все ж сприймаємо і розуміємо, тільки на меншій віддалі від мовця.
Під час вимови приголосних звуків видихуваний струмінь повітря, що несе голос або й зовсім не несе його, натрапляє в ротовій порожнині на різноманітні перепони: повне зімкнення, вузька щілина між губами або між язиком і піднебінням тощо. В учнів часто виникає питання: чи не перешкоджають ці перепони вимові приголосних звуків? Ні не перешкоджають. Учням треба роз’яснити що, скажімо, не було б зімкнень - губного, передньоязикового чи задньоязикового, яке “проривається” видихуваним струменем повітря, то не можна було б у момент прориву утворити відповідно приголосні [б], [п], [д], [т], [ґ], [к]. Якби не утворювалась вузька щілина зближеними мовними органами, не можна було б утворити і “щілинні” приголосні звуки, такі як [в], [ф], [з], [с], [ж], [ш], [й], [г], [х]. Навіть свої найменування приголосні звуки дістали від назв тих мовних органів, які найактивніші під час творення певних груп приголосних: губні, передньоязикові, середньоязикові, задньоязикові, горлові. Усі приголосні загалом творяться за участю голосу і шуму або тільки шуму. У більшості з них, зважаючи на згадувані вище перепони, шум переважає над голосом або є лише шум. А чи є приголосні, у яких голос сильніший від шуму?
Такими є [р΄], [р], [л΄], [л], [м], [н], [н΄], [в], [й]. Це так звані сонорні (від грецького “соноріс” - звучний) приголосні. Усі інші приголосні називаються шумними. Шумні приголосні поділяються на дзвінкі і глухі. У чому полягає відмінність між ними? Під час вимови дзвінких приголосних є і голос, і шум, хоча шум переважає: [б], [д], [з], а у звучанні глухих приголосних голосу зовсім немає, тільки шум: [п], [т], [ш], [с], [ч], [ц], [к], [х].
Дзвінкі приголосні чуємо, бо під час їх утворення бере участь голос. А чому ж чути шум від тертя видихуваного повітря об стінки зближених мовних органів і чути: [ф], [с], [ш], [х]. До дзвінких приголосних є парні їм глухі. Як це розуміти? Парними є дзвінкий [б] і глухий [п]. А це означає, що обидва приголосні творяться “у тому самому місці і тим самим способом”: видихуваний струмінь повітря прориває зімкнуті губи, і в момент прориву утворюються ці звуки, тільки [б] - за участю голосу (дзвінкий), а [п] - без участі голосу (глухий).
Є групи твердих і м’яких приголосних звуків. Як їх розрізняти? Чому, скажімо, приголосний [д] - твердий, а [д΄] - м’який? Відмінність між твердими і м’якими приголосними звуками сприймається на слух, бо під час творення м’яких приголосних язик відносно піднебіння піднімається вище. Це добре помітно коли вимовляємо співвідносні [д] і [д΄], [т] і [т΄], [с] і [с΄]. Приголосних звуків у нашій мові 32, букв для їх позначення 22. чому ж існує така невідповідність?
Для 10-ти приголосних м’яких окремих букв
. Немає, бо їх позначають тими самими буквами що й відповідні тверді.
. Буквою “щ” позначають два приголосні звуки [ш] і [ч].
. Приголосні звуки [дз] і [дж] позначаються двома буквами кожний.
. Букви “я”, “ю”, “є” означають то один звук кожна, то по два звуки.
. Буква “ї” позначає два звуки [й] та [і].
. Буква “ь” (м’який знак) звукового значення не має.
ІІІ. Актуалізація опорних знань.
Картка 1.
Назвіть звуки, за допомогою яких розрізняємо подані слова.
Рід, ряд, рад; коза, коса; парад, порадь; брати, прати; перелаз, перелазь; ладжу, лажу; даний, даній; різка, риска; путь, п’ють; міг, мох, міх; лис, ліс, лусь.
Поясніть лексичне значення слів різка, риска.
Творча робота.
. Визначте, якими звуками різняться слова: честь-чисть, полин-полинь.
. Як змінюється звуковий склад у парах слів: жар-шар, мив-нив, сом-сон, рана-рама, лук-лак, риба-рима, весь-овес, наша-шана.
. Вимовте вголос подані парами слова. Що означають вони і якими звуками різняться?
Гора-кора; пологий-вологий; бетон-батон; мило-мало; казка-каска; гриб-грип.
Картка 2.
На місці крапок дописати до кожного слова перший склад. Позначити орфограми.
...гач, ...лач, ...нах, ...дат, ...чан, ...жан, ...вар, ...разд, ...зак.
Для самоконтролю. Багач, калач, монах, солдат, качан, кажан, товар, гаразд, козак.
Словниковий диктант.
Хазяйство, багатіти, качанчик, лопатити, гончарня, корявість, коряга, допомагати, поламати, солдатський, хазяйновитий.
Картка 3.
Від поданих слів утворити такі форми або дібрати споріднені слова, в яких чергуються приголосні звуки.