Вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ З ПИТАНЬ ВИВЧЕННЯ ФОНЕТИКИ В ШКОЛ
.1 Науковці про фонетику
.2 Фонетика як галузь мовознавства
.2.1 Поняття фонеми
.3 Навчання грамоті як особлива ступінь оволодіння первинними уміннями читання і письма
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ЗВУКІВ ТА БУКВ. РОБОТА НАД СКЛАДОМ, СКЛАДОПОДІЛОМ, НАГОЛОСОМ В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ
.1 Методи та прийоми вивчення звук та букв на уроках української мови в початкових класах
.1.1 Методичний коментар до викладання елементів фонетики в початкових класах
.2 Механізм читання, його складові. Читання складів на сторінці букваря. Читання та аналіз букварних текстів
.3 Уроки навчання грамоти
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ
ВСТУП
Зростання соціальної ролі особистості, її активне творче самовиявлення зумовлюють створення моделі національної школи, зорієнтованої на органічну єдність змісту навчання, сучасних форм організації освітнього процесу, інноваційних технологій, новітніх форм оцінки якості.
В Україні з’являється все більше навчальних закладів, які обирають головною спеціалізацією поглиблене вивчення української мови, що формує готовність випускника школи до комунікації в повсякденному житті та професійній діяльності. Як засіб пізнання українська мова забезпечує розвиток інтелектуальних і творчих здібностей учня, розвиває мислення, пам’ять, удосконалює навички самостійної навчальної діяльності, самоосвіти й самореалізації. навчання грамота читання урок
Зміст курсу мови має свої особливості й передбачає поглиблення знань школярів про лінгвістику як науку, мову як багатофункційну систему, усвідомлення взаємозв’язків основних одиниць і рівнів мови, освоєння мовних норм та мовленнєвої поведінки в різноманітних сферах спілкування, розуміння функційно-стилістичної системи мови. Рівень знань мови сприяє застосуванню здобутих учнями знань і вмінь у власній мовленнєвій практиці.
Значення фонетики для засвоєння української мови важко переоцінити, адже першоосновою мови прийнято вважати усну форму, її звукову матерію. Саме усне мовлення є „особливим і надзвичайно складним видом діяльності людини”, у якій „досить різнобічно виявляється людська сутність”; усне мовлення „як своєрідний вокально-звуковий субкод дає можливість максимально чітко висловити свою думку та адекватно її сприймати” [37, с. 8].
Аналіз наукових джерел із психології, дидактики, лінгвістики, психолінгвістики, лінгводидактики засвідчує, що в теорії та практиці навчання української мови в школі накопичено певний досвід. Дослідженнями фонетичної системи мови займались Р. Аванесов, А. Багмут, І. Бодуен де Куртене, Л. Бондарко, В. Винницький, Л. Зіндер, П. Коструба, О. Курило,І. Петличний, О. Синявський, Ф. де Соссюр, Є. Тимченко, Н. Тоцька, Л. Щерба та ін.);
Теорію та практику навчання фонетики в освітніх закладах розглядали М. Вашуленко, С. Дорошенко, О. Караман, С. Караман, В. Масальський, Л. Мацько, А. Медушевський, Г. Передрій, Л. Симоненкова, Н. Тоцька, І. Хом’як, С. Чавдаров, Н. Шкуратяна, І. Ющук та ін.);
Як показують спостереження, випускники загальноосвітніх навчальних закладів значної кількості помилок припускаються під час виконання завдань з фонетики, недостатньо розуміються в закономірностях звукової системи мови, мають поверхові уявлення про акустичну і фізіологічну природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації.
Причин незначної кількості наукових доробків у методиці навчання фонетики, чимало: дотримання традицій старої школи, відсутність розроблення лінгвістичних основ навчання, складність у засвоєнні фонетичного матеріалу через брак науково обґрунтованих технологій навчання й ін. До того ж сьогодні кардинальних змін зазнає українська освіта загалом і методика навчання української мови. Усе це свідчить про необхідність розроблення теоретико-методичних засад навчання фонетики в школі і визначає актуальність теми роботи: “Методика викладання фонетичних умінь та навичок учнів початкових класів”
Ми вибрала цю тему, тому що у ході навчання багато часу приділяється таким розділам мови як граматика і лексика. Фонетиці присутня лише на ранніх етапах, в ролі так званих "правил читання". Але фонетика це не тільки правильна вимова букв, це також уміння правильно визначати транскрипційні символи, підбір інтонацій і багато іншого.
Об’єкт дослідження - процес навчання фонетики в початковій школі.
Предмет дослідження - уточнення змісту й розроблення ефективної методики навчання фонетики в початкових класах.
Метою роботи є: вивчення та виявлення найбільш важливих і потрібних фонетичних правил у вивченні української мови в початковій школі.
Структура роботи. Дипломна робота складається з
вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
З ПИТАНЬ ВИВЧЕННЯ ФОНЕТИКИ В ШКОЛІ
.1 Науковці про фонетику
Ще в першій дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук „Викладання фонетики і граматики української мови у восьмирічній школі” (1961 р.) А. Медушевський чимало місця відводить лінгвістичній теорії, ретельно розглядає вузлові питання фонетичної науки. У роботі з’ясовуються важливі проблеми методики фонетики, які й донині не втратили своєї актуальності. Так, учений наголошує на реалізації загальнодидактичних принципів послідовності й наступності в навчанні, визначає завдання, які повинен розв’язувати вчитель разом із учнем у процесі навчання фонетики: чітко розмежовувати звуки і букви, а відтак усне і писемне мовлення. Радить поетапно проводити роботу над понятійним апаратом. Науковець переконливо доводить, що учні повинні свідомо підходити до розуміння і творення звуків. Із часу захисту дисертації минуло понад сорок років, тому, звісно, низка висунутих положень потребує кардинального перегляду.
Важливу роль у розробленні методики навчання фонетики у взаємозв’язку з іншими розділами мовознавства (орфоепією, орфографією, морфологією) відіграли дослідження Н. Шкуратяної („Орфоепія на уроках фонетики і морфології української мови в середній школі”), Л. Симоненкової („Орфоепія та орфографія на уроках фонетики в 5 класі”), М. Вашуленка („Робота над орфоепією як одна з умов формування учнів 1-3 класів навичок орфографічного письма”), О. Караман („Формування в учнів орфографічних умінь і навичок у процесі вивчення фонетики”).
Безсумнівно, є певні досягнення і в царині практичних рекомендацій щодо вивчення мовного матеріалу, починаючи з окремих лінгвістичних фактів до мовних підсистем. Видано серію підручників, навчальних посібників для поглибленого вивчення української мови, довідників, словників, однак не всі порушені дослідниками актуальні проблеми знайшли в них своє висвітлення.
Методика навчання фонетики української мови досі лишається тією ланкою, де ще багато суперечливих поглядів на загальні і часткові фонетичні явища. Ретроспективний аналіз наукової літератури спонукає до констатації того, що в загальноосвітніх навчальних закладах упродовж тривалого часу була відсутня система роботи над усним мовленням. З’ясовано, що в лінгводидактиці відсутні спеціальні студії, присвячені вивченню основних розділів гімназійного курсу мови. Донині не досліджено, яким формам і методам віддавати перевагу під час вивчення фонетики, морфології, синтаксису.
Як показують спостереження, випускники загальноосвітніх навчальних закладів значної кількості помилок припускаються під час виконання завдань з фонетики, недостатньо розуміються в закономірностях звукової системи мови, мають поверхові уявлення про акустичну і фізіологічну природу звука, фонеми, складу, наголосу, інтонації.
Виявлено, що пріоритетним завданням вивчення фонетики є усвідомлення учнями звукового аспекту мови, оскільки від уміння чути і розмежовувати звуки в мовленнєвому потоці, виділяти їх зі слова і складу великою мірою залежить становлення навичок читання, бо читання (синтез) можливе лише на ґрунті активної дії зі звуками. Фонематичне чуття необхідне для свідомого оволодіння нормами літературної вимови, під час формування артикуляційних навичок. Знання з фонетики, систематична звукова робота сприяють усвідомленню і засвоєнню фонематичного характеру більшості українських написань на етапі продуктивних умінь.
Потребують подальшого опрацювання й такі питання, як зв’язки звукового мовлення з орфоепією, графікою, орфографією, граматикою, стилістикою, на що в розділі, присвяченому методиці вивчення окремих аспектів української мови, указує С. Караман. Учений наголошує на необхідності поетапного формування орфоепічних та орфографічних умінь і навичок у зв’язку з вивченням фонетики, морфеміки, словотвору, морфології, обґрунтовує думку про вивчення звукової системи української мови з урахуванням принципів перспективності та спадкоємності [20, с. 243]. Що ж до інтонації, то тут, на жаль, досі відсутні навіть описові, не говорячи вже про експериментальні дослідження.
Звукові одиниці, які служать засобом передачі
думки, досліджує спеціальна наука - фонетика.
1.2 Фонетика як галузь мовознавства
Фонетика (від гр. phonetikos - звуковий) - галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою.
Подібно до того, як мовознавство підрозділяється на загальне і часткове, підрозділяються і дисципліни, що вивчають різні сторони мови - її звуковий лад, лексику, граматику і так далі. Отже, коло питань, що вивчає фонетика, досить широке:
) загальні умови утворення звуків, виходячи з можливостей артикуляційного апарату людини;
) акустичних особливості звукових одиниць;
) функціональний аспект звуків мови (вчення про фонему);
) закономірності поєднання звуків і вплив їх один на одного в потоці мови;
) природу складу і закони складоподілу;
) наголос і сингармонізм як засоби організації фонетичної структури слова;
) інтонацію як засіб організації фразових одиниць;
) зв'язок звукової сторони мови з письмом (графікою і орфографією).
У частковій фонетиці усі вказані проблеми розглядаються стосовно тієї або іншої конкретної мови. Відповідно розрізняють, приміром, фонетику сучасної англійської мови, історичну фонетику української мови, тощо.
Нерідко окремо виділяють також експериментальну фонетику, що будується на широкому використанні спеціальної апаратури. Але тут правильніше було б говорити не про фонетику, а лише про експериментальний метод у фонетиці. Останніми роками вдалося розробити спеціальну методику синтезу мови, за допомогою якої звуки створюються штучним шляхом, без участі людини. Цьому ми маємо завдячувати саме експериментальній фонетиці.
Яке місце у ряді лінгвістичних дисциплін займає фонетика? Це питання отримувало в мовознавстві різне рішення. Одні розглядали фонетику як частину граматики, інші - як самостійну дисципліну. Друге рішення має більше підстав вже тому що фонетика оперує незнаковими, односторонніми одиницями плану вираження: ані фонеми, ані звуки, які маніфестують ці фонеми (є їх конкретними представниками), самі по собі, як про це вже говорилося, значень не мають, тоді як одиниці усіх інших ярусів, починаючи з морфем, наділені змістом і тому є знаковими одиницями.
Вивчення фонетики має велике теоретичне і практичне значення. Теоретичне значення полягає вже в тому, що фонетико-фонологічний ярус є базовим ярусом мови, свого роду основою, на якій ґрунтується вся мовна структура: і морфеми, і слова, і речення матеріалізовані в звуках. Отже, без вивчення фонетики неможливе вивчення ні лексичного, ні граматичного складу мови.
Практичне значення фонетики незаперечне. Її досягнення використовуються в різних областях:
) у створенні писемності для неписьменних народів і у вдосконаленні писемності і орфографії старописемних мов;
) у методиці навчання читанню і письму;
) у навчанні вимові й орфографії нерідної мови;
) у навчанні мови глухонімих і осіб з вадами слуху (сурдопедагогіка);
) у рішенні ряду технічних завдань: в телефонії і радіотехніці при передачі мови по каналах зв'язку; в кібернетиці - для розробки проблем автоматизації управління виробничими процесами за допомогою мовних команд, тощо.
В колі інших мовознавчих дисциплін - граматики, лексикології - фонетика займає рівноправне з ними положення як самостійна наука. Вона взаємодіє, передусім, з граматикою. Ця взаємодія обумовлена тим, що одні і ті ж звукові особливості звукової форми мовних явищ виявляються істотними не лише для звукової сторони мови, але і для деяких ділянок її граматичної будови. Наприклад, певні види чергувань виявляються морфологізованими, тобто використовуються при утворенні різних форм одних і тих же слів або різних слів від одних і тих же кореневих морфем (порівняймо, в український мові: друг - дружок або в англійській мові: begin-began-begun).
У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна - фонологія. 2.Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх.
Залежно від завдань, які ставляться при дослідженні звукової системи будь-якої конкретної мови, фонетика поділяється на описову та історичну.
Описова фонетика займається вивченням звукової системи даної мови на певному етапі її розвитку. Це вивчення може здійснюватися в чотирьох аспектах:
. З погляду артикуляційного звуки вивчаються як наслідок певних рухів мовних органів.
. Перцептивний (сприймальний) аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх сприймання і розуміння.
. Акустичний аспект передбачає вивчення звуків з погляду їх звучання, тобто як явища акустично-фізичного.
Звуком називається коливальний рух різноманітних тіл з наступним поширенням цих коливальних рухів у навколишньому середовищі.
Джерелом мовних звуків служать коливання голосових зв'язок у гортані й тертя повітряного струменя об стінки мовного апарата.
Звуки поділяються на тони й шуми. Тони виникають внаслідок періодичних коливань повітряного середовища, а шуми - внаслідок неперіодичних коливань.
У чистому вигляді як тони, так і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди більшою чи меншою мірою прилучається шум, а до шуму - незначний елемент тону. Тому різкої межі між тонами й шумами немає. Проте мовні звуки розрізняються залежно від того, що лежить у їх основі - тон чи шум,- і відповідно поділяються на дві групи: голосні і приголосні. Голосні - це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні - це звуки, в основі яких лежить шум, до якого може долучатися й голос (при утворенні сонорних або дзвінких приголосних).
Звуки (тони і шуми) розрізняються інтенсивністю, висотою, спектром і тривалістю.
Інтенсивність звука залежить, в основному, від амплітуди коливань голосних зв'язок, яка, в свою чергу, обумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв'язки чи інші перепони на його шляху видихуваний струмінь повітря. Чим більша амплітуда коливання, тим більша інтенсивність (сила) звука. Інтенсивність, як об'єктивну характеристику звука, слід відрізняти від гучності. Під гучністю розуміють сприйняття інтенсивності звука слуховим апаратом людини. Залежність між інтенсивністю й гучністю звука визначається висотою. Звуки, однакові по силі, але різні висотою, можуть сприйматися як звуки різної гучності.