В ході дослідження з'ясувалося, що маленьким школярам часто важко дати оцінку вчинку, визначити ступінь його моральності в силу того, що їм непросто самостійно, без допомоги дорослого виділити мотив, що лежить в його основі. Тому вони зазвичай судять про вчинок не за наміром, яким він викликаний, а за його результатом. Вони часто підміняють більш абстрактний мотив, який зрозуміліший ним. Судження молодших школярів про ступінь моральності вчинку, його оцінку є більшою мірою результатом засвоєного від вчителя, від інших людей, а не пережитого, «пропущеного» ними крізь свій власний досвід. Їм заважає також відсутність теоретичних знань про моральні норми і цінності. Аналізуючи моральний досвід молодшого школяра, ми бачимо, що хоча він і не великий, у ньому нерідко вже є значні вади. Діти не завжди сумлінні, старанні, правдиві, доброзичливі, горді.
Одне з центральних завдань виховання полягає в тому, щоб
сформувати у підростаючої людини гуманістичну спрямованість особистості. Це
означає, що в сфері мотивацій та потреб особистості громадські спонукання,
мотиви соціально корисних дій повинні стійко переважати над егоїстичними
мотивами. Щоб не робила, про що б не думала дитина, в мотив її діяльності
повинно входити уявлення про суспільство, про іншу людину.
"Моральне виховання - одна з найважливіших сторін багатогранного процесу становлення особистості, освоєння індивідом моральних цінностей, вироблення ним моральних якостей, здатності орієнтуватися на ідеал, жити згідно з принципами, нормами та правилами моралі, коли переконання і уявлення про належне втілюються в реальних вчинках і поведінці" [15, с. 14].
Відповідно до теорії орієнтації особистості в світі цінностей Т.П. Гаврилова, присвоєнням цінностей характеризується перша фаза процесу орієнтації особистості в світі цінностей, співвідноситься з молодшим шкільним віком [11, c. 29]. Ґрунтуючись на дослідженнях Л.С. Виготського, Л.І. Божович, Е. Еріксона, ми вважаємо, що сензитивність даного віку до присвоєння цінностей, у тому числі і духовно-моральних, обумовлена такими віковими особливостями молодших школярів, як довільність психічних явищ, конкретний характер пізнавальних процесів, внутрішній план дій, свідома постановка мети досягнення успіхів і вольова регуляція поведінки; здатність до узагальнення переживань, рефлексія, інтенсивне формування моральних почуттів, безмежна довіру дорослим, самооцінка, почуття компетентності, домінування пізнавальної потреби, самосвідомість, що розвивається, здатність до розмежування гри і праці, виділення праці (в тому числі і навчальної) в самостійну, відповідальну діяльність [12, c. 64].
Основоположним педагогічним чинником обрання цінностей є знання про них. Включені в зміст навчальних предметів знання про цінності дозволяють розширити коло уявлень дитини про особистісні, громадські, національні, загальнолюдські цінності. Аналіз обов'язкового мінімуму змісту початкової загальної освіти дозволив виділити сукупність духовних цінностей, що містяться в ньому і становлять інтегративні поняття (людина, знання, творчість, праця, сім'я, Батьківщина, світ, культура), орієнтація на які в молодшому шкільному віці може сприяти розвитку духовних потреб особистості.
Осмислення сутності цінностей, їх пошук та оцінка відбувається в духовно-практичному досвіді особистості. Дитина, вступаючи у взаємодію зі світом цінностей, стає суб'єктом, що реалізовує діяльність з освоєння, засвоєння ідеалів цього світу. Звідси, діяльність, актуалізує особистісні функції учнів виступає другим педагогічним чинником засвоєння цінностей [14, c. 261].
Третім суттєвим фактором педагогічного засвоєння цінностей, у тому числі і моральних, молодшими школярами є оцінка дитини ззовні (іншими людьми). З позиції гуманістичної психології, появі духовних потреб у процесі індивідуального розвитку особистості передують потреби самооцінки, самоповаги, які в свою чергу базуються на потребах в любові і визнанні іншими людьми. Самоповага в онтогенезі будується з окремих конкретних самооцінок і оцінок індивіда іншими людьми. Вихідним пунктом для вивчення впливу самоповаги на присвоєння цінностей є положення американських психологів (А. Маслоу, К. Роджерса про те, що становлення людської особистості та індивідуальності можливе лише в разі прийняття людиною самої себе, тобто за наявності самоповаги. Вплив самоповаги (самоприйняття) на присвоєння цінностей обумовлений його основними функціями: по-перше, він сприяє досягненню внутрішньої узгодженості особистості, по-друге, визначає позитивний характер індивідуальної інтерпретації досвіду, по-третє, є джерелом позитивних очікувань.
Дуже важливим фактором формування ціннісних орієнтацій, уявлень, цінностей та ідеалів є виховання.
Школа є основною ланкою в системі виховання підростаючого покоління. На кожному етапі навчання дитини домінує своя сторона виховання. У вихованні молодших школярів, вважає Е.Р. Ахмеджанов [5, c. 255], такою стороною буде моральне виховання: діти опановують прості норми моральності, навчаться дотримуватися їх у різних ситуаціях. Навчальний процес тісно пов'язаний з моральним вихованням. В умовах сучасної школи, коли зміст освіти збільшився в обсязі й ускладнився по своїй внутрішній структурі, у моральному вихованні зростає роль навчального процесу. Змістовна сторона моральних понять обумовлена науковими знаннями, які учні отримують, вивчаючи навчальні предмети. Самі моральні знання мають не менше значення для загального розвитку школярів, ніж знання з конкретних навчальних предметів.
M.І. Болдирєв відзначає, що специфічною особливістю морального виховання є те, що його не можна відокремити в якийсь спеціальний виховний процес. Формування моральності відбувається у процесі багатогранної діяльності дітей (під час ігор, навчання), у їхніх різноманітних відносинах, до яких вони входять у різних ситуаціях зі своїми однолітками, з дітьми молодше себе і з дорослими. Проте, моральне виховання є цілеспрямованим процесом, який передбачає певну систему змісту, форм, методів і прийомів педагогічних дій [9, с.102].
Розглядаючи систему морального виховання, Н.Є. Ковальов, Б.Ф. Райський, Н.А. Сорокін розрізняють кілька аспектів:
По-перше, здійснення узгоджених виховних впливів вчителя й учнівського колективу у вирішенні певних педагогічних завдань, а всередині класу - єдність дій всіх учнів.
По-друге, використання прийомів формування навчальної діяльності моральним вихованням.
По-третє, під системою морального виховання розуміється також взаємозв'язок і взаємовплив моральних якостей у дітей, які виховуються в даний момент.
По-четверте, систему морального виховання варто вбачати й у послідовності розвитку тих чи інших якостей особистості із дорослішаням і розумовим дозріванням дітей [2, c. 133].
У формуванні особистості молодшого школяра, з точки зору С.Л. Рубінштейна, особливе місце займає питання розвитку моральних якостей, що складають основу поведінки. У цьому віці дитина не тільки пізнає сутність моральних категорій, а й вчиться оцінювати їх знання у вчинках і діях навколишніх, власних вчинках [29, c. 72].
На визначення ролі планування, як у навчальній діяльності, так і в моральній поведінці дітей молодшого шкільного віку було спрямовано увагу таких учених як Л.А. Матвєєва, Л.А. Регуш і багатьох інших. У своїх дослідженнях вони зверталися до формування моральних мотивів поведінки, оцінки і самооцінки моральної поведінки. Процес виховання в школі будується на принципі єдності свідомості і діяльності, за якого формування та розвиток стійких якостей особистості можливий за її активної участі у певному виді діяльності.
«Практично будь-яка діяльність має моральне забарвлення», вважає О.Г. Дробницкий, в тому числі і навчальна, яка, на думку Л.І. Божович, «має великі виховні можливості» [7, c. 32]. Останній автор представляє навчальну діяльність молодшого школяра провідною. У цьому віці вона більшою мірою впливає на розвиток школяра, обумовлює появу багатьох новоутворень. У ньому розвиваються як розумові здібності, так і моральна сфера особистості.
У результаті регламентованого характеру процесу, обов'язкового систематичного виконання навчальних доручень у молодшого школяра складаються моральні знання, моральні відносини.
Навчальна діяльність, будучи в молодшому шкільному віці провідною, забезпечує засвоєння знань у певній системі, створює можливості для оволодіння учнями прийомами, способами вирішення різних розумових і моральних завдань.
Вчителю належить пріоритетна роль у вихованні та навчанні школярів, підготовкою їх до життя і суспільної праці. Учитель завжди є для учнів прикладом моральності й відданого ставлення до праці. Специфічною особливістю процесу морального виховання слід вважати те, що він тривалий і безперервний, а результати його відстрочені в часі.
Істотною ознакою процесу морального виховання є його концентрична побудова: рішення виховних завдань починається з елементарного рівня і закінчується більш високим. Для досягнення цілей використовуються різні види діяльності, які постійно ускладнюються. Цей принцип реалізується з урахуванням вікових особливостей учнів. [6, с.38]. На моральне формування особистості впливають багато соціальних умов й біологічних чинників, але вирішальну роль в цьому процесі відіграють педагогічні, як найбільш керовані, спрямовані на вироблення певного роду відносин.
Одне із завдань виховання - правильно організувати діяльність дитини. У процесі діяльності формуються моральні якості, а відносини, що виникають, можуть впливати на зміну цілей і мотивів діяльності, що в свою чергу впливає на засвоєння моральних норм і цінностей.
Діяльність людини виступає як критерій його морального розвитку. Розвиток моральної свідомості дитини відбувається через сприйняття та усвідомлення змісту впливів, які надходять і від батьків і педагогів, оточуючих людей через переробку цього впливу у зв'язку з моральним досвідом індивіда, його поглядами та ціннісними орієнтаціями. У свідомості дитини зовнішній вплив набуває індивідуального значення, таким чином, формує суб'єктивне ставлення до нього. У зв'язку з цим, формуються мотиви поведінки, прийняття рішення і моральний вибір дитиною власних вчинків. Спрямованість шкільного виховання і реальні вчинки дітей можуть бути неадекватними, але сенс виховання у тому, щоб досягти відповідності між вимогами належної поведінки й внутрішньої готовності до цього.
Проблема морального розвитку молодшого школяра в процесі навчання взаємозалежна з трьома факторами, які визначає І.С. Марьєнко [22, с. 94-95].
По-перше, прийшовши в школу, дитина переходить від «життєвого» засвоєння навколишньої дійсності, у тому числі і морально-етичних норм, що існують у суспільстві, до її наукового і цілеспрямованого вивчення. Це відбувається на уроках читання, української мови, природознавства і т.д. Вагоме значення у такому цілеспрямованому навчанні має і оціночна діяльність учителя в процесі проведення уроків, його розмови, позакласної роботи т. п.
По-друге, під час навчальної роботи школярі включені в реальну колективну діяльність, де також відбувається засвоєння моральних норм, що регулюють взаємовідносини учнів між собою і взаємини учнів з учителем.
І третій фактор: в процесі обговорення ситуації в сучасній школі все частіше звучить теза про те, що навчання в школі - це, насамперед, формування високоморальної особистості. У зв'язку з цим пропонується збільшити питому вагу гуманітарних наук в загальному обсязі шкільної програми. Навчальна діяльність має охоплювати всі можливості, що дозволяють розвивати в учнів моральні якості особистості в процесі вивчення будь-якого предмету.
З цієї точки зору і необхідно вирішувати проблему розумового
і морального розвитку учнів у процесі шкільного навчання, в єдності, у тісному
взаємозв'язку один з одним. З цих позицій навчальна діяльність є чинником
цілісного розвитку особистості дитини.
Нами була поставлена мета дати порівняльну характеристику ідеалів випускників початкових шкіл міст Полтава та Хорол.
Предметом нашого практичного дослідження виступили ідеали випускників початкової школи.
Об’єкт практичного дослідження - направленості особистості молодшого школяра.
Ми висунули наступну тезу: ідеали випускників початкових шкіл Полтави та Хоролу не мають суттєвих розбіжностей.
База дослідження:
Дослідження проводилось на базі двох муніципальних загальноосвітніх закладів:
загальноосвітня школа № 20 м. Полтави;
Хорольська гімназія.
Загальна добірка: 52 особи, учні 3 класів.
Загальна добірка включала в себе дві: 25 дітей (12 дівчат, 13 хлопців), які навчаються в загальноосвітній школі № 20 м. Полтави; 27 дітей (13 дівчат, 14 хлопців), які навчаються в Хорольській гімназії.
Обидві добірки за співвідношенням в них кількості хлопчиків та дівчат практично однакові. Добірки носили випадковий характер.
Дослідження проводилось протягом 3 тижнів.
Методи дослідження:
В проведеному нами дослідженні в якості однієї з методик була використана орієнтацій на анкета А. Басса, призначена для визначення особистісної направленості. Анкета складається з 27 питань, по кожному з яких можливі 3 варіанти відповідей, які відповідають трьом видам направленості особистості:
1. Направленість на себе
2. Направленість на спілкування
. Направленість на справу
Також ми модифікували методику «Незавершені речення» Сакса-Леві, у відповідності з метою та завданнями нашого дослідження (див. Додаток А).
В якості додаткового методу ми використовували бесіду, яка проводилася з вчителями - класними керівниками, а також самими дітьми (на класній годині) після проведення методик, зазначених вище.
Методи обробки та інтерпретації даних, які ми
використовували, - метод кількісного та якісного аналізу.
Нижче наводимо аналіз даних, отриманих в ході проведених методик.
1. Методика «Незавершені речення»
Розроблена нами методика складається з 25 незавершених речень, які умовно можна розділити на кілька наступних груп:
• Ідеал в школі
• Ідеал серед родичів
• Ідеал серед персонажів, героїв книг, ігор, фільмів
• Ідеал безвідносно до чого / кого-небудь
• Ідеал професії
• Ідеал жінки, чоловіка
• Ідеал краси
• Мрія
Зупинимося більш детально на аналізі результатів відповідей по кожній групі. Додатковим методом виступала бесіда, яка дозволила визначити причини вибору дітей в якості ідеалу ту чи іншу людину, вибору бажаної професії, а також можливі передумови особливостей ціннісної орієнтації.
Ідеалом в школі для більшості дітей (60% полтавських дітей та 70% хорольських) виступають діти старшого віку, учні середньої ланки. Це, можливо, пов’язано з прагненням молодших школярів перейти до наступного старшого класу і, таким чином, подорослішати в очах інших, старших дітей. Причому відповідно для дівчат ідеалом стають дівчата, для хлопчиків - діти, підлітки чоловічої статі. Однак, для деяких дівчат (20 % полтавських та 18% хорольських) ідеалом залишається перша вчителька. Серед хлопчиків зафіксована тільки 1 відповідь: «моя вчителька раніше була для мене ідеалом краси та доброти». Дані результати підтверджують те, що в дітей в момент випуску з початкової школи відбувається зміна, ідеал першої вчительки втрачає свою силу, що пов’язано як з розсіюванням ілюзій, так і з розширенням соціальних контактів дітей, початком активного розвитку сфери міжособистісного спілкування та відповідно більшою орієнтацією дітей на нього.