Материал: Виробничі фонди, їх характеристика

2. Виробнича потужність підприємства

Планування випуску продукції (для підприємств, що займаються її виготовленням) є головним розділом річного плану тому, що інші розділи забезпечують його реалізацію. План випуску та реалізації продукції розробляється в натуральному і вартісному виразі. Для підприємства, яке випускає кілька видів виробів, можна вимірювати випуск в умовних одиницях (за трудомісткістю, часом роботи устаткування).

Запланована виробнича програма підприємства повинна пройти ресурсне обґрунтування, тобто визначення її забезпеченості виробничими потужностями, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.

Виробнича потужність підприємства - це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:

. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.

2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.

Виявлення виробничих потужностей, які будуть функціонувати в плановому періоді, є найважливішим моментом техніко-економічного обґрунтування плану випуску продукції.

Вибуття потужності відбувається з наступних причин:

-     знос та вибуття обладнання;

-       збільшення трудомісткості виготовлення виробів;

-       зміна номенклатури і асортименту продукції, що випускається;

-       зменшення фонду робочого часу;

-       закінчення терміну лізингу обладнання.

-     Виробнича потужність визначається різними вимірниками:

-     натуральними;

-       умовно-натуральними;

-       у багато номенклатурних виробництвах - вартісним вимірником.

При обчисленні потужності для визначення обсягу однорідної продукції використовуються натуральні показники - штуки, метри квадратні, метри кубічні, тонни, погонні метри й інші. Однак вони не дозволяють при визначенні потужності підприємства (ділянки, агрегату) порівнювати й аналізувати виробництво продукції за складністю і трудомісткістю виробів. Тому, з метою спрощення розрахунку виробничої потужності при широкій номенклатурі виробів, що випускаються підприємством, продукція різних найменувань поєднується в групи за ознакою конструктивної, технологічної та іншої подібності. Кожна така група приводиться за трудомісткістю до базового виробу-представника, тобто до умовно-натуральних показників. Виріб-представник може мати найбільшу питому вагу по кількості і трудомісткості (хоча це не обов'язково). Застосування умовно-натуральних показників дозволяє привести усі види однорідної продукції з різними характеристиками до одного виду, прийнятого за базу. Для цього використовуються перевідні коефіцієнти, що відбивають трудомісткість та складність продукції, що випускається[2, 78].

Розрізняють перспективну, проектну та діючу потужність підприємства.

Перспективна виробнича потужність відбиває очікувані зміни номенклатури продукції, технології й організації виробництва, закладені в плановому періоді.

Проектна виробнича потужність являє собою величину можливого випуску продукції умовної номенклатури в одиницю часу, задану при проектуванні чи реконструкції виробничої одиниці. Вона є фіксованою величиною тому, що розрахована на постійну умовну номенклатуру і постійний режим роботи. За період проектування (1-2 роки), будівництва (2-5 років) і освоєння потужності (1-2 роки) значно змінюється номенклатура продукції, що випускається, а також ряд технологічних характеристик устаткування. Тому проектна потужність перестає відбивати дійсні можливості підприємства.

Діюча потужність підприємства (цеху, лінії, агрегату) відбиває його потенційну здатність виробити протягом календарного періоду максимально можливу кількість продукції, передбаченої планом. Вона має динамічний характер і змінюється відповідно до організаційно-технічного розвитку виробництва. Тому її характеризують кілька показників:

-       потужність на початок планового періоду (вхідна);

-       потужність на кінець планового періоду (вихідна);

-       середньорічна потужність.

-       Величина виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними з них є:

-       номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

-       кількість встановленого устаткування, розміри і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

-       прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються) .

-       При визначенні вхідної виробничої потужності враховуються:

-       проведення заходів щодо ліквідації "вузьких місць" протягом планового року;

-       збільшення кількості устаткування чи заміна його на більш продуктивне;

-       перерозподіл робіт між окремими групами устаткування та між виробничими підрозділами;

-       можливість збільшення змінності роботи устаткування чи ділянок, що лімітують випуск продукції.

-       Під "вузьким місцем" розуміють невідповідність потужностей окремих цехів, дільниць, груп устаткування потужностям відповідних підрозділів до встановленої потужності усього підприємства, цеху.

-       Вихідна потужність підприємства визначається з обліком:

-       намічених при визначенні вхідної потужності заходів щодо ліквідації "вузьких місць";

-       запровадження в дію нових потужностей, у тому числі за рахунок розширення, реконструкції, модернізації, автоматизації, а також за рахунок здійснення заходів щодо підвищення ефективності виробництва.

Частина цих заходів випливає із стратегічного плану розвитку підприємства на рівні поточних завдань, а частина з них передбачається при розробці поточних планів, виходячи з умов функціонування, які змінилися, та організації виробництва[4, 44].

Вихідна виробнича потужність у вартісному виразі, тобто потужність на кінець розрахункового періоду (року) (Вп_вих) обчислюється за формулою :

Вп_вих = Вп_вх + Вп_вв - Вп_вив,

де     Вп_вх - виробнича потужність на початок періоду, грн.;

Вп_вв - введена в плановому періоді виробнича потужність, грн.;

Вп_вив - виведена за плановий період виробнича потужність, грн.

Середньорічна виробнича потужність (Вп_сер.р, грн) підприємства, цеху, обчислюється за формулою :

Вп_сер.р = Вп_вх + Вп_вв × к / 12 - Вп_вив × (12 - к) / 12,

де     к - кількість місяців експлуатації обладнання з певною потужністю протягом року.

ПРИКЛАД. На початок планового періоду виробнича потужність підприємства становить 2000 од. У березні виведене обладнання виробничою потужністю 50 од., у липні - 100 од. У квітні ввели в експлуатацію потужність на 100 одиниць, у серпні - на 200 одиниць.

Середньорічна виробнича потужність:

Вп_сер.р = 2000 + (100 × 9 / 12 + 200 × 5 / 12) - (50 × (12 - 3) / 12 + 100 × × (12 - 7) / 12) = 2000 +158 - 79 = 2079 од.

При розрахунку потужності беруть до уваги наступні фактори:

-       структура і величина основних засобів;

-       якісний склад обладнання, рівень фізичного і морального зносу;

-       передові технічні нормативи продуктивності обладнання, використання площ, трудомісткість виробів, вихід продукції із сировини;

-       прогресивність технологічних процесів;

-       режим роботи підприємства;

-       ступінь спеціалізації;

-       рівень організації виробництва та праці;

-       фонд робочого часу обладнання.

Вихідні дані та послідовність розрахунків, за якими визначається виробнича потужність підприємства, наведені на рис. 2.

Рис. 2. Вихідні дані та послідовність розрахунків виробничої потужності підприємства.

Розрахунки виконуються технологічними службами підприємства. Виробничі підрозділи, які за виробничою потужністю нижче рівня провідних, повинні розглядатися як "вузькі місця", за якими необхідно розробити й впровадити технічні й організаційні заходи, котрі дозволять довести їхню пропускну спроможність до рівня провідних підрозділів підприємства. Можуть бути вжиті заходи щодо заміни устаткування, технології, збільшення змінності праці на окремих дільницях.

У розрахунки виробничої потужності підприємства включають устаткування, встановлене і невстановлене, яке є на підприємстві (крім резервного). Крім того, виробнича потужність розраховується виходячи із максимально можливого річного часу роботи устаткування та використання виробничих площ.

Розрізняють календарний, режимний (номінальний) і ефективний (корисний) фонди часу.

Календарний фонд часу (Ф_к) виробничого обладнання є базою для розрахунку інших видів фонду робочого часу в плануванні і визначається як добуток числа днів у даному календарному періоді (Д_к) на число годин на добу (Г) [3, 48]:

Ф_к = Д_к × Т,

Наприклад, на період одного року при 2 - змінній роботі з тривалістю зміни 8 годин він складає 365 × (8 × 2) =5840 годин.

Режимний або номінальний фонд робочого часу (Ф_р) машини (агрегату) залежить від числа календарних днів (Д_к) і числа неробочих днів (Д_н) на рік, а також від прийнятого на підприємстві режиму змінності роботи на добу [3, 113]:

Ф_к = (Д_к - Д_н) × t,

де t - середнє число годин роботи машини на добу в робочі дні за прийнятим режимом змінності з врахуванням скороченої тривалості зміни в святкові дні, або [16, 113]:

Ф_р = [(Д_к - Д_с) - t_з - Д_сп - t_сп] × n_з,

де     Д_с - число вихідних і святкових днів у плановому періоді;

t_сп - тривалість робочої зміни, годин;

Д_сп - число передвихідних (передсвяткових) днів зі скороченою тривалістю робочої зміни;

t_сп - час, на який скорочена тривалість робочої зміни в передсвяткові і передвихідні дні, год.;

n_з - режим змінності роботи підприємства (1,2,3 зміни).

Наприклад, при 5-денному робочому тижні та 8-годинному робочому дні (1 зміна) номінальний фонд складає - (365 - 53 - 52) × 8 = 2080 год., а при 6-денній роботі та 8-годинному робочому дні (1 зміна) - (365 - 53) × 8 = 312 × 8 = 2496 год.

Плановий (ефективний, дійсний) (Ф_д) фонд робочого часу обладнання дорівнює різниці між режимним (номінальним) фондом (Ф_р) і сумою витрат часу на ремонт, налагодження, переналагодження цього обладнання протягом планового періоду [16, 113]:

Ф_п = Ф_р - (Т_tn + Т_tp) = Ф_р × [1 - (t_p + t_n) / 1000]

де     Т_tp, t_p - витрати часу на ремонт даного обладнання, відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду;

Т_tn, t_n - витрати часу на налагодження, переналагодження обладнання відповідно в годинах та у відсотках до режимного фонду.

Він використовується в розрахунках виробничої потужності, але не при плануванні випуску продукції.

Наприклад, номінальний фонд робочого часу дорівнює 2080 годинам, заплановані витрати часу на ремонт, налагодження та переналагодження обладнання - 1 % номінального фонду часу.

Дійсний (плановий) фонд робочого часу

Ф_п = 2080 × (1 - 1 / 100) = 2080 × 0,9 = 1872 год.

Таким чином, виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва[2, 34].

Одиниці виміру виробничої потужності підприємств застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику - натуральні показники за видами продукції; у знаменнику - загальний вартісний (грошовий) показник .

На підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується кількістю сировини, що переробляється за добу.

Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості - для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії - для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті - для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях - для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо[7, 21].

. Способи покращення ефективності підприємства

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє визначення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: