Учень пізнає свої можливості, вчиться їх оцінювати, відчуває різні емоції. Таким чином, гра виступає засобом спілкування та самовиховання. Сутність гри полягає в тому, що нові знання отримують завдяки постійному діалогу, обміну різними думками й пропозиціями, їх обговоренню та закріпленню, взаємній критиці та веденню дискусії.
Аналіз психолого-педагогічної літератури дав нам змогу виявити основні функції дидактичної гри [12, c. 120]:
соціокультурну (виступає ефективним засобом соціалізації, засвоєння цінностей цього середовища);
комунікативна (надає можливість моделювати ситуації та обирати різні шляхи їх вирішення: одноосібні, групові, колегіальні;
самореалізації (передбачає досягнення особистісного успіху, конкуренції, перемоги, що створює ситуації самовираження, самореалізації);
діагностичну (передбачає, що студент в умовах гри може пересвідчитись у рівні свого інтелекту, творчості, вмінні спілкуватись, у рівні володіння професійними знаннями та вміннями);
корекційну (передбачає через програвання умовних ситуацій у подальшому коригувати реальну діяльність);
розважальну (сприяє урізноманітненню навчального процесу, викликає позитивні емоції).
У структурі дидактичної гри представлені як відносно самостійні елементи обидва види діяльності - гра й навчання.
В. Семенов називає третім основним елементом структури дидактичної гри - ігрову модель, на основі якої тільки й може здійснюватися реальна ігрова взаємодія студентів між собою та з педагогом у процесі гри. Оскільки автор вважає ігрову модель ланкою, що поєднує автора дидактичної гри та її учасників, правомірно розглядати її з двох позицій. З одного боку, це форма втілення авторського задуму. Ігрова модель відображає наукові висновки про закономірності ігрової діяльності й навчання; педагогічні умови ефективного застосування цієї моделі під час засвоєння певної частини змісту освіти; характер взаємодії її учасників. Тому ігрова модель є результатом проективної діяльності, що В. Семенов відображає в схемі: автор → аналіз цілей і завдань навчання → співвідношення змісту й закономірностей навчання та гри → проектування → ігрова модель.
З іншого боку, у реальному ході дидактичної гри її модель стає вже вихідним елементом структури діяльності учасників, проектом здійснення цієї діяльності. Вона є ядром, стрижнем, який організує дидактичну гру, що автор відображає на схемі: суб’єкт дидактичної гри → ігрова модель → навчальна ігрова діяльність → співвідношення цілей і завдань ігрової діяльності й навчання → виділення та досягнення цілей навчання [16, с. 95].
Зазначимо, що місце використання дидактичної гри в навчальному процесі при вивченні кожної теми залежить від:
дидактичної мети навчального заняття;
мети дидактичної гри (ігри, спрямовані на повторення раніше вивченого матеріалу та на засвоєння нового матеріалу, застосовуються на початковому етапі;
ігри, спрямовані на закріплення засвоєного матеріалу та на формування вмінь практичного застосування знань, використовуються на подальших етапах вивчення кожної теми);
від виду діяльності учасників (репродуктивні ігри використовуються на початковому етапі, частково-пошукові та творчі - на подальших етапах вивчення теми);
від способу керівництва (керовані ігри доцільніше використовувати на початковому етапі, частково-керовані та самостійні - на подальших етапах вивчення теми).
У системі навчання і виховання школярів активно використовуються дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають спостережливість, уяву, пам'ять, мислення, мовлення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах, формах, кольорах, максимально задіюють інтелектуальний потенціал у пізнанні світу і себе.
Якщо творчі ігри забезпечують максимальні можливості для вияву уяви, нестандартного мислення, ініціативи дітей, то педагогічна мета дидактичних полягає в сенсорному вихованні, мовленнєвому розвитку, ознайомленні дошкільників з навколишнім світом, формуванні у них елементарних математичних уявлень тощо.
Дидактична гра - гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок [18, c. 84].
Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.
Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати об'єкти і явища навколишнього світу.
Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:
) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;
) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який е її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування.
У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як авто дидактизм [2, c. 200].
Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а пов'язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у досягненні ігрового результату тощо).
Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще сприймати об'єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.
Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.
Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.
Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м'які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім'ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.
Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму, колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки словами, адже для розв'язання ігрового завдання дитині доводиться знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого запам'ятовування.
Розв'язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки, організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і дорослими тощо).
Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м'язи рук, що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.
Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності мислення дитини) [6, с. 15].
Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного педагогічного керівництва ними.
В ігровій формі можна проводити і весь урок, окремі його етапи. Гру можна придумувати до кожної теми, до будь-якого виду діяльності [1]. Ігрові художньо-педагогічні технології урізноманітнюють і доповнюють композицію уроку мистецтва, підвищують його ефективність, якщо вони розроблені з дидактичною та виховною доцільністю і впроваджені з методичною майстерністю.
Таким чином, художньо-ігрові технології:
активізують пізнавальну діяльність учнів, розвивають художньо-образне мислення;
збагачують почуттєву сферу дітей, посилюють емоційність сприйняття художньо-дидактичного матеріалу, загальну мотивацію навчання;
стимулюють розвиток творчих здібностей, уяви, фантазії;
формують елементи художньо-естетичного і соціокультурного досвіду;
сприяють релаксації,
здійснюють емоційну саморегуляцію, забезпечують профілактику психічної втоми,
подолання гіподинамії [7, с. 115].
Висновки до розділу
Ігри, організовані вчителем у процесі навчально-пізнавальної діяльності учнів, сприяють кращому засвоєнню навчального матеріалу, розвивають творчі здібності, навички організації сумісної діяльності. Вони виховують волю і характер дитини, наполегливість і посидючість, витримку і винахідливість, вміння володіти собою за різних обставин.
Особливістю дидактичних ігор є те, що вони й у відношенні до змісту, й у відношенні до методики та правил розробляються вчителем з дидактичною метою.
Отже, дидактичні ігри входять
безпосередньо до складу уроку і послуговують вивченню, закріпленню, повторенню,
контролю чи систематизації навчального матеріалу. У цьому розумінні вони не є в
повній мірі результатом вільної творчості дітей, оскільки діти не наповнюють
гру змістом і не проявляють у цьому відношенні самодіяльність і здібності, але
отримують умови гри від учителя в готовому вигляді. Саме з цієї причини деякі
дослідники називають їх не іграми, а ігровими ситуаціями, тобто спеціальною
формою інтелектуальних занять, які проводяться ігровим методом.
РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ
ДИДАКТИЧНИХ ІГОР НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В СЕРЕДНІХ КЛАСАХ
.1 Застосування комп’ютерної
графіки на уроках образотворчого мистецтва
Комп’ютер - дидактичний засіб, що має великі потенційні можливості для підвищення рівня викладання різних шкільних предметів, мотивації та ефективності навчання, якості знань учнів; розкриття й значного розвитку їх творчих здібностей; організації самостійної роботи учнів; індивідуалізації навчання; реалізації вчителем міжпредметних зв’язків; відкриває нові можливості для управління навчальним процесом; досягнення загальних дидактичних цілей і розв’язання різноманітних конкретних завдань навчання учнів, унаочнення навчального матеріалу; створення умов для розвитку у дітей здібності діяти, приймати рішення в нових, незвичних для них ситуаціях.
Комп’ютерна графіка застосовується на уроках образотворчого мистецтва в середній загальноосвітній школі як засіб наочного подання вивчаємого матеріалу та як додатковий інструментарій для виконання творчих робіт.
На уроках образотворчого мистецтва з використанням комп’ютера школярі ознайомлюються з графічними редакторами Paint, Corel DRAW, Photoshop, 3DS max, програмою Power Point. Графічні редактори дають можливість учням, використовуючи художній інструментарій, створювати графічні композиції, доповнювати їх текстами власних віршів, казок, створювати анімацію об’єктів та сцен. За допомогою програми Power Point учні можуть створювати власні презентації під час виконання творчих завдань до уроків [8; 9].
Завдяки комп’ютеру можна швидко створити багато ескізних варіантів майбутньої композиції, внести корективи, зберігаючи попередні замальовки, записати у пам’ять та за необхідності відтворити їх всі і вибрати потрібний варіант. Учні навчаються не тільки моделювати об‘єкти за допомогою графічних редакторів, а й друкувати свої малюнки.
Уроки з застосуванням комп’ютерної графіки передбачають урахування об’єктивних можливостей, вікових особливостей розвитку і практичного художнього досвіду учнів 5-7 класів, тісні внутрішні зв’язки з іншими предметами. На цих уроках гармонійно поєднуються образотворче мистецтво, музика, література, завдяки чому дитина входить у світ самостійної творчості через всебічне естетичне сприйняття.
Комп’ютер у навчальному процесі виступає як партнер, як засіб навчання, за допомогою якого створюються сприятливі умови для засвоєння знань учнями в процесі проведення дидактичної гри.
Під час проведення уроків за допомогою комп’ютера радимо застосовувати такі програмні засоби: мультимедійні програми «Дитяча енциклопедія», «Кращі музеї Європи», «Три століття російського живопису», «Велика енциклопедія живопису країнт світу /Лувр», «Ермітаж. Мистецтво Західної Європи. Художня енциклопедія», «Передвижники», розроблені презентації «Світ метеликів», «Пташине подвір’я», «Декоративний розпис», «Шевченко-художник», «Герби Кіровоградщини», «Художники Кіровоградської області», «Українські рушники», «Писанки», які дають можливість учням полинути в світ мистецтва; графічні редактори Paint, Corel DRAW, Photoshop, 3DS max; програму Power Point, завдяки якій педагог може розробити вчительську презентацію до уроку.