Материал: Використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва в середніх класах

Використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва в середніх класах

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ В ПРОЦЕСІ ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР

1.1 Ігри та їх місце в навчальній діяльності

1.2 Сутність та види дидактичної гри

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР НА УРОКАХ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА В СЕРЕДНІХ КЛАСАХ

2.1 Застосування комп’ютерної графіки на уроках образотворчого мистецтва

2.2 Рекомендації щодо організації уроків образотворчого мистецтва з використанням комп’ютерної техніки

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

гра урок образотворчий комп’ютерна

Проблеми перебудови нашого суспільства нерозривно пов'язані з вирішенням завдань формування творчої особистості. Адже саме така особистість є справжнім творцем історії, оскільки весь шлях, який пройдено людством, - це безперервний процес творіння. Творчість дає людині можливість актуалізувати свої потреби, інтереси, здібності, знаходити форми прояву індивідуальної активності. Творче самовираження сприяє усвідомленню особистісної ваги, емоційному розкріпаченню, зростанню впевненості у собі. У зв'язку з цим все більшої теоретичної і практичної значущості набуває залучення учнів до творчої діяльності, створення необхідних умов для формування творчої активності школярів.

Сучасні динамічні перетворення у соціально-економічній сфері держави, зміни в освітніх пріоритетах посилюють увагу до особистості як до активного суб’єкта життєтворення, до гуманізації навчально-виховного процесу в закладах освіти. Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ ст., Закон України “Про освіту” проголошують пріоритетом у освіті морально-духовний розвиток особистості.

Основною причиною неуспішності більшості учнів є свого роду їх "незрілість", недостатня готовність до складного процесу навчання. Надзвичайно важливим є своєчасне виявлення такого роду незрілості дітей, тому що можливо більш повне її подолання здійснюється ще в дошкільному віці, що дозволить попередити саме виникнення багатьох проблем.

Сучасні тенденції розвитку мистецької освіти, зокрема освітньої галузі «Мистецтво», потребують удосконалення та розвитку професійних умінь учителя початкових класів, що викладає дисципліни художньо-естетичного циклу. Реалізація завдань естетичного виховання молодших школярів висуває принципово нові вимоги до професійної підготовки педагогічних працівників. Важливу роль у творчому розвитку особистості педагога відіграє мистецтво. Його використання у процесі навчання створює можливості для гармонізації емоційних і логічних компонентів діяльності майбутніх учителів початкових класів, реалізації їх творчого потенціалу.

Дослідження проблеми застосування дидактичної гри у навчальному закладі стосуються переважно ділових (І. Макаренко, М. Касьяненко, М. Крюков, Я. Гінзбург, Н. Коряк, А. Вербицький та ін.) або рольових ігор (Т. Олійник, Л. Грицюк, В. Нотман, С. Карпова, Л. Петрушина та ін.). Теоретичні аспекти проблеми дидактичної гри вивчали А. Капська, І. Носаченко, В. Семенов, П. Підкасистий, Н. Ахметов, Ж. Хайдаров, Л. Терлецька, А. Деркач, С. Щербак, А. Тюков, Є. Смірнов, І. Носаченко, П. Щербань та ін.

Проведені теоретичні та експериментальні дослідження проблеми використання гри загалом, дидактичної гри в навчальному процесі свідчать про її велике значення для розвитку особистості та значну роль у її навчанні. При цьому необхідно визнати, що використання дидактичної гри при навчанні залишається проблемою, що потребує подальшого глибшого вивчення.

Об’єкт дослідження - процес засвоєння знань дітьми на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження - використання дидактичних ігор як засіб засвоєння знань на уроках образотворчого мистецтва.

Мета курсової роботи: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити вплив дидактичних ігор на засвоєння знань учнями на уроках образотворчого мистецтва.

Відповідно до мети нашої роботи було визначено таки завдання:

На основі аналізу наукової літератури розкрити сутність поняття «дидактичні ігри».

Визначити особливості та специфіку організації і проведення дидактичних ігор як засобу засвоєння знань учнями на уроках образотворчого мистецтва.

Дослідити вплив дидактичних ігор за допомогою комп’ютерної графіки на процес засвоєння знань у школярів на уроках образотворчого мистецтва.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що рівень засвоєння знань на уроках образотворчого мистецтва формується більш ефективно при умовах використання дидактичних ігор.

Методи нашого дослідження адекватні меті і завданням: методи аналізу, порівняння та узагальнення наукових джерел з проблеми дослідження дали уяву про проблему, міру її вивченості, допомогли визначити концептуальні засади дослідження.

Курсова робота складається з двох розділів, що поділяються на підрозділи. У першому розділі розглядаються та аналізуються сучасні теорії щодо досліджуваної проблеми, визначаються концептуальні засади роботи. Другий розділ являє собою приклад практичного втілення розроблених методів щодо використання дидактичних ігор в процесі навчальної роботи з школярами на уроках образотворчого мистецтва.

Висновки у кінці курсової роботи доведуть доцільність та ефективність нашого дослідження.

Розділ 1. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАСВОЄННЯ ЗНАНЬ В ПРОЦЕСІ ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР

.1 Ігри та їх місце в навчальній діяльності

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра - це спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояснення каже (Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігр: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здобичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу - то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання [10, c. 17].

Гра - це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей [10, c. 18].

Гра - вид непродуктивної діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі. Має важливе значення у вихованні, навчанні й розвитку дітей як засіб підготовки до майбутніх життєвих ситуацій [3, c. 4].

Загальновизнано, що у дитинстві керівною діяльністю стає гра. На великі педагогічні можливості гри та необхідність розробки методів керівництва ігровою діяльністю дітей молодшого шкільного віку указували видатні педагоги К. Ушинський, А. Макаренко [6, c. 12].

Творча діяльність дитини також виявляється здебільше у грі. Гра е перший ступінь виховання. Гра, що протікає у колективі, надає виключно сприятливі умови для розвитку мовлення. Гра розвиває мову, а мова організує гру. Навіть дитина, яка грається усамітнено, говорить, інстинктивно користується мовою як найбільш удосконаленою засобом для встановлення зв'язку із середовищем, що її оточує.

Гра - це не просто улюблене зайняття дітей, це провідний вид діяльності молодших школярів. Велике значення ігрової діяльності в розвитку мотиваційної сфери дитини, її бажання вчитися. Важко перерахувати ті знання, вміння, яких дитина набуває у грі. У процесі гри вона навчається [6, c. 13].

Звертаючи увагу на зростання бажання до навчання у процесі гри Д. Б. Ельконін писав: “Именно в игре происходит переход от мотивов, которые имеют форму предсознательных, аффективно обозначенных непосредственных желаний, к мотивам, которые имеют форму обобщенных намерений, которые стоят на грани сознания” [11, с. 27].

Гра нібито створює “зону найближчого розвитку дитини”.  Л. С. Виготський писав: “В игре ребенок всегда выше своего среднего возраста, выше своего обычного повседневного поведения; она в игре будто на председателя выше за себя. Игра в конденсированном виде удерживает у себя, словно в фокусе увеличительного стекла, все тенденции развития; ребенок в игре якобы старается сделать прыжок над уровнем своего обычного поведения” [12, с. 74].

Самодіяльність в області культури дітей ні у чому не виявляється так яскраво, і інтенсивно, як у грі. До організації гри та художньої діяльності дітей зводяться, головним чином методичні заходи по розвитку мови у дошкільному віці. Турбота ця повинна передбачати інтереси обох головних розділів гри - ігор самостійних та ігор дидактичних, які організуються. Добір іграшок та посібників, прийоми керівництва грою, види та форми залучення до неї повинні бути ретельно продумані та засвоєні вихователями у зв'язку з їх впливом на виховання дітей.

Велика роль у розвитку сили належить рухливим іграм. “Розуміння атому - це дитяча гра у порівнянні з розумінням дитячої гри” - у цьому образному виказі фізіолога Х. Хогленда виражена й величезна повага до дитячої гри, і чітке уявлення про складність цієї проблеми [12, с. 30].

Про ігри написано багато книг, великі колективи спеціалістів працюють над створенням нових іграшок, їх виробництвом займаються цілі галузі промисловості. Усе це, звичайно, не тільки для того, щоб дати дитині більше радощів та забав. Іграшки, ігри - одне з найсильніших виховних засобів у руках суспільства. Гру прийнято називати основною формою діяльності дитини. Саме у грі формуються та розвиваються різні сторони її особистості, задовольняються багато інтелектуальних та емоційних потреб, складається характер.

Вивчення дитячих ігор може мати велике значення. Учені всі частіше звертають увагу на те, що динаміка культури обумовлює динамікові суспільства, його структури. Розвиток суспільства деякою мірою відображає культурний процес. Відслідковуючи зміни в правилах ігор, їх змісті, можна зробити цікаві висновки і про вихованість дітей, рівень їх культури, освіти. Розвиток учнів, таким чином, може бути представлений як визначений культурний процес. Щоденна робота над ним вимагає виходу за межі безпосередньо навчально-виховних годин у сферу повсякденних взаємин [16, с. 39].

Коли людина зустрічається з невідомим їй дотепер культурним явищем і розуміє, що його культурного досвіду явно бракує для його осмислення, він звертається до допомоги інших, і отут діалог між ними виступає як шлях до цього. Для входження в культуру діалог є обов'язковою умовою. От чому так важливо, щоб підключення здійснювалося за допомогою культурного контакту дорослого і дитини. Навіть зміст гри без докладного її опису є свідченням того, що кожне середовище пристосовує гру саме до себе, своїх вимог, потреб і смаків. Умови гри підказують нам, які саме цінності існують у тому або іншому середовищі.

В українській психолого-педагогічній науці загальноприйнятим є положення про те, що гра - один з найголовніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінування колективістичних проявів у поведінці людини).

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра - найважливіше джерело формування соціальної свідомості учня [3, c. 6].

В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини.

Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей”.

Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх етапах розвитку людської особистості. Учені довели, що вміння гратися - не інстинктивне явище, яке з'являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому процес спілкування дорослого з малим має обов'язково включати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають і дитину. Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінчення вихователь обов'язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так злагоджено.

У методичній літературі на сучасному етапі можна зустріти різні класифікації ігор залежно від того, що покладено в основу класифікації. В.Г. Семенов наводить найбільш загальну та вдалу їх класифікацію [16].

Рис. 1.1. Класифікація ігор

Дидактична гра - складне педагогічне явище, призначення якого полягає в імітації й моделюванні навчальних ситуацій через гру.

Правильно організовані і вдало здійснені дидактичні ігри виконують такі дидактичні задачі [16, c. 48]:

забезпечують реалізацію особистісно-орієнтованого навчання насамперед через можливість стимулювання в учнів різних за природою мотивів;

зменшують імовірність появи негативних побічних продуктів навчання (втоми, нудьги тощо), або значно відсувають момент їх появи, оскільки специфікою дидактичної гри є те, що забезпечуваний нею пізнавальний ефект хоча і є головним продуктом, але він не виступає в грі основною метою діяльності учнів;

розвивають в учнів дослідницькі навички, постійно захоплюючи гравця своєю перспективою, невпинною зміною ролей, персонажів, потайних стимулів;

дають гарну нагоду учням відволіктися від цілеспрямованого натиску навчально-пізнавальної діяльності, домінуючих впливів, заглибитися у змодельоване грою середовище;

розвивають їх розумові, психічні, вольові якості та функції;

змінюють позицію щодо сприйняття оточуючого світу та відшукання свого місця в ньому.

Отже, застосування таких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно забарвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.

.2 Сутність та види дидактичної гри

Дидактична гра - це спеціально створена ситуація (модель реальності), з якої учням запропоновано знайти вихід. За такої умови учень є активним перетворювачем дійсності. Серед дидактичних ігор, які використовуються в практиці навчання можна назвати: предметні (математичні, лінгвістичні тощо); ігри-подорожі, вікторини тощо.

Дидактична гра належить одночасно до двох сфер людської діяльності - гри й навчання. В. Семенов зараховує дидактичну гру в системі ігрової діяльності до “інструментальних ігор” (поряд з дослідницькими та організаційно-діяльнісними). Як стверджує науковець, “вона включає в себе продуктивний компонент - навчання і є засобом для розв’язання його завдань; належить до класу ігор за правилами. Проте для деяких дидактичних ігор обов’язковим є дотримання лише частини правил, бо вони (ігри) передбачають більш або менш виражені елементи рольової поведінки” [16, с. 92].

Дидактична гра надає можливість наблизити освітні знання до практичних умінь, випробувати себе в ролі фахівця комерційної діяльності, бути відповідальним за прийняття рішення, переживати певну емоційну напругу. Вона сприяє організації словесної діяльності студентів з метою виокремлення основних ознак майстерності слова; виробленню навичок перевтілення відповідно до ролі, яка виконується; донесенню до слухачів такого підтексту, який відповідав би певному змісту мовлення і конкретній ситуації; виявленню й розвитку внутрішнього бачення, з’ясуванню його впливу на характер словесної дії мовця; формуванню в учнів уміння правильно визначати та передавати слухачам власне ставлення до того, про що йдеться. Її особливістю є відтворення предметного й соціального змісту професійної діяльності, що досягається завдяки ігровому імітаційному моделюванню та вирішенню професійно-орієнтованих ситуацій у разі доцільного поєднання індивідуальної й групової ігрової діяльності учасників. Водночас вона надає можливість учням самоорганізуватись з огляду на те, що під час гри формуються мотиви, які пов’язані з виконанням взятих на себе обов’язків.