Материал: Вдосконалення кредитних операцій комерційного банку

-       зв’язки клієнта у діловому світі тощо.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносяться до таких категорій (рис. 1.2):

Рис. 1.2. Категорії кредитів за ступенем ризику

Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:

- добрим - якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються в установлені строки та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

-       слабким - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

-       недостатнім - якщо прострочена заборгованість за кредитом та відсотки за ним становлять понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.

Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами (таблиця 1.2):

Таблиця 1.2

Класифікація кредитних портфелів виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості

На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів.

Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют.

Таблиця 1.3

Рівень резерву, в залежності від групи кредитів

Комерційний банк формує резерв під стандартну заборгованість за кредитами щоквартально.

Під нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорії «під контролем», «субстандартні», «безнадійні», комерційний банк формує резерв у повному обсязі також щоквартально.

Таким чином, існує структура кредитного портфелю за групами ризику в залежності від ступеня ризику позики або ступеня надійності клієнта.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці. Галузева диверсифікація кредитних вкладень повинна сприяти розвитку пріоритетних галузей народного господарства.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями та може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, тобто застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня.

За строком використання позики поділяються на:

- строкові;

-       безстрокові (до запитання).

Строкові - це позики надані на визначений у договорі термін. У свою чергу вони бувають короткострокові (терміном до одного року), середньострокові (терміном від одного до трьох років), довгострокові (терміном понад три роки). Строк кредиту, а також проценти за користування ним (якщо інше не передбачено умовами кредитного договору) визначаються з моменту отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позикового рахунку позичальника) до повного погашення кредиту та процентів за користування ним.

Короткострокові кредити можуть надаватися банком у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Аналізуючи структуру короткострокових кредитів, потрібно виділяти такі групи кредитів:

- до 1 місяця;

-       від 1 до 3 місяців;

-       від 3 до 6 місяців;

-       від 6 місяців до 1 року.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень. У свою чергу, вони поділяються на:

- кредити зі строком від 1 до 2 років;

-       кредити зі строком використання понад 2 роки.

Довгострокові кредити можуть надаватися для формування основних фондів, об’єктом кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше, і видаються строком понад три роки.

Слід відзначити, що у плані рахунків банку є лише рахунки для короткострокових та довгострокових кредитів, а середньострокові відносять до групи довгострокових кредитів.

Кредити до запитання (безстрокові) - це кредити, які видаються на невизначений термін і які на вимогу кредитодавця мають бути погашені у визначений ним час. Якщо кредитодавець не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений самостійно.

За фінансовою дисципліною позичальника виділяють такі групи кредитів:

- стандартні;

-       пролонговані;

-       прострочені;

-       безнадійні.

Стандартні - це кредити, за якими проценти та сума основного боргу сплачуються вчасно, без прострочки платежу.

Пролонговані, або відстрочені, кредити - це кредити стосовно яких на основі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на більш пізній термін.

Прострочені кредити - це кредити, щодо яких строк погашення, установлений кредитним договором, минув, а позикові кошти не повернені позичальником.

При аналізі кредитного портфеля в розрізі строків використання необхідно особливу увагу звернути на питому вагу прострочених та пролонгованих позик.

Залежно від виду позичальника (за формами власності) кредити можна поділити на такі групи:

- кредити юридичним особам державної форми власності;

-       кредити юридичним особам змішаної форми власності (акціонерні товариства та інші з державною участю);

-       юридичним особам з недержавною формою власності.

У тому числі:

- акціонерним товариствам;

-       приватним підприємствам;

-       кооперативним підприємствам;

-       спільним підприємствам тощо;

-       фізичним особам;

-       міжбанківські кредити.

Аналізуючи кредитний портфель з цього погляду, особливу увагу приділяють питомій вазі міжбанківських кредитів у загальному обсязі. При цьому зростання даного коефіцієнта вважається позитивним явищем, оскільки означає зменшення ризику, але, як правило, міжбанківські кредити є менш прибутковими.

Одним із заходів контролю за кредитним ризиком є забезпечення кредитів. Забезпечення - це запасний метод отримання невиплаченого боргу (основної суми та процентів) у разі неплатоспроможності позичальника.

Залежно від наявності і характеру забезпечення виділяють:

- забезпечені (ломбардні) позики;

-       незабезпечені (бланкові) позики.

Основна частина банківських кредитів видається під забезпечення, що є одним з принципів банківського кредитування.

Формами забезпечення зобов’язань щодо повернення кредиту можуть бути:

- застава майна позичальника;

-       гарантія або поручительство;

-       договір страхування кредитів;

-       товарні документи;

-       цінні папери;

-       поліси страхування життя;

-       передання на користь банку контрактів;

-       вимог та рахунків позичальників третій особі; дорогоцінні метали тощо.

Аналізуючи структуру кредитного портфеля в цьому напрямі, особливу увагу треба звернути на питому вагу незабезпечених позик у загальних позиках.

Аналіз можна продовжувати в напрямі більш глибокого вивчення структури за видами забезпечення (застава майна позичальника, гарантія або поручительство, договір страхування тощо), або за іншими класифікаційними ознаками (за методами надання позик, способами їх погашення, за цілями кредитування тощо).

Після вивчення структури кредитних вкладень їх слід проаналізувати з якісної сторони, а саме: з погляду ступеня кредитного ризику, рівня забезпеченості кредитів та ефективності кредитної діяльності в цілому.

1.3 Зарубіжний досвід здійснення кредитних операцій в комерційному банку

Кредитні установи не є винаходом сучасності. Упродовж тривалого історичного періоду, часто протягом сторіч, вони розвивалися в усіх країнах, формуючи ту чи іншу національну кредитну систему, головною ланкою якої є банківська система. Від її функціонування багато в чому залежить стабільність усієї економіки.

Еволюція розвитку кредитних систем довела необхідність ефективного нагляду за діяльністю банків. Завдання наглядового органу полягає у гарантуванні безпеки і надійного функціонування банків. Для цього вони повинні мати у своєму розпорядженні адекватні капітали і резерви, необхідні для покриття ризиків, що виникають у процесі виконання банківських операцій. Витрати на проведення банківського нагляду великі, але, як засвідчила практика, збитки, що їх можна зазнати, коли немає нагляду, виявляються незрівняно більшими.

Інтернаціоналізація банківської справи та об'єктивний процес зміцнення взаємовідносин між банками різних країн світу обумовили активізацію діяльності Базельського комітету з питань регулювання діяльності банків стосовно визначення меж проведення ефективного банківського нагляду. До складу комітету входять Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Швеція та Люксембург. Комітетом розроблено і затверджено Ключові принципи ефективного банківського нагляду, які покликані стати орієнтирами для наглядових органів усіх країн світу.

У процесі розроблення принципів ураховувалися такі засади:

- основна мета нагляду полягає в тому, щоб забезпечувати стабільність фінансової системи і довіру до неї вкладників та інших кредиторів;

Для ефективного виконання своїх обов'язків наглядовий орган повинен мати операційну незалежність, кошти, повноваження отримувати від банків інформацію, право примусового виконання своїх рішень; наглядовий орган повинен розуміти характер ділової активності банків і вживати заходів щодо забезпечення ними адекватного управління ризиками;

- орган нагляду мусить стежити за тим, щоб банки мали у своєму розпорядженні ресурси, необхідні для покриття ризиків достатній обсяг капіталу, надійний менеджмент, систему бухгалтерської звітності та внутрішнього контролю;

-       тісне співробітництво наглядових органів різних країн об'єктивною необхідністю.

Базельський комітет з питань регулювання діяльності банків вважає, що дотримання кожною країною розроблених принципів та засад сприятиме зміцненню фінансової стабільності у національному та міжнародному масштабах. Комітет наполягає в оновленні форм і методів законодавчого регулювання діяльності суб'єктів на ринку фінансових послуг. Насамперед це стосується банківських установ, оскільки саме їм належить провідна роль у забезпеченні ефективної мобілізації фінансових ресурсів для її подальшого перерозподілу.

Однією з основних тенденцій у цьому аспекті є посилення нагляду за результатами діяльності фінансово-кредитних установ, а також виокремлення банківського законодавства у самостійні галузь банківського права.

У кожній країні існує система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності. Особливості історичного розвитку та дія різних політико-економічних чинників обумовили специфіку форм та методів контролю за роботою банків. У багатьох країнах у проведенні нагляду і контролю за діяльністю банків беруть участь не тільки центральні банки, а й спеціально створені для цього державні органи (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Контроль офіційних органів за діяльністю банків

Так, у Великобританії, яка має найстарішу у світі банківську систему (їй понад 300 років) до 1979 р. не було спеціальних законів, які б регламентували роботу банків, а контроль за ними має прихований та неформальний характер. Банки у цій країні регулювалися загальним Законом про акціонерні компанії і розвивалися на основі простих, розумних та практичних принципів.