Материал: Вдосконалення кредитних операцій комерційного банку

2)      предмети застави повинні мати грошову оцінку;

)        предмети застави повинні бути ліквідними, тобто мати здатність до реалізації.

Загальними вимогами до кількісної визначеності предметів застави є перевищення вартості заставного майна суми основних зобов'язань, які має заставодавець стосовно заставодержателя, тобто вартість заставного майна повинна бути більшою за суми позички і відсотків. Специфічні вимоги до якісної та кількісної характеристик предметів застави залежать від виду застави та ступеня ризику, що супроводжує відповідні заставні операції. Прийнятність товарно-матеріальних цінностей для застави визначається двома факторами:

-     якість цінностей;

-       можливість кредитора здійснювати контроль за їх збереженням.

Критеріями якості товарно-матеріальних цінностей є: швидкість реалізації, відносна стабільність цін, можливість страхування, довготривалість зберігання. Тому продукти, що швидко псуються, як правило, не надаються у заставу. Важливо не лише визначити критерій якості і вибрати відповідно до них цінності, але й забезпечити їх зберігання. Лише в такому разі застава цінностей може бути гарантією повернення кредиту. Позичка видається на 50-90 % вартості застави. Найпоширенішими видами застави є застава товарів в обігу і застава товарів у переробці. У такому разі заставодавець не лише безпосередньо володіє заставними цінностями, але й може їх витрачати. Застава товарів в обігу застосовується в практиці вітчизняних та зарубіжних банків при кредитуванні торговельних організацій, які повинні мати постійний запас цінностей для виставлення їх на продаж. У даному разі предмет застави знаходиться не лише у володінні, але й в розпорядженні і користуванні позичальника. За такого виду застави організація може змінити одні заставні цінності на інші, але умовою використання товарів є обов'язкове їх поновлення в сумі використаних цінностей. Застава товарів в обігу дістала також назву застави з перемінним складом, оскільки між моментом продажу товарів і моментом поновлення товарного запасу можлива невідповідність, заставне зобов'язання не завжди гарантує повернення кредиту. Така гарантія поширюється лише на реально існуючі товарні запаси.

Близька за змістом до застави товарів в обігу застава товарів у переробці. Вона застосовується при кредитуванні промислових підприємств, наприклад тих, що переробляють сільськогосподарську сировину. Особливістю цього виду застави є право позичальника використовувати заставну сировину і матеріали, що включені до предмету застави, у виробництві і заміняти їх на готову продукцію. Причому може допускатися переміщення призначених до переробки цінностей зі складу в цех фабрики чи заводу.

Забезпечення товарними запасами. При цій формі заставою виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага надається товарам, торгівля якими ведеться на біржі, тобто по яких легко визначити ринкову ціну. Умовою застосування товарних запасів як застави є їх застрахованість. Існує два способи оформлення даного забезпечення: під складські квитанції і під розписки, що підлягають зберіганню. За першого способу заставні товари вилучаються у позичальника і передаються на зберігання складській компанії. Складські квитанції слугують забезпеченням кредиту. Після погашення позички банк виписує ордер на видачу товарів позичальнику. За другого способу товари знаходяться на відповідальному зберіганні у позичальника, однак контроль за ними доручається представникам банку-кредитора або третім особам (наприклад, складській компанії). У такому разі забезпеченням слугують розписки, що підлягають зберіганню.

Найприйнятнішим способом зберігання застави є другий, оскільки перший (під складські квитанції) пов'язаний зі значними витратами, що позначаються на ціні позички. Другий спосіб дозволяє знизити витрати по зберіганню застави, проте збільшує ризик банку. Видача позички під розписки, що підлягають зберіганню, вимагає високої надійності клієнта.

1.2 Теоретичні та методичні засади

Кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст. 345 Господарського кодексу України).

Кредитні операції - це відношення між кредитором і дебітором (позичальником) із приводу наданих (одержання) у тимчасове користування коштів, їхнього повернення й оплати. При цьому мається на увазі саме утримання дій учасників відношення, насамперед банківських робітників.

Кредитні операції банків і кредитних заснувань у першому наближенні діляться на: активні і пасивні. Більш детальна класифікація приведена у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Кредитні операції

Інакше кажучи, кредитні операції містять у собі: позичкові операції і депозитні операції.

Позичкові операції - це дії робітників банку (кредитних заснувань) по наданню і (або) одержанню кредитів, їхньому поверненню й оплаті відповідних відсотків, а депозитні операції - дії тих же робітників по розміщенню і (або) притягненню до себе внесків, їхньому поверненню й оплаті відсотків, що заподіються.

Основний предмет позичкових операцій - кредит (позичка) як визначена сума грошей, що видається (утворюється), повертається, оплачується, відповідно депозитних операцій - внесок (депозит) як сума грошей і (або) інших цінностей (цінних паперів), що поміщається (застосовується), повертається, у необхідних випадках оплачується.

Ефективність кредитної діяльності банку аналізується за допомогою системи показників:

-     дохідність кредитних операцій;

-       дохідність активів за рахунок кредитних операцій;

-       питома вага доходів від надання кредитів в загальній сумі доходів;

-       рентабельність кредитних операцій;

-       прибутковість кредитних операцій;

-       дохід на одного працівника кредитного відділу.

Дохідність кредитних операцій може бути розрахована за допомогою таких показників:

Дохідність кредитних вкладень - розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму кредитних вкладень за досліджуваний період:

Даний коефіцієнт є універсальним показником, що характеризує ефективність вкладень у кредитні операції і показує, скільки банк отримує доходів з кожної гривні, вкладеної саме в кредитні операції. Його застосування дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності різних видів банківських операцій (операцій з цінними паперами, з валютою, лізингові операції тощо) і оптимізувати напрями використання банківських ресурсів, віддаючи пріоритети найдохіднішим видам діяльності. За умови ідеальної фінансової дисципліни позичальників, коли виконуються всі умови договорів і всі кредити та проценти за ними повертаються повністю, цей коефіцієнт дорівнюватиме середньозваженій процентній ставці за кредитами. Під час розрахунку даного коефіцієнта чисельник береться фактична сума отриманого доходу від процентів за кредитами. Для точнішого розрахунку вона може бути скоригована на суму втрат від списання безнадійних кредитів за аналізований період.

Дохідність активів за рахунок кредитних операцій - розраховується діленням доходу від кредитних операцій на середню суму активів:

Використання даного коефіцієнта менш поширене, ніж попереднього показника. Він характеризує внесок кредитних операцій у загальну дохідність активів. Різновидом цього показника може бути коефіцієнт, у знаменнику якого замість загальних активів беруться тільки дохідні активи. За високої частки кредитів у загальних активах його значення наближатиметься до значення першого коефіцієнта - дохідності кредитних вкладень.

Питома вага (частка) доходів від надання кредитів у загальній сумі доходів розраховується діленням доходу від кредитних операцій на загальну суму доходів банку:

Цей коефіцієнт характеризує частку доходів, отриманих банком від надання кредитів у загальних доходах банку від інших активних операцій. Аналізуючи його, доцільно порівняти значення даного показника зі значенням коефіцієнта кредитної активності. Якщо коефіцієнт питомої ваги кредитних доходів вищий коефіцієнта питомої ваги кредитів у дохідних активах, це свідчить про те, що ефективність кредитних операцій вища, ніж ефективність інших банківських операцій.

Рентабельність кредитних операцій може бути проаналізована за допомогою низки показників, які доповнюють один одного. Рентабельність кредитних операцій (Р1) розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на витрати, пов’язані із залученням ресурсів та функціонуванням кредитного відділу:

Різновидом показника рентабельності може бути також відношення процентних доходів від кредитів до процентних витрат, пов’язаних із залученням ресурсів.

Цей показник характеризує ефективність обраної політики щодо регулювання співвідношення між ціною ресурсної бази та ціною розміщення ресурсів. Зростання даного коефіцієнта характеризує високу якість менеджменту в банку.

Про ефективність процентної політики може свідчити і зворотний показник - відношення процентних витрат на залучення ресурсів до процентних доходів від кредитних операцій:

Зниження даного показника є, безумовно, позитивним явищем, проте аналіз слід доповнити оцінкою абсолютної суми прибутку, яка в результаті жорсткої процентної політики не повинна призводити до зменшення обсягу залучених ресурсів та зниження попиту на дорогі кредити.

Прибутковість кредитних операцій розраховується діленням прибутку від кредитних операцій на середні кредитні вкладення:

Даний коефіцієнт показує, скільки отримано прибутку від кредитних операцій на кожну гривню, вкладену в кредитні операції. Зростання показника прибутковості кредитних операцій вищими темпами порівняно зі зростанням показника дохідності кредитних операцій свідчить про підвищення ефективності кредитних вкладень.

Для порівняльного аналізу ефективності роботи працівників кредитних відділів різних банків або філій банку можна розраховувати показник продуктивності праці як відношення доходу від кредитних операцій до середньооблікової чисельності працівників кредитного відділу.

Даний показник не доцільно використовувати для порівняльного аналізу ефективності роботи різних відділів та департаментів у межах одного банку, оскільки продуктивність праці працюючих різних структурних підрозділів буває незіставною, і як правило, залежить не від зусиль конкретних працівників, а від ефективності тих чи інших операцій та ділової активності банку.

Кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов’язаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.

Особливу увагу, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 06.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.

Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб’єктами господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами.

Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.

Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити).

З метою нарахування резерву й оцінки якості кредитного портфеля комерційні банки здійснюють класифікацію виданих кредитів та оцінку кредитних ризиків з урахуванням таких критеріїв:

- оцінка фінансового стану позичальника;

-       погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею.

Для оцінки фінансового стану позичальника - юридичної особи використовуються такі показники:

- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

-       проміжний коефіцієнт покриття (проміжний коефіцієнт ліквідності);

-       коефіцієнт загальної ліквідності;

-       коефіцієнт автономії;

-       коефіцієнт фінансового важеля;

-       коефіцієнт маневреності;

-       коефіцієнт фінансової стійкості;

-       коефіцієнт забезпеченості запасів та витрат;

-       обсяг реалізації та прибутку;

-       показники прибутковості;

-       склад та динаміка дебіторо-кредиторської заборгованості;

-       грошові потоки позичальника.

Також мають бути враховані фактори суб’єктивного характеру:

- ефективність управління позичальника;

-       ринкова позиція позичальника і його залежність від циклічних та структурних змін в економіці та галузі;

-       наявність державних замовлень та державна підтримка позичальника тощо;

-       погашення кредитної заборгованості позичальником у минулому;

-       професіоналізм керівництва.

Оцінювання фінансового стану позичальника - комерційного банку здійснюється на підставі таких критеріїв (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Критерії оцінки фінансового стану позичальника - комерційного банку

Під час оцінювання фінансового стану позичальника - фізичної особи мають бути враховані:

- соціальна стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів тощо, постійної роботи, сімейний стан;

-       наявність реальної застави;

-       вік та здоров’я клієнта;

-       загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

-       інтенсивність користування банківськими позиками у минулому та своєчасність їх погашення і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами;