Материал: Відповідь до задачі

Шевчун Аліна ПК-81

Господарське право

Відповідь:

За вимогами частини 1 статті 237 та частини 1 статті 239 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки особи, яку він представляє.

Отже, я вважаю, що підприємець має право видати довіреність на здійснення окремих його повноважень, наприклад, представляти інтереси підприємця в органах державної податкової служби, у фондах державного соціального страхування, в банківських установах, перед будь-якими іншими третіми особами. Представник може за довіреністю здійснювати від імені підприємця — довірителя одну або декілька функцій (дій), що пов’язані зі здійсненням довірителем підприємницької діяльності, однак права, обов’язки та, відповідно, ризики, що пов’язані зі здійсненням такої діяльності, несе виключно особисто довіритель — фізична особа — підприємець.

Підприємець не може передати за довіреністю власне право на зайняття підприємницькою діяльністю. Довіреність підприємця не є і не може бути підставою виникнення в особи права на зайняття підприємницькою діяльністю. Право на здійснення підприємницької діяльності у фізичної особи виникає виключно після її державної реєстрації як підприємця в порядку, передбаченому чинним законодавством України (ч. 2 ст. 50 ЦК України).

На користь того, що підприємець має право видавати довіреність, свідчать також положення Цивільного кодексу щодо комерційного представництва. Згідно з ч. 1 ст. 243 ЦК України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Повноваження комерційного представника можуть бути підтверджені письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю. Особливістю наведенного є можливість одночасного представництва однією особою кількох сторін правочину, якщо є на те згода самих сторін або в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 2 та ч. 3 ст. 243 ЦК України).

Отже, якщо правочин, на вчинення якого уповноважується представник фізичної особи, не потребує нотаріального посвідчення, або якщо чинне законодавство прямо не встановлює обов’язковість нотаріального посвідчення довіреності фізичної особи, вважаю, що довіреність може бути видана фізичною особою у звичайній письмовій формі.

Щодо змісту довіреностей підприємців-фізичних осіб, то згідно з п. 2.6.1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 2004 року у довіреності фізичної особи має бути обов’язково позначено відомості про довірителя та його представників: прізвище, ім’я та по батькові (за наявності); ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів (для представників — за наявності) або причина його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 1003 ЦК України в довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Важливо позначити, що чинне законодавство не передбачає випадків припинення довіреності фізичної особи — підприємця внаслідок припинення підприємницької діяльності такою фізичною особою. Отже дія довіреності фізичної особи — підприємця припиняється на загальних підставах, що передбачені статтею 248 ЦК України.