Материал: теоретичні питання

Важливу роль у цій ситуації відіграє дорослий, його по­ведінка, ставлення до перших спроб дитини в оволодінні простором. Похвала дорослих, їх радісна підтримка спону­кає дитину при паданні підніматися і знову крокувати. Досить швидко вона починає отримувати задоволення від то­го, що робить зі своїм тілом. Щоденні вправи зумовлюють вдосконалення ходьби, розвиток рухового апарату. Вони все менше падають, впевненіше ідуть до мети, але їх рухи ще довго залишаються недостатньо координованими.

Поступово діти починають пересуватися значно вільні­ше, виконувати рухи без великого напруження. Півтора­річні малюки шукають додаткові труднощі - ідуть туди, де гірки, сходинки, різні нерівності, наступають на дрібні камінчики. Просто біг і просто ходьба їх уже не влаштову­ють. Вони навмисно ускладнюють свою ходьбу: крокують вперед спиною, крутяться, пересуваються із заплющени­ми очима.

На 2-му році життя ходьба стає потребою, діти багато і самостійно пересуваються, проявляють виняткову актив­ність. Захоплення ходьбою дещо послаблюється, коли во­на здійснюється по рівній поверхні автоматизовано.

Отже, на перших порах оволодіння ходьбою є для дити­ни особливим завданням, пов'язаним із сильними пережи­ваннями. Автоматизація цього способу пересування дося­гається поступово, і він перестає викликати у дитини са­мостійний інтерес.

Оволодіння ходьбою відіграє важливу роль не лише у фізичному, а й у розумовому розвитку дитини. Навчив­шись ходити, вона вступає у новий період свого життя. У дитини з'являються нові можливості пізнання світу.

1. Доступність усе більшої кількості предметів. До ро­ку дитина могла гратися з іграшками, які давали їй дорос­лі. Уміння ходити дало їй змогу активно ознайомлюватись з новими, привабливими для неї предметами, часто з таки­ми, які дорослий не дав би їй.

Завдяки орієнтувально-дослідницькому рефлексу, який І. Павлов назвав рефлекс «що таке?», дитина, пізнав­ши можливості пересування по кімнаті, подолання її меж, частіше і з більшим бажанням вдається до ходьби. Вона прагне ознайомлюватися з предметами, які використову­ють дорослі. У цих діях швидко вдосконалюються, стають точними, спрямованими та узгодженими її рухи, збагачу­ються досвід і знання.

Основним засобом ознайомлення дитини з предметами в першій половині раннього віку є дія з ними. На 2-му році життя маніпулювання з предметами урізноманітнюється, набуває іншої якості. Дії з ними дитина виконує не лише за допомогою рук та очей, у цих діях все частіше беруть учать корпус, шия, ноги. Сфера дій з предметами помітно розширюється.

У середині 2-го року життя діти засвоюють різноманітні рухи: переносять речі у руці, пересувають їх, штовха­ли,; возять за шнурочок назад і вперед, з одного краю кім­нати в інший пересувають предмет уздовж столу, дивану мім) дошки, висувають із-за інших предметів, підвозять під стіл; перевозять або переносять предмети з однієї кімнати м мину, ховають під ліжко або за шторку, дістають з підві­коння, установлюють на поличці тощо.

Така рухова активність має важливе значення для роз­питку моторики, вироблення точності й узгодженості ру­їн дитини, координації роботи рук і ніг, контролю ока.

На 3-му році життя, коли ходьба зазвичай засвоєна, предметні дії все більше стають ігровими і трудовими. Во­ни ще не мають сюжетного задуму, тому їх не можна назвати грою. Однак виконання цих дій свідчить про нові можливості дитини, коли вони стають чіткими та вмотиво­ваними. Дитина підпорядковує їх не лише своїм бажан­ням, але й вимогам вихователя.

Якщо на 2-му році життя дитина могла виконувати тільки одну дію, на яку їй було вказано, то наприкінці раннього періоду вона спроможна вислухати, зрозуміти, за­пам'ятати і виконати кілька вимог.

Отже, першим наслідком оволодіння дитиною вільною ходьбою є можливість виконувати різноманітні рухи і дії з предметами. Завдяки цьому вона ознайомлюється з багать­ма новими для неї речами, у неї інтенсивно розвиваються органи чуття (зір, дотик, слух), які починають більш узгод­жено працювати; її вправляння у виконанні різноманітних дій з предметами розвивають велику і дрібну мускулатуру, м'язи тулуба, ніг, рук, тобто весь нервово-фізичний апарат, потрібний для виконання складніших дій.

25.Формування предметної діяльності у ранньому дитинстві

Важливим новоутворенням раннього дитинства є оволодіння предметною діяльністю, яка виникає на його межі з немовлячим віком і полягає у засвоєнні та виконанні предметних дій. Це нововведення має вирішальне значення у розвитку дитини на 2-3-му роках життя. Під час оволодіння предметними діями дитина опановує необхідні для цього психічні дії та якості.

Перехід від маніпулювання до предметних дій

Немовля, як відомо, виконує досить складні маніпуляції з предметами, може навчитися деяких дій, показаних дорослим, перенести відому дію на новий предмет. Однак його маніпуляції спрямовані лише на використання зовнішніх властивостей і відношень предметів: ложкою вона орудує так само, як паличкою, олівцем або совочком. Маніпуляції враховують тільки зовнішні властивості речей незалежно від їх призначення: дитина котить усе кругле, стукає всім твердим, стискує все м'яке. Предметні дії передбачають використання предметів за їх призначенням. До них дитина переходить від маніпуляцій з предметами. Тепер їй потрібно навчитися використовувати кожен предмет так, як цього вимагає дорослий.

У формуванні самостійної предметної діяльності дитини виокремлюють три етапи:

1) предметні маніпуляції 5-6-місячних дітей, які через 2-4 місяці перетворюються на орієнтувальні дії;

2) предметно-специфічні дії, що виникають наприкінці першого року життя. Вони відрізняються від маніпуляцій (наприклад, схоплювання, утримання, стиснення м'яча) і орієнтувальних дій (ритмічне стискання, колове облизування, натискання пальцем, повторне кидання м'яча), оскільки мають на меті отримання зовнішнього результату (сильні удари м'ячем об підлогу, щоб підскочив). Поступово дитина засвоює правильні дії з предметами: м'яч котить, автомобіль штовхає, ляльку кидає на ліжко, піраміду збирає і розбирає;

3) виникнення предметно-опосередкованих дій, для виконання яких використовують знаряддєві операції (діти з початку 2-го року життя їдять з допомогою ложки, використовують візочок для катання ляльки, машинки для перевезення кубиків).

Формування предметних дій пов'язане зі зміною характеру орієнтувальної діяльності дитини.

На перших етапах розвитку предметної діяльності дія і предмет тісно пов'язані між собою: дитина може виконувати засвоєну дію лише з призначеним для цього предметом. Наприклад, 2-річним дітям пропонували використати носову хустинку за прямим призначенням - як рушник, серветку або ганчірку для витирання стола. Всі вони використовували її за функціональним призначенням: 95% дітей не допускали можливості використовувати хустинку інакше.

Відокремлення дії від предмета відбувається поступово, внаслідок чого діти набувають здатності виконати дію з предметами, яка їм не відповідає, або використати предмет не за прямим призначенням.

Отже, на першому етапі дитина може виконати будь-які відомі дії з предметом; на другому - предмет використовується тільки за прямим призначенням; на третьому - відбувається вільне використання предмета на основі знання дитиною його основної функції.

Етапи формування в ранньому дитинстві співвідносних і знаряддєвих дій

Значущими для розвитку дитини є співвідносні та знаряддєві дії. Вони ознайомлюють дитину із найпростішими знаряддями, діями з ними, водночас активізуючи пізнавальні процеси, розвиваючи вправність рук.

Співвідносні дії-дії, мета яких полягає у приведенні двох або декількох предметів, їх частин у певні просторові відношення.

Немовлята починають виконувати дії з двома предметами: складати, нанизувати один на одного тощо. Однак вони не враховують властивостей цих предметів: не добирають їх за величиною, формою, не розміщують у певному порядку, тобто не зіставляють між собою. Засвоєння співвідносних дій пов'язане з необхідністю привести два предмети або кілька частин предмета у певні просторові відношення. Це робить дитина, складаючи пірамідку з кілець, вкладаючи мотрійку у мотрійку, використовуючи конструктори, закриваючи коробки кришками. Самостійно зробити ці дії дитина ще не може і не прагне на перших порах, її цілком влаштовує нанизування кілець на стержень, а послідовність їх розміщення зовсім не важлива.

2. Можливість завдяки ходьбі різнобічно пізнати пред­мети. Дитина впізнає не лише дрібні предмети, а й більші. Немовля, сидячи на колінах у матері, бачило стіл збоку і зверху. Ставши на ніжки, дитина обходить стіл кругом, підлазить під нього і вилазить з протилежного боку. Вона рухає стілець, тягне його за собою, переміщує табуретку і робить багато інших рухів. Завдяки цьому пізнає об'єм, форму предметів і їх частин, робить висновки про їх величину.

3. Розширення контактів дитини з навколишнім сере­довищем. Немовля пізнавало лише найближчий простір, в и якому знаходилося, передусім завдяки діям своїх рук, до шейх поступово приєднувалась робота ока. Дитина ранньо­го віку починає орієнтуватися в просторі.

Розпочавши ходити, малюки завдяки пересуванню з допомогою ніг, пізнають віддаль і напрям виконання своїх рухів. У них з'являється певна узгодженість в роботі очей, ніг і рук, розвивається окомір, виробляється вміння оці­нювати віддаль і місцезнаходження предмета (близько, да­леко, вправо, вліво, вгору, вниз). Поступово вони визнача­ють відстань речей, меблів у кімнаті. Дитина виходить за межі кімнати і таким чином розширюється коло речей, які вона пізнає.

Однак 1-річні і дещо старші діти можуть, наприклад, стоячи на землі, протягувати іграшку татові, який вигля­дає з вікна четвертого поверху, або спокійно крокують з краю ліжечка вперед, не передбачаючи падіння.

4. Постійна необхідність подолання труднощів і переш­код, виникнення все нових завдань. Завдяки цьому розви­ваються початкові форми мислення дитини. Уже на 2-му році життя вона отримує перші уроки практичного мислен­ня, на 3-му - часто самостійно застосовує деякі знайомі їй дії для розв'язування конкретних завдань: сміливо пере­вертає коробочку, викидає з неї щойно вкладену кольорову кульку. Цього вона навчилася, наслідуючи дорослого.

Початкову форму мислення іноді називають «мислен­ня руками», або дійовим практичним мисленням.Воно необхідне для подальшого розумового розвитку дитини.

5. Поява нових почуттів, інтересів і бажань. Дитину пе­реповнює радість від своїх досягнень, які вона бачить щод­ня, щогодини. Невдовзі малюк проявляє різноманітнішу активність: залазить під стіл, вилазить на сходинки, радіс­но і гордо повідомляючи про свої досягнення. Такі пережи­вання допомагають дитині усвідомити себе, свої сили, можливості. Вона робить висновок: «Ось що я можу зроби­ти сама».

6. Необхідність подолання перешкод на шляху до мети вправляє дитину у виконанні перших вольових дій. Вико­нуючи дії, дитина іноді забуває про свою початкову мету, оскільки її сильно приваблює сама дія. Тому вона по кіль­ка разів залазить на диван, табуретку або заповзає під ліж­ко, дістає іграшку і знову її туди кидає. Вона радіє своїм досягненням. Так починають розвиватися самостійність і наполегливість.

Вихователь зобов'язаний підтримувати і розвивати са­мостійність дитини, викликати і берегти почуття радості, яке виникає у неї при досягненні бажаної мети. Водночас не можна допускати порушення встановлених правил по­ведінки. Чим старшою й активнішою стає дитина, тим більшого значення набуває керівництво її поведінкою. Як­що виховання немовляти вимагало від дорослих зазвичай дотримання правильного режиму і заповнення періодів йо­го неспання простими іграми, то керівництво поведінкою дитини на 2-му і 3-му році життя значно складніше. Потріб­но вже прагнути, щоб дитина засвоїла встановлені правила поведінки, на їх основі вміла вільно і самостійно діяти.

У цій ситуації дорослий показує малюку, як потрібно діяти, звертає увагу на помилки, вчить домагатися правильного результату. Через якийсь час дитина оволодіває дією, яку вона може виконувати різними способами. В одних випадках, розбираючи пірамідку, вона запам'ятовує, куди поклала кожне кільце, і намагається нанизати їх знову так само. В інших - діє методом спроб, зауважуючи допущені помилки і виправляючи їх, ще в інших - добирає на око потрібні кільця і нанизує їх на стержень по порядку. Усе залежить від допомоги дорослого. Якщо малюку дали зразок дії, багаторазово розбираючи і збираючи піраміду в нього на очах, він найшвидше запам'ятає місце, на яке потрапляє кожне кільце під час збирання; розбираючи пірамідку, він запам'ятовує, куди кладе кільця, і намагається нанизати їх знову так само. Коли дорослі звертають увагу дитини на помилки і на їх виправлення, вона, ймовірно, почне діяти методом спроб, помічаючи допущені помилки і виправляючи їх. Можна навчити дитину попередньо приміряти кільця, вибирати найбільше з них. Тоді вона добиратиме потрібні кільця, викладаючи їх у порядку. Тільки цей спосіб відповідає меті дії, забезпечує виконання її в найрізноманітніших ситуаціях.

Для здійснення знаряддєвих дій дитині спершу необхідно ознайомитися з найпростішими знаряддями - ложкою, чашкою, совком, лопаткою, олівцем.

Знаряддєві дії-дії, в яких один предмет (знаряддя) використовується для впливу на Інші предмети.

Освоюючи дії зі знаряддями, малюк вчиться перебудовувати рухи своєї руки залежно від їх будови. Застосування навіть найпростіших ручних знарядь збільшує природні сили людини, дає змогу виконувати недоступні неозброєній руці дії.

Знаряддя є своєрідним посередником між рукою дитини і предметами, на які потрібно впливати. Особливості цього впливу залежать від будови знаряддя, що можна побачити у процесі оволодіння дитиною вмінням користуватися ложкою. Зачерпнувши нею їжу, потрібно підняти ложку вертикально, не нахиляючи, а потім спрямувати до рота. Однак "неозброєна" рука, яка несе їжу, діє зовсім інакше - по прямій лінії відразу до рота. Тому рух руки, яка тримає ложку, повинен перебудуватися. Це може відбутися за умови, якщо дитина навчиться враховувати зв'язок між знаряддям і предметами, на які спрямована дія: між ложкою та їжею, совочком і піском, олівцем і папером. Таке завдання є досить складним для неї.

Знаряддєвими діями дитина оволодіває у процесі навчання під керівництвом дорослого, який показує дію, спрямовує руку дитини, звертає її увагу на результат. Проте і за цієї умови засвоєння їх відбувається далеко не відразу. На першому етапі знаряддя слугує для дитини тільки продовженням її руки, і вона намагається діяти ним, як рукою: захоплює ложку в кулачок якомога ближче до заглиблення і, зачерпнувши за допомогою дорослого їжу, косо несе ЇЇ до рота, як несла б кулачок. Усю увагу вона спрямовує не на ложку, а на їжу, тому частина її розливається або випадає, до рота потрапляє майже порожня ложка. На цьому етапі, хоч дитина і тримає знаряддя, її дія є не зна-ряддєвою, а ручною. На наступному етапі малюк починає враховувати зв'язок знаряддя з предметом, на який спрямована дія (ложка з їжею), але ще рідко виконує її вправно, намагається повторювати рухи, що зумовлюють успіх. Тільки після належного пристосування руки до властивостей знаряддя виникає знаряддєва дія.

Знаряддєві дії, якими оволодіває дитина раннього віку, ще не набули досконалості. Та важливим є засвоєння нею принципу застосування знарядь, який є одним із основних принципів діяльності людини. Це дає дитині змогу в деяких ситуаціях переходити до самостійного використання предметів як найпростіших знарядь (наприклад, використовувати палицю для діставання далекого предмета).

Як співвідомості, так і знаряддєві дії дитини сприяють її розвитку. Тому дорослий повинен брати активну участь у цьому процесі, керуючи ним і спрямовуючи дитину на самостійну діяльність із застосуванням найпростіших знарядь.

26. Зародження нових видів діяльності у ранньому дитинстві

У процесі оволодіння предметною діяльністю в дитини виникає суперечність між розвитком потреби у дії з предметами і розвитком способів, за допомогою яких ці дії виконуються. Вона хоче сама керувати автомобілем, гребти на човні, але це ще їй не під силу, бо дитина не володіє необхідними для цього способами. Ця суперечність розв'язується у процесі ігрової діяльності. Гра не є продуктивною діяльністю, її мотив зумовлюється результатом, а не змістом дії.

Формування психологічних передумов ігрової діяльності

Навколишній світ спонукає дитину до активних дій, у яких зароджуються нові види її діяльності, збагачується психічне життя дитини. З'являється низка психологічних передумов формування ігрової діяльності. Ігрові дії виникають у дитини на основі спостереження за діяльністю дорослих і перенесення. У процесі розвитку гри виникають два типи перенесення:

1) перенесення засвоєної дії в інші умови. Наприклад, навчившись зачісуватися, дитина починає зачісувати ляльку, ведмедика, іграшкового коника тощо;

2) перенесення дії на замінники реальних предметів. Наприклад, дитина зачісує ляльку не гребінцем, а дерев'яною паличкою; спочатку вкладає спати тільки ляльку, пізніше ведмедика, собачку, паличку, кубик, промовляючи: "Люлі, люлі...". Неоформлені предмети (палички, кубики, трісочки) залучаються до гри як додатковий матеріал до сюжетних іграшок (ляльок, тварин) і використовуються як засоби виконання певної дії з основними сюжетними іграшками.

Передумови рольової гри виникають усередині предметної діяльності. Вони полягають в оволодінні діями з особливими предметами - іграшками. Уже на початку раннього дитинства діти у спільній діяльності з дорослими засвоюють деякі дії з іграшками, потім самостійно їх відтворюють. Такі дії називають грою, хоч на цьому етапі вона ще досить примітивна. Дію з одним предметом дитина може повторювати багато разів. Таку елементарну одноактну дію малюк здатен виконувати з різноманітними іграшками, змінюючи об'єкти дій, незмінно повторюючи саму дію.

Зміст початкових ігор обмежується двома-трьома діями, наприклад, годуванням ляльки або тварин, укладанням їх спати. Діти ще не відображають моментів власного життя, а маніпулюють з предметами так, як їм показав дорослий. Вони ще не годують ляльку, не заколисують її, тобто нічого не зображають, а лише, наслідуючи дорослих, підносять чашку до рота ляльки або кладуть її у ліжечко. Характерно, що дитина виковує дії лише з тими іграшками, які застосував дорослий у спільній діяльності з нею.

З часом дитина починає переносити спосіб дії дорослого на інші предмети. Так з'являються ігри, що відтворюють у нових умовах дії, які вона спостерігає у повсякденному житті. Перенесення дії, що спостерігається в житті, на іграшки значно збагачує зміст дитячої діяльності. У ній з'являється багато нових ігор: діти миють ляльку, обливають, зображують її стрибок з дивана на підлогу, звозять ляльку з гірки, ідуть з нею гуляти. Вони можуть відтворювати різні дії, не виконуючи їх реально: "п'ють" з порожньої чашки, "пишуть" паличкою по столі, "варять" кашу, "читають". Доречна порада може посприяти включенню дитини в нову за змістом гру, якщо відповідні дії знайомі їй. Перенесення дії з одного предмета на інший свідчить про суттєвий прогрес дитини в оволодінні діями. Однак при цьому ще відсутнє ігрове перетворення предметів, використання одних предметів замість інших. Виникає воно пізніше і е першим кроком до перетворення предметної дії на власне ігрову.

Діти починають доповнювати сюжетні іграшки різноманітними предметами як замінниками відсутніх предметів: кубик, брусок, котушка, камінчик можуть бути використані як мило при вмиванні ляльки; паличка, пенал - для вимірювання у неї температури тощо. На перших поpax малюки ще не дають предмету-заміннику ігрової назви. Пізніше не лише використовують одні предмети як замінники інших, але й самостійно дають їм ігрові назви. У ранньому віці діти спочатку діють з предметом, потім усвідомлюють його суть у грі. При цьому вони потребують, щоб з предметом-замінником можна було діяти так само, як із реальним. Подібність кольору, форми, величини, матеріалу поки що для них не актуальна.