Показником адекватного психосоціального розвитку немовляти є зміна його ставлення до інших людей. Впродовж першого року життя спостерігається наступна динаміка цього ставлення:

o починаючи з 2-го місяця, розрізнення знайомих і незнайомих людей, але ставлення до незнайомих ще спокійне,

o стійка прихильність до рідних людей і негативне ставлення до незнайомців виявляється у дитини з 6-ти місяців,

o насторожене ставлення до незнайомців, розрізнення дитиною ставлення до них значимих дорослих з'являється на 7-8 місяці життя.

Згідно з психосоціальною теорією Е.Еріксона, на основі ставлення до немовляти значимих дорослих та характеру контактів з незнайомими людьми впродовж першого року життя формується базове почуття довіри. У випадку наявності даного почуття дитина сприйматиме світ як безпечне, стабільне місце, що, за думкою означеного вище психолога, є головною умовою подальшого розвитку здорової особистості. Потреба у безпеці також виявляється через прагнення дитини до постійності, впорядкованості її повсякденного життя.

Фізичні надбання та психічні новоутворення кінця першого року життя дитини зумовлюють переживання нею кризи 1-го року. В зв'язку з початком самостійного ходіння дитини психологи часто називають це явище кризою вертикалізації. Криза виявляється особливо гостро при значних обмеженнях пізнавальних дій дитини зі сторони дорослих або у випадку непослідовного чи неузгодженого пред'явлення ними вимог. Наприклад, малюк починає вередувати, коли мама дозволяє взяти привабливий для нього предмет, а тато - ні, або якщо вчора дитині можна було гратись з певним об'єктом, а сьогодні їй це забороняють робити.

Конструктивне подолання цієї кризи потребує перебудови ставлень дорослого до дитини - надання їй доречної самостійності у пізнанні предметів навколишньої дійсності.

21. Роль рухової активності у психічному розвитку дитини

Протягом першого року життя дитина досягає великих успіхів, оволодіваючи пересуванням у просторі і найпростішими діями з предметами.

Поступальний розвиток моторики дитини забезпечує становлення всіх психічних функцій. Досліджуючи простір, дитина ознайомлюється з властивостями предметів, починає використовувати їх властивості для розв'язання завдань, що зумовлює розвиток елементарних форм мислення.

Характеристика рухів і дій на першому році життя

Моторна сфера (сукупність можливостей рухової системи) немовляти з народження має досить складну організацію. Вона включає в себе багато механізмів, призначених для регуляції пози. У новонародженого часто проявляється підвищена рухова активність кінцівок, що позитивно позначається на формуванні в майбутньому складних комплексів координованих рухів.

Розвиток рухів дитини на 1-му році життя відбувається дуже швидко. Із безпомічної істоти дитина перетворюється на людину, яка стоїть на ногах, відносно вільно і самостійно пересувається в просторі, одночасно з рухами ніг виконує складні маніпуляційні рухи руками.

Дитина навчається тримати голову, сидіти, повзати, пересуватися навколішки, набувати вертикального положення і робити кроки. Вона починає тягнутися до предметів, схоплювати й утримувати їх, маніпулювати ними: розмахувати, кидати, постукувати об ліжечко. Усі ці рухи і дії є прогресивними етапами поступового оволодіння властивими людині формами поведінки.

Прогресивні рухи і дії - рухи і дії, які сприяють розвитку дитини, отриманню нових вражень від навколишнього світу.

Крім них, за несприятливих умов виховання в дитини можуть виникати і закріплюватися гальмівні рухи, які не лише не сприяють подальшому розвитку, а стимулюють його гальмування: ссання пальців, розглядання піднесеної до обличчя руки, розкачування навколінки.

Гальмівні рухи І ДІЇ-рухи і ДІЇ, які стримують розвиток, відсторонюють дитину від навколишнього світу.

Прогресивні рухи і дії сприяють отриманню нових вражень, ознайомленню з предметами та їх властивостями, гальмівні - відгороджують дитину від навколишнього світу. Наприклад, ссання пальців викликає гальмування всіх інших реакцій: дитина стає нерухливою, ні на що не дивиться, ні до чого не прислухається. Відучити її від цього буває надто важко.

У віці 7-ми-10-ти місяців дитина не тільки оволодіває достатньо тонкою моторикою, а й набуває здатності самостійно рухатися у просторі. її дії мають уже маніпуляційний характер. Вона здійснює руками різноманітні координовані рухи з предметами (обмацує, обертає, перекладає, кидає тощо).

Високого рівня розвитку досягає зорово-моторна координація (здійснення координованих рухів під контролем зору): дитина може відкривати і закривати кришку коробки, вкладати кульку в порожній кубик, діставати один цікавий предмет за допомогою іншого. Вона здатна, притримуючись за опору, самостійно ставати на ноги і навіть ходити. У просторі більшість дітей рухається навколішки, виявляючи при цьому високу дослідницьку активність - за допомогою рухів і рота обстежують кожен предмет, що трапляється на шляху, їхні ігри з предметами мають маніпуляційний характер: перекладання з руки в руку, кидання, стукання тощо.

Після 10-ти місяців ігри з предметами набувають диференційованого, функціонального характеру: ляльку заколисують, гребінцем розчісуються, машину возять.

Функціональний характер дій - відтворення у структурі" дій функціональних властивостей предмета, а також рухів і дій. пов'язаних з його використанням.

Завдяки цьому багато дій дитини після 10-ти місяців стають осмисленими.

Отже, досліджуючи навколишній простір з допомогою можливостей рухової системи, дитина, здійснюючи прогресивні рухи і дії, - розвивається, за переважання у неї гальмівних рухів і дій - стримує свій розвиток.

22. Мовленнєвий та когнітивний розвиток дитини першого року життя

Перший рік життя є довербальним періодом розвитку, коли створюються важливі передумови засвоєння мовлення, які визначають подальший мовний розвиток дитини.

Потреба дитини у спілкуванні з дорослими в цей період за своїм змістом є прагнення до доброзичливої уваги, обмі­ну позитивними емоціями, на основі якого формується мотивація визнання і позитивної оцінки. У цей період від­бувається інтенсивний розвиток інтонацій і з'являються гак звані псевдослова. Перші інтонації є спробами зверну­ти на себе увагу дорослого.

Довербальний етап розвитку мовлення

На основі потреби у спілкуванні дитина починає наслідувати звуки людського мовлення, затихає, прислуха­ється, коли дорослий з нею розмовляє. Підготовка до появи мовлення відбувається на основі розвитку розуміння мовлення дорослих (розвиток пасивного мовлення), а та­кож розвитку передмовних вокалізацій дитини, які пере­дують активному мовленню. Розвиток розуміння мовлен­ня пов'язаний з розвитком мовного слуху, мовних вокалізацій з відпрацюванням мовних артикуляцій. Пасивне мовлення засвоюється дитиною швидше, ніж активне. Дитина народжується з готовим мовним апаратом. Умін­ня його використовувати пов'язане з набуттям відповід­них навичок, ознайомленням із словесними формами, на­копиченням змісту для мовлення, встановленням соціальних зв'язків. Розвиток мовлення дитини пов'язаний з виникненням і посиленням потреби у спілкуванні з до­рослим.

Немовля ще не розуміє значення того, що йому гово­рять. У першій половині 1-го року життя воно особливо ре­агує на ритмічно-мелодійні звуки голосу людини, у друго­му - зі всіх голосових впливів дорослого виокремлює зву­ки мовлення. Особливо чутливе до інтонації, з якою до нього звертається дорослий, до міміки, якою супроводжу­ються висловлювання. Чітка вимова слів, які виражають похвалу, викликає в нього позитивні емоції, а слова, ска­зані з нахмуреним обличчям, - негативні.

Реагувати на слова дорослих дитина починає дуже ра­но: вже на 3-му тижні вона зосереджується на голосі; на 2-му місяці - перестає кричати, якщо з ним розмовляють, зосереджується на обличчі дорослого. У другій половині 1-го року життя встановлює зв'язок між словом і предме­том або дією.

Спочатку діти краще розуміють не слова, а жести до­рослого. У 5-6 місяців немовля підповзає до дорослого, коли він його кличе жестом. На словесний виклик малюк наближається до дорослого тільки після 11,5 місяців.

З часом реакції дитини на мовлення дорослого усклад­нюються. У 7-8 місяців малюк повертається до предмета у відповідь на запитання дорослого «Де?». Однак зв'язок між словом і предметом у цьому віці дуже нестійкий: якщо предмет змінює своє місцезнаходження, немовля його не впізнає. У 9 місяців дитина уже знаходить декілька знайо­мих предметів незалежно від їх місцезнаходження. 7-8-місячний малюк виконує вивчені рухи, коли їх називає до­рослий («Встань», «Сядь», «До побачення»); 9-10-місяч- ний - розуміє елементарні доручення («Дай мені ложку»), 10-11-місячний - за вказівкою вибирає предмети. До кін­ця 1-го року життя у нього виникає зв'язок між назвою і са­мим предметом. Проявляється він у пошуку і знаходженні цього предмета. Це є основними ознаками початкової фор­ми розуміння мовлення. Розуміння зв'язку між предметом і його назвою - найважливіше досягнення у розвитку мов­лення немовляти. Пізніше на цій основі виникатимуть уявлення.

На 1-му році життя у дитини формуються передумови слухання: вона зосереджується не лише на мові дорослого, яка увиразнюється діями або мімікою, а й на звучанні не­великих пісень, віршів.

Розвиток мовлення у немовлячому віці

Розвиток передумов для засвоєння активного мовлення також залежить від спілкування з дорослим. На 3-му місяці життя малюк реагує на «розмову» дорослого сміхом і звуками; у 2-4-місячному віці - видає характерні при­голосні звуки («к-к», «х-х»); приблизно у 4 місяці агукан­ии змінюється гулінням; на 4-му - перегукується з дорослим на відстані, вимовляючи звуки і після припинення спілкування. Важливим набуттям є вимовляння звуків під гоп тролем слуху, перетворення вимови на самостійну діяльність. На 5-6-му місяці дитина вимовляє звуки і здій­снює різноманітні рухи, щоб привернути увагу дорослого, донести до нього свої бажання. Її звуки чітко адресовані дорослому, засвідчують ініціативне спілкування, яке ви­окремлюється із загального складу виразних рухів. Дити­ни вимовляє звуки під час самостійної діяльності, а також побачивши дорослого.

З другої половини 1-го року життя дитина виявляє еле­менти мовного спілкування. Після 6 місяців у її мовленні Уявляється лепет: тривалий час вона вимовляє різнома­нітні склади, намагається наслідувати ті, які чує від дорос­лих. Своїм лепетом малюк виявляє готовність до спілкування, завдяки йому навчається вимовляти і розрізняти нові мовні звуки. Вимова їх приємна для дитини, тому ле­пет триває іноді під час усього періоду неспання. Для роз­питку мовлення немовляти лепет має важливе значення, оскільки завдяки йому поступово вдосконалюється вико­ристання губ, язика і дихання. З такою підготовкою дити­ни зможе засвоїти звуки будь-якої мови. За допомогою ле­пету малюк виявляє свої вимоги (наприклад, вимовляє «да-да-да», тягнеться до пляшечки з водичкою).

Із 7-8-ми місяців у дитини значно збільшується кількість слів, які вона пов'язує зі своїми діями або враженнями.

Однак перші самостійно вимовлені слова дитина сприй­має досить своєрідно, для неї вони ще не є справжньою мовою, хоч вимовляються під час дій та емоційних для неї си­туацій. Початки дитячого мовлення проявляються у жес­тах, які супроводжуються певними звуками.

Із 8-ми-9-ти місяців починається активний період розвитку мовлення. У цей час дитина робить постійні спроби наслідувати звуки, які вимовляє дорослий. Однак це стосується лише тих слів, які викликають у малюка певну реакцію, тобто набули для нього певного смислу. Наслідування є своєрідною формою спілкування і механізмом роз­витку мовлення. Дитина звертає увагу на артикуляцію до­рослого, повторює за ним нові звуки і слова.

До кінця 1-го року життя у своєму активному мовленні дитина має від чотирьох до двадцяти слів, які позначають назви осіб і предметів. їх значення дуже нестійке, однак використання відбувається в осмислених ситуаціях. Дити­на позначає цими словами не лише сам предмет, а й ситуа­цію, в яку вона включена, виявляє своє ставлення до ньо­го, вказує на дію, яка з ним виконується. Малюк легко пе­реносить назву з одного предмета на інший, подібний за певною несуттєвою ознакою. Найголовніше його досягнен­ня полягає у набутті слів предметної спрямованості, що створює основу для засвоєння дитиною їх значень. Значно багатший пасивний словник дитини, який охоплює назви більшості іграшок, посуду, одягу; накази («Дай!», «Зак­рий!», «Неможна!», «Іди сюди!», «На!», «Знайди!»); слова, які класифікують людей («мама», «тато», «баба», «діти», «тьотя», «дядя»).

Виникнення перших осмислених слів і розуміння мов­лення на основі мовних засобів, пов'язаних з певними фо­немами рідної мови, свідчать про перехід розвитку мовлен­ня в нову (фонемну) стадію, початок засвоєння звукової сторони мови. Раніше (на дофонемній стадії) розуміння ди­тиною мовлення дорослого ґрунтувалося на сприйманні не фонематичного складу, а загальної ритмічно-мелодійної структури слова, фрази. Слово сприймалось нею як єди­ний нерозчленований комплекс.

Із початком розуміння мовлення дорослого і з викорис­танням перших слів дитина сама звертається до дорослого, вимагаючи від нього спілкування, називання все нових предметів. Завдяки цьому до кінця немовлячого періоду засвоєння мовлення набуває активного характеру, стає од­ним із важливих засобів розширення можливостей спілку­вання дитини з дорослим.

Когнітивний

У немовлячому віці формуються основи орієнтування у навколишньому світі за допомогою пізнавальних пси­хічних процесів, пов'язаних із сприйняттям і переробкою інформації. Це такі психічні процеси, як відчуття, сприй­мання, мислення, мовлення, увага, пам'ять. Саме завдя­ки їм дитина отримує інформацію про себе і навколишній світ. Ці психічні процеси тісно взаємопов'язані, однак миють і суттєві відмінності. їх називають когнітивними процесами - сукупністю процесів, що забезпечують пере­творення сенсорної інформації від моменту потрапляння і пі мулу на рецепторні поверхні до отримання відповіді у вигляді знання.

Особливості уваги

Елементарним проявом уваги у немовлячому віці є ре­акція зосередженості, коли малюк ніби встановлює свій аналізатор, щоб краще сприйняти сигнал.

Увага -спрямованість і зосередженість психічної діяльності на певних об'єктах.

На 3-4-му тижні життя спостерігається зорове зосе­редження на обличчі дорослого і слухове - під час розмо­ви з малюком. Дитина не розуміє, що їй говорять, але прислухається, в результаті чого створюються передумови для переходу до активного неспання. Наприкінці 1-го мі­сяця життя вона зосереджується на нових достатньо силь­них подразниках, наприклад, затримує погляд на незвич­ному предметі.

Найзначущішим подразником для немовляти є дорос­лий. 2-3-місячна дитина зосереджується на обличчі мате­рі, потім на предметах, включених у контекст спілкування з нею, що є найближчим для дитини протягом усього не­мовлячого віку.

У 5-7 місяців немовля може достатньо довго розгляда­ти будь-який предмет, обмацувати його, брати в рот. Особ­ливий інтерес викликають нові яскраві і блискучі предме­ти, що свідчить про нормальний розвиток мимовільної уваги. Подальший розвиток уваги пов'язаний із засвоєн­ням хапання, яке дає змогу утримувати предмети і маніпу­лювати ними. Після 6-ти місяців рефлекс «що таке?» пе­ретворюється на рефлекс «що з цим можна робити?», дити­на фіксує не лише предмет, а і його ознаки, дії з ним. Це стимулює орієнтувально-дослідницьку діяльність, зосеред­ження на пізнаванні навколишнього світу. Наприкінці ро­ку маніпулювання з предметами зумовлює розподіл уваги (дитина діє одночасно з двома предметами), переключення (малюк складає кульки в коробочку, переміщуючи фокус уваги з однієї кульки на іншу).

Виникнення властивостей уваги сприяє зародженню складніших форм поведінки і діяльності.

Розвиток відчуттів і сприймань немовляти

У немовлячому віці інтенсивно розвиваються відчуття, формуються сприймання, уявлення про предмети навколишньої дійсності, розширюється і диференціюється ставлення до них. Відчуття починають розвиватися відразу після народження дитини. Суть їх полягає у відображенні психікою дитини окремих властивостей предметів, таких як тепло і холод, твердість і м'якість, колір тощо.

Відчуття - відображення властивостей предметів і явищ об'єктивного світу під час їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Головною відмінністю сприймання від відчуття є те, що у процесі сприйняття у дитини формується цілісне уявлення про предмет, а не лише про його окремі властивості.

Сприймання - цілісне відображення предметів, ситуацій, явищ об'єктивного світу у процесі їх безпосереднього впливу на органи чуття.

До початку немовлячого віку удосконалюється робота зорового і слухового апаратів, оскільки виникає зорове і слухове зосередження. Зазвичай цей процес закінчується на 3-4-му місяці життя. Дитина вільно стежить за предметами, які рухаються в будь-якому напрямку з різною швидкістю і на будь-якій відстані. Вона може зосереджуватись на предметі протягом необмеженого часу (до 25 хв. і довше). У цей період виникають ініціативні рухи очей - переведення погляду з одного предмета на інший без жодної зовнішньої причини. Слухове зосередження також стає тривалим. Його зумовлюють будь-які неголосні звуки, які приваблюють немовля. Зір і слух об'єднуються: дитина повертає голову туди, звідки чути звук, шукає очима його джерело. Уже на 3- 4-му місяці деякі діти починають реагувати на спів і музику усмішкою, загальним пожвавленням.

Про розвиток мовного слуху свідчить реагування малюка на інтонацію мовлення. Відчувається це на 2-му місяці життя, коли дитина заспокоюється, почувши ласкавий голос матері.

Дещо пізніше дитина починає сприймати ритміку мовлення і загальний звуковий малюнок слів. Розрізнення звуків мовлення настає наприкінці першого року життя. Відтоді починається розвиток власне мовного слуху. Спочатку виникає здатність розрізняти голосні, потім - приголосні звуки.

Дитина не тільки бачить і чує, вона прагне зорових і слухових вражень, отримує від них задоволення. її погляд привертають блискучі, яскраві, рухомі, предмети; слух - туки музики, людського мовлення. Усе це помітно під час простого спостереження, однак воно не дає підстав для висновків, що саме бачить дитина, як переживає отримані враження. Це можна з'ясувати експериментально. 3-мі-сячні діти добре розрізняють кольори, форми об'ємних і плоских геометричних фігур. Кольори привертають їхню увагу по-різному: як правило, перевага надається яскравим і світлим кольорам. На основі розрізнення кольорів Уявляється інтерес до різноманітних яскравих предметів.

У другій половині 1-го року життя дитина починає активно розглядати, обстежувати предмети, маніпулювати ними (малюк стукає, розмахує, перекладає, кидає та ін.), під час розглядання і маніпулювання з предметами виникають зорово-рухові координації. Спершу малюк орієнтуються у навколишньому світі за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій. Коли він хоче взяти якийсь предмет, рука рухається до нього, визначаючи віддаль практично і вносячи корективи по мірі руху. Око, спостерігаючи за рухом руки, «вчиться» оцінювати відстань. У процесі хапання і маніпулювання дитина пізнає різноманітні властивості предметів: форму, величину, вагу, температуру, міцність та ін.