Вивчення психіки дитини становить складну задачу науковців, а також педагогів. Засобами психологічного дослідження виступають методи – певні шляхи збору наукових фактів, які потім слугують предметом теоретичного аналізу.
Методи психології відображають специфіку психологічних фактів або явищ.
Методи дитячої психології можна розподілити на чотири групи.
1 група вирізняється за організаційним критерієм і включає:
• порівняльний метод, який ще називають методом вікових або поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певного психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки;
• лонгітюдний – передбачає дослідження динаміки певного психічного явища у одних і тих же конкретних дітей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років);
• комплексний – в дослідженнях беруть участь різні спеціалісти (фізіологи, гігієністи, педагоги і психологи).
2 група це емпіричні методи (дослідницькі), до яких належить:
• cпостереження;
• cамоспостереження;
• експеримент – природний, лабораторний.
3 група – психодіагностичні методи – виявляють актуальний рівень розвитку психіки чи особистості дитини (тести).
4 група – додаткові методи, які самі по собі не забезпечують достатньої об’єктивності результатів – аналіз продуктів діяльності, аналіз класних і шкільних документів, біографічні методи, бесіда, інтерв’ю.
5 група – методи обробки результатів, що включають кількісну обробку методами математичної статистики (кореляційний, дисперсійний, факторний аналізи) та якісну обробку шляхом диференціації результатів за типами, видами, варіантами, їх категоризацію.
Спостереження передбачає цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психологічних фактів. Наукове спостереження ретельно планується: визначається його мета, гіпотеза, схема проведення, критерії відбору фактів згідно з об’єктом. Отримані. М. Я. Басовим результати досліджень показали, що вік з 3 до 7 років найбільш сприятливий для спостереження, оскільки діти довірливо й відкрито ставляться до дослідника, не усвідомлюючи своєї ролі як досліджуваних. Вони сприймають дослідження як звичайне спілк вання, бесіду, завдання дорослих на зразок систематично отримуваних у дитячому садку. Таким чином, чим менша дитина, тим важливішу роль у її дослідженні посідає метод спостереження.
Розрізняють декілька видів спостереження: повне і часткове; включене і невключене. Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове – одного з них, наприклад мовлення або гри. Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути членом групи дітей і взаємодіяти з ними, одночасно спостерігаючи, або знаходиться зовні дитячої діяльності.
Завдяки спостереженням дослідник фіксує зовнішні прояви дитячої психіки. Під час спостереження дитина поводиться вільно й невимушено, займаючись звичними для себе справами, що полегшує для дослідника вирішення задачі отримання різнобічних та достовірних фактів для створення цілісного уявлення про дитину. Перший ліпший прояв поведінки може бути інтерпретований як закономірний та стійкий. Щоб уникнути такої помилки, спостереження слід проводити систематично. Систематичність спостереження дозволяє розкрити істинні причини поведінки дитини. Для об’єктивності результатів спостереження важливою є неупереджена позиція дослідника. Важливо також позбутись зайвого емоційного ставлення до дитини: позитивного чи негативного.
Проведення спостережень за поведінкою дитини вимагає від дослідника досить складних навичок, зокрема при виконанні задачі фіксації проявів дитячої поведінки у протоколах різних видів. Одна з можливих форм ведення протоколу – «фотографічний запис», який, за визначенням М. Я. Басова, детально описує мімічні, пантомімічні прояви емоцій; дослівно, без змін передає мовлення дитини в прямій формі, відзначає паузи, інтонацію, силу голосу, темп. Запис розкриває цілісну картину ситуації, в яку включена дитина, тому в протоколі відзначають репліки та дії дорослих, однолітків, направлені на неї.
Спеціальні навички необхідні і при обробці протоколів спостережень. При цьому варто широко використовувати математичну обробку отриманих результатів.
Звичайно, метод спостереження має і свої недоліки. Він дещо уповільнює збір значного за обсягом фактичного матеріалу, оскільки одночасно вдається спостерігати тільки за однією дитиною або невеликою їх групою (2–5 осіб). При спостереженні дослідник відзначається пасивною вичікувальною позицією, бо не може втрутитися в дитячу діяльність, викликати необхідне психічне явище, що також уповільнює динаміку дослідження.
На відміну від спостереження, в експерименті дослідник активно змінює умови діяльності досліджуваного з метою виявлення психічного факту, який вивчається. Підготовка до проведення експерименту передбачає врахування вікових особливостей дітей. Потрібно створити умови, щоб дитина не відволікалась на сторонні подразники, передбачити можливість появи таких подразників. Якщо експеримент ін- дивідуальний, то необхідно виключити контакти дітей між собою.
Перед основною частиною експерименту слід подбати, щоб дитина звикла до примі- щення й до експериментатора. Можна дати дитині якусь іграшку й разом з нею погратись, виявляючи свою прихильність й доброзичливість. Якщо дитина захопилась чимось своїм, варто почекати деякий час, а потім тактовно переключити її на заплановані завдання, підкреслюючи їх розважальний та необов’язковий характер: давай помалюємо, складемо пірамідку, зробимо аплікацію тощо.
Чим менша дитина, тим швидше у неї згасає інтерес до завдань, тому один експериментальний сеанс триває 10-20 хвилин у дошкільників; 20-30 хвилин – у молодших школярів; 30–45 хвилин – у підлітків.
У методиці експерименту зазначається його мета, необхідний предметний матеріал, послідовність етапів проведення дослідження, критерії для оцінки й інтерпретації результатів. Методика вимагає чіткого дотримання всіх її інструкцій, що дає можливість згодом повторити експеримент, перевірити його результати та висновки.
В експерименті досліджуються конкретні психічні явища, і не слід поширювати їхні характеристики на всю психіку дитини, робити занадто узагальнені висновки.
Схеми проведення експерименту можуть бути досить різними. Вони зумовлюють виокремлення кількох різновидів експерименту: лабораторного й природного. Лабораторний експеримент проводиться в умовах лабораторії за допомогою приладів. Досліджуваний перебуває у незвичних для себе умовах, що впливає на його поведінку й утруднює виявлення характерних реакцій.
Природній – проводиться у звичайних для досліджуваного умовах. Зміни, які експериментатор вносить у ситуацію, для дитини непомітні. Враховуючи вимогу бережно ставитись до дитини, не травмувати її психіку, в роботі з дітьми найбільш прийнятний природний експеримент. Він використо- вується у формі занять, гри, бесід, екскурсій тощо. Природний експеримент має стандартну схему проведення, за якою у ньому вирізняють кілька етапів: констатуючий, формуючий та повторний констатуючий.
Констатуючий експеримент виконує діагностичні завдання: дозволяє визначити наявний у дітей рівень розвитку певного психічного явища, який склався в традиційних умовах їхнього виховання. На основі отриманих результатів дослідник визначає недоліки розвитку певного психічного явища та планує формуючий експеримент, спрямований на вирішення розвивальних завдань. Природній психологічний експеримент нагадує певною мірою педагогічний експеримент. Головна відмінність між ними полягає у тому, що педагогічний експеримент призначений для визначення до- цільності запровадження нових освітніх та виховних програм, педагогічних методик, а природній – спрямовується на розкриття закономірностей розвитку психіки дитини. Різновиди експерименту визначаються також за кількістю дітей, які виступають досліджуваними. За цією ознакою буває груповий та індивідуальний експеримент.
У психологічних дослідження дітей широко використовується бесіда: як прийом експериментальної методики або як самостійний метод. Така форма роботи з дітьми часто використовується в педагогічній практиці, тому діти звикли до бесід з дорослими. Серед бесід з дітьми можна виділити ті, які носять запланований характер, та такі, які виникають спонтанно.
Бесіда має чітко усвідомлювану мету і наперед підготовлену систему питань, які формулюються чітко, коротко і точно. Існує низка вимог до формулювання питань. Вони не повинні підказувати дитині яку-небудь відповідь, наприклад. Зміст бесіди повинен стосуватись відомих дітям тем, складатись із простих зрозумілих слів. Деяких тем слід уникати, щоб не травмувати психіку дитини, не пробуджувати у неї неприємних спогадів тощо. Тривалість бесіди 10–15 хвилин. Щоб ефективно використати час бесіди, необхідно, щоб відповіді дітей були інформативними. Для цього досліднику також потрібно правильно формулювати свої питання. Доречними є звертання такого типу: «розкажи, як...», «у які ігри ви граєтесь?», «поясни, чому твоя улюблена казка...».
Здатність дитини вільно почуватись під час бесіди зростає, якщо вона проводиться в ігровій формі з використанням ігрових моментів, які стимулюють інтерес дитини до теми розмови. Крім іграшок, бесіди можуть проводитись з використанням малюнків, картинок, книжечок, будівельного матеріалу тощо. Особливо важливо використовувати наочний матеріал у бесідах з дошкільниками.
Активне оволодіння дітьми різними видами діяльності дозволяє досліджувати їх психіку, спираючись на метод аналізу продуктів дитячої діяльності: казок, розповідей, малюнків, конструкцій, апліка- цій, шкільних зошитів тощо. Значна частина робіт дитини носить виразно творчий характер, в них розкривається його внутрішній світ, думки, переживання, уявлення. Продукти діяльності відображають вміння та навички дитини, властивості її особистості, які забезпечують виконання діяльності: довільність, наполегливість, працездатність, охайність, організованість, самостійність тощо.
Цей метод може застосовуватись стосовно робіт однієї дитини, виконаних протягом тривалого часу, або робіт різних дітей, тобто аналіз продуктів діяльності включає елемент порівняння.
10. Вивчення психічних особливостей дитини педагогом.
Слід розрізняти науково-психологічне дослідження дитини та вивчення вихованців педагогом. Дослідник вивчає психіку дитини з метою поповнення наукових знань про неї, виявлення нових закономірностей, умов прояву психічних явищ тощо. У професійній діяльності педагога вивчення психіки дитини носить практичне спрямування, зорієнтоване на підвищення ефективності навчання й виховання дітей. Знати особливості кожної дитини педагогу необхідно для забезпечення індивідуального підходу у роботі з нею.
Діагностична функція полягає в оцінці знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку дитини у тісному зв’язку з встановленням особливостей навчально-виховного процесу – зокрема причин, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості та факторів, які сприяють успішному досягненню цілей освіти. Завдання стосовно вивчення дітей педагогом навчальної установи полягають у тому, щоб забезпечити нормативні умови для розвитку їх психіки, вчасно помітити відхилення в ході психічного розвитку, спрогнозувати подальший розвиток дитини та здійснити потрібну профілактику можливих проблем психічного розвитку. Без цього неможливі ефективне виконання педагогом своїх обов’язків, творчий підхід у його роботі.
Для реалізації дослідницької функції педагогу необхідно володі-ти міцними знаннями з вікової, зокрема дитячої, психології.
Повноцінне виконання педагогом професійних функцій неможливе без усвідомлення ним своєї ролі у навчально-виховному процесі з дітьми. Для дитини – педагог виступає старшим, розумним товаришем, партнером по співпраці, завжди готовим прийти на допомогу. Педагог повинен володіти витримкою, тактом, не припускати у своїй поведінці грубих інтонацій, викриків, вміти підтримувати у себе позитивний, оптимістичний настрій.
Слід розрізняти науково-психологічне дослідження дитини та вивчення вихованців педагогом. Дослідник вивчає психіку дитини з метою поповнення наукових знань про неї, виявлення нових закономірностей, умов прояву психічних явищ тощо. У професійній діяльності педагога вивчення психіки дитини носить практичне спрямування, зорієнтоване на підвищення ефективності навчання й виховання дітей. Знати особливості кожної дитини педагогу необхідно для забезпечення індивідуального підходу у роботі з нею. При цьому педагог не поповнює наукових знань з психології, а використовує їх для визначення рівня розвитку своїх вихованців, простежує їх прояв у кожної конкретної дитини.
Робота з дітьми, яку проводить педагог, дозволяє йому постійно спостерігати за своїми вихованцями протягом їх перебування у навчальному закладі, яке триває роками. Спілкуючись та співпрацюючи з дитиною у ході виконання побутових процесів, під час прогулянок, ігор, уроків, педагог має змогу простежувати зміни у психіці дитини, оцінювати їх динаміку. В обов'язки педагога входить виконання діагностичної функції, тобто вивчення своїх вихованців у контексті освітньо-виховної роботи з ними.
Діагностична функція (від гр. δίάγνωσίζ; - розпізнавання, бачення) полягає в оцінці знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку дитини у тісному зв'язку з встановленням особливостей навчально-виховного процесу - зокрема причин, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості та факторів, які сприяють успішному досягненню цілей освіти.
Педагог не просто організовує різноманітні форми навчально-виховної роботи з дітьми, а вивчає дітей у процесі їх реалізації, вносячи згодом доцільні зміни в їх проведення з урахуванням виявлених резервів.
Завдання стосовно вивчення дітей педагогом навчальної установи полягають у тому, щоб забезпечити нормативні умови для розвитку їх психіки, гнучко перебудовувати їх у разі несприятливого впливу на поведінку дитини, вчасно помітити відхилення в ході психічного розвитку, спрогнозувати подальший розвиток дитини та здійснити потрібну профілактику можливих проблем психічного розвитку. Без цього неможливі ефективне виконання педагогом своїх обов'язків, творчий підхід у його роботі.
Для реалізації дослідницької функції педагогу необхідно володіти міцними знаннями з вікової, зокрема дитячої, психології. Педагог спирається на знання як загальних закономірностей психічного розвитку особистості (динамічні та змістовні його особливості), так і знання про розвиток окремих психічних функцій, властивостей в умовах чимдалі складніших видів діяльності та спілкування дитини. Знання про психіку дитини повинні відзначатись цілісністю, узагальненістю та системністю, що зумовлені розумінням взаємозв'язку між окремими напрямками у розвитку психіки дитини: форм її активності, психічних властивостей та процесів, здібностей та мотивів.
Повноцінне виконання педагогом професійних функцій неможливе без усвідомлення ним своєї ролі у навчально-виховному процесі з дітьми. Для дитини - педагог виступає старшим, розумним товаришем, партнером по співпраці, завжди готовим прийти на допомогу. Педагог повинен володіти витримкою, тактом, не припускати у своїй поведінці грубих інтонацій, викриків, вміти підтримувати у себе позитивний, оптимістичний настрій. Кожен педагогічний працівник працює разом з колегами над спільними задачами навчання й виховання дітей, і у системі сучасної освіти велике значення має наступність у роботі всіх учасників педагогічного процесу.
ВИСНОВКИ про особливості вивчення педагогом психічних особливостей дитини:
- вивчення дітей педагогом має практичну спрямованість на розуміння причин їх поведінки, визначення їх схильностей, створення умов для їх розвитку;
- для отримання об'єктивного знання про своїх вихованців педагог користується спостереженням у контексті організації ним навчально-виховного процесу з дітьми;
- діагностична функція професії педагога спирається на глибокі знання ним дитячої психології.