У ранньому віці, особливо у першій його половині, дитина залишається залежною від дорослого. Завдяки спілкуванню з мамою і близькими людьми вона оволодіває нормативною поведінкою. У цей період мотиви її поведінки не усвідомлені і не вибудувані в систему за ступенем значущості. Внутрішній світ дитини формується поступово під впливом дорослих, тому вона не може відразу засвоїти ставлення до людей і речей, якого від неї очікують.
Вирішальне значення для розвитку мовлення має в ранньому віці зміна форм спілкування дитини з дорослими, яка відбувається у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю. Безсловесні форми керівництва дитиною (показування дій, управління рухами, похвала жестами і мімікою) недостатні для навчання її прийомів і правил використання предметів. Інтерес до предметів, їх властивостей і дій з ними спонукає малюка постійно звертатися до дорослих. Однак для цього необхідно оволодіти мовним спілкуванням.
Зазвичай це залежить від змісту спілкування дорослих з дитиною, вимог, які вони їй пред'являють. Позбавлені спілкування діти помітно відстають у розвитку мовлення. Однак якщо дорослі у спілкуванні з нею намагаються вгадувати і виконувати кожне її бажання за першим жестом, дитина може довго обходитися без мовлення. Добре, коли дорослі спонукають малюка говорити зрозуміло, чітко, наскільки це можливо, оформляти словами свої бажання і тільки після цього виконують їх.
Потреба в мовному спілкуванні розвивається у дитини не сама по собі, а через спілкування з дорослим з приводу предметної діяльності, у якій створюються основи для засвоєння значення слів, їх зв'язку з образами предметів і явищ навколишнього світу.
Ситуативно-ділове спілкування зароджується у другій половині немовлячого періоду і зберігається до 3-х років. Воно відбувається на фоні практичної взаємодії з дорослим і включене у предметну діяльність. У цьому процесі діти відчувають все більшу потребу у співучасті в діях дорослих. За такого співробітництва вони отримують доброзичливу увагу, співучасть у практичних діях. Завдяки особистим контактам зауваження і вказівки дорослого набувають особливого значення при засвоєнні правильних дій з предметами. Діти переходять від неспецифічних, примітивних маніпуляцій до специфічних, а потім і до культурно-фіксованих дій з предметами. Ця форма спілкування має ситуативний характер, тобто стосується певного місця і часу.
В 1-1,5-річних малюків зміст контактів з однолітками залишається таким, як і в немовлят. Ровесники їх приваблюють насамперед об'єктивними якостями (зовнішність, поведінка). Спільні дії у них виникають дуже рідко і швидко припиняються. Малюки ще не можуть узгоджувати свої бажання і не враховують інтереси один одного.
Перелом у стосунках з ровесниками настає у 1,5 року: розвиваються ініціативні дії з метою зацікавлення собою однолітків, чутливе ставлення до них. До 2-х років виникає перша (емоційно-практична) форма спілкування з однолітками. Потреба у спілкуванні з однолітками посідає четверте місце після потреб в активному функціонуванні, спілкуванні з дорослими і в нових враженнях. Зміст її полягає в очікуванні від однолітка співучасті в пустощах, забавах, прагненні до самовираження. Спілкування зводиться до біганини, веселих криків, забавних рухів і є розкутим і безпосереднім. Дітей приваблює сам процес спільних дій, виконання яких є метою діяльності малюка, а результат не має жодного значення. Мотиви такого спілкування полягають у самовиявленні дітей. Попри те що малюк прагне наслідувати ровесника і відчувають інтерес до нього, його образ ще дуже нечіткий, тому що їх спільні дії поверхові.
Спілкування малюків з товаришами є епізодичним, вони довго граються самі. Для встановлення контактів використовують дії, якими оволоділи у спілкуванні з дорослими (жести, пози, міміку). Емоції дітей дуже глибокі та інтенсивні. Участь у предметно-дійових операціях сприяє встановленню контактів.
В іграх дітей раннього віку ще немає розгорнутих ролей, однак уже помітне поступове формування для цього передумов. Одночасно з появою в іграх предметів-замінників діти починають зображувати дії конкретних дорослих (мами, вихователя, няні, лікаря, перукаря). Тоді вони, як правило, називають себе іменами дорослих: спочатку граються, а потім називають себе, впізнаючи у своїх діях дії дорослих.
Отже, передумовами рольової гри е перейменування предметів, ототожнення дитиною своїх дій із діями дорослого, називання себе іменем іншої людини, формування дій, що відтворюють дії інших людей. Усе засвоюється дитиною під керівництвом дорослого.
Отже, одночасно зі змінами стосунків з дорослими на 3-му році життя в дитини виникає інтерес до інших дітей, потреба у спілкуванні з ними. Поступово розвиваючись і збагачуючись, спілкування з однолітками перетворюється на справжню соціальну взаємодію, внаслідок чого відбувається створення маленьких дитячих товариств із власними законами і правилами життя.
Особливого значення набуває мовлення у ранньому віці, коли воно виникає, починає розвиватися і разом з ним розвивається психіка дитини.
З мовленням пов'язані розвиток сприйняття і мислення, обумовлене спілкуванням з дорослими. Мовлення опосередковує весь технічний розвиток дитини раннього віку.
Ранній вік як сензитивний період розвитку мовлення
Найважливішим досягненням раннього дитинства є оволодіння мовленням, що передбачає опанування рідною мовою, вироблення вміння користуватися нею як засобом пізнання навколишнього світу і себе, засвоєння набутого людством досвіду, саморегуляції, спілкування і взаємодії людей.
Раннє дитинство є сензитивним періодом для засвоєння мовлення. У цей час воно відбувається особливо легко і вносить принципові зміни у поведінку дитини, психічні процеси (сприймання, мислення та ін.). Якщо з якихось причин дитина до 3-х років не почала говорити, засвоєння мовлення відбуватиметься зі значними труднощами. Відхилення у психічному розвитку, які виникають через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації (надолуження). До такого висновку можна дійти, спостерігаючи за глухонімими дітьми, яких починають навчати мовленню після 3-х років. Здебільшого вони відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей: серед них не виникає сюжетно-рольової гри, відсутнє предметне малювання, уповільнений розвиток сприймання і мислення. Для подолання цього потрібні значні педагогічні зусилля, спрямовані не лише на навчання мовленню, а й на інші сторони розвитку.
Динамічний розвиток мовлення у ранньому віці пов'язаний з предметною діяльністю дитини. На 2-му році життя у неї зростає інтерес до всього, що її оточує: вона хоче все побачити, пізнати, взяти в руки. Це бажання перевищує можливості дитини, і вона вимушена звертатися за допомогою до дорослого. Однак засобів спілкування, якими вона володіє (жести, міміка, окремі слова), вже недостатньо, щоб бути зрозумілою, задовольнити свою потребу в спілкуванні. Ця суперечність розв'язується завдяки виникненню нової форми спілкування - активного самостійного мовлення, яка знаменує важливий етап у психічному розвитку дитини, перехід від немовлячого до раннього віку.
Розуміння мовлення дорослих у ранньому дитинстві
Розвиток мовлення у ранньому дитинстві відбувається завдяки вдосконаленню розуміння мовлення дорослих і формуванню активного мовлення дитини.
Мовний зв'язок малої дитини з дорослими вибудовується на емоційній основі. Починається і розвивається він з початком розуміння дитиною навіть примітивної людської мови. Розуміння мовлення дорослих - особливо важлива передумова власного мовлення, основа семантичної сторони. З його допомогою відбувається осмислення особистого мовлення.
Уже наприкінці немовлячого віку малюк починає розуміти мову людей, які його оточують. Але це розуміння дуже своєрідне, стосується цілісної ситуації, а не конкретного предмета чи дії. Дитина може чітко виконувати за словом певні дії під час спілкування з мамою (показати на прохання матері, де в неї носик, очі, ніжки, інші частини тіла) і зовсім не реагувати на ті самі слова, вимовлені іншою людиною. Це зумовлено тим, що сигналом до дії служить не мова, а жести, міміка, інтонація матері і ситуація спілкування. Дитина правильно реагує на слова, коли їх багаторазово повторювати в поєднанні з певними жестами. При цьому вона реагує не лише на слова, а й на ситуацію загалом. Пізніше малюк починає розуміти лексеми незалежно від того, хто їх вимовляє і якими жестами вони супроводжуються. Вони поступово набувають самостійного значення.
Кількість слів, які малюк розуміє (пасивний словник), швидко збільшується у першій половині 2-го року і особливо наприкінці його. Спочатку дитина засвоює назви речей, які її оточують, потім імена дорослих, назви іграшок і, нарешті, частин тіла й обличчя. До 2-х років малюк розуміє всі слова, якими дорослі позначають навколишні предмети. Цьому сприяє постійне, різноманітне спілкування дорослих з дитиною, збагачення особистого досвіду, особливо у зв'язку з умінням ходити.
У ранньому дитинстві дитина переходить до зорового орієнтування у властивостях предметів, у неї інтенсивно розвивається слухове сприймання, формується наочно-дінове мислення, виникають знакова функція свідомості, уява, пам'ять і увага. Зі сприйманням дитини пов'язані предметні дії, завдяки яким вона отримує уявлення про властивості предметів.
Розвиток сприймання і виникнення уявлень про властивості предметів
До початку раннього дитинства в дитини виробляється предметне сприймання, однак його точність і осмисленість ще незначні. 2-річна дитина ще не може точно визначити властивості предметів (форма, величина, колір), впізнає їх не за поєднанням властивостей, а за окремими ознаками, які впадають в очі. її сприйманню притаманна дивна особливість - упізнавання близьких людей на фотографіях і предметів на малюнках, контурних зображеннях, які передають тільки деякі характерні деталі цих предметів. Однак вона ще не сприймає малюнки, фотографії як зображення предметів і людей. Для неї зображені предмети є цілком самостійними. Якщо дитина однаково називає предмет і його зображення, це не означає, що вона ототожнює їх, сприймає як одне і те саме. Ототожнення відбувається тому, що і в предметі, і в зображенні якась деталь привернула увагу дитини. Всі інші деталі вона не враховує.
Орієнтування дитини під час сприймання предметів на окремі їх ознаки виявляється і в байдужості до їх просторового розташування. Тому вона може спокійно розглядати картинки у книзі догори ногами, оскільки для неї важливі окремі ознаки, а не ціле.
Зорові дії, за допомогою яких дитина сприймає предмети, спрямовані на їх форму і величину. Для впізнавання предметів колір ще не має ніякого значення, однак це не означає, що дитина їх не розрізняє. Просто колір ще не став для неї ознакою, яка характеризує предмет.
Для того щоб сприймання стало більш повним і всебічним, у дитини повинні сформуватися нові перцептивні дії. Це можливо у зв'язку з оволодінням предметною діяльністю, особливо співвідносними та знаряддєвими діями.
Коли дитина вчиться виконувати співвідносну дію, вона добирає і з'єднує предмети або їх частини відповідно до форми, величини, кольору, надає їм певного розміщення у просторі: наприклад, за величиною і кольором вона добирає кільця пірамідки, щоб правильно її скласти, тощо. Такі зовнішні орієнтувальні дії допомагають дитині досягти практичного результату. Оволодіння зовнішніми орієнтувальними діями відбувається не відразу і залежить від предметів, з якими діє дитина, та допомоги дорослого.
Зовнішні орієнтувальні дії, спрямовані на виявлення властивостей предметів, виникають у дитини при оволодінні співвідносними і знаряддєвими діями. Так, намагаючись дістати віддалений предмет, дитина може спершу взяти надто коротку палицю і, переконавшись, що вона не годиться, замінити її довшою, співвіднести віддаленість предмета з довжиною палиці.
Від співвіднесення, порівняння властивостей предметів за допомогою зовнішніх орієнтувальних дій дитина переходить до зорового співвіднесення цих властивостей предметів. У цьому процесі формується новий тип дії сприймання, коли властивість одного предмета перетворюється для дитини на зразок, мірку, якою вона визначає властивості інших предметів. Наприклад, величина одного кільця пірамідки використовується для вимірювання інших кілець, довжина палиці - для вимірювання віддалі.
Оволодіння новими діями сприймання виявляється в тому, що дитина, виконуючи предметні дії, переходить до зорового орієнтування. Вона без попереднього примірювання (на око) правильно добирає потрібні предмети і їх частини. У зв'язку з цим для дитини 2,6 - 3-х років доступний зоровий вибір за зразком, коли з двох предметів, які різняться за формою, величиною або кольором, вона може на вимогу дорослого підібрати точно такий же предмет, як взятий за зразок. Спочатку діти роблять вибір за формою, потім за величиною, пізніше - за кольором. Це означає, що нові дії сприймання формуються раніше для властивостей, від яких залежить можливість виконання практичних дій з предметами, потім вони переносяться на інші властивості. Зоровий вибір за зразком - значно складніше завдання, ніж просте впізнавання знайомого предмета. Він означає, що дитина вже знає про існування багатьох предметів, які мають однакові властивості.