Образотворчу й конструктивну діяльність дитини ще називають продуктивною, маючи на увазі, по-перше, її націленість на отримання результату, а по-друге, її творчий та оригінальний характер. Водночас, ці види діяльності допомагають дитині відобразити оточуючу дійсність так, як вона її сприймає та розуміє. Створюючи малюнок, аплікацію, скульптурну форму чи конструкцію, дитина втілює на доступному їй технічному рівні свої індивідуальні та суб'єктивні образи предметів та явищ оточуючого, тому така діяльність носить моделюючий характер. Продукти образотворчої та конструктивної діяльності - це моделі оточуючої дійсності [120, с. 10].
Моделюючий характер продуктивної діяльності дитини зближує її із грою, де моделюються відносини між дорослими.
Технічну сторону продуктивної діяльності становлять її засоби та здатність дитини у володінні ними. Використовуються кольори, форми, композиції, які передаються за допомогою фарб, паперу, пластиліну, конструктора, використовуючи спеціальні знаряддя та пристрої: пензлики, олівці, ножиці тощо. Протягом дошкільного дитинства дитина оволодіває навичками продуктивної діяльності, способами моделювання. У результатах продуктивної діяльності відбивається пізнавальний досвід дитини, її розуміння світу. Водночас прагнення змоделювати певний об'єкт ставить перед дитиною задачу його детального пізнання, виділення у ньому частин та властивостей. Продуктивна діяльність становить форму пізнання дитиною світу, тісно пов'язану із потребою у самовираженні малюка.
Перші продуктивні дії дитини виникають на основі предметних дій із такими зображувальними засобами, як олівець, пензлик, з такими матеріалами, як папір, пластилін. Маніпулюючи олівцем у 2 р. дитина відкриває його властивість залишати на поверхні слід. Перші помітки олівцем дитина робить не тільки на папері, а і на стінах, на меблях, не розуміючи смислу цих поміток. Поступово дитина дізнається про зв'язок між рухами своєї руки та лініями, які залишає олівець на папері. З цього починається формування техніки малювання, вироблення навичок володіння олівцем.
Дорослий спонукає дитину до осмислення перших карлючок, запитуючи "Що це?", або говорячи "Це м'ячик. Це яблучко". Дитина знайомиться з дитячими книжками, вчиться впізнавати намальоване, встановлювати його зв'язок із почутим. Процес створення власного малюнка відбувається за схемою: випадкові лінії олівця - їх осмислення. Перші зображення олівцем дуже приблизно передають зовнішні властивості предметів. Так, дитина часто малює замкнену лінію, форма якої наближається до кола, яка для неї позначає різні предмети: це і кулька, і дівчинка, і сонечко. Дорослому важко впізнати в них певний предмет. Він пояснює дитині: якщо це яблучко, то домалюємо черешок чи листочок. Зв'язок карлючок із предметом дитина запам'ятовує, про що свідчить впізнавання ним предметів на своїх малюнках. Згодом дитина сама починає називати намальоване.
Називання дитиною своїх карлючок становить перший етап у розвитку образотворчої діяльності. У цьому процесі бере участь знакова функція свідомості. Малювання дитини набуває сутнісної ознаки образотворчої діяльності як творення образів оточуючих предметів. Дитина все глибше проникає у сутність образотворчої діяльності, починає усвідомлювати її специфічну мету зобразити щось. Про це свідчить постановка дитиною задачі перед початком малювання за принципом назвав-намалював. Малюнок задається дитиною наперед, ще до свого втілення. Намалювавши, дитина помічає, що дорослий не завжди правильно розуміє дитячий задум, не впізнає на малюнку те, що хотіла намалювати дитина. Відсутність схожості зображеного з оригіналом стає перешкодою на шляху опосередкованого предметом спілкування з дорослим. Перехід до навмисного зображення предмету створює умови для того, щоб малюнок все більше наближався до дійсності. Розвивається моторика руки, її довільність. Т. С. Комарова виділила три групи образотворчих умінь:
1) уміння використовувати знаряддя і матеріали (пензлик, олівці, фарби та ін.);
2) здатність встановлювати зв'язок дійсної форми предмету з тим рухом, який слід використати для її передачі у малюнку;
3) зорове сприйняття і контроль рухів на основі уявлення про особливості того малюнка, який повинна зробити дитина.
ВИСНОВКИ про особливості образотворчої діяльності у дитини до 3-х років:
- образотворча діяльність носить продуктивний характер, виступає різновидом дитячої творчості;
- образотворча діяльність зароджується на основі потреби дитини в активності, у пізнанні оточуючого, у наслідуванні дорослих;
- образотворчі дії виникають з 2-х р. на основі предметних дій малюка з олівцем при появі осмислення його слідів на поверхні;
- ознакою власне образотворчої діяльності дитини є називання нею зображеного, що пов'язане із розвитком знакової функції свідомості;
- формування у дитини техніки малювання відбувається на основі її потреби бути зрозумілою для дорослого, встановити з ним контакт через малюнок.
На відміну від праці дорослих трудова діяльність дошкільника не створює об'єктивно значущого продукту, однак має велике значення для його психічного розвитку. Це зумовлено передусім тим, що підготовка дитини до майбутньої трудової діяльності починається задовго до її участі у суспільно корисній праці. Необхідні для цієї діяльності психічні якості особистості формуються під впливом умов життя і виховання.
Трудова діяльність спрямована на створення суспільно корисних продуктів - необхідних людству матеріальних і духовних цінностей.
Форми трудової діяльності дошкільника різноманітні: самообслуговування, виконання обов'язків чергового, доручень дорослих, догляд за кімнатними рослинами і тваринами, праця на ділянці дитячого садка, виготовлення виробів з паперу, картону, дерева, тканини тощо.
У дошкільному віці трудова діяльність лише починає формуватися, тому особливо важливу роль в її організації та спрямованості відіграють дорослі. Вони повинні зацікавити дитину цією діяльностю, пояснити її значущість, спрямувати і скоригувати дії, оптимістично оцінити результати. Для вихователя важливо організувати спільну працю групи, знайти місце у ній для реалізації зусиль кожної дитини, допомогти освоїти раціональні прийоми взаємодії, сформувати у собі здатність працювати на загальну користь, уміння до кінця і якомога краще виконувати доручену справу.
За недостатньої уваги дорослого у процесі трудової діяльності дошкільника може змінитися мотивація, і він працюватиме не в інтересах колективу, а задля задоволення від процесу праці, її результатів, наприклад від зробленої для себе іграшки. Це означає, що процес праці сам по собі ще не забезпечує збереження суспільного мотиву, його необхідно підкріплювати оцінюванням досягнень дитини, зосередженням її уваги на важливості спільної справи тощо. Без цього трудова діяльність дошкільника, особливо на початкових етапах її формування, нічим не відрізнятиметься від звичної для нього результативної діяльності.
Упродовж дошкільного дитинства початкові форми трудової діяльності формують передумови для розвитку різних видів дитячої діяльності (насамперед, продуктивну та ігрову), довільності її поведінки, цілеспрямованості дій, запровадження елементів планування, оволодіння трудовими вміннями і навичками. Завдяки цьому відбувається становлення власне трудової діяльності, вкорінення у ній суспільних мотивів.
Формування психологічних передумов трудової діяльності дошкільника
У дошкільному віці необхідно сформувати психологічні передумови майбутньої трудової діяльності. Такими передумовами є:
а) вміння діяти доцільно, відповідно до обставин і вимог інших людей;
б) розвиток довільних рухів руки, узгоджених з деякими фізичними і функціональними особливостями предметів, що використовуються;
в) здатність раніше уявляти результати своїх дій, планувати послідовність їх виконання;
г) різноманітні рухові навички.
Уже на першому році життя відбувається інтенсивне формування довільних рухів руки, закладаються основи узгодженої роботи руки й ока, з'являються результативні дії. Оволодіння дитиною мовленням створює передумови для словесного регулювання її дій, вироблення у неї здатності підпорядковувати свою поведінку вимогам тих, хто її оточує.
До початку дошкільного віку діти оволодівають відносно розвинутими діями, які мають результативний характер. Потім настає перехід від результативних до продуктивних дій. Малюк вже намагається не лише використати готовий предмет, а й перетворити його, у нього розвивається здатність уявляти результати своїх дій, планувати їх послідовність, прагнення досягнути конкретного результату.
Трудова діяльність передбачає наявність певних практичних умінь (наприклад, уміння користуватися найпростішими знаряддями), ознайомлення з властивостями матеріалів. Вона вимагає розвитку інтелектуальних якостей (здатність планувати свої дії і передбачати їх результати), певного рівня розвитку волі (стійке прагнення досягнути мети, отримати задуманий продукт, вміння підпорядковувати поведінку поставленим цілям).
У продуктивних видах діяльності (зображувальна, конструктивна) відбуваються загальний розвиток довільних дій, формування різноманітних рухових навичок. Самообслуговування, зображувальна діяльність, виготовлення виробів із різноманітного матеріалу потребують певних умінь, пов'язаних із доцільним використанням предметів домашнього вжитку і найпростіших інструментів. Завдяки цьому, за П. Гальперіним, відбувається формування "знаряддєвих операцій" - специфічно людських навичок, які полягають в умінні підкоряти рухи руки логіці руху "знаряддя". Оволодіння ними має надзвичайно важливе значення для підготовки дитини до майбутньої трудової діяльності.
Особлива роль у становленні трудової діяльності належить грі, в якій формуються і виявляються мотиви майбутньої суспільно корисної діяльності. Збагачуючи дитину враженнями, спонукаючи її до гри, дорослі орієнтують її на суспільно корисну працю, сприяють виробленню позитивного ставлення до неї. У грі дитина відображає трудове життя дорослих, учиться будувати взаємини, засвоює деякі трудові операції. З огляду на специфічні ознаки праці дошкільників її. Булонський зауважував, що у цьому віці важко розмежувати її і гру, дитина не бачить між ними великої різниці, бо вища форма праці (творча праця), як і гра, містить у собі й елемент насолоди процесом діяльності" Тому, граючись, дитина готується до творчої праці.
Спостереження за сюжетно-рольовими іграми на побутові, виробничі теми дає підстави для висновків про ставлення дітей до праці, про те, що вони вважають у ній основним, які відносини відображають. Гра як провідний вид діяльності дошкільника допомагає формувати позитивне ставлення до праці, її суспільну мотивацію, моральні взаємини. В іграх дитина засвоює особливості взаємин, мотиви трудової діяльності, якості людей, якщо все це є природним елементом гри, а не нав'язується зі сторони.
Наприклад, позитивне ставлення до праці з самообслуговування, за спостереженням Я. Невзеровича, долає такі етапи:
1) розуміння дитиною значення запропонованої їй роботи для колективу, за одночасної нездатності розпочати і довести до кінця справу. їй потрібен систематичний контроль вихователя і дитячого колективу. Під впливом нагадувань, похвали, осуду дитина починає засвоювати належну систему поведінки;
2) здійснення самообслуговування без зовнішнього контролю. Це відбувається лише під час чергувань і в межах безпосередніх обов'язків дитини;
3) самоініціативне виконання роботи, яку раніше дитина виконувала лише під час чергувань, старання допомогти іншим. На цьому етапі виникає внутрішня потреба в діяльності;
4) організація діяльності на основі усвідомлення своїх обов'язків чергового, без зовнішнього контролю. Дитині вже не потрібно безперервно нагадувати про її обов'язки, підкріплювати її старання похвалою або осудом;
б) перенесення дитиною досвіду ставлення до людей і обов'язків в інші умови, інші сфери діяльності (заняття, ігри). У нових умовах вона також доводить справу до кінця, допомагає іншим, вболіває за якісне виконання спільної справи. Отже, сформований в одному виді діяльності досвід стає основою поведінки дитини в іншому виді діяльності.
Не кожна дитина у розвитку самообслуговувальної праці обов'язково і з однаковою швидкістю долає всі етапи. У цій сфері простежуються суттєві індивідуальні відмінності, які залежать від сформованого у дитини ставлення до трудових обов'язків.
Проблема навчальної діяльності є однією з центральних у віковій і педагогічній психології. Навчання дітей у дошкільних закладах - підготовчий етап початкової шкільної освіти. Воно не замінює ні гри, ні трудової діяльності, а тісно пов'язане з ними у загальному педагогічному процесі.
Проблема навчальної діяльності дошкільників набула актуальності у психолого-педагогічній науці на межі XIX-XX ст. Щодо неї побутують різні точки зору. Одні дослідники (наприклад, німецький психолог О. Кро) переконують у відсутності принципових відмінностей між навчанням у дошкільні і шкільні роки, тому навчання 3-річ-них дітей і школярів слід досліджувати під одним кутом зору. На його думку, вже у цьому віці дитина здатна засвоїти знання, які їй пропонують, тобто здатна навчатися.
Протилежну точку зору обстоював німецький психолог і філософ Вільям Штерн (1871-1938), доводячи, що у перші шість років життя дитина отримує знання зовсім інакші, ніж школяр, оскільки ще не володіє "свідомою волею до навчання", захоплена теперішнім моментом, далека від наміру пізнавати що-небудь для майбутнього. її навчання є продуктом іншої діяльності, "несвідомим відбором* вражень із навколишнього середовища. Обґрунтовано розрізняючи пізнавальний і вольовий аспекти навчання, В. Штерн надмірно протиставляв дошкільне і шкільне навчання.
Необхідність підпорядковувати навчання законам розвитку дитини обґрунтував у своїх дослідженнях швейцарський психолог Жак Піаже (1896-1980), стверджуючи, що у процесі соціологізації дитини відбувається виникнення і розвиток структур операцій інтелекту. Навчання може прискорити або уповільнити процес розумового дозрівання, але суттєво не впливає на нього. Поки у дитини не дозріло логічне оперативне мислення, безглуздо навчати її вмінню міркувати.
Л. Виготський, розглядаючи психологічні особливості дошкільного навчання у тісному зв'язку із змістом педагогічних впливів, найважливішим його моментом вважав ставлення дитини до умовної програми того, хто її навчає, тобто до вимог дорослого.
Перші три роки дитина вчиться ніби за власною програмою, а не за програмою матері та інших вихователів. У цей період ніхто не висуває їй особливих вимог щодо засвоєння знань і навичок, послідовності цього процесу. У цьому віці програма виховання суб'єктивно ще не існує для неї. Перед набуттям здатності систематично вчитися, дитина долає підготовчий етап, унаслідок чого вимоги дорослих до неї поступово перетворюються на її власну "програму". І лише наприкінці дошкільного періоду дитина починає вчитися за програмою, розробленою дорослими, тобто наближається до навчання, яке відповідає вимогам школи.
Перехід до такого навчання пов'язаний, за словами Л. Виготського, з формуванням готовності засвоїти логіку навчального предмета. Тому дошкільне навчання повинне давати правильне тлумачення елементарних фізичних, біологічних, суспільних явищ, бути своєрідним "передучінням", "передісторією" навчання у школі, екскурсом у різні сфери дійсності, живої і неживої природи, людей, мистецтва. Таке навчання має забезпечити засвоєння навичок читання, письма, лічби, тобто умінь, які на наступному етапі розвитку стануть основними способами оволодіння основами знань.
Програма дошкільного навчання повинна наближати дитину до навчання за шкільною програмою (розширювати її світогляд, готувати до предметного навчання), бути програмою дитини (відповідати її інтересам і потребам), а сам процес - позбавленим грубого тиску на неї, перебудовувати під впливом педагогічних дій стосунки дитини з навколишньою дійсністю, змінювати характер її діяльності, свідомість. За твердженням Л. Виготського, навчанню належить провідна роль у психічному розвитку дитини: воно випереджує розвиток, веде його за собою. Багато теоретичних положень вченого отримали розвиток у дослідженнях 0. Леонтьєва, П. Гальперіна, Л. Божович, Д. Ельконіна, О. Запорожця, В. Давидова.
О. Леонтьєв найважливішим аспектом навчання вважав спілкування. На його думку, дитина не здатна самостійно організовувати свою діяльність відповідно до змісту, який потрібно засвоїти. Цим зумовлена винятково важлива роль її спілкування з дорослими у процесі засвоєння звань і вмінь. Діяльність дитини повинна бути організована відповідно до змісту знань, які їй повідомляють.