Таким чином, в дошкільному віці відбуваються значні зміни у змісті, мотивах і засобах спілкування з дорослими і однолітками, серед яких загальними є перехід до внеситуативно формам і переважанню мовленнєвих засобів. Всі фактори, що сприяють спілкуванню дошкільника з дорослими і однолітками у формі спільної діяльності, мовного спілкування або тільки розумового, є найсильнішими стимуляторами його психічного розвитку.
У процесі спільної діяльності, інших видів взаємодії люди обмінюються пізнавальною, оцінною інформацією (думками, почуттями, враженнями), що дає їм змогу узгоджено планувати, реалізовувати, контролювати, коригувати свої дії, задовольняти особистісну потребу одне в одному. У цьому полягає суть спілкування - багатопланового процесу, одного з видів діяльності дитини, завдяки якому вона пізнає світ і себе у ньому, здобуває соціальний досвід, розвивається й утверджується як особистість.
Найхарактернішою особливістю спілкування є розкриття суб'єктивного світу однієї людини для іншої. Така діяльність має надзвичайно важливе значення для дитини, яка починає відкривати для себе складний і багатоманітний світ. їй доводиться шукати відповіді на багато питань, долати різноманітні проблеми, для чого не вистачає особистих можливостей, що спонукає її весь час апелювати до дорослих і ровесників.
Особливості спілкування дитини з дорослими
Мотиви спілкування дитини зумовлені її основними потребами, передусім потребами у нових враженнях (пізнавальні), активній діяльності (ділові), визнанні і підтримці (особистісні).
Пізнавальні мотиви спілкування породжені потребою у нових враженнях, що спонукає її звертатися із запитаннями до дорослих. Ділові мотиви спілкування виникають у процесі задоволення потреби дитини в активній діяльності, внаслідок усвідомлення необхідності допомоги дорослих. Особистісні мотиви становлять суть спілкування дитини і дорослого. На відміну від пізнавальних і ділових, які відіграють службову роль і опосередковують досягнення дитиною віддалених, кінцевих мотивів, особистісні мотиви остаточно задовольняються у спілкуванні. Спілкування дитини з дорослими є одним з вирішальних чинників її розвитку. Вона не може жити і розвиватися поза практичним і мовним спілкуванням з дорослим. Перші її специфічно людські предметні дії виникають у спільних діях з дорослим.
Поза спілкуванням не може формуватися у дитини специфічно людська предметна діяльність. Спілкування у формі спільної діяльності, мовного або мислительного спілкування є необхідною умовою розвитку людини у суспільстві. Найближчим соціальним середовищем людини, колом її безпосереднього спілкування виступає суспільна група, до якої вона належить. Для дитини дошкільного віку до кола її інтимного спілкування входять батьки і вихователь.
Усі фактори, які сприяють спілкуванню дитини з дорослими, найкраще стимулюють її психічний розвиток, ізоляція від них - гальмує його. Роль спілкування у розвитку людини обумовлена тим, що специфічні для неї види психічної і практичної діяльності формуються після народження. Вони виникають і розвиваються упродовж життя внаслідок засвоєння їх у спілкуванні з носіями суспільно-історичного досвіду людства - дорослими людьми.
Спілкування обумовлює психічне життя дитини. Особливу увагу вона зосереджує на комунікативних засобах, які забезпечують ефективне спілкування: немовля - на інтонації, дошкільники середнього і старшого віку - на фонемах. Зміна комунікативного подразника (включення його у сферу спілкування) активізує ставлення до нього дітей. Особливості загальної життєдіяльності на певних етапах дитинства обумовлюють їхнє вибіркове ставлення до різних об'єктів спілкування.
У спілкуванні дорослий підтримує і заохочує пізнавальну ініціативу дітей, сприяє їхньому емоційному залученню до дослідження навколишнього світу. Позитивний досвід взаємин із дорослими підвищує інтерес дітей до навколишнього світу, урізноманітнює прийоми його обстеження, активність і наполегливість у розв'язанні завдань.
Для дошкільника дорослий є особливо авторитетним, вирішально впливає на його психічний розвиток. Серед значущих дорослих найближчою людиною для дошкільника є мама. З нею він найчастіше спілкується, ділиться враженнями, її найкраще слухається. Свої вередування як своєрідний засіб встановлення контактів з дорослими діти найчастіше адресують матерям і бабусям. Наступним за значущістю для малюка є вихователь дошкільного закладу який спілкується з ним. За даними досліджень, 52% вихованців дошкільних закладів надають перевагу у спілкуванні мамі, 13% - вихователю, 10% - татові.
Спілкування з дорослими є одним із основних чинників психічного розвитку дитини, оскільки забезпечує залучення її до суспільно-історичного досвіду людства. Організація достатнього за кількістю й адекватного за змістом спілкування є важливою умовою правильного виховання дітей у будь-якому віковому періоді.
Спілкування дошкільників з однолітками багато в чому відрізняється від спілкування з дорослими. Воно емоційно яскравіше, розкутіше, сповнене фантазії, навіть багатше лексично, супроводжується різними інтонаціями, вигуками, кривляннями, сміхом тощо. У таких контактах відсутні суворі норми і правила, способи поведінки, яких вони змушені дотримуватися під час спілкування з дорослими.
У контактах з товаришами їхні ініціативні висловлювання переважають над висловлюваннями-відповідями, оскільки дитині важливіше висловитися самій, ніж когось вислухати. А тому бесіда з однолітками рідко вдається дошкільникам, бо кожний говорить про своє, не вислуховуючи співрозмовника, перебиваючи його.
Спрямовані на однолітків дії дошкільника різноманітні за метою і функціями. Спілкуючись з товаришами, він намагається керувати їхніми діями, контролювати їх, робити зауваження, навчати, демонструвати свої здібності і вміння, нав'язувати власний зразок поведінки, діяльності, порівнювати їх із собою.
Спілкування з однолітками відіграє важливу роль у психічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною умовою формування у нього суспільних якостей, прояву і розвитку елементів колективістських взаємин у групі дошкільного закладу.
Упродовж дошкільного дитинства розвиваються і змінюють одна одну емоційно-практична, ситуативно-ділова, позаситуативно-ділова, позаситуативно-особистісна форми спілкування дошкільника з однолітками.
Емоційно-практична форма спілкування характерна для дітей раннього віку і зберігається до 4-х років, на 4-му у спілкуванні починає переважати мовлення.
У 4-6-річному віці у дошкільників домінує ситуативно-ділова форма спілкування з однолітками. Взаємодія з ними на цьому етапі життя є особливо актуальною, що зумовлено підвищенням ролі у їхньому житті сюжетно-рольової гри та інших видів колективної діяльності. Дошкільники намагаються налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії задля досягнення мети, що породжує потребу у спілкуванні. Прагнення до спільної діяльності настільки сильне, що діти все частіше погоджуються на компроміс, поступаючись одне одному іграшками, найпривабливішою роллю у грі тощо.
У дошкільників виникає інтерес до вчинків, способів дій своїх товаришів, що проявляється у запитаннях до них, різного змісту репліках, часто - насмішках. У цей період усе помітнішими стають схильність до конкуренції, змагальність, непримиренність до висловлювань, оцінок товаришів. На 5-му році життя діти цікавляться успіхами товаришів, помічають їхні невдачі, стараються привернути до себе увагу, потребують визнання власних досягнень, намагаються приховати промахи.
Вони ще не вміють побачити істинну суть, спрямованість інтересів, бажань своїх товаришів, не розуміють мотивів їхньої поведінки, хоча часто і пильно цікавляться всім, що роблять їх ровесники. Потреба дошкільника у спілкуванні зумовлена прагненням до визнання і поваги, а у характері спілкування домінує емоційний аспект.
Діти використовують різноманітні способи спілкування, багато говорять, однак їхнє мовлення ще залишається ситуативним. До позаситуативно-ділового і позаситуативно особистісного спілкування вони вдаються рідко, частіше ці форми спостерігаються у спілкуванні старших дошкільників.
Основна потреба у спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке набуває позаситуативного характеру. Змінюється провідний мотив спілкування, у його структурі відчутнішу роль починають відігравати прихильність і дружба. Відбувається становлення суб'єктивного ставлення до інших дітей, у яких дошкільник бачить рівну собі особистість, тому вчиться враховувати їхні інтереси, виробляє готовність допомогти їм. Завдяки цьому виникає інтерес до особистості ровесника, не пов'язаний з конкретними діями. Частіше діти спілкуються на пізнавальні, особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними. Головним засобом спілкування є мовлення.
Особливості спілкування дошкільника з однолітками яскраво проявляються у тематиці розмов. їхні висловлювання на адресу однолітка здебільшого пов'язані з власним Я. Молодші дошкільники розмовляють насамперед про те, що бачать, або про те, що у них є, прагнуть поділитися враженнями, привернути увагу до себе з допомогою предметів, якими володіють. Такі теми розмов популярні упродовж усього дошкільного віку.
Діти середнього дошкільного віку частіше демонструють одноліткам те, що вміють робити і як це у них виходить. 5-7-річні розповідають про себе, про те, що їм подобається або не подобається, діляться з однолітками своїми пізнавальними відкриттями, "планами на майбутнє" (ким буду, коли виросту).
Кожна форма спілкування по-своєму впливає на психічний розвиток дітей: емоційно-практична спонукає їх до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних переживань; ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, творчості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість, зважати на його думки і переживання. Кожна з них допомагає дитині конкретизувати, уточнити, поглибити уявлення про самого себе.
Конфлікти.
Різноманітні контакти дошкільників з однолітками нерідко переростають у суперечки, а то й конфлікти між дітьми.
Конфлікт - зіткнення осіб, їхніх ідей, інтересів, потреб, оцінок, прагнень, рівня домагань.
У немовлячому і ранньому дитинстві конфлікти з однолітками найчастіше виникають через поводження з іншою дитиною, як із неживим об'єктом, невміння гратися навіть за наявності достатньої кількості іграшок. У цьому віці іграшка для дитини значно привабливіша, ніж одноліток. Часто вона замінює партнера-однолітка, гальмує розвиток позитивних стосунків.
Дошкільнику особливо важливо продемонструвати себе, хоча б у чомусь перевершивши товариша. Йому необхідні впевненість, що його помічають, відчуття, що він найкращий. У середовищі ровесників малюк доводить своє право на унікальність, порівнює себе з ними, роблячи висновки тільки на свою користь. Він розглядає однолітка лише як об'єкт для порівняння із собою, погляд на однолітка як на особистість йому ще не притаманний, інтереси ровесника йому ще байдужі, а тому ігноруються. Малюк помічає іншого, коли той починає заважати. Тоді відразу одноліток отримує сувору оцінку, непривабливу характеристику. Дошкільник чекає від ровесника схвалення і похвали, ще не розуміючи, що й від нього очікують аналогічних дій, на які він ще нездатний. Погано усвідомлюючи причини поведінки своїх ровесників, ще зовсім не розуміє, що одноліток - теж особистість зі своїми інтересами і потребами.
У 5-6-річному віці кількість та інтенсивність конфліктів знижується. Дитині стає важливіше гратися разом, ніж утвердитися в очах однолітка, тому вона частіше діє з позиції "ми", починає розуміти, що в товариша можуть бути інші інтереси, заняття, ігри. Правда, як і раніше, дошкільники часто сваряться і б'ються.