Отже, колектив проходить три етапи (стадії) свого розвитку. Проте часто спостерігається нерівномірність цього розвитку, тобто члени колективу можуть знаходитись на різних етапах свого становлення.
Рушійною силою розвитку колективу є громадська думка: спільність моральної оцінки, суджень і наполегливе прагнення частини, більшості або всіх членів колективу досягти реалізації певних завдань. Умовою подальшого розвитку колективу є постановка нових завдань. Коли ж відсутні нові перспективи, починається застій і поступовий розвал колективу. Дуже добре в цьому плані у педагогічній практиці А. Макаренка використовувалась система перспективних ліній (близька, середня і далека перспективи) [10; 268].
Про свою теорію виховання А. Макаренко писав: «…ніякий метод не може бути виведений з уявлення про пару - учитель плюс учень, а може плюс учень, а може бути виведений тільки з загального уявлення про організацію школи і колективу» [7; 27]. Саме тому, напевне, він з осудом ставився до індивідуального підходу до учнів у школі, називаючи його гіпертрофією індивідуального підходу. Мабуть, цим можна пояснити безвідповідально-злочинне ставлення А. Макаренка як педагога до Чобота. Проаналізуємо цей факт.
Вихованці ненавиділи дрібних власників, тобто селян, і тому називали їх граками. У Чобота в Чугуєві жив брат, який мав наділ землі, і щоб Радянська влада не відібрала її, попросив молодшого брата переїхати до нього жити. Мовляв, наділ для одного великий, а для двох-трьох нормальний.
Чобіт повідомив А. Макаренка про свої наміри накласти на себе руки в разі, якщо Настя не поїде з ним. Керівник колонії не приділив достатньої уваги хлопцеві, не запобіг тому, щоб цього не сталося. Самогубство Чобота хлопці сприйняли стримано, бо до нього ставилися як до грака. Лише Марія Кіндратівна підсумувала: «Погані ваші колоністи! Товариш помер, а вони регочуть…» [7; 45].
Таким чином, основними положеннями теорії А. Макаренка про колектив є такі:
Ø теорія і методика створення колективу;
Ø визначення колективу як об’єднання;
Ø ознаки колективу (частина суспільства, його зв’язок з іншими колективами, сумісна діяльність членів колективу, наявність стосунків взаємної відповідальності, тобто ділових відносин);
Ø етапи (стадії) розвитку колективу;
Ø класифікація колективів і зв’язок первинних колективів у вторинному;
Ø громадська думка колективу;
Ø позитивні традиції;
Ø гра;
Ø захоплюючі перспективи розвитку колективу;
Ø мажор (бадьорий, життєрадісний тон);
Ø атмосфера довір’я;
Ø самостійність та ініціатива колективу;
Ø висока вимогливість, використання методу «вибуху»: подив, виключення з колективу Іванова за крадіжку, окремих його членів як умова самозахисту, висадження у Ялті з корабля Сопіна за бійку. Взагалі за вісім років А. Макаренко вигнав 10 вихованців [12; 30].
Ці теоретичні положення про колектив були розроблені і апробовані А. Макаренком у закритій системі - колонії і комуні для неповнолітніх правопорушників. Проте ці дещо демократичні вимоги до виховання юного покоління протирічили інтересам тоталітарного режиму Радянського Союзу.
Тому А. Макаренко був звільнений від керівництва колонією.
У додатках «Проблеми шкільного радянського виховання» А. Макаренко занотував, що кожна особистість має право добровільно перебувати в колективі. А колектив, коли вона знаходиться в ньому, вимагає безперечного підкорення. При цьому член колективу не має права вирішувати особисті питання без згоди і дозволу колективу. Так, коли Мишу Пекера піонерський палац мав відрядити до Мурманська, збори заборонили йому виїзд.
У роботі «Проблеми
шкільного радянського виховання», зокрема у першій лекції «Методи виховання»,
автор писав, що його вважають фахівцем з роботи з безпритульними. Проте, як
заперечував А. Макаренко, він працював 32 роки, з них 16 років у школі. Тому
педагог відзначав, що його практичні висновки можуть бути віднесені не лише до
безпритульних важких дітей, а і до кожного дитячого колективу [5; 289].
2. Практика А.С.
Макаренка
Багато вчителів і
вихователів загальноосвітніх шкіл колишнього Радянського Союзу робили спроби
відтворити практично модель дитячого колективу А. Макаренка. У структурі
Академії педагогічних наук СРСР було створено лабораторію колективу; проте
дитячого колективу, подібного до макаренківського, так і не було створено.
2.1 Управлінська діяльність А.С. Макаренка - керівника виховних
закладів з трудового виховання
Як результат червоного терору, голоду 1921 року, колективізації, ліквідації куркульства як класу, боротьби з релігією, голодомору 1932-1933 років, сталінських репресій тощо було знищено близько 10 мільйонів людей дорослого населення. Тому у Радянському Союзі, зокрема і в Україні, тисячі дітей залишились сиротами. Наприклад, у зведеній інформації начальника міліції Балаклійського району Харківської області про безпритульність дітей Соловйова секретареві Балаклійського РПК 11 травня 1933 року було вказано, що безпритульних дітей налічувалось в селі Яковенково - 60, Борщівка - 50, Бригадирово - 50, Гусаровка - 40, а всього - 300.
Отже, у країні з’явилася велика кількість безпритульних дітей. Тепер ВНК почала боротися з наслідками терору - з сиротами, неповнолітніми правопорушниками. Саме в цих умовах відбулось становлення А. Макаренка (1888-1939) як педагога. Він, так би мовити, працював у системі ВНК, але не як каратель, а як ліквідатор негативних наслідків червоного терору, здійснюючи перевиховання малолітніх правопорушників у дитячих виправних колоніях.
Досить цінним у педагогічній практиці А. Макаренка є створення зведених загонів, коли до складу такого об’єднання входили командири на правах рядових його членів, а командиром над ними призначався один з їхніх підлеглих.
Значне місце у створенні дитячого колективу належить педагогові. З цього приводу А. Макаренко писав, що краще мати в колективі педагогів 5 слабких вихователів, об’єднаних, запалених однією думкою, одним принципом і стилем, які працюють єдино, ніж десять хороших, які працюють по-своєму, хто як хоче. Не можна виховати колектив, якщо 15 педагогів будуть виховувати по-різному.
А.С. Макаренко вважав, що чітке знання педагогом цілей виховання - це неодмінна умова успішної педагогічної діяльності. В умовах радянського суспільства метою виховання має бути, вказував він, виховання активного учасника соціалістичного будівництва, людини, відданої ідеям комунізму. Макаренко доводив, що досягнення цієї мети цілком можливо. «…Виховання нової людини - справа щаслива і посильна для педагогіки» [7; 81], - говорив він, маючи на увазі марксистсько-ленінську педагогіку.
А.С. Макаренку доводилось узгоджувати свою педагогічну систему з тогочасною ідеологією. На першій стадії розвитку колективу видатний педагог радив керівнику брати на себе всі повноваження. Він повинен був сам, без будь-якого узгодження з колективом, ставити вимоги, обов'язкові для виконання кожним.
Для другої стадії розвитку колективу характерною була наявність ядра, тобто групи дітей, які свідомо підтримують вимоги організатора колективу. Тобто і на цій стадії вимоги продовжує ставити організатор, але і вони вже сприймаються колективом не з таким опором, як на стадії диктату, оскільки підтримані багатьма товаришами по колективу. Таким ядром новостворюваного у той час суспільства була комуністична партія, яка активно підтримувала на місцях всі директиви, спущені зверху.
Третя стадія передбачала можливість колегіального вирішення всіх питань життя колективу демократичним способом - на основі прийняття рішення більшістю голосів. Отже, вимоги до кожного члена колективу ставив сам колектив, бо вони випливали з прийнятих ним рішень.
У такий спосіб реалізовувалась «педагогіка колективної дії». Переходу з другої до третьої стадії передувала кропітка виховна робота по кількісному нарощуванню ядра. Коли в ядро входило більше половини членів колективу, то організатор міг без особливого ризику ставити будь-яке питання на голосування. Таке введення елементу колегіальності в життя колективу зовсім не означало повної відмови від диктату, оскільки замість диктатури однієї особи утворювалась диктатура колективу.
За А. Макаренком, найвищою є четверта стадія розвитку колективу - стадія самовиховання, коли кожен член колективу не чекає, поки йому дасть доручення колектив чи його лідер, а сам, виходячи з інтересів колективу, бере на себе певні обов'язки, виконує їх та ще й сам себе контролює [13; 369].
Результатом такого підходу до формування колективу або суспільства могло бути досягнення високого рівня виконавчої дисципліни, створення майже воєнізованого колективу.
А.С. Макаренко помітив, що колектив не просто «живе» доти, доки він розвивається (закон руху колективу), але й потребує реалізації системи перспективних ліній, в які входять близька, середня і далека перспективи. Це означає, що колектив повинен мати перед собою не лише якусь найближчу за часом і за необхідними для її досягнення зусиллями перспективу (мету), а й більш віддалену і навіть дуже далеку. Зрозуміло, що таких цілей може бути і більше трьох. Головне, щоб була динаміка: коли близька мета досягнута, то вже середня може стати близькою, і більш віддалені також наближаються. Якщо ж такої системи цілей в колективі нема, а поставлена лише якась одна мета, то після досягнення цієї мети зникає той фактор, який об'єднує всіх у колективі і є рушієм його розвитку [13; 375].
Використання ж системи перспективних ліній формує у дітей соціальний оптимізм, прагнення досягти власною працею «завтрашньої радості».
А. Макаренко був неперевершеним майстром індивідуального впливу, хоча й розумів, що здійснити всю виховну роботу лише за допомогою «педагогіки індивідуальної дії» просто фізично неможливо та й недоцільно. Більше того, він на власному досвіді прийшов до твердого переконання, що безпосереднього переходу від впливу на цілий колектив до впливу на окрему особу, як коректив до розвитку колективу, також не повинно бути, а найдоцільнішим є тільки перехід, опосередкований через спеціально організований з педагогічною метою первинний колектив. Тобто він намагався здійснювати виховання кожного педагогічно насиченим середовищем первинного колективу, в якому всі його члени перебували у постійному діловому, товариському і навіть побутовому спілкуванні. Такий виховний вплив він назвав «педагогікою паралельної дії» [14; 265].
Вчений розробив чітку систему формування елементів демократичної культури у своїх вихованців. Колектив був розбитий на загони, командири в яких змінювалися двічі на рік. Паралельно з цими загонами були ще й шкільні класи. A для виконання того чи іншого господарського завдання утворювалися ще й зведені загони, в яких командири постійних загонів працювали як рядові його члени. Більше того, кожен день призначався черговий командир, який міг зробити зауваження або здійснити обов'язкове для виконання розпорядження будь-якому члену колективу.
Все це робилось не випадково, не стихійно. Така система залежностей, зміни статусу служила гарантом справжньої демократії, не залишала ніякої можливості для виникнення кар'єризму. У такому колективі навіть найсильніша особистість не мала ніякого шансу, як писав Макаренко, «стати над колективом» або відчувати себе належною до «командної касти» [6; 157].
У комуні ім. Ф.Е. Дзержинського кожен день починався ранковою зарядкою на свіжому повітрі, незалежно від погоди, колоністи любили спорт: лижі, ковзани, футбол теніс та ін. Кожен комунар повинен був здавати норми значків БГПО і ГПО. Проводилися заняття із спортивної та художньої гімнастики, з акробатики. Найбільш ефективним засобом фізичного виховання Антон Семенович вважав гру, він сам спрямовував роботу з розробки і впровадження ігор, які весь час змінювалися. Заняття військовим спортом дисциплінувало колоністів, облагороджувало їх фізично й естетично. Велике значення надавалося туристичним походам. Комунари пройшли весь Крим, Кавказ, Україну, здійснили подорож по Волзі - це сприяло зміцненню здоров'я, фізичному розвитку дітей.
Фізичне виховання поєднувалося з естетичним. Це проявлялося перш за все в елементах воєнізації і символіки (сигнали, рапорти та ін.), у ритуальних заходах і діях. Сильним засобом естетичного виховання був хор, оркестр, театр, кіно, клубна робота, читання художньої літератури, заняття образотворчим мистецтвом, велика кількість квітів як у приміщеннях, так і на всій території колонії і комуни. У комуні був гектар прекрасного квітника, краща в Харкові оранжерея. З великим естетичним смаком проводились у колонії свято першого снопа і свято праці.
Завідуючи колонією «малолітніх злочинців» у Трибах, А.С. Макаренко організував колектив дітей у різновікові загони для трудової діяльності й навчання. Роки були тяжкі, після революції і громадянської війни. Треба було забезпечити елементарний матеріальний рівень, тому в колонії відразу почались сільськогосподарські роботи.
Зовсім незвичний випадок стався взимку 1920 р. коли збірний загін колоністів на чолі з Семеном Калабаліним пішов у ліс по дрова. Коли вони перейшли замерзлу річку Коломак, то опинилися на території покинутого маєтку баронів Трепке, які емігрували після революції за кордон. Це була місцевість із господарськими будівлями, житловими будинками. На території маєтку був великий сад, сорок гектарів землі, луки. Але все, що можна було винести з помістя, селяни розібрали. Повернувшись у Триби вихованці не могли не розповісти про знахідку Антону Семеновичу. На загальних зборах головним завданням було отримати дозвіл від властей на відбудування маєтку у Трепках і поселитися туди. В 1922 році почались будівельні роботи по відновленню Білого будинку, який був літньою резиденцією баронів. Поступово колоністи почали переселятись на нове місце. В цей час в колонії збільшується кількість вихованців, налагоджується господарство, вдосконалюється самоврядування, збагачується педагогічний досвід вихователів [7; 68].
Доволі цікавим є принцип паралельної дії, використовуваний А. Макаренком, згідно з яким вихованцеві пред’являють вимогу не прямо, а через колектив, коли відповідальність за кожного покладається на колектив і його самоврядування. А також цей принцип дуже впливає на згуртованість колективу. Цю методику можна застосовувати вже на другій стадії розвитку колективу. Такій же меті підпорядкована організація колективної діяльності. Різноманітна спільна діяльність робить життя дитячого колективу цікавим, сприяє налагодженню стосунків між первинними колективами, загальношкільним і первинними колективами, що згуртовує і первинні колективи, і загальношкільний. Об’єднують колектив цікаві конкретні справи, що потребують узгоджених дій кожного. Якщо учні, наприклад, самостійно розпочали певну діяльність, вони розподілять обов’язки між собою, охоче займатимуться конкретною роботою, переживатимуть радість від досягнутих успіхів.
На згуртованості учнівського колективу позитивно позначається і згуртованість у діяльності педагогів, єдність вимог до нього. А. Макаренко вважав, що у згуртованому педагогічному колективі кожен педагог насамперед дбає про згуртованність загальношкільного колективу, відтак - про справи свого класу й лише потім - про власний успіх.
Педагогічна система А.С. Макаренка - це складна сукупність ідей і практичних рішень, основними з яких є:
· Суть виховання як суспільного явища;
· Єдність виховання і життя;
· Мета виховання як розгорнута програма формування людської особистості;
· Колектив як метод виховання;
· Взаємовідносини колективу і особистості;