Материал: Теорія і практика А.С. Макаренка

Теорія і практика А.С. Макаренка

Теорія і практика А.С. Макаренка

1. Теорія А.С. Макаренка

Педагогіка XXI століття… Якою вона буде?

Перш за все, це буде наука про дитину, її виховання та розвиток. Не якась особлива наука «педологія», а саме педагогіка, спираючись на дані всіх наук про людину і суспільство, про розвиток живого в природі, буде вивчати виховання і розвиток особистості в єдності, стане, як про те мріяв великий Ушинський, педагогічної антропологією. До цього висновку веде нас розуміння виховання - предмета педагогіки, яке висвітлив для нас
А.С. Макаренко. Спадщина педагога і письменника зазвичай асоціюється, перш за все, з поняттям «колектив». Дослідження показують, що цей термін закріпився в його творчості лише в кінці 20-х років. Використовуючи термін «колектив» в подальшому, в кінці 20-х років і в 30-і роки, він не відмовився від того його сенсу, який він мав на увазі, вдаючись раніше до інших термінів: традиційного - «громада» і нового - «комуна».

.1 Антон Семенович Макаренко - подвижник соціального виховання

Сьогодення відкриває нові можливості, а відповідно, і перспективи вивчення педагогіки Макаренка, воно неодмінно та безпристрасно віддзеркалює її універсальний позачасовий виховний потенціал. Сучасні вітчизняні і не лише вітчизняні проблеми соціальної занедбаності дитинства, інтернаціональна педагогічна криза невблаганно повертають нас до педагогічних відкриттів, які зробив ще у 20-х роках минулого століття в українській провінції подвижник соціального виховання Антон Макаренко.

Антон Семенович Макаренко з’явився на світ 1 (за новим стилем 13) березня 1888 року у Білопіллі, заштатному містечку Харківської губернії, нині районному центрі Сумщини. У його батьків, маляра залізничних майстерень Семена Григоровича і домогосподарки Тетяни Михайлівни, народилося всього 5 дітей: старші за Антона Серафіма (пішла з життя ще немовлям) і Олександра та молодші: Наталія (померла у дитинстві) і Віталій. В той час як батько Антона був спадковим робітником, мати, до заміжжя Дергачова, походила із збіднілої дворянської родини. Однак обидва вони були досить освіченими: батько, наприклад, єдиний із свого оточення передплачував і читав періодичну пресу, досить грамотно писав.

Початкову освіту Антон отримував спочатку у Білопільському 2-х класному залізничному училищі, а згодом, після переїзду родини до Крюкова, тодішнього посаду Кременчука, у Кременчуцькому чотирикласному міському училищі, яке закінчив у 1904 році. При цьому ж закладі він отримує і свою першу педагогічну освіту - навчається на однорічних педагогічних курсах, по закінченню яких, рік потому, призначається учителем до двокласного залізничного училища у тому ж Крюкові. Залишилось безліч свідчень про унікальні пізнавальні здібності Антона і його неодмінно високі навчальні досягнення. Систематична наполеглива самоосвіта, яка і в подальшому була сталою рисою його життя у ці роки набуває особливо напруженого характеру. Художня література і історія, філософія і літературна критика, соціологія і природознавство - ось не досить ретельний обрис кола його інтересів. За словами молодшого брата Віталія, Антон на той час був найосвіченішою людиною серед 10-тисячного населення Крюкова [1; 325].

Через не зовсім зрозумілі причини, очевидно, непорозуміння із своїм керівництвом, у 1911 році він переводиться учителем до залізничного училища станції Долинська Херсонської губернії. Після трьохрічної роботи в ньому, восени 1914 року Антон Семенович вступає до щойно відкритого Полтавського учительського інституту, де не лише успішно навчається, але і привертає до себе увагу студентів і викладачів як надзвичайно обдарована, ерудована і працелюбна людина. Згаданий інститут не був вищим навчальним закладом, тому, як вважається, Макаренко прагнув використати навчання у ньому і відповідний диплом як необхідну умову для подальшої університетської освіти. У 1917 році, блискуче закінчивши навчання, перерване на нетривалий час призовом до війська, Макаренко знаходить місце учителя у міському зразковому училищі при інституті, а також обіймає посаду діловода у останньому.

Революція і початок громадянської війни повертають його до рідного Крюкова на посаду інспектора (сучасною мовою директора) Крюківського двокласного залізничного училища, де колись починав свій педагогічний шлях, і яке, незабаром, за його безпосередньої участі реорганізується на об’єднане залізничне вище початкове і початкове училище. На цю пору припадають перші достатньою мірою об’єктивні свідчення про зміст і характер його педагогічної творчості. У закладі створюються учнівський кооператив, трудова дружина, з виховною метою вводяться військовий стрій, оркестр і прапор. Після захоплення Крюкова Добровольчою армією Денікіна, Макаренко несподівано залишає місто і переїздить до губернського центру, Полтави (ще раніше зайнятої Денікіним), де на пропозицію міської управи очолює 2-е нижче міське початкове училище ім. князя Куракіна. До осені 1920 р. він обирається членом правління міської профспілки учителів російських шкіл, короткий час працює заступником начальника відділу трудових колоній при Полтавській губ наросвіті [1; 326-327].

Наступний етап життя А.С. Макаренка пов’язаний із практикою соціального виховання - стратегічного напряму нової влади у царині народної освіти. Це період професійної і теоретичної зрілості педагога, кульмінація його педагогічного подвижництва. Трудова колонія для неповнолітніх злочинців під Полтавою стала своєрідним полігоном для апробації макаренківських педагогічних ініціатив, вона відкрила зовсім нову сторінку не лише у біографії видатного педагога, але і у світовій практиці виховання.

Історія трудової колонії ім. М. Горького починається у вересні 1920 року, коли губернський відділ освіти пропонує Антону Семеновичу організувати і очолити новий заклад для перевиховання підлітків з кримінальним минулим, що знаходився в 6 кілометрах від Полтави. Про «безславний початок» колонії, що згодом отримала ім’я Горького, добре відомо зі сторінок «Педагогічної поеми» - головного літературного твору Макаренка. Поступово, із педагогічного безсилля і напруженої боротьби з безліччю несприятливих обставин, народжується головний постулат педагогічної віри Макаренка - якомога більше вимогливості до людини, якомога більше поваги до неї. Провідною стратегією Макаренка стає включення вихованців у «загальний рух» господарчого розвитку колонії. Колонія бере в оренду і протягом декількох років відбудовує напівзруйновану поміщицьку економію, вперто розвиває за останніми агрономічними і зоотехнічними вимогами власне господарство, бореться за оренду великого парового млина, організує низку кустарних майстерень. На фоні всього цього відбувається головне - росте, міцніє і загартовується нове соціально-педагогічне утворення - винайдений А.С. Макаренком, так званий, виховний колектив, що об’єднує педагогів і підлітків у складній системі повноважень. Незабаром колонія перетворюється на потужний виховний центр, що здійснює культурну і господарську експансію на всій прилеглій території. Макаренко змальовує перед своїми вихованцями привабливу колективну і особистісну перспективу. Колонійська школа надсилає найкращих своїх випускників у середні і вищі навчальні заклади. Перемоги колонії ім. М. Горького стають предметом уваги і обговорення широкої громадськості, а її завідуючого нагороджують званням Червоного героя праці [1; 333].

Одним із найцікавіших соціально-педагогічних проектів А.С. Макаренка, своєрідним рефреном його педагогічної біографії була ідея укрупнення і об’єднання інтернатних закладів, до якої він в процесі своєї діяльності повертався неодноразово. Безперечні успіхи горьківської колонії давали підстави сподіватися на універсальність створеної і апробованої п’ятирічним досвідом її роботи виховної системи. Тому 8 серпня 1925 року А.С. Макаренко звертається з доповідною запискою до Головного управління соціального виховання Наркомосвіти України, у якій ретельно обґрунтовує недоцільність і неекономічність дрібних виховно-трудових закладів і пропонує ідею заснованого на великому виробництві потужного виховного підприємства, що об’єднує вихованців усієї України у єдиний трудовий колектив. В цілому, підтриманий владою проект, вилився тоді у такі практичні форми: по-перше, у травні 1926 р. колонію ім. М. Горького було переведено на базу більш численної, але вкрай занедбаної трудової колонії ім. 7 листопада, біля тодішньої столиці України - Харкова. По-друге, влітку 1927 р. всіх вихованців інтернатних установ Харківщини, близько 6 тисяч осіб, було об’єднано у так званий Трудовий дитячий корпус, керівництво яким покладалося на А.С. Макаренка. Однак, очікуваного розповсюдження ефективної «горьківської» системи виховання тоді так і не відбулось: влада не схвалила майже жодного із запропонованих Макаренком статутних документів корпусу і помітно урізала його кошторис, а в окремих закладах недостатньо підготовлені і недбалі педагоги почали спотворювати головні засади макаренківської педагогіки. Невдовзі і його самого як позапартійного було усунуто від керівництва корпусом [1; 335].

З кінця 1927 р., не залишаючи колонії ім. Горького, А.С. Макаренко погоджується взяти на себе завідування, створеною на гроші працівників українського НКВС, зразкової дитячої комуни ім. Ф.Е. Дзержинського. Після зруйнування ідеї трудового корпусу, особливо загострюється ідейне протистояння педагога з керівними освітніми інституціями і офіційною педагогічною доктриною. Безпрецедентно, ефективно сформована ним виховна система піддається огульному цькуванню, до якого залучаються навіть найвпливовіші особи тогочасної радянської освіти М. Скрипник, Н. Крупська, А. Луначарський. Не в змозі більше терпіти цього, А.С. Макаренко вирішує залишити горьківську колонію, але налякана масштабами дитячої безпритульності і злочинності влада умовляє його залишитись хоча б до, очікуваного улітку 1928 р., приїзду в гості до колоністів їх шефа, М. Горького, листування з яким тривало уже декілька років. Візит письменника та його триденне перебування у колонії і комуні ім. Дзержинського, а також повна підтримка «горьківської» системи виховання, стали своєрідним тріумфом педагогічного новаторства Макаренка.

Протягом наступних 7 років діяльність А.С. Макаренка пов’язана із комуною ім. Дзержинського, де його «безпритульній педагогіці дали висловитись до кінця». Тут він працює до 1932 р. завідуючим, а наступні три роки начальником лише педагогічної частини комуни. Згуртувавши дитячий колектив, Макаренко робить ставку на велике сучасне виробництво як провідний фактор виховання. Незабаром, комуна відкриває власні заводи, що виробляли надзвичайно рентабельну на той час продукцію - електродрилі та перші в країні плівкові фотоапарати (славетна марка ФЕД). Даючи державі мільйонні прибутки, заклад переходить на повну самооплатність. Потужний виховний потенціал комуни ім. Дзержинського, що не мав аналогів, стрункість і блиск колективу дітей роблять її відомою навіть далеко за межами СРСР. Прем’єр Франції Е. Ерріо, письменник Ю. Фучик були в ті роки її гостями. Сучасними спадкоємцями комуни є два потужних харківських підприємства - ФЕД і Комунар [1; 339-340].

Протягом 1932-1935 років Макаренко заявляє про себе як досить зрілий письменник. За підтримки Максима Горького, видаються низка його творів, які засобами художнього слова передають драматичну історію педагогічних пошуків, узагальнюють безцінний досвід. Особливу увагу читачів привернули книги «Педагогічна поема» і «Марш 30 року». Свідченням офіційного визнання Антона Семеновича як літератора є прийняття його 1934 року до Союзу письменників СРСР.

Влітку 1935 року, зовсім раптово, педагога переводять до Києва помічником начальника Відділу трудових колоній НКВС України. Сучасні дослідники вважають це призначення намаганням керівництва комуни усунути Макаренка, який усіляко перешкоджав перетворенню блискучого виховного закладу на звичайне промислове підприємство. Значно потерпаючи від незвичної «паперової» роботи, Антон Семенович і у Києві знаходить можливість для власної виховної практики - він за сумісництвом бере на себе керівництво колонією неповнолітніх правопорушників №5, що у Броварах і перетворює педагогічно занедбану установу на ефективний виховний заклад з міцним дитячим колективом [1; 341].

Постійні намагання залишити роботу у органах НКВС врешті решт призводять до того, що на початку 1937 року А.С. Макаренко звільняється, переїздить із сім’єю до Москви і присвячує себе виключно літературній і громадсько-політичній діяльності. Наступні два роки він публікує «Прапори на баштах», «Книгу для батьків», нариси, рецензії, статті тощо. Педагог активно виступає перед своїми читачами, педагогічною громадськістю і студентами, веде велике листування, бере участь у роботі Президії Союзу письменників, а також багатьох політичних акціях. 30 січня 1939 року А.С. Макаренко «за видатні успіхи і досягнення у галузі розвитку радянської художньої літератури» нагороджується орденом Трудового Червоного Прапора.

Несподівано, 1 квітня 1939 року, сідаючи у потяг на підмосковній станції Голіцино, Антон Семенович Макаренко помирає від серцевого нападу. Залишилися безліч незакінчених, лише розпочатих літературних творів, а найприкріше те, що так і не була написана головна книга усього життя педагога - методика виховного процесу, про яку він мріяв останні роки [1; там само].

Світ визнав велич А.С. Макаренка і як педагога і як письменника. Красномовне свідчення: на початку 2000 р. Німецьке товариство наукової педагогіки внесло «Педагогічну поему» до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.

1.2 Педагогічна система А.С. Макаренка і актуальні питання виховання молоді

На основі плідної педагогічної діяльності в колонії для неповнолітніх правопорушників і в комуні А. Макаренко розробив теоретичні положення про колектив. Яке утворення варто вважати колективом? У четвертій лекції «Трудове виховання. Взаємини, стиль, тон у колективі» А. Макаренко визначив: «Колектив - це цілеспрямований комплекс осіб, організованих, що мають органи колективу». А в «Деяких висновках мого педагогічного досвіду» він зазначав: «Колектив - це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, тут є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то нема і колективу, а є просто юрба, зборище» [11; 140].

Вважаємо, що для згуртованого дитячого колективу характерні єдність мети, наявність у ньому загальної відповідальності, здорової громадської думки, позитивних традицій і захоплюючих перспектив, бадьорого життєрадісного тону, атмосфери довір’я, високої вимогливості, самостійності та ініціативи.

У створенні дитячого колективу педагог керувався низкою принципів:

·        А. Макаренко розглядав колектив як частину суспільства. Тому вважав, що інтереси цієї групи не можуть інтересам суспільства, тобто лише суспільно значущі цілі і виниклі на цій основі стійкі відносини взаємної відповідальності і спільності з іншими колективами, із суспільством в цілому є умовою існування колективу. Цей принцип передбачає соціальні цілі виховання;

·        умовою існування дитячого колективу є сумісна діяльність його членів (навчання, суспільно корисна, ігрова, спортивна та інші види діяльності), спрямовані на досягнення соціально значущих цілей;

·        наявність у колективі стосунків взаємної відповідальності (ділових відносин) [9; 489].

А. Макаренко запропонував таку класифікацію колективів:

      Первинний колектив є таким: його члени знаходяться в постійному діловому, дружньому, ідеологічному або побутовому об’єднанні. Саме в екологічному або побутовому об’єднанні. Саме в колонії і в комуні діти і підлітки разом навчалися, працювали, відпочивали, харчувались і спали. Первинний колектив, на думку А. Макаренка, - це основа впливу на особистість і разом з тим ланка між особистістю і вторинним колективом.

      Вторинний колектив - це об’єднання первинних колективів. Проте вторинний колектив - це не сума колективів, а єдиний колектив, об’єднаний спільною метою і сумісною діяльністю. У А. Макаренка первинні колективи колонії чи комуни були об’єднані спільною метою (навчальна, виробнича діяльність, гра, спортивна діяльність, єдиний режим тощо) [9; 491].

Первинний колектив має пройти певні етапи або стадії розвитку. Перший етап характерний тим, що в цей час відбувається формування дитячого колективу: він знаходиться в стадії розвитку; організатор і керівник цього колективу є виразником суспільних вимог. Умовою формування колективу за А. Макаренком є категоричність, послідовність і безкомпромісність вимог на основі норм моралі та інтересів створюваного колективу. На першому етапі виділяється актив колективу.

Другий етап відрізняється від першого ще й тим, що колектив із розрізненої аморфної маси перетворюється у складний організм з чітко вираженими органами. Ці органи (актив) мають здатність самостійно розв’язувати головні питання життя колективу. При цьому до членів активу повинні ставитись нові, підвищені вимоги, що А. Макаренко розглядав як закон руху колективу.

Найбільш характерною ознакою третього етапу розвитку колективу є те, що до окремої особи вимоги ставить більшість його членів.