Материал: Тема 3. Сутність середовища підприємства

70 В. Л. Дикань, В.О. Зубенко, О.В. Маковоз, І.В. Токмакова, О.В. Шраменко

Посередники — це юридичні та фізичні особи, які допомагають компанії просувати, розподіляти та продавати товари на ринку. До них належать: торговельні посередники; фірми-спеціалісти з питань органі-

зації руху товарів; агентства, що надають різного роду послуги. Контактні аудиторії — будь-яка група людей, яка проявляє реа-

льний чи потенційний інтерес до організації або може справити на неї певний вплив. До них належать: засоби масової інформації; державні органи влади; громадські організації.

Усі вище згадувані фактори слід розглядати в комплексному взаємо- зв’язку і взаємозалежності. Так, дія чинників мікросередовища — це похідне від дії чинників макросередовища. Наприклад, успіх у конкурентній бороть- бі, особливо в сучасній Україні, неможливий без урахування політичних чинників і використання сучасних досягнень НТП — новітніх технологій.

Комплексна дія всіх чинників зовнішнього середовища підприємст- ва вже призвела до суттєвих змін у теорії і практиці управління. До найбільш важливих зрушень відносять наступні:

—структури підприємств стають більш плоскими і децентралізова- ними, крупні компанії розпадаються на дрібні;

—посилюється потреба в інтеграції, що забезпечується єдиною ко- рпоративною стратегією, культурою і фінансовим контролем;

—«горизонтальне» управління стає більш важливим, ніж «вертика- льне», засноване на ієрархії, що підвищує роль ініціативи, ризику, неза- лежності і здатності до передбачення;

—інновації, творчість, ризик і довгострокові орієнтації стають не- обхідними компонентами управління;

—стиль управління, цінності і поведінкові моделі менеджерів змі- щуються від бюрократичних до підприємницьких;

—управлінські цінності, методи і моделі управління стають екоорі- єнтованими: будь-яке рішення ухвалюється з урахуванням екологічного фактора зовнішнього середовища.

Слід зазначити, що зовнішнє середовище вітчизняних підприємств характеризується наступними особливостями:

—складністю (факторів безліч, до того ж вони перебувають в різ- них комбінаціях);

—взаємозв’язком і взаємообумовленістю факторів (зміна одного із них може викликати лавину змін інших);

—невизначеністю (стратегічні рішення приймають в умовах непов- ноти інформації про зовнішнє середовище: повну здобути неможливо);

—багатоваріантністю розвитку середовища (дуже важко спрогно- зувати дію його факторів в стратегічному періоді);

—динамізмом і мінливістю (зміни в зовнішньому середовищі від- буваються достатньо динамічно, з наростаючою швидкістю).

Зважаючи на вищезазначене, аналіз зовнішнього середовища пови- нний посідати центральне місце у формуванні стратегії підприємства.

3.3. Внутрішнє середовище підприємства

Внутрішнє середовище підприємства визначається внутрішніми змінними всередині підприємства, які безпосередньо впливають на процес перетворень (виробництва продукції, послуг) та функціонуван-

ня підприємства.

Внутрішні змінні — це ситуаційні фактори всередині підприємст- ва, що постійно знаходяться в полі зору менеджерів: цілі, структура ор- ганізації, її завдання, технологія і люди.

Будь-яке підприємство розглядається як група людей із загальними ці- лями (перший змінний фактор). Того, що люди не змогли б досягти пооди- нці, вони досягають в організації, тому її можна розглядати як засіб досяг- нення мети. Мета — це конкретний кінцевий стан чи очікувані результати роботи групи людей, які певним чином організовані. Такі кінцеві результа- ти розробляються в процесі планування і доводяться учасникам виробниц- тва. Різні типи підприємств мають різні цілі. Якщо ціль — одержання при- бутку, то підприємства займаються виробництвом товарів чи наданням послуг. Якщо підприємства безприбуткові, то їхньою метою є виконання свого призначення в рамках асигнованих бюджетних засобів.

Великі підприємства — багатоцільові. Для одержання прибутку ве- лике підприємство визначає цілі в різних напрямках, тобто розробляє дерево цілей. Це може бути розробка нової продукції, вища якість по- слуг, підготовка кадрів, визначення ринку збуту тощо.

Для досягнення кінцевої мети підприємства ставляться різні цілі в його підрозділах. Вони координуються менеджерами в рамках загаль- ної мети.

Другою ситуаційною змінною є структура підприємства. Під стру- ктурою підприємства розуміють кількість, склад його підрозділів, сту- пенів управління в єдиній взаємозалежній системі. Структура встанов- лює такі взаємини рівнів управління і функціональних підрозділів, що дозволяють найбільш ефективно досягати цілі підприємства. Цьому сприяє спеціалізований поділ праці. Характерною особливістю спеціа- лізованого поділу праці є те, що відповідна робота закріплюється за фа- хівцями, тобто тими, хто здатний її виконувати краще всіх. Так, праця розділена між економістами, технологами, механіками, енергетиками тощо. При виробництві будь-якого товару робота розділяється на чис- ленні малі операції, що також є конкретною спеціалізацією праці.

72 В. Л. Дикань, В.О. Зубенко, О.В. Маковоз, І.В. Токмакова, О.В. Шраменко

Для успішної групової роботи вкрай потрібне розмежування пра- ці по координації від безпосереднього виконання завдань. Таке від- ділення створює ієрархію управлінських рівнів, тобто формальна субпідрядність на кожному рівні. Менеджер, що знаходиться на більш високому рівні управління, може мати у своєму підпорядку- ванні декількох керівників нижчого рівня, а ті у свою чергу — на нижчій щабель і так аж до виконавчого персоналу. Наприклад, нача- льник виробничого відділу має у своєму підпорядкуванні начальни- ків цехів, змін, лабораторій. Начальникам цехів підпорядковуються бригадири дільниць, майстри. Все підприємство пронизує субпідря- дність до рівня виконавчого персоналу.

Кожен керівник має у своєму підпорядкуванні певну кількість лю- дей, які знаходяться у сфері його контролю. Сфера контролю визначає тип організаційної структури. Якщо керівник контролює велику кіль- кість підлеглих, то сфера контролю є широкою. Її наслідком є форму- вання плоскої структури управління. Якщо кожному керівнику підпо- рядковується небагато людей, то це вузька сфера контролю, за якого функціонує багаторівнева (чи висока) структура управління. Великі ор- ганізації з пласкою структурою мають невелике число рівнів.

Оскільки у великих сучасних підприємствах робота чітко розмежо- вується по горизонталі і вертикалі, то виникає крайня необхідність у

створенні формальних механізмів координації діяльності міжрівневих підрозділів і співпідпорядкованості. Така координація забезпечує не тільки інтереси підрозділів, але й підприємства в цілому.

За допомогою координації формулюється і доводиться мета підпри- ємства до його підрозділів. Але це лише один з багатьох механізмів ко- ординації. У координації бере участь кожна функція управління.

Третім внутрішнім змінним фактором на підприємстві є постановка завдань, під яким розуміють запропоновану роботу (групу робіт чи час- тину роботи), що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом і у встановлений термін. При розробці структури підприємст- ва кожна посадова інструкція включає ряд завдань, що є частиною зага- льного обсягу роботи для досягнення мети. Вважається, що якщо за- вдання виконуються за встановленою технологією і режимом роботи, то підприємство функціонує ефективно.

Четвертим змінним фактором виступає технологія. Технологія — це засіб перетворення сировини в певні продукти та послуги. Вона перед- бачає поєднання кваліфікованих навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, які необхідні для здійснен- ня бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях.

Будь-які виробничі завдання не можуть бути виконані без викорис- тання конкретної технології. Вона виступає як засіб перетворення мате-

ріалу, що надходить на вході виробничого процесу, у форму, яку отри- мують на виході.

Важливе місце в технології займає стандартизація і механізація, які значно знижують витрати виробництва і ремонтних робіт, тому що пе- редбачають використання машин і механізмів замість людей. Застосу- вання у виробництві стандартних вузлів, заміна людей механізмами і використання конвеєрних ліній змінили службові обов’язки менедже- рів, що у свою чергу вплинуло на саму суть управління виробництвом.

Найважливішим внутрішнім змінним фактором управління є люди (п’ятий змінний фактор). Людська змінна розглядається в управлінні в трьох напрямках: поведінка людей (окремих людей, людей у групах, поведінка керівника), менеджер у ролі лідера, вплив менеджера на по- ведінку окремих людей і груп.

Всі внутрішні змінні фактори діють у взаємозв’язку, що дозволяє досягти цілей підприємства (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Взаємозв’язок елементів

внутрішнього середовища підприємства

Оскільки внутрішні змінні складаються із соціального (люди) і тех- нічного компонентів, то їх називають внутрішніми соціотехнічними підсистемами, що вимагає однакової уваги як до соціальних, так і до технічних питань організації. Віддача можлива лише в їх взаємодії.

Внутрішнє середовище має декілька зрізів, кожний з яких включає набір ключових процесів і елементів підприємства, стан яких в сукупності визна- чає той потенціал і ті можливості, які воно має в своєму розпорядженні.

Отже, доцільно розглянути сутність поняття економічний потенціал

підприємства.

Економічний потенціал підприємства є характеристикою можли-

востей підприємства у виробництві товарів і послуг і отриманні відпо- відного доходу.

Його величина в більшому ступені залежить від кількості і якості економічних ресурсів, якими володіє підприємство і визначається його

74 В. Л. Дикань, В.О. Зубенко, О.В. Маковоз, І.В. Токмакова, О.В. Шраменко

здатністю адаптивно реагувати на зміну ринкової ситуації, можливістю швидкої зміни номенклатури й асортименту продукції, що випускаєть- ся, відповідно до потреб ринку.

Економічний потенціал значно залежить від оптимального сполу- чення окремих видів економічних ресурсів, залучених у виробничий процес, рівня організації виробництва і праці, ефективності системи управління підприємства.

У якості основних структуроутворюючих елементів економічного потенціалу підприємства виділяють складові, представлені на рис. 3.4, а саме: виробничий потенціал; фінансовий потенціал; організаційний по- тенціал; управлінський потенціал; інформаційний потенціал; іннова- ційний потенціал; ринковий потенціал.

ЕПП

Інноваційний потенціал

Рис. 3.4. Структура економічного

потенціалу підприємства

В дослідженнях І.П.Отенко [8] для забезпечення управління викори- станням, формуванням і розвитком економічного потенціалу підприєм- ства пропонується структурувати його за рівнями управління: ресурс- ний рівень; організаційний рівень; управлінський рівень.

Структура економічного потенціалу підприємства за рівнями управ- ління наведена на рис. 3.5.

Між потенціалами різних рівнів спостерігається процес взаємопро- никнення, взаємодії складових, який приводить до зміни економічного потенціалу підприємства.

Така структура економічного потенціалу підприємства повною мі- рою відображає його сутність і зміст. Економічний потенціал ґрунту- ється на прогнозованих можливостях підприємства. Це оціночний по- казник, який виражає ступінь розвитку суб’єкта господарювання, є

індикатором його адаптаційної здатності забезпечувати довгострокове функціонування і досягнення стратегічної мети на основі використання системи наявних ресурсів.