Зміст
Вступ
1.1 Сутність феномену пісенного тексту
.2 Пісня як засіб вираження внутрішнього світу людини та соціуму
.3 Значення пісенного матеріалу для вивчення мови та культури
.4 Розвиток популярної музики у Франції: від Піаф до Stromae
Висновки до розділу 1
2.1 Структурні особливості пісенних текстів Stromae
.2 Фонетичні особливості текстів пісень
.3 Поетика пісенних текстів Stromae
Висновки до розділу 2
3.1 Лексичні особливості пісень Stromae
.2 Насильство у сім’ї
.3 Щоленна рутина
.4 Світова криза
.5 Ракові захворювання
Висновки до розділу 3
Загальні висновки
Список використаної літератури
Додаток
Пісня - важливий складник життя сучасного суспільства. Це один із видів мистецтва, який супроводжує соціум практично кожного дня. "Пісня - найбільш проста і поширена форма вокальної музики, яка об’єднує поетичний текст з нескладною мелодією, що легко запам’ятається. Це - малий віршований ліричний жанр, що існує у всіх народів і характеризується простою музично-словесною побудовою фіксацій реченнєвих структур" [5, с. 405].
Складність дослідження пісень полягає у тому, що пісня є двокомпонентним елементом, що представляє єдність музичного та вербального компонентів. Тому, проводячи лінгвістичне дослідження, необхідно пам’ятати про двояку природу пісні, абстрагуючись від мелодичного компоненту, оскільки останній не піддається однозначній інтерпретації.
Сучасне мовознавство характеризується виходом у сфери суміжних наук, оскільки дійсність, що осягається сучасною свідомістю, не може бути пізнавана з позицій вузькодисциплінарного підходу через надзвичайно велику кількість явищ та фактів, що не належать до сфери лінгвістики та філології. Саме через це дослідження пісень породжує особливий інтерес, але разом з тим і особливі труднощі.
Франція завжди була у центрі культуротворчих процесів Європи. Не останню роль вона відіграла і у формуванні музичного мистецтва: французькі артисти створили власний музичний стиль - шансон, який наслідували інші співаки усього світу. Крім того, Франція зробила великий внесок у розвиток електронної та "вуличної" музики (хіп-хопу). Одним із найбільш популярних виконавців цього жанру сьогодні є Stromae, франкомовний бельгійський співак, стиль якого можна охарактеризувати як хіп-хоп, хаус, реп. Stromae пише пісні для дискотек, вкладаючи у свої тексти актуальні соціальні проблеми сьогодення, що робить його не схожим на інших представників його жанру.
Актуальність роботи зумовлена насамперед важливістю вивчення мови у різних її проявах, зокрема - у вигляді пісенних текстів, що представляють інтерес не тільки з точки зору лексичного матеріалу, а також як джерело лінгвокультурологічної інформації. Дослідження популярної музики допомагає краще зрозуміти нові тенденції суспільства та мови, оскільки мистецтво найшвидше реагує на зміни у цих сферах.
Мета роботи - дослідити структуру та семантику соціальної тематики французьких пісень на прикладі творчості Stromae. Досягнення мети передбачає виконання низки завдань:
- проаналізувати підходи до визначення феномену пісенного тексту;
- з’ясувати взаємозв’язок між піснею як соціокультурним явищем та суспільством;
- окреслити значення пісенного тексту для вивчення мови та культури;
- прослідкувати історію розвитку музичного мистецтва Франції;
- визначити структурні особливості пісенних текстів Stromae;
- дослідити лексичні характеристики пісенних текстів Stromae та семантику соціальних проблем.
Об’єктом дослідження є пісенні тексти франкомовного виконавця Stromae.
Предметом дослідження є структурні та семантичні особливості вираження соціальних тем у пісенних текстах Stromae.
Для досягнення мети та поставлених завдань були використані такі методи, як структурно-семантичний аналіз, елементи статистичного аналізу, елементи асоціативно-концептуального аналізу, метод лінгвопоетичної інтерпретації.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на сьогодні не було проведено ґрунтовних робіт, що досліджували б саме соціальну тематику сучасних популярних франкомовних пісень.
Теоретична цінність роботи полягає в тому, що матеріали цього дослідження можуть бути використані як підґрунтя для подальших досліджень соціальних аспектів франкомовних пісень.
Практична цінність роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть використовуватись на практичних заняттях із французької мови, лінгвокраїнознавства, а також бути матеріалом для написання рефератів та наукових робіт із теми.
Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і додатку зі списком пісень, які були використані для аналізу.
Бібліографія нараховує 50 джерел, на основі яких було досліджено проблематику роботи.
Загальний обсяг роботи - 62 сторінки.
У кінці роботи поданий додаток із списком пісень, взятих для аналізу.
.1 Сутність феномену пісенного тексту
Взаємозв’язок пісенного тексту та музики вже кілька століть є предметом роздумів та досліджень композиторів, письменників, поетів, літературознавців та лінгвістів. Музиці притаманна властивість зливатись із різними видами мистецтва: танцем, кіно, виставою тощо. Однак найтісніший зв’язок відчувається між музикою та текстом, тобто в пісні.
Складність дослідження полягає в першу чергу в тому, що вона є особливою знаковою системою, що характеризується синтезом кількох семіотичних сфер в одному цілому. Основним семіотичним складником пісні є слова (текст) та музика (гармонія, ритм, інтенсивність). Відповідно пісня набуває змісту лише тоді, коли актуалізується, тобто є гармонійним синтезом слова і музики.
На сьогодні існує три підходи до описання феномену тексту пісні:
) розгляд його як однорідного вербального формування;
) визнання дуальної природи пісенного тексту, але зосередження на його вербальній стороні;
) зарахування пісенного тексту до розряду креолізованих текстів, тобто текст, фактура котрого складається із двох різнорідних частин: вербальної (мовної/мовленнєвої) та невербальної (що належить до інших знакових систем, відмінних від природної мови) [3, c. 55].
Так, наприклад, Г.Д. Андронакі та В.В. Васільєва вважають пісенний текст віршованим твором, включеним у полісинтетичний комплекс пісні, тобто власне пісенний текст визнають гомогенним текстом [27].
Сучасне мовознавство характеризується відкритим та активним виходом у сфери суміжних наук. Це певною мірою зв’язано з тим, що дійсність, яка осягається сучасною свідомістю, надає безліч фактів та явищ, що не можуть бути пізнані та описані з позицій вузькодисциплінарного підходу. Вивчення пісенного тексту в такому аспекті викликає особливі труднощі, як і особливий інтерес. Існує цілий ряд текстів (крім пісенних, туди також можна віднести драматургічні, різноманітні сценарії: рекламні, кіно-, теле-, та ін.)особливістю яких є те, що такі тексти, належачи до власне мовної стихії, являються компонентами, інтегрованими у більш складні, полісеміотичні тексти: пісня, театральне дійство, фільм, кліп тощо, що у свою чергу діють у полі семіотичному просторі культури [19, c. 158].
Під пісенним текстом розуміється вербальний текст, що може мати письмовий еквівалент (останній, однак, не повинен з ним ототожнюватись) і котрий входить в полі семіотичний комплекс, що називається піснею. Це, без сумніву, поетичний, віршований текст, створений за літературним зразком, в руслі літературної традиції, який, проте, не належить літературі.
Варто зазначити, що "письмовий" еквівалент пісенного тексту може належати літературі. Обґрунтувати такий підхід можна і за допомоги таких текстових універсалій, як зв’язність і цілісність.
Згідно з Л.Н. Мурзіним, зв’язність тексту (зв’язність його компонентів) відображає його синтагматику, має формальне вираження, зумовлена лінійністю тексту та, у зв’язку з його знаковою природою, двопланова. Таким чином, можна говорити про інтразв’язність (внутрішню, смислову) та екстразв’язність (що охоплює субстанціональний бік тексту). На перший погляд, у плані зв’язності пісенний та літературний тексти не мають принципових відмінностей. Однак, зв’язність тексту не призводить автоматично до його цілісності. Цілісність зумовлена введенням тексту у відповідні парадигматичні відносини. Прийнято вважати, що цілісність належить до сфери психолінгвістики, оскільки "виявляється через асоціацію з іншими текстами" [20, c. 17]. Однак цілісність має також і лінгвокультурологічний аспект: асоціації зумовлені не тільки психолінгвістичними, але і лінгвокультурологічними факторами, зокрема тим, в яку культурну парадигму вписується досліджуваний текст. З точки зору лінгвокультурології, літературний та пісенний тексти - дві відмінні цінності.
Втім, можна помітити деякі розбіжності між літературним та пісенним текстами і у плані зв’язності. А саме: в обох випадках зв’язність здійснюється по-різному на просодичному рівні. Пісенний текст позбавлений "власного" інтонаційного рисунку, його функції виконує мелодія. Цей факт ілюструє таке спостереження: при прочитанні пісенного тексту людина мимоволі копіює ритмічний та інтонаційний рисунок музичної лінії.
Специфічне побутування пісні як тексту у надмовному рівні культури визначає і наявність особливих механізмів формування тексту її вербального компоненту. Очевидно, у ході створення пісенного тексту, в самій його структурі повинні проявитися специфічні властивості пісні як культурного феномену.
По-перше, у самій природі пісні вже є установка на популярність, на негайне присвоєння її соціумом. Пісня не може "чекати свого часу", як інші твори художньої літератури або наукові праці, з тим щоб "прийти" до них через десятиліття, а то й століття. Пісня повинна бути сприйнята тут і зараз. По своїй суті, пісня завжди була явищем масової культури.
Присвоєння тексту соціумом відбувається через багаторазову його інтерпретацію, під якою передбачається ментальна діяльність із присвоєння "чужого" тексту носієм культури шляхом конструювання на його основі "свого" тексту-інтерпретації [4, c. 205-207]. Очевидно, що пісенний текст, як ніякий інший, володіє властивостями, що стимулюють цей процес.
По-друге, пісня повинна мати особливі якості, що покликані забезпечити
"миттєву" емоційну реакцію на її слухача, а для цього повинна
працювати на впізнаваність героїв та ситуацій, допускати можливість
"добудовування", наприклад, сюжетних фрагментів за відсутності у
тексті розвитку сюжету, сприяти прийняттю слухачем зовнішніх алогізмів
пісенного тексту та різноманітних непогоджень [5, c. 8].
1.2 Пісня як засіб вираження внутрішнього світу людини та соціуму
Буття музичного мистецтва, як і будь-якої епохи чи культури, визначається двома моментами: характерними тенденціями розвитку та перспективою їх можливого розгортання. У першому випадку передбачається формування домінантних культурних ознак, які акумулюють в собі характерні тенденції сучасності і в подальшому їх реалізовують у вигляді культурних актів, у побудові відповідного культурного середовища [17, с. 20]. Специфіку другого моменту, окрім принципу реалізації перспективи розгортання домінантних культурних ознак, визначають і ті компоненти, які в процесі становлення культури все більше протиставляються і суперечать їй, актуалізуючи при цьому деструктивні аспекти та у певних випадках виявляючи ознаки нової епохи, чи навіть і культури.
Щодо популярного музичного мистецтва європейської культури, є всі підстави говорити про серйозне зміщення естетичної константи. Якщо у давніх культурах популярне мистецтво мало тісний зв’язок насамперед з календарними формами життя суспільства (і цим самим музичне мистецтво, яке пропонувалося широким верствам населення, визначалося глибокими етичними, естетичними, моральними та культурними цінностями), то ця ж форма зазнає значного ослаблення в європейській культурі, причому показник таких негацій збільшувався в міру її подальшого розвитку. В наш час цей показник вже наближається до нуля [17, с. 35].
Це стосується явищ молодіжної музики (молодіжної культури), масової музики (масової культури). Популярну музику минулих епох, також і перші три періоди становлення європейської культури - символічний (Середньовіччя, Відродження, V-ХVІ ст.), класичний (Новий час, Просвітництво, ХVІІ-ХVІІІ ст.), романтичний (культура ХІХ ст.) складали календарно-обрядові твори, народні та популярні мелодії, релігійні пісні, танці, прості інструментальні композиції професійних композиторів тощо. Жодна з попередніх епох і культур не знала так званої масової культури або поп-музики. Тут необхідно розрізняти популярну в широкому значенні слова музику від власне поп-музики, якою спочатку називали рок, а пізніше всі види комерційно-розважальної музичної "індустрії" [8, с. 43].
Естрадне мистецтво функціонує у трьох площинах (рівнях), які теоретично не обґрунтовані, проте добре піддаються розмежуванню і характеристиці.
Рівень поверхневої естради представляють так звані "твори-одноденки" примітивного і здебільшого вульгарного плану, які нічого цікавого не несуть слухачам і виконують роль звукового фону. Поверхнева естрада не потребує жодних зусиль для її розуміння. Визначальним моментом під час слухання подібної музики є наступне: душа людини не зазнає якісних позитивних змін, бо не трудиться, а в багатьох випадках деградує [2, с. 79].
Другий рівень - демократична естрада - складають відомі твори, в яких авторам вдалося знайти щось цікаве й оригінальне, що здатне бентежити уяву слухачів. Музику цього рівня вже важче слухати просто так, виконуючи певну роботу, вона моделює художній образ, який переконливо зображає людині життєві ситуації, рефлексії на різні події й тому потребує більшої уваги. Проте і на цьому щаблі розважальність значною мірою визначає зміст та засоби виразності багатьох композицій.
Третій рівень - класична естрада - виводить слухача до художнього узагальнення, яке у можливих межах популярного мистецтва виражає глибинність буття. Творів такого плану небагато, і всі вони стають загальновизнаними, гордістю національної, а то й світової культури.
Однією з головних функцій пісенного мистецтва є формування відповідного смислового середовища, психологічного стану, а в цілому - духовного рівня культури: "Музика - найкращий засіб пробудження душі; немає нічого більш натхненого. Музика є найкоротшим, самим прямим шляхом до Бога; але треба знати, яка саме музика і як її використовувати" [7, с. 94].
"Пісня - найбільш проста і поширена форма вокальної музики, яка об’єднує поетичний текст з нескладною мелодією, що легко запам’ятається. Це - малий віршований ліричний жанр, що існує у всіх народів і характеризується простою музично - словесною побудовою фіксацій реченнєвих структур" [5, с. 405].
Традиційно, будь-який текст розуміється як "цілісна семіотична форма лінгвопсихоментальної діяльності мовця, що концептуально та структурно інтегрована, і служить прагматичним посередником комунікації [25, с. 599].
Сприймання образу сучасної популярної пісні нерозривно пов’язане з її складом, формами виконання та іншими ознаками. Мелодія пісні є узагальненим, підсумковим вираженням образного змісту тексту в цілому. Мелодія і текст подібні за структурою: вони складаються з рівних, (а в музиці й однакових) будов - строф або куплетів, що мають подібну синтаксичну структуру.