Материал: Соціально-психологічна характеристика спілкування в процесі спільної групової діяльності

Функції спілкування: контактна, інформаційна, стимулююча, координаційна, розуміння партнера, емотивна, встановлення відносин, вплив на інших.

Структура спілкування (за Г.М. Андреєвою): комунікація (передача інформації); інтеракція (взаємодія, спільна діяльність між людьми); соціальна перцепція (сприйняття іншого).

У структурі інтеракції відокремлюють дві сторони - внутрішня (обмін почуттями, емоціями) та зовнішня (обмін вміннями, навиками, що є практичним аспектом спілкування).

Види інтеракції:

співробітництво (дії, що сприяють спільній діяльності);

суперництво (дії, що створюють перешкоди на шляху до взаємопорозуміння).

Серед форм міжособистісної взаємодії відокремлюють: деструктивні форми (агресія, обман, егоїзм, конфлікт) та конструктивні форми (дружба, любов, альтруїзм).

РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК СПІЛКУВАННЯ В ПРОЦЕСІ СПІЛЬНОЇ ГРУПОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

.1 Роль спілкування у збільшенні ефективності спільної групової діяльності

Вступаючи в спілкування, тобто звертаючись до кого-небудь із питанням, проханням, наказом, пояснюючи або описуючи щось, люди ставлять перед собою ціль вплинути на іншу людину.

Цілі спілкування відбивають потреби спільної діяльності людей. Це не виключає випадків порожньої балаканини, так званого фатичного спілкування (від лат. fatuus - дурний), беззмістовного використання комунікативних засобів з єдиною метою підтримки самого процесу спілкування [16, с. 142].

Спілкування має або припускає деякий результат - зміну поведінки й діяльності інших людей. Таке спілкування виступає як міжособистісна взаємодія, тобто сукупність зв'язків і взаємовпливів людей, що складаються в процесі їх спільної діяльності. Міжособистісна взаємодія являє собою послідовність розгорнутих у часі реакцій людей на дії один одного.

Спільна діяльність і спілкування протікають в умовах соціального контролю, здійснюваного на основі соціальних норм прийнятих у суспільстві зразків поведінки, що регламентують взаємодію й взаємини людей.

Суспільство виробляє як соціальні норми специфічну систему зразків поведінки, ним прийнятих, схвалюваних, культивуємих і очікуваних від кожного, хто перебуває у відповідній ситуації. Їхнє порушення включає механізми соціального контролю, що забезпечує корекцію поведінки, яка відхиляється від норми.

Діапазон соціальних норм надзвичайно широкий - від зразків поведінки, що відповідає вимогам трудової дисципліни, військового довга й патріотизму, до правил увічливості.

Соціальний контроль у процесах взаємодії здійснюється відповідно до репертуару ролей, використовуваних людьми, що спілкуються. Під роллю розуміється нормативно схвалюваний зразок поведінки, очікуваний навколишніми від кожного, хто займає дану соціальну позицію (за посадою, віковими або статевими характеристикам, положенням в родині тощо).

Та сама людина, як правило, виконує різні ролі, входячи в різні ситуації спілкування.

Взаємодія людей, що виконують різні ролі, регулюється рольовими очікуваннями. Прагне або не прагне людина, але навколишні очікують від нього поведінки, відповідної до певного зразка. Те або інше виконання ролі обов'язково одержує суспільну оцінку, і скільки-небудь значне відхилення від зразка засуджується [5, с. 147-155].

Отже, необхідною умовою успішності процесу спілкування є відповідність поведінки взаємодіючих людей очікуванням один одного.

Не можна уявляти собі процеси спілкування завжди й при всіх обставинах, що гладко протікають і позбавлені внутрішніх протиріч. У деяких ситуаціях виявляється антагонізм позицій, що відбиває наявність взаємовиключних цінностей, завдань і цілей, що іноді обертається взаємною ворожістю - виникає міжособистісний конфлікт. Соціальна значимість конфлікту різна й залежить від цінностей, які лежать в основі міжособистісних відносин [27, с. 138].

Причиною виникнення конфліктів є також неподоланні значеннєві бар'єри в спілкуванні, що перешкоджають налагодженню взаємодії людей, які спілкуються. Значеннєвий бар'єр у спілкуванні - це розбіжність змістів висловленої вимоги, прохання, наказу для партнерів, що створює перешкоду для їхнього взаєморозуміння й взаємодії.

Крім загальноприйнятої системи значень, слова, як і інші факти свідомості людини, мають деякий особистісний зміст, деяку особливу значимість, індивідуальну для кожного. Співвідношення значень і особистісного змісту було досліджено в працях О.М. Леонтьєва. Якщо зовнішня чуттєвість зв'язує у свідомості суб'єкта значення з реальністю об'єктивного світу, то особистісний зміст зв'язує їх з реальністю самого його життя в цьому світі, з її мотивами. Особистісний зміст і створює упередженість людської свідомості. Особистісний зміст, тобто особливу значимість для людини, здобуває те, що зв'язує цілі діяльності з мотивами її здійснення.

За взаємодією й комунікативною стороною спілкування виступає його перцептивний аспект - здійснюване в спілкуванні взаємне сприйняття його учасників.

Спілкування стає можливим тільки в тому випадку, якщо люди, що вступають у взаємодію, можуть оцінити рівень взаєморозуміння й усвідомити те, що являє собою партнер по спілкуванню. Учасники спілкування прагнуть реконструювати у свідомості внутрішній світ один одного, зрозуміти почуття, мотиви поведінки, відношення до значимих об'єктів.

Однак ця реконструкція внутрішнього світу іншої людини - завдання досить складне. Суб'єктові безпосередньо даний лише зовнішній вигляд інших людей, їх поведінка й учинки, використовувані ними комунікативні засоби, і йому доводиться проробити певну роботу для того, щоб, опираючись на ці дані, зрозуміти, що являють собою люди, з якими він вступив у спілкування, зробити висновок про їхні здатності, думки, наміри тощо.

Сам по собі окремий учинок однозначно не пов'язаний із внутрішнім психологічним планом, і ця обставина перетворює міжособистісне сприйняття в розв'язок психологічного завдання [26, с. 11]. Перцептивний аспект спілкування - це сприйняття, розуміння й оцінка людини людиною. Пізнаючи інших людей, індивід одержує можливість краще, більш надійно визначити перспективи спільної діяльності з ними. Від точності "прочитання" їх внутрішнього світу залежить успішність погоджених дій.

В актах взаємного пізнання повинен бути виділений ще один найважливіший механізм міжособистісного сприйняття - рефлексія.

Рефлексія входить до складу сприйняття іншої людини. Зрозуміти іншого означає, зокрема, усвідомити його відношення до себе як до суб'єкта сприйняття. Таким чином, сприйняття людини людиною можна вподібнити подвоєному дзеркальному відбиттю. Людина, відбиваючи іншого, відбиває й себе в дзеркалі сприйняття цього іншого.

У процесах спілкування ідентифікація й рефлексія виступають у єдності. Якби кожна людина завжди розташовувала повною, науково обґрунтованою інформацією про людей, з якими вона вступив у спілкування, то вона могла би будувати тактичні взаємодії з ними з безпомилковою точністю. Однак у повсякденному житті суб'єкт, як правило, не має подібної точної інформації, що змушує його приписувати іншим причини їх дій і вчинків. Причинне пояснення вчинків іншої людини шляхом приписування їй почуттів, намірів, думок і мотивів поведінки називається каузальною атрибуцією [8, с. 48].

Каузальна атрибуція здійснюється найчастіше неусвідомлено - або на основі ідентифікації з іншою людиною, тобто при приписуванні іншому тих мотивів або почуттів, які сам суб'єкт, як він уважає, виявив би в аналогічній ситуації, або шляхом віднесення партнера по спілкуванню до певної категорії осіб, у відношенні якої вироблені деякі стереотипні уявлення.

Людина утворює стереотип як образ людини, яким користується як штампом. Стереотипізація може створюватися як результат узагальнення особистого досвіду суб'єкта міжособистісного сприйняття, до якого приєднуються відомості, отримані із книг, кінофільмів тощо.

Проблеми комунікативної діяльності, міжособистісної взаємодії й сприйняття людини людиною досліджуються соціальною психологією і в наш час [27, с. 57].

2.2 Дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності

У курсовій роботі з метою дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності були застосовані наступні методики: методика «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера; методика «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова; методика «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко.

Діагностика комунікативного контролю М. Шнайдера (див. Додаток А).

Призначення. Методика призначена для вивчення рівня комунікативного контролю. Згідно з М. Шнайдером, люди з високим комунікативним контролем постійно стежать за собою, добре інформовані, де і як поводитися. Управляють своїми емоційними проявами. Разом з тим вони зазнають значних труднощів у спонтанності самовираження, не люблять непрогнозованих ситуацій. Люди з низьким комунікативним контролем безпосередні й відкриті, але можуть сприйматися навколишніми як зайво прямолінійні й нав'язливі.

Тест складається з десяти питань, на кожне потрібно відповісти, поставивши знак «+», якщо респондент згодний з висловлюванням, або «-», якщо не згодний [7, с. 64].

Питання до тесту див. у Додатку А.

Інструкція. Уважно прочитайте 10 висловлень, що відбивають реакції на деякі ситуації спілкування. Кожне з них оціните як вірне (+) або невірне (-) стосовно до себе, поставивши поруч із кожним пунктом відповідний знак.

Обробка й інтерпретація

По 1 балу нараховується на відповідь «-» на питання 1,5, 7 і за відповідь «+» на всі інші питання. Підраховується сума балів.

-3 бала - низький комунікативний контроль; висока імпульсивність у спілкуванні, відкритість, розкутість, поведінка мала піддається змінам залежно від ситуації спілкування й не завжди співвідноситься з поведінкою інших людей.

-6 балів - середній комунікативний контроль; у спілкуванні людина безпосередня, щиро ставиться до інших. Але стримана в емоційних проявах, співвідносить свої реакції з поведінкою оточуючих людей.

-10 балів - високий комунікативний контроль; постійно стежить за собою, управляє вираженням своїх емоцій.

Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності В.А. Лосенкова (див. Додаток Б).

Інструкція. Пропонований тест-опитувач містить 20 питань. До кожного з питань дана шкала відповідей. Уважно прочитайте кожне питання й обведіть кружечком номер обраної вами відповіді. У тесті немає «поганих» або «гарних» відповідей. Постарайтеся відчути себе вільно й відповідати щиро. Надавайте перевагу тій відповіді, яка першою приходить вам у голову.

Питання до тесту див. у Додатку Б.

Обробка результатів. У процесі обробки результатів підраховують величину показника імпульсивності ПІ. Він являє собою суму балів, набрану по шкалах усього тесту-опитувача [7, с. 44].

У даному тесті-опитувачі чотирибальна шкала відповідей.

Для питань 1, 2, 3, 5, 8, 9, 10, 13, 16 номер шкали відповідає кількості балів, тобто 1, 2, 3 або 4.

Для питань 4, 6, 7, 11, 12, 14, 15, 17, 18, 19, 20 бали підраховуються по шкалі у зворотному порядку, тобто шкалі 1 відповідають 4 бала; шкалі 2 - 3 бала, шкалі 3 - 2 бала й шкалі 1 - 4 бала.

Таким чином, показник імпульсивності може варіювати в різних людей від 20 до 80 балів.

Аналіз результатів. Імпульсивність - це риса, протилежна вольовим якостям: цілеспрямованості й наполегливості. Чим більше величина показника імпульсивності ПІ, тем вище імпульсивність.

Рівень імпульсивності може бути охарактеризований як високий, середній і низький.

Якщо величина ПІ перебуває в межах 66-80, то імпульсивність високого рівня, тобто виражена сильно; якщо величина ПІ від 35 до 65, то рівень середній, імпульсивність помірна, а якщо 34 і менш - то імпульсивність низького рівня. Високий рівень імпульсивності характеризує людину з недостатнім самоконтролем у спілкуванні й діяльності. Імпульсивні люди часто мають невизначені життєві плани, у них немає стійких інтересів, захоплюються то одним, то іншим.

Люди з низьким рівнем імпульсивності, навпаки, цілеспрямовані, мають ясні ціннісні орієнтації, проявляють наполегливість у досягненні поставлених цілей, прагнуть доводити почату справа до кінця.

Якщо імпульсивність висока, то слід скласти програму самовиховання, спрямовану на її зниження й збільшення цілеспрямованості. При цьому слід урахувати особливості локусу суб'єктивного контролю.

Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності В.В. Бойко (див. Додаток В).

Призначення. Відмінністю даної методики є не тільки доступність, але й широта й інтегральність діагностичного діапазону. Вона дозволяє визначити крім тонких форм проявів агресивності й потребу в ній, і ступінь агресивного зараження, і здатність до гальмування, і способи перемикання агресивності.

Інструкція. У бланку для відповідей проставте свої відповіді - «так» або «ні» поруч із номером судження [7, с. 138].

Питання до методики див. у Додатку В.

Обробка даних. Опитувач дозволяє вивести «індекс агресії» в діапазоні від 0 до 55 балів. За кожну відповідь, що відповідає «ключу», нараховується один бал; чим вище оцінка, тим більше проявляється вимірюваний показник агресивності [7, с. 140].

Інтерпретація даних. Низький рівень агресії ( від 0 до 8 балів) звичайно свідчить про нещирість відповідей респондента, про його прагнення відповідати соціальній нормі. Такі показники зустрічаються в людей зі зниженою самокритичністю й завищеними домаганнями.

Невисокий рівень агресії (9-20 балів) відзначається в більшості опитуваних. Він звичайно буває обумовлений спонтанною агресією й сполучений з невмінням перемикати агресію на діяльність і неживі об'єкти (у цьому, можливо, немає необхідності).

Середній рівень агресії (21-30 балів) звичайно виражається в спонтанності, деякій анонімності й слабкій здатності до гальмування.

Підвищений рівень агресії ( від 31 до 40 балів). До атрибутів, характерних для її середнього рівня, звичайно додаються показники розплати, провокації.

Високий рівень агресії (41 і більш балів) пов'язаний з одержанням задоволення від агресії, перейняттям агресії юрби, провокуванням агресії в навколишніх [7, с. 145].

.3 Психологічний та статистичний аналіз результатів констатуючого експерименту

У курсовій роботі з метою дослідження соціально-психологічних особливостей спілкування в процесі спільної групової діяльності були застосовані наступні методики: методика «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера; методика «Діагностика потенціалу комунікативної імпульсивності» В.А. Лосенкова; методика «Виявлення інтегральних форм комунікативної агресивності» В.В. Бойко.

Дослідження було проведено на вибірці з 13 студентів третього курсу. Вік випробуваних - 20 - 21 р.

За результатами першої методики «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера (див. рис. 2.1), низький показник комунікативного контролю мають п’ять випробуваних; середній показник мають шість

Рисунок 2.1

Результати проведення методики «Діагностика комунікативного контролю» М. Шнайдера

випробуваних; високий показник комунікативного контролю мають два випробувані.