НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ
Кафедра
економіки підприємства ім. І.Н. Романенка
Курсова робота
на тему
«Собівартість
виробництва зернових культур та шляхи її зниження»
Студента 4 курсу 1 групи
напряму підготовки «Біотехнологія»
спеціальності 6.051401 - «Біотехнологія»
Нинюк Ю.В
Керівник:
к.е.н., доц.. Гуцул Т.А.
Вступ
Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства. Але якщо промисловий сектор хоч якимось чином здатен на сьогоднішній день відобразити свою діяльність і витрати природних ресурсів, то агропромисловість - це хворе місце України.
Реструктуризація колективних сільськогосподарських колективів і створення на їх основі агроформувань ринкової форми, прийняття нового земельного кодексу та інших важливих для сільського господарства нормативних актів, - все це є стимулювання державою підприємницької діяльності.
Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво.
Собівартість продукції - витрати підприємства на виготовлення загальної кількості товарів або одного товару у грошовій (вартісній) формі.
Для визначення собівартості одиниці продукції сукупні витрати підприємства ділять на кількість створеної продукції. У західній економічній науці їх називають середніми витратами. Розрізняють індивідуальну та суспільну собівартість. Індивідуальна собівартість - це сукупні витрати в грошовій формі на окремому підприємстві. Вона є одним із критеріїв ефективності роботи підприємства, показником витрат і доходів, оскільки у ній втілені ціни на засоби і предмети праці, робочу силу, швидкість обороту основних і виробничих фондів тощо. Суспільна собівартість - це узагальнена середньозважена індивідуальна собівартість для однакових видів продукції на різних підприємствах.
З кількісного боку вартість і
собівартість співвідносяться між собою як ціле і частина, оскільки вартість
утворюється з матеріальних витрат, необхідного і додаткового продукту, а
собівартість - лише з перших двох елементів. Як і категорія
"вартість", собівартість має кількісний та якісний аспекти. В
якісному - вона відображає економічні відносини між працівниками підприємства,
різними підприємствами (трудовими колективами) з приводу формування частини
витрат на виготовлення певних товарів.
РОЗДІЛ 1.
Теоретично-методологічні основи визначення собівартості продукції підприємства
.1 Поняття
та структура собівартості продукції підприємства
Собівартість продукції служить одним з найважливіших економічних показників, що характеризують ефективність роботи підприємства.
Собівартість продукції (робіт, послуг) - це грошова вартість спожитих засобів та предметів праці, оплати праці. Для встановлення витрат, які конкретно необхідно включати в собівартість продукції, слід керуватись П(С)БО-16 "Витрати".
Склад і перелік калькуляційних статей визначають вид собівартості. В залежності від повноти витрат, які включаються в собівартість продукції, виділяють такі види собівартості:
1 технологічна собівартість продукції;
2 виробнича собівартість валової товарної продукції;
3 собівартість реалізованої продукції.
Технологічна собівартість - це прямі витрати, безпосередньо зв'язані з випуском продукції: прямі матеріальні витрати і прямі витрати на заробітну плату робітників.
Собівартість валової продукції - витрати за кошторисом виробництва з урахуванням зміни залишків резерву майбутніх платежів за винятком витрат, які не включаються у виробничу собівартість та зміни залишків витрат майбутніх періодів.
Виробнича собівартість товарної продукції - собівартість валової продукції за винятком зміни залишків незавершеного виробництва.
Для досягнення своєї основної мети - максимізації прибутку - підприємство повинно понести певну суму витрат. Ці витрати спрямовуються на формування і використання усіх видів ресурсів.
Всі витрати підприємства (загальні витрати) поділяються на операційні та інвестиційні.
Операційні витрати - це витрати операційної діяльності підприємства, тобто його основної діяльності, пов’язаної з виробництвом та реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), яка забезпечує основну частку його доходу. Операційна діяльність не включає інвестиційної та фінансової діяльності підприємства.
Операційні витрати називаються ще поточними витратами. Частина з них є циклічними і повторюваними (витрати за сировину і матеріали, на заробітну плату та ін.), а інші - мають місце постійно і незалежно від виробництва (витрати на утримання приміщень, управлінського персоналу, споруд тощо).
Крім поділу витрат на операційні та інвестиційні, виділяються витрати бухгалтерські та економічні.
Перші з них відображають реальні суми фактично здійснених підприємством витрат у формі платежів за придбані сировинно-матеріальні ресурси, виплати заробітної плати, нарахування амортизації, здійснення орендних платежів тощо. Другі, крім реальних бухгалтерських витрат включають неявні витрати підприємства, його власника у вигляді використовуваних землі, приміщень, ін. власних активів, на які він формально не несе грошових витрат. Тобто, економічні витрати підприємства «перевищують» бухгалтерські на величину неявних (їх часто називають «внутрішніми») витрат.
Витрати виробництва представляють у натуральній і вартісній формах. Розрахунок необхідної кількості і облік витрат у натуральній формі має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві.
Вартісна форма оцінювання витрат є вирішальною в процесі визначення ефективності виробничої діяльності підприємства, вона відображається у вартості виготовленої продукції, виконаних робіт (послуг). Вартісною формою витрат на підготовку виробництва, виготовлення продукції та її збут є собівартість продукції.
На практиці не завжди собівартість продукції є повним відображенням дійсних витрат на її виробництво: одні з них мають відношення до процесу виробництво продукції, але відшкодовуються за рахунок прибутку; інші - включаються в собівартість, але не мають прямого зв’язку з виробництвом.
В основу класифікації витрат, що формують собівартість продукції, покладено такі ознаки:
I. Ступінь однорідності витрат.
II. Всі витрати за цією ознакою поділяються на:
Ø одноєлементні (прості) - сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;
Ø комплексні - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх називають ще непрямими (загально-виробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).
III. Спосіб віднесення на окремі види продукції.
Витрати поділяються на :
Ø прямі (безпосередньо пов’язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);
Ø непрямі (пов’язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо бути віднесені на той чи інший вид продукції; до них належать заробітна плата управлінського та обслуговуючого персоналу, утримання й експлуатація основних фондів тощо).
IV. Зв’язок з обсягом виробництва.
Витрати поділяються на:
Ø постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання й експлуатацію будівель і споруд, управління).
У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:
Ø змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:
§ пропорційні - змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва - сировина, матеріали, комплектуючі, відрядна заробітна плата;
§ непропорційні - поділяються на прогресуючі і регресуючі.
V. За економічними елементами і калькуляційними статтями.
Ця класифікація є найважливішою. За економічними елементами затрат формуються відповідно до їх економічного змісту. Елементи затрат є економічно однорідними для всіх галузей і на їх основі складається кошторис витрат на виробництво.
Згідно з Національними стандартами бухгалтерського обліку в Україні (Положення (стандарт) бухгалтерського обліку) передбачене таке групування витрат на виробництво:
Елементи витрат на виробництво включають:
§ Матеріальні затрати (сировина, матеріали, комплектуючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вартість повернутих відходів).
§ Витрати на оплату праці (всі форми основної заробітної плати штатного і позаштатного виробничого персоналу підприємства).
§ Відрахування на соціальні заходи (включають відрахування на пенсійне забезпечення, на соціальне страхування, страхування на випадок безробіття, на індивідуальне страхування).
§ Амортизація основних фондів і нематеріальних активів (нараховані амортизаційні відрахування на повне відтворення основних фондів за нормами від балансової вартості, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів).
§ Інші операційні витрати операційної діяльності, які не ввійшли у вищенаведені елементи (зокрема, вартість робіт, послуг сторонніх підприємств, суму податків, зборів, крім податків на прибуток, витрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, сума фінансових санкцій тощо).
В економічній практиці з метою більш повного і точного врахування усіх видів витрат на виробництво і збут продукції при складанні калькуляції може використовуватися така класифікація калькуляційних статей. Вона може включати витрати на:
§ сировину і матеріали (за мінусом зворотних відходів);
§ куповані напівфабрикати і комплектуючі вироби;
§ паливо і енергію на технологічні цілі;
§ заробітну плату основних виробничих робітників;
§ відрахування на соціальні заходи із зарплати основних виробничих робітників;
§ підготовку і освоєння виробництва продукції;
§ зношування інструмента і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати;
§ утримання й експлуатацію машин та устаткування;
§ загальновиробничі витрати;
§ загальногосподарські витрати;
§ втрати внаслідок технологічно неминучого браку;
§ інші виробничі витрати;
§ позавиробничі (комерційні) витрати.
Відмінність статей калькуляції від аналогічних
елементів витрат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки
витрати на даний виріб, а в другому - всі витрати підприємства, незалежно від
того, де і на які потреби вони були здійснені.
1.2
Формування собівартості продукції підприємства
Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона є одним з найважливіших показників ефективності виробництва на підприємстві, і у ній відображаються:
§ рівень організації виробничого процесу;
§ технічний рівень;
§ продуктивність праці та інше.
Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.
Складання кошторису витрат на виробництво - встановлення всієї суми затрат на виробництво в плановому році.
Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди). Це надзвичайно важливо для аналізу чинників формування і зниження собівартості продукції.
Порядок розробки кошторису витрат на виробництво залежить від розміру підприємства, інформаційного забезпечення процесу планування та його стадії. На стадії прогнозних оцінок величина витрат кошторис можна вкладати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, чисельності персоналу, вартості основних фондів з урахуванням зміни норм витрат ресурсів, цін на них тощо.
Кошторис витрат на виробництво відображає собівартість товарної, валової і реалізованої продукції підприємства.
Собівартість товарної продукції обчислюється на основі елементів витрат, що відображаються в кошторисі, з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, позавиробничі витрати, відшкодування витрат від браку), зміну залишків витрат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва одержується виробнича собівартість товарної продукції.
Саме вона разом із сумою позавиробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.
Калькулювання собівартості продукції - це процес обмеження собівартості одиниці продукції. Виділяють такі методи калькулювання:
нормативний (витрати на одиницю продукції встановлюються за нормами);
параметричний (затрати на проектований вибір встановлюються, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів виробу);
розрахунково-аналітичний (прямі витрати на виробництво одиниці продукції розподіляються на основі діючих норм, а непрямі - пропорційно заробітній платі).
прибуток насіння зерновий собівартість
Розділ 2.
Рівень собівартості рослинницької продукції та її вплив на фінансові результати
підприємства
.1
Виробничі ресурси підприємства та їхнє використання
ПП “Україна” знаходиться в Житомирський області,Новоград-Волинському районі,селі Кикова.
У цілому, клімат зони степу континентальний, з високими тепловими ресурсами. Суми температур вище 10 оС сягають у північних районах 3000 оС, а в південних - 3300 оС. Середня температура повітря найтеплішого місяця липня + 21,5 - 23,3 оС, а найхолоднішого січня - 4,0 - 6,0 оС. Середня тривалість вегетаційного періоду коливається від 210 днів у північних до 220 днів у південних районах степу. Цього часу досить для того, щоб всі сільськогосподарські культури пройшли всі фази вегетації і для збирання врожаю.