Материал: Сборный конспект2
закладання вантажу на зберігання;
зберігання вантажу і забезпечення відповідних для цього умов;
контроль за наявністю запасів на складі, здійснюваний через інформаційну систему.
Комплектація (комісіонування) замовлень і відвантаження. Процес комплектації зводиться до підготовки товару відповідно до замовлень споживачів. Комплектація і відвантаження замовлень включають:
отримання замовлення клієнта;
відбір товару кожного найменування згідно із замовленням клієнта;
комплектацію відібраного товару для конкретного клієнта відповідно до його замовлення;
підготовку товару до відправлення (укладання в тару, на товароносій);
документальне оформлення підготовленого замовлення і контроль за підготовкою замовлення;
об’єднання замовлень клієнтів у партію відправлення й оформлення транспортних накладних;
відвантаження вантажів у транспортний засіб.
Транспортування й експедиція замовлень можуть здійснюватися як складом, так і самим замовником. Останній варіант виправдує себе лише тоді, коли замовлення роблять партіями, рівними місткості транспортного засобу, і при цьому запаси споживача не збільшуються. Найбільш поширена й економічно виправдана централізована доставка замовлень складом. У цьому випадку завдяки унітизації вантажів і оптимальних маршрутів доставки досягається значне скорочення транспортних витрат і з’являється реальна можливість здійснювати постачання дрібними і частішими партіями, що призводить до скорочення зайвих запасів у споживача.
Збір і доставка порожніх товароносіїв відіграють істотну роль у статті витрат. Товарні носії (піддони, контейнери, тара – устаткування) під час внутрішньо міських перевезень найчастіше бувають багатообіговими, а тому вимагають повернення відправнику. Ефективний обмін товарних носіїв можливий лише в тих випадках, коли достовірно відомо їх оптимальна кількість і чітко виконується графік їх обміну зі споживачами.
Інформаційне обслуговування складу передбачає управління інформаційними потоками і пов’язує функціонування всіх служб складу. Залежно від технічного забезпечення управління інформаційними потоками може бути як самостійною системою (на механізованих складах), так і складовою підсистемою загальної автоматизованої системи управління матеріальними та інформаційними потоками (на автоматизованих складах). Інформаційне обслуговування охоплює:
обробку вхідної документації, пропозиції щодо замовлень постачальників;
оформлення замовлень постачальників;
управління прийомом і відправленням;
контролювання наявності на складі;
прийом замовлень споживачів;
оформлення документації відправлення;
оптимальний вибір партій відвантаження і маршрутів доставки;
обробку рахунків клієнтів;
обмін інформацією з персоналом усіх рівнів;
різну статистичну інформацію.
Забезпечення обслуговування клієнтів (надання послуг). Склад може забезпечувати такі види послуг:
сортування і маркування товарів;
повну перевірку якості товарів, які постачаються;
фасування й пакування;
заміна замовленого товару (зміна замовлення);
експедиторські послуги зі здійсненням розвантаження;
інформаційні послуги;
укладення договорів із транспортними агенціями;
надання оренди складського простору споживачам;
дезінфекцію вантажів та ін.
Раціональне здійснення логістичного процесу на складі – запорука його рентабельності. Тому при організації логістичного процесу необхідно намагатися скоротити витрати та швидкість виконання операцій на складі.
3. Типові логістичні рішення при оптимізації складської підсистеми
Систему складування можна розглядати як скоординовану у часі і просторі діяльність з використанням складської інфраструктури (складських споруд та технічного устаткування складів).
До основних логістичних рішень при оптимізації складської підсистеми відносять: вибір форми складування (вибір між власним складом чи складом загального користування); вибір типу розміщення складської мережі; визначення місця розміщення складу; визначення кількості складів; проектування складу: розробка схеми руху матеріалопотоку на складі; вибір системи складування; визначення площі складу; оцінка показників роботи складу.
Перше питання, яке має бути розглянуте підприємством при вирішенні проблеми забезпечення складською площею, – це володіння складом. Існують дві основні альтернативи: придбання складів у власність або використання складів загального користування. Іноді виділяють третю альтернативу – лізинг, тобто взяття в оренду будівлі і устаткування за певну щорічну плату. Однак цей варіант близький до придбання складу і може розглядатися як перша альтернатива.
Вибір між цими варіантами або їх комбінацією – одна з найголовніших проблем в складуванні. Комбінація власного складу і складу загального користування особливо приваблива і економічно виправдана, якщо підприємство реалізує свою продукцію в багатьох різних регіонах і в разі сезонного попиту на товар. Це рішення має бути направлене на пошук компромісу. Обидва випадки мають і переваги, і недоліки. При виборі одного з них зазвичай вирішальною є умова мінімуму витрат. Розглянемо деякі фактори, які вказують на користь вибору тієї чи іншої альтернативи.
Критичним фактором економічності власного складу є стабільно високий оборот. На користь вибору власного складу можна віднести постійний попит з насиченою щільністю ринку збуту на території, що обслуговується. На власних складах краще підтримуються умови зберігання та контролю за продукцією. Керівництву підприємства в таких умовах легше коригувати стратегію збуту і розширювати перелік пропонованих клієнтові послуг, що дає йому можливість зміцнювати свої позиції в конкурентній боротьбі.
Складам загального користування слід віддавати перевагу при низькому обсязі обороту фірми або сезонності закладеного товару. До вибору даного варіанту вдаються у випадках, коли підприємство входить на новий ринок, де рівень стабільності продажів або невідомий, або непостійний. Склади загального користування не вимагають інвестицій фірми в розвиток складського господарства. До того ж скорочуються фінансові ризики від володіння власними складами, збільшується гнучкість використання складської площі (можна змінювати орендовані складські потужності і терміни їх з оренди).
Вибір між складом загального користування й власним є одним з аспектів розв'язання завдання "зробити чи купити", отже вимагає аналізу беззбитковості. Визначення критичного розміру складу при обґрунтуванні доцільності вибору власного складу базується на розрахунку та порівнянні витрат на зберігання на власному та орендованому складі (рис. 9.4).
Рис. 9.4. Графік визначення «критичного розміру складу»
Після вирішення проблеми стосовно використання власного складу чи складу загального користування постає питання щодо проектування системи розподілення – визначення кількості складів, а також місця їх розташування.
Малі та середні підприємства, що обмежують збут своєї продукції одним або декількома довколишніми регіонами, мають, як правило, один склад. Для великих же підприємств з великим національним або міжнаціональним ринком це питання виявляється дуже складним. Тут повинен застосовуватися метод пошуку компромісу і аналіз потреби складської площі в різних регіонах збуту. При цьому найбільш поширені два варіанти розміщення складської мережі – централізоване (наявність одного великого складу) і децентралізоване – розосередження ряду складів в різних регіонах збуту. Природно, питання про збільшення числа складів пов'язаний зі зміною витрат.
Під час створення розгалуженої децентралізованої системи розподілу з окремими складами в різних регіонах роль центрального розподільчого складу, відіграє склад готової продукції підприємства-виробника. У цій системі витрати на складування і переробку вантажів можуть зростати, а вартість транспортування вантажів і оформлення замовлень – знижуватися. Збільшення кількості складів неминуче веде до зміни витрат, тому при визначенні найбільш вигідної кількості розподільних складських центрів виникає оптимізаційна задача: приймаючи рішення про кількість складів, підприємство повинне виходити з умови мінімізації загальних сумарних витрат (рис.9.5).
Рис.9.5. Залежність логістичних витрат від кількості складів
Як видно з представленого на рис.9.5 графіку, при збільшенні кількості складів у логістичній системі зменшуються транспортні витрати на доставку зі складу кінцевому споживачеві; одночасно відбувається збільшення витрат на утримання складів і збереження запасів у зв'язку з ростом відсотку на капітал, вкладений у запаси. Максимальне наближення складів до споживачів дає можливість більш чітко і точно реагувати на зміну їхніх вимог, що дозволяє скоротити утрати від упущених продажів.
В процесі проектування системи розподілу виникає питання не тільки стосовно того, скільки складів повинно бути в нашій системі, але й де повинні знаходитися ці склади. Оптимальне розміщення складів – це розміщення їх в тих точках, в яких транспортні витрати на доставку товарів будуть найменшими. При визначенні місця розташування складів враховують;
- відстань до населених пунктів;
- розмір вантажообігу кожного населеного пункту;
- форму території;
- розгалуженість сітки доріг.
Визначення кількості та оптимальної дислокації складів зазвичай вимагають великого обсягу вихідної інформації, яка містить:
перелік всієї продукції і продуктових міксів, збережених і оброблюваних на складі;
дислокація основної маси споживачів, точок зберігання, джерел поповнення складу (або виробничих підрозділів підприємства);
попит на кожну одиницю продукції від певної територіальної групи споживачів;
транспортні тарифи (або витрати);
час доставки, транзиту, циклу замовлення, логістичного циклу;
витрати або тарифи на складування;
витрати на закупівлю і собівартість продукції;
розміри вантажних відправлень по кожній позиції номенклатури продукції і змішаних відправок;
рівні збережених запасів по місцях дислокації, способи контролю та поповнення запасів;
витрати, пов'язані з процедурами замовлень і капітальні витрати;
мети споживчого логістичного сервісу;
можливе складське технологічне обладнання та обмеження за розмірами, потужності, ваги;
можливі партнери по дистрибуції і поділу складських функцій між ними
і т.д.
Для вирішення зазначених вище завдань потрібні досить складні економіко-математичні методи і моделі. Як правило, ці завдання вирішуються на комп'ютерах із застосуванням методів оптимального програмування (лінійного, нелінійного, динамічного), методів імітаційного моделювання, операційного числення, теорії графів і т.п.
Важливим чинником, що впливає на розміщення складської мережі є прогнозовані значення показників її роботи.
Основним показником, що характеризує те або інше складське приміщення, є розмір загальної площі складу.
Загальна площа складу підрозділяється на наступні складові:
- вантажну або корисну, зайняту безпосередньо матеріальними цінностями або пристроями для їх зберігання;
4. Значення тари та пакування при виконанні складських операцій. Поняття «базовий модуль» та «вантажна одиниця»
Упаковка (пакування, pakage) – засіб або комплекс засобів, що забезпечують захист продукції від пошкоджень і втрат, навколишнього середовища, забруднень, а також сприяють раціональній організації процесу зберігання, реалізації та транспортування продукції. Тара (container) – основний елемент упаковки, що представляє собою виріб для розміщення , просторового переміщення продукції та виконання над нею логістичних активностей.
Тара та пакування супроводжують продукт від етапу його виробництва до етапу споживання. Існує тісний зв'язок між технологією упаковки (затарювання), прийнятою системою розподілу продукції і витратами праці, часу, матеріальних засобів, що виникають при цьому.
Роль тари та упаковки в сучасному логістичному менеджменті визначається такими основними моментами:
Ідентифікація продукту та надання інформації. Найважливіша функція пакування – надання інформації про продукцію, що знаходиться всередині різним групам споживачів: покупцям, продавцям, посередникам протягом логістичних ланцюгів та каналів. Ця інформація може передаватися за допомогою написів на упаковці, етикеток, штрих-кодів, маркувань тощо. Таким чином упаковка служить засобом передачі та попередньої обробки інформаційних логістичних потоків.
Підвищення ефективності складування, вантажопереробки, транспортування та інших операцій фізичного розподілу можливе за рахунок гармонізації та стандартизації типорозмір них рядів тари та упаковки, відповідності ОДО (обліково-договірних одиниць), вибору найбільш ефективних вантажних одиниць при управлінні матеріальними потоками в логістичних ланцюгах. Уніфікація упаковки дозволяє проектувати та застосовувати стандартне складське та вантажообробне обладнання, уніфікувати характеристики транспортних засобів та за рахунок цього значно скоротити логістичні витрати у фізичному розподілі. При проектуванні тари та упаковки необхідно звертати увагу на: 1) геометричні розміри упаковки, що повинні відповідати застосованому вантажообробному обладнанню та вантажомісткості транспортних засобів; 2) міцність упаковки, яка повинна витримувати певну вагу вантажу та тиск зовні; 3) форму упаковки (прямокутна, кубічна, циліндрична і т.д.).
Зв’язок зі споживачем. Тара та пакування повинні задовольняти вимоги кінцевих та проміжних споживачів з позиції застосовуваного ними обладнання.
Захист від пошкоджень. Захисна функція пакування виявляється у її здатності перешкоджати впливу на продукт агресивних хімічних середовищ, вологи, температури; перешкоджати роздавлюванню, розтягненню та іншим фізичним впливам; захищати від псування, можливих розкрадань вантажу та ін. Таким чином ця функція знижує логістичні ризики.
Зазвичай розрізняють два види упаковки: споживчу (внутрішню) та виробничу (зовнішню). Споживча упаковка сприяє просуванню товару, збільшенню обсягу продажу та відіграє суттєву роль у маркетингу. Для логістики важлива зовнішня упаковка, яку також часто визначають як вторинну (транспортну тару). Розміри вторинної упаковки звичайно роблять такими, щоб у ній вміщувалося ціле число первинних пакувальних модулів.
Основні проблеми оптимізації тари полягають в управлінні рухом тари, використанні можливостей багаторазової упаковки та стандартизації тари. Без надійного управління тарою неможливий успіх у логістиці навіть при високому рівні планування роботи транспортних підрозділів.
Тару можна класифікувати за різними ознаками:
за матеріалом, з якого вона виготовлена: дерев’яна, металева, скляна, комбінована, паперова (картонна), пластмасова;
за габаритами: малогабаритна, великогабаритна, стандартна, нестандартна;
за фізико-хімічними властивостями та конструкції: м’яка, жорстка, полу жорстка, герметична, ізотермічна, негерметична, розбірна, нерозбірна, відкрита, закрита, розбірно-складана;
за функціональним призначенням: транспортна, споживча, оборотна, необоротна, тара-обладнання;
за приналежністю: виробнича, інвентарна, складська;
за термінами експлуатації: одно- та багаторазового використання (багатооборотна);
за спеціалізацією: універсальна та спеціальна.