Материал: Психологізм дійових осіб шекспірівських п’єс

Другий - Полоній і Озрік. Канцлер Данського королівства, який перебуває на верхівці феодального суспільства, і дрібнопомісних дворянин, погана копія талановитого інтригана, єднаються в готовності виконати будь-який наказ влади, не забуваючи про свою користь.

Третій - Офелія і Лаерт - дочка й син Полонія,чия доля безпосередньо пов’язана із вчинками Гамлета. За традиційною версією, Офелія і Лаерт - жертви, маріонетки або мимо вольні прислужники влади.

Четвертий - Гораціо, Розенкранц і Гільденстерн - товариші Гамлета по навчанню у Віттенберзькому університеті. У переліку дійових осіб Гораціо зазначений як друг принца. Він завжди поруч із ним, окрім тих моментів, коли з’являються Розенкранц і Гільденстерн. Цих героїв також вважає своїми друзями, проте, на думку глядачів (читачів) , вони приймають бік влади і стають виконавцями наказів. Майже повна відсутність персоніфікаційних ознак дає можливість сприймати їх як одного героя.

П’ятий - принц Фортінбрас. Гамлет не зустрінеться з ним на сцені, однак відчуття того, що Фортінбрас є своєрідним двійником головного героя, не зникає . Деякі події життя норвезького принца збігаються з історією принца Гамлета (як, до речі, із історією Лаерта), проте життєві пріоритети кожен визначає по - своєму. У реальному просторі трагедії Фортінбрас може бути парою своєму батькові. вбитому королем Гамлетом, самому Гамлету і Лаертові.

Поза системою реально діючих героїв залишається персонаж, який інспірує зав’язку головної сюжетної лінії. Це Привид, Тінь батька Гамлета. Сфера реалізації цього персонажа обмежується спілкуванням з Гамлетом. Привід підштовхує принца Гамлета до активних дій. Події, що відбулися до початку вистави, переводяться у площину морального вибору і спонукають героя до визначення пріоритетів буття, до пошуків та утвердження , навіть ціною життя, нової системи цінностей.

Проте дослідниками розглядається й інший варіант можливої схематизації образної системи трагедії:

За будь-яким варіантом розгляду трагедії роль другорядних персонажів у розумінні подій, думок та вчинків головного героя є значущою, а розкриття багатошаровості художньої площини твору було б можливим без врахування своєрідних схрещень думок і позицій головного і другорядного героїв. "Між персонажами, - читаємо у літературному коментарі О.А. Анікста, - проглядаються нитки зв’язку. Нічого в трагедії не ізольовано, все взаємопов’язано, людські долі схрещуються, і Гамлет не тільки те, що він сам по собі, але й який він у своїх стосунках з іншими.

.2 Психологічний аналіз дійових осіб трагедії

Задзеркалля принца Гамлета. На початку п’єси глядач дізнається про відхід у небуття короля Гамлета. Проте герой знову з’являється в реальному світі - як Привід.

За сюжетом він - каталізатор руху конфлікту трагедії: сповіщає Гамлета про те, що той має стати своєрідним правонаступником посмертних справ свого батька. Він підштовхує героя до кроків, що активізують його розлад із собою і світом. Він змушує шукати істину про смерть батька, короля Гамлета, і зраду дядька, короля Клавдія. Якщо згадати, що принц, і його батько мають одне ім’я, то здається, принц приречений продовжувати життя і справи короля Гамлета. Сюжетом трагедії Гамлета нібито передбачена роль тіні батька, його знаряддя у боротьбі зі злом. Проте аналіз першого акту дає підстави стверджувати, що Гамлет деякою мірою є ідейним антиподом Привида, оскільки заперечує помсту як акт відплати. Гамлет, душа якого усвідомила необхідність змін, не може керуватися моральними законами минулого. Він відмовляється здійснити покарання без доведення факту злочину. Розмірковуючи про природу людини, молодий герой в одному з монологів говорить про пріоритетність моралі та духовності і тим самим підтверджує орієнтацію на цінності нового часу.

Важливим для аналізу творів є питання, чому Гамлет здатний бачити потойбічне? На початку дії Привида спостерігають і Марпелл, і Бернандо, і Гораціо, але дух відмовляється від діалогу з ним. Потойбічне відкривається тільки принцові. "...Уява небезпечна для слабких", - стверджує привид, доводячи, що Гамлет не є слабим. Йому відкривається більше, ніж усім іншим.

Нова гуманістична свідомість не одразу починає панувати в людських душах. Якщо "за часів батьків" цінністю були власність і влада, то для принца Гамлета основа порядку та запорука справедливості - це мораль. У традиційних інтерпретаціях шекспірівської трагедії Гамлет позиціонується як представник Ренесансу, носій гуманістичної ідеї та утверджувач нової, людинолюбної моралі. Так, герой відмовляється від помсти як застарілої форми покарання. Він мріє про справедливість і намагається утверджувати її своїми вчинками. Проте (перебираючи на седе функції влади або Господа) принц, як і його предки, узурпує право на вирішення долі людини. Мето. його життя стає установлення моральних законів у країні свого батька через посоромлення (згадаємо розмови з Гертрудою й Озріком) або знищення винних, на його думку, у тому, що "підгнило щось в державі нашій Данській" Ренесансні уявлення про людську гідність, про право, розум не можуть утверджуватися через знищення людини. Для драматурга, в п’єсах вистачало кривавих сцен, це, скоріше, було аксіомою. Однак шлях героїв Шекспіра до подібного світогляду був складним і смертельно небезпечним.

Гамлет не чекає на прихід "гуманістичного ренесансного завтра", не пояснює іншим необхідність змін. Кожен персонаж трагедії перевіряється головним героєм на відповідність віянням нового часу, його високим моральним вимогам. Він власними діями намагається прискорити ходу історії, змусити світ враз переродитися. І якщо хтось розуміє Гамлета чи несвідомо відмовляється від підтримки змін, що відбуваються в сфері його духовного буття і відчуваються тільки ним, на того чекає смерть. Згадаємо Полонія і Розенкранца з Гільденстеном. Використовуючи, як йому здається, волю Провидіння, принц руйнує мораль, і фіналі п’єси гине.

Два королі. Долею Гамлета пов’язаний з обома королями - батьком і дядьком, котрі уособлюють собою данський світ. Аналіз образу Гамлета - батька важливий для розуміння змін, що відбуваються у духовному світі принца. За висловом Гамлета, батько був ідеальним королем. Відтворюючи його портрет, герой звертається до образів античності. Він згадує Гіперіона (Геліоса - бога сонця), Юпітера - (бога неба і світла), Марса - (бога війни), Меркурія - (бога торгівлі та посланця богів), підтверджуючи велич володаря. Але зовнішній опис не підкріплений відповідними спогадами сучасників. Так, Бернардо має свою думку з приводу минулого і того, що відбувається сьогодні. Характеризуючи містичні події, він пов’язує появу Привида з тим, що колись скоєно королем Гамлетом: "...був і є причиною ...воєн". Привид у розмові з Гамлетом скаржиться на те, що був "зрізаний в цвіту гріхів..., без сповіді, без мирування, нагло до суду взятий, рахунків не звівши, із скверами на плечах з усіма". Гамлет наодинці з собою має визначити: Він батька вбив, зважнілого, брутально, коли гріхи його як май цвіли. Хто знає, Боже, в чому винен він? Але, наскільки знати нам дано, йому там тяжко. свідомості померлого короля відбуваються зміни. Він стверджує, що тепер його цінностями є "життя , корона, королева". Про право, про закон, про країну Привід і сьогодні не згадує. З потойбіччя герой закликає до помсти.

Король-привид був невід’ємною частиною неідеального світу, життям якого керував багато років. Клавдій також є частиною світу короля Гамлета. Він дзеркальна копія свого брата, двійник зі знаком мінус. Герої народилися в одній сім’ї , обидва прагнуть влади, обидва готові жертвувати за неї життям (своїм і чужим), обидва кохають одну ту саму жінку. Проте Клавдія традиційне шкільне літературознавство позиціонує як головного злодія Данського королівства.

На початку трагедії повідомляється , що Клавдій носить вінець короля два місяці. Гамлет так характеризує зміни , що відбулися за цей час при дворі: мій дядько - король був живий, платять нині по двадцять, сорок, по п’ятдесят і сто дукатів за його портрети-мініатюри. Данський світ підкорився новій владі без особливих вагань. Така гнучкість пояснюється тільки одним: висока гуманістична мораль і духовність не прищеплені данському двору, а це двір короля Гамлета. Тут майже ніхто не переймається проблемами духовного буття, нікого не хвилюють проблеми світу і Всесвіту. Тут процвітають блюзнірство, підлабузництво, лицемірство, оскільки з їхньою допомогою можна зайняти тепленьке місце, отримати якісь привілеї. Згадаймо Полонія. Він служив королюю Гамлету, служить і королю Клавдію.

У монолозі короля Клавдія пріоритети життя розставляються таким чином - вінець, влада, королева ("...з-за чого вбивство це вчинив: вінець у мене, влада й королева". Ціннісна шкала Клавдія дуже схожа з ідеалами короля Гамлета. Про життя як найвищу цінність Клавдій ( на відміну від Привида) не згадує. Для нього це не є очевидним, і тому він легко вирішує долі інших, навіть принца Гамлета, племінника, який може відібрати і нього корону.

Гамлет стверджує, король Клавдій - "убивця і падлюка, раб, ...блазень, крадій держави й влади , злодій, який корону вкрав дорогоцінну, ... король з ганчір’я і латок". Подібні емоції оцінки впливають на свідомість глядача (читача), формують ставлення до фактів, до особистості героя. Але оцінка, яку Гамлет дає королю, сприймається як емоційна реакція сина на смерть батька та заміжжя матері його відчуттям, між об’єктивно доведеними фактами. Важливі доповнення до характеристики нового короля знайдемо в єдиному монолозі - сповідав Клавдія.

Клавдій нечасто залишається наодинці із собою, а відкритим, з "очами повернутими в себе", читач бачить цього героя тільки один раз. Визнаючи свою гріховність, король шалено картає себе: "О, гріх мерзенний мій! ...На ньому найдавніше із проклять - братовбивство". Він знає ціну суспільству("в лихому колі цього світу рукою золотою суд відводить, і часто сам купується закон гріха ціною..." Він розуміє, що йому не відмолити гріх убивства, що небо не підкупити пустими словами чи золотом, на противагу суду людському. Він знає, що прощення неба можна отримати тільки за однієї умови - відмовитись від того, що добуто шляхом злочину, а цього Клавдій зробити не може і не хоче. Коли людина є рабом пристрасті і земні бажання ставить вище за чистоту своєї душі, молитва марна: слова летять, думки внизу лежать, слова без них у небо не злетять. В тім, Клавдій не позбавлений спостережливості. Підслуховуючи розмову Офелії і Гамлета, король єдиний з усіх зрозумів - принц не божевільній.

Нинішній володар Данії обачливий і холоднокровний у момент обмірковування майбутнього вбивства Гамлета. Подібна ситуація для нього природніша за протистояння натовпу чи вирішення державних справ. Він інтриган, якому в наслідок добре продуманої, підготовленої проведеної кривавої інтриги дісталася корона, трон і королева. Операції подібного роду для нього-зручна форма керування суспільним і політичним життям (згадаймо листи Клавдія норвезькому королю з проханням зупинити Фортінбраса або англійському - теж з проханням зупинити - тепер вже Гамлета).

Аналіз позицій героїв в трагедії з урахуванням історичного підґрунтя дає змогу виявити спільне між королем Гамлетом і Клавдієм. За певної різниці данські королі схожі. Вони віддають перевагу силі, знищують життя інших, знищують своє майбутнє і майбутнє свого роду.

Перша жертва. Майже кожен другорядний герой трагедії Шекспіра, реалізуючи свою життєву мету, потрапляє в ситуацію протистояння з Гамлетом. У творі є кілька яскравих прикладів , які свідчать про смертельну рішучість молодого героя реалізувати своє завдання і прискорити прихід та становлення нового. На шляху захисту моралі першою жертвою Гамлета стає Полоній - канцлер колишнього і теперішнього короля.

До речі, Полоній свого часу теж, як Гамлет, Розенкранц і Гільденстерн, навчався в університеті. Тобто, на думку драматурга, сама по собі освіченість не утримує людину від підлості та зради, не гарантує автоматичного морально акцентованого формування внутрішнього світу, розвитку чи зміцнення духовності його володаря. Усе життя намагаючись прислужитися своїм володарям(байдуже, кому - Гамлету чи Клавдію), Полоній у своєму бажані бути при владі доходить до краю, навіть смерть він прийме за короля. Ляльковість ситуації унаочнює фантасмагорію мрії вельможі :за хвилину до смерті його прийняли за короля.

Полоній - істинний васал, він виконує волю свого сюзерена, проти ревно охороняє і власні інтереси. Царедворець зі стажем, він легко нехтує моральними правилами, формально згадуючи про них тільки в ритуальній батьківській розмові. Канцлер не вважає , що , збираючись підслуховувати розмову Гамлета та королеви, він порушує якісь правила. Вони для цього взагалі не є чимось суттєвим, тобто чимось таким, за що людина може поплатитися життям. Для нього важливіше інше: дізнатися, що в думках принца, та прислужитися королю. Але Гамлет живе за іншими правилами. Принц упевнений: похитнеться мораль - згине держава, тому і бере на себе відповідальність за все, що відбувається: "Наш вік звихнувсь. О доле зла моя! Наш вік повинен виправити я".

Гамлет убиває Полонія випадково. Проте рішучість убити того, який підслуховує чужі розмови, є свідченням впевненості героя у своєму праві боротися за дотримання моральних правил навіть у такій спосіб. Дізнавшись про помилку (за ковдрою - не Клавдій, а Полоній), принц сприймає смерть канцлера лише я к справедливе покарання за підлий вчинок.

Гамлет вважає, що він діє за дорученням Бога. Думка про власну відповідальність за скоєне з’являється , проте вона не чітко структурована.

Герой здогадується, що йому доведеться відповідати, проте не замислюється над тим, яким чином він заплатить за скоєне. Через деякий час, намагаючись уберегти, врятувати від отрути двору та тиску суспільства кохану Офелію, принц уб’є її віру в кохання як порятунок, зруйнує її духовний світ. Загибель Офелії деякою мірою, стане наслідком, своєрідним рахунком, який Небо пред’явить Гамлету . Пізніше рука Гамлета наблизить і смерть Лаерта.

Смерть Офелії і Лаерта - остання сторінка історії родини Полонія. Чи не є це своєрідним покаранням Провидіння?

Мати чи королева?Для всіх героїв трагедії "влада" є одним з ключових понять. Долі жінок - героїнь твору - також пов’язані з різними атрибутами, ознаками, загрозами влади. Багато хто з літературознавців сприймає матір Гамлета як жертву обставин. Однак Гертруда - королева - вчора і сьогодні. Втративши чоловіка, вона зберегла трон. Але якою ціною? Дехто стверджує, що не розпізнала істинного характеру , того у чиї руки віддала свою долю. Чи є підстави погодитися з такою думкою?

Визнаючи позицію Гертруди у конфлікті, неможливо не звернутися до історичних реалій часу. Літературознавці неодноразово доводили, що Клавдій здійснює вбивство через бажання утримати владу. Проте його бажання не могло бути реалізованим тільки за допомогою кривавого вчинку, оскільки Гамлет - прямий спадкоємець престолу, і Гертруда - королева - мати - мала підтвердити права свого дорослого сина на трон - після смерті короля за політичними вимогами часу мало пролунати гасло, яке утверджувало непорушність влади "Король вмер! Вітаємо короля!" Клавдій не міг посісти на трон, не порушуючи закон, стверджують науковці.

Як королева Гертруда, матір принца, ставиться до того, що відбулося після смерті короля Гамлета? Відкрито героїня жодного разу не торкнеться у розмовах цих подій. Клавдій постійно підкреслює, що Гертруда - королева, пояснюючи причини швидкого шлюбу, називає її "держави спадкоємицею - вдовою", але це тільки слова, за законом ні у Гертруди, ні у нього прав на данський престол нема.

Заради чого переступає через права свого повнолітнього сина? Чи розуміє вона, що порушує закон? Любов - це випробування, яке не кожна людина може витримати. А може, все ж таки не тільки кохання, а і бажання влади поєднує її з Клавдієм, оскільки після коронації сина вона була б королевою тільки номінально? Не будемо стверджувати, що Гертруда зала чи брала участь у підготовці убивства свого чоловіка, проте не можемо не згадати, що вона багато втрачала через коронацію Гамлета.

Звернімо увагу на те, як реагує королева на поведінку і слова Гамлета під час зустрічі, влаштованої Полонієм.

Гамлет. Так в чому справа, мати?

Королева. Образив батька ти так тяжко, Гамлет.

Гамлет. Образили ви батька, мати.

Королева. Не відмовляй безглуздим язиком.

Гамлет. Так не питайте грішним язиком.

Гамлет. В чому річ?

Королева. Чи ти забув, хто я?

Гамлет. О ні, клянусь! Ви - королева, дядькові дружина; і - на що сталось так? - мені ви матір.