Материал: Психологізм дійових осіб шекспірівських п’єс

Психологізм дійових осіб шекспірівських п’єс

Міністерство освіти і науки України

Криворізький педагогічний інститут ДВНЗ "КНУ"

Факультет української філології

Кафедра української мови

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

Психологізм дійових осіб шекспірівських п’єс

Виконала:

студентка гр.УМЛ-14

Яблонська О. Ю.

Перевірила:

Яременко Н.В.

Кривий Ріг 2015

Зміст

Вступ

. Періодизація творчості

. Поняття психологізму

. Трагедія "Гамлет" як найяскравіший приклад дослідження психологізму персонажів

.1 Схематизація образної системи трагедії

.2 Психологічний аналіз дійових осіб трагедії

.3 Внутрішній монолог як прийом визначення психологізму

Висновки

Список використаної літератури

шекспір психологізм монолог гамлет

Вступ

Вільям Шекспір належить до тієї категорії письменників, яких слід вважати позачасовими або навіть надчасовими класиками світової літератури. Його шедеври, перекладені багатьма мовами світу, вже протягом чотирьох століть привертають увагу читацького та глядацького загалу. У них англійський драматург розкривав людські характери, показував трагедії життя, стимулюючи осмислення "вічних" питань. Тому актуальність даної теми полягає у тому, що вивчення психологізму героїв творів Шекспіра частково може відповіді на "вічні" питання людству, яке вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе. Тож і сьогодні не втрачають актуальності слова, сказані ще у ХІХ столітті відомим американським філософом Р.В. Емерсоном: "У наш час література, філософія і саме мислення стали шекспірівськими. Його думка - це той горизонт, поза який наш сьогоднішній зір не сягає".

Традиційно у процесі пообразного аналізу основна увага приділяється головним персонажам, оскільки, за законами літератури, у долях головних героїв художньо віддзеркалюється авторська думка, відтворюється основний конфлікт твору. Проте, будь який літературний герой, другорядний чи позасценічний, у літературному творі є дієвою особою і носієм певної історичної свідомості.

У літературі останніх років з’явилися твори,в яких другорядні за класичним сюжетом герої посідають перші місця і починають грати головні ролі. Так, Розенкранц і Гільденстерн є головними героями п’єси Т. Стоппарда "Розенкранц і Гільденстерн вже мертві", Гертруда і Клавдій - герої оповідання Дж. Апдайка, а Гораціо став головним героєм парафраза Б. Акуніна "Гамлет".

Метою індивідуального навчально-дослідного завдання є розгляд світогляду Вільяма Шекспіра, який втілений у героях його п’єс, зокрема у трагедії "Гамлет".

Завдання:

дослідження періодизації творчості драматурга, адже у кожному із періодів можна споглядати різне світосприйняття, що значною мірою вплинуло і змалювання характерів героїв;

розгляд терміну "психологізм", його форм, засобів та прийомів визначення;

схематично подати образну систему трагедії "Гамлет";

глибокий психологічний аналіз персонажів трагедії "Гамлет".

1. Періодизація творчості

Досліджуючи психологізм дійових осіб у п’єсах видатного англійського драматурга, потрібно зважувати на те, саме в який час писалася кожна з п’єс, адже кожен із періодів творчості Шекспіра має різний характер та сприйняття світу. Так, перший період прийнято називати оптимістичним, тому що у творах переважає радісне сприйняття життя, автор не уникає змалювання темних та негативних рис дійсності, життєрадісних, соціальних суперечностей, але він впевнений, що зло можна подолати, вірить у торжество розумного і доброго. А вже другий період є трагічним, коли драматург заглибився в аналіз суперечностей людського життя і створив усі свої великі трагедії. Загальний характер третього періоду - повна усвідомлена відмова від реалізму і відхід у романтичну фантазію - закономірно трактується шекспірознавцями як розчарування драматурга в гуманістичних ідеалах, визнання неможливості досягнення гармонії.

Літературна спадщина Шекспіра складається з 37 п’єс, поем "Венера та Адоніс", "Зганьблена Лукреція" та 154 сонетів. П'єси написані білим віршем, але використовується в них і проза. Чергування вірша і прози продумане, зумовлене як характером життєвого матеріалу,так і естетичними завданнями

Отже, перейдемо до більш детального розгляду періодів творчості Вільяма Шекспіра, та визначимо у них особливості та характер п’єс.

Весь творчий шлях Шекспіра - проміжок з 1590 по 1612 рр. зазвичай поділяють на три періоди.

Перший період (1590-1600 рр.) Він припадає на роки інтенсивного соціально-економічного й культурного розвитку країни.

Тема майже всіх комедій Шекспіра - любов, її виникнення і розвиток, опір та інтриги оточуючих і перемога світлого молодого почуття. Дія творів відбувається на тлі прекрасних пейзажів, залитих місячним або сонячним світлом. Таким постає перед нами чарівний світ комедій Шекспіра, здавалося б, далекий від веселощів. Шекспір має велику здатністю, талановито з'єднувати комічне (поєдинки в дотепності Бенедикта і Беатріче в "Багато шуму з нічого", Петруччо і Катаріна з "Приборкання норовливої") з ліричним і навіть з трагічним (зрада Протея у " Два веронці ", підступи Шейлока в "Венеціанському купці"). Персонажі Шекспіра разюче багатогранні, в їх образах втілені риси, характерні для людей епохи Відродження: воля, прагнення до незалежності, життєлюбність. Особливо цікаві жіночі образи цих комедій - рівні чоловікові, вільні, енергійні, активні і нескінченно чарівні. Комедії Шекспіра різноманітні. Шекспір використовує різні жанри комедій: романтична комедія ("Сон в літню ніч"), комедія характерів ("Приборкання норовливої"), комедія положень ("Комедія помилок").

Жанр драматичної хроніки властивий тільки англійському Ренесансу. Швидше за все, так вийшло тому, що улюбленим театральним жанром раннього англійського середньовіччя були містерії на світські мотиви. Драматургія зрілого Відродження формувалася під їх впливом; і в драматичних хроніках збережені містеріальні риси: широке охоплення подій, безліч персонажів, вільне чергування епізодів. Однак на відміну від містерій, в хроніках представлена не біблійна історія, а історія держави. Тут, по суті, він теж звертається до ідеалів гармонії, але гармонії саме державної, яку бачить у перемозі монархії над середньовічною феодальною усобицею. У фіналі п'єс торжествує добро; зло, який би не страшний і кривавий був його шлях, скинуте.

Таким чином, у перший період творчості Шекспіра на різних рівнях - особистісному та державному - трактується головна ренесансна ідея: досягнення гармонії і гуманістичних ідеалів.

Другий період (1601-1608 рр.) Саме в цей період драматург досягає вершини своєї творчості. Він припадає на час поглиблення соціально-політичних суперечностей у країні. Уже на межі XVI-XVII ст.. політика королівської влади набула відверто реакційного характеру, становище народу погіршувалося, зростала пауперизація, пуританська буржуазія, набираючи все більше сили, відверто вороже ставилася до гуманізму. З усією виразністю виявилась невідповідність суспільних відносин гуманістичним ідеалам. Віра в їхню реальність, яка живила гуманістичну думку, похитнулася. Виразно визначились на пізньому етапі й суперечності самого гуманізму. Все це позначилося й на духовній еволюції Шекспіра, зумовило зміни в його умонастрої та творчості. Тепер він зосередився на трагічних проблемах дійсності і творив переважно в жанрі трагедії. Трагічне світосприйняття відбилося й у написаних в цей період трьох комедіях. Проте зосередженість на трагізмі життя, змалювання непоборних суперечностей та конфліктів дійсності не означали відхід Шекспіра від гуманізму. І в трагедіях він залишався вірним високим ідеалам, не втрачав життєстверджуючого погляду на світ і змальовував його складний художній образ,виходячи з гуманістичних позицій.

Дія трагедій розвивається не у вузькій сфері приватного життя, а виводиться на широкий простір історичних, соціальних конфліктів, охоплює різноманітні явища дійсності, добрі й лихі начала в ній, високе і низьке, страшне і смішне. З цим пов'язане й властиве трагедіям Шекспіра вільне змішання стилів, чергування віршової і прозової мови.

Тут трагедія полягає не тільки в зіткненні особистості і суспільства, а й у внутрішніх протиріччях в душі героя. Проблема виводиться на загальний філософський рівень, причому характери залишаються надзвичайно багатогранними і психологічно об'ємними. При цьому дуже важливо, що в великих трагедіях Шекспіра повністю відсутнє фаталістичне відношення до року, який зумовлює трагедію. Головний акцент ставиться на особистості героя, який формує свою долю і долі оточуючих.

Найповніше геній, Шекспіра виявився у великих трагедіях "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет".

Третій період (1608-1612 рр.) Це - поетичні казки, що ведуть від реальності у світ мрії. Повна усвідомлена відмова від реалізму і відхід у романтичну фантазію закономірно трактується шекспірознавцями як розчарування драматурга в гуманістичних ідеалах, визнання неможливості досягнення гармонії. Цей шлях - від переможно-радісної віри в гармонію до втомленого розчарування - фактично пройшло і все світосприйняття Ренесансу. Значне місце в драмах посідає казково-фантастичний елемент. Дія в них відбувається у легендарній країні, в світі незвичайного, казково-фантастичного, де добрі начала життя незмінно перемагають сили зла. Та це не означало відходу митця від дійсності - Шекспір всюди зберігає почуття реальності і твердо стоїть на її ґрунті, змальовуючи реальні конфлікти історичної дійсності. Великий гуманіст залишився вірним гуманістичним ідеалам, але як реаліст не бачив можливості здійснення їх у сучасному йому суспільстві,тому переносив позитивне розв'язання життєвих протиріч у світ незвичайного. "Шекспір не знав і не міг знати шляхів до створення ідеального ладу. Він був певний тільки одного: людям потрібне інше життя, ніж те, на яке вони засуджені, вони варті того, щоб нові обставини були для них створені, і запорукою такої можливості є те краще, що було в людській природі. Це й втілене в його останніх п'єсах" - пише у своїй відомій праці "Творчість Шекспіра" радянський літературознавець Анікст Олександр.

2. Поняття психологізму

Перш ніж досліджувати психологізм персонажів у п’єсах Вільяма Шекспіра, потрібно звернутися до визначення поняття терміна. Так словник української мови подає наступне визначення:

. Суб’єктивно-ідеалістичний напрям у філософії, який вважає психологію основною філософською наукою.

Аналізуючи дану теми, ми використовуємо насамперед перше значення терміна.

У літературному творі психологізм являє собою сукупність засобів, що використовуються для відображення внутрішнього світу героя - для детального аналізу його думок, почуттів і переживань. Цей спосіб зображення персонажа означає, що автор ставить перед собою завдання показати характер і особистість героя безпосередньо з психологічного боку, і зробити такий спосіб усвідомлення героя основним. Найчастіше способи зображення внутрішнього світу героя ділять на "зсередини" і на "ззовні". Внутрішній світ персонажа "зсередини" зображується за допомогою внутрішніх діалогів, його уяви і спогадів, монологів і діалогів із самим собою, часом - через сни, листи та особисті щоденники. Зображення "ззовні" полягає в описі внутрішнього світу персонажа через симптоми його психологічного стану, які виявляються зовні. Найчастіше це портретний опис героя - його міміка і жести, мовні звороти і манера розмови, також це включається в себе деталь і опис пейзажу, як зовнішнього елемента, що відображає внутрішній стан людини.

Л. Каневська у своєму авторефераті одна із не багатьох, хто намагається "розкласти по поличках" термінологічне і понятійне нагромадження "психологізму" в літературі. Так, художні прийоми і засоби втілення психологізму у неї "доцільно класифікуються як специфічні, властиві кожній формі психологічного зображення". Причому цих форм вона виділяє дві - інтервентну та екстервентну. Екстервентна (непряма) форма психологічного зображення відтворює думки й емоції персонажів, динаміку їхніх внутрішніх змін шляхом змалювання душевних порухів через зовнішні візуалізовані й озвучені вияви: мову міміки і жестів, зовнішній мовленнєвий дискурс, змалювання довколишнього середовища. Форма екстервентного психологізму функціональна у низці засобів психологічного зображення, як-от: психологічний портрет, пейзаж, інтер’єр та екстер’єр, зовнішній дискурс мовлення персонажів. Інтервентна форма психологічного зображення передбачає безпосереднє (пряме) відтворення психічних процесів - як рефлексивних, так і емоційних.

3. Трагедія "Гамлет" як найяскравіший приклад дослідження психологізму персонажів

.1 Схематизація образної системи трагедії

Прагнучи до повного усвідомлення характеру взаємозв’язків між художніми елементами літературного твору, необхідно проаналізувати не тільки магістральні сюжетні лінії та позиції головних героїв. Цікавими для дослідника стають додаткові сюжети, долі і дії другорядних героїв. Подібний підхід дає змогу відкрити нові , не менш важливі аспекти у процесі сприймання , аналізу та розуміння твору. Спробуємо розглянути трагедію крізь стосунки, ставлення до Гамлета другорядних героїв.

Простір трагедії - це багатовекторна структура , майже кожен вектор якої унаочнює існуюче протистояння головного героя і певних персонажів п’єси . Всі герої у "Гамлеті" постають безпосередніми учасниками драматургічного дійства і можуть бути об’єднані в своєрідні пари за ознаками як схожості, так і антагоністичності. Проте єднання чи протистояння героїв трагедії є рухливим, ситуативним і відбувається за ознаками родинних зв’язків та долі, спільних інтересів або позицій.

Умовно перший вектор на полі драматичного конфлікту представлятимуть Клавдій і Гертруда. Мати й дядько головного героя трагедії - правителі, які узурпують владу, хоча, за традиційною інтерпретацією , Гертруда найчастіше сприймається як мимовільна жертва. І Гертруда, і Клавдій можуть виступати як антиподи.