Материал: Психологічне дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці

Спілкування з однолітками виконує певні психологічні функції. По-перше, спілкування з однолітками є дуже важливим і специфічним каналом інформації, за допомогою нього підлітки і юнаки дізнаються багато необхідних речей, про які дорослі їм не розповідають. По-друге, це особливий вид діяльності і міжособистісних відносин, що сприяє формуванню навичок соціальної взаємодії, вміння підкорюватись колективній дисципліні і в той же час відстоювати свої права, співвідносити особисті інтереси з суспільними. По-третє, це специфічний вид емоційного контакту. Усвідомлення групової приналежності, солідарності, товариської взаємодопомоги не лише полегшує підлітку автономізацію від світу дорослих, але й дарує йому почуття емоційної захищеності й стабільності [5].

Спілкування в групі однолітків істотно відображається на розвитку особистості підлітка. Від стилю спілкування, від положення серед однолітків залежить, наскільки дитина почуває себе спокійною, емоційно-комфортною, задоволено, якою мірою вона засвоює норми відносин з однолітками. Однолітки - значна фігура в житті підлітка. Для підліткового віку характерне створення власної думки на основі порівняння своєї думки з думками однолітків. Коштовним для підлітка є включеність у сам процес спілкування. Саме в ньому підліток реалізує себе як особистість, формує судження про себе й навколишній світ.

В підлітковому віці проявляється більш гостра необхідність у міжособистісному спілкуванні. Спілкування стає самоціллю.

Психологія спілкування в підлітковому віці будується на основі суперечливого переплетіння двох потреб: відокремлення (приватизації) і аффіліації, тобто потреби в приналежності, включеності в якусь групу чи спільність.

У перехідному віці міняються уявлення про зміст таких понять, як «самотність» і «самота». Молодші діти зазвичай трактують їх як деякий фізичний стан («немає нікого навколо»), підлітки ж наповнюють ці слова психологічним змістом, приписуючи їм не тільки негативну, але і позитивну цінність. Підлітки значно частіше людей старшого віку почувають себе самотніми і незрозумілими. Почуття самотності і неприкаяності, зв'язане з віковими труднощями становлення особистості, породжує у підлітків невтомну спрагу спілкування і групування з однолітками, у суспільстві яких вони знаходять, чи сподіваються знайти те, у чому їм відмовляють дорослі: спонтанність, емоційне тепло, порятунок від нудьги і визнання власної значущості[25]. Напружена потреба в спілкуванні й аффіліації перетворюється в багатьох дітей у непереможне стадне почуття: вони не можуть не тільки дня, але й години пробути поза своєю, а якщо своєї немає - якою завгодно компанією. Особливо сильна така потреба в хлопчиків[31].

Типова риса підліткових груп - надзвичайно висока конформність. Жагуче бажання бути «як усі» (а «усі» - це винятково «свої») поширюється і на одяг, і на естетичні смаки, і на стиль поводження. Таке протиріччя - коли індивідуальність затверджується через однаковість - може тривожити підлітків. Проте, ця однаковість ретельно підтримується, і тому, хто ризикує кинути їй виклик, приходиться витримувати нелегку боротьбу.

Слід зазначити, що комунікативні риси і стиль спілкування хлопчиків і дівчаток не зовсім однакові. Це стосується і рівня товариськості, і характеру аффіліації. Із самого раннього віку хлопці активніше дівчаток вступають у контакти з іншими дітьми, затівають спільні ігри і т.д. Почуття приналежності до групи однолітків і спілкування з ними для чоловіків у будь-якому віці значно важливіше, ніж для жінок. Однак розходження між статями в рівні товариськості не стільки кількісні, скільки якісні. Зміст спільної діяльності і власний успіх у ній значать для хлопчиків більше, ніж наявність індивідуальної симпатії до інших учасників гри. Чоловіче суспільство, як і весь стиль життя, скоріше предметні і інструментальні, ніж експресивні [20].

Спілкування дівчат виглядає більш пасивним, зате більш дружнім і вибірковим. Дівчата вступають у контакт головним чином з тими, хто їм подобається, зміст спільної діяльності для них вторинний. З ранніх років хлопчики тяжіють до більш екстенсивного, а дівчатка - до інтенсивного спілкування; хлопчики частіше грають великими групами, а дівчатка - по дві чи по три.

Ще Ж. Піаже звернув увагу на те, що хлопчики і дівчата неоднаково відносяться до правил групової гри. Хлопчаки, з їх предметним і інструментальним мисленням, додають більше значення дотриманню загальних правил, порушення яких завжди викликає в хлоп'ячому середовищі конфлікт. Дівчатка в цьому відношенні більш терпимі, особисті відносини для них важливіші формальних правил; це відбивається й у структурі їхньої моральної свідомості: чоловічі міркування й оцінки виглядають більш безособовими і твердими, чим жіночі. За даними В.Н. Князєва (1981), для дівчаток-підлітків при оцінці людських якостей найбільш значимі властивості, що виявляються у відношенні до інших людей, а для хлопців - ділові якості, зв'язані з діяльністю[29].

У підлітковому віці участь дітей у спілкуванні визначається цілим рядом зовнішніх і внутрішніх факторів. З боку зовнішніх факторів, участь підлітка в спілкуванні визначається його статусом у колективі, бажанням колективу вступати з ним у взаємостосунки, умовами, які створюються дорослими стосовно дитини тощо; внутрішні фактори - це стани, відношення, якості особистості, коло умінь та навичок, необхідних для спілкування. Серед внутрішніх факторів велика роль належить тому, наскільки розвинені чи нерозвинені комунікативні якості особистості: комунікабельність, здатність зрозуміти іншого, швидко орієнтуватися в ситуації взаємодії з іншими людьми[7].

Сором'язливість - найпоширеніші комунікативні труднощі підлітків. Особливо важко переживають її хлопці, оскільки сором'язливість вважається «не чоловічою» якістю. Однак сором'язливість має різні причини і тісно пов'язана з іншими рисами особистості, що не завжди піддаються корекції і самі по собі не можуть розглядатися як негативні.

Учнівський колектив - явище двоїсте. Будь-який шкільний клас диференціюється на групи і підгрупи, причому по різним, не співпадаючим один з одним ознакам.

По-перше, існує соціальне розшарування, особливо помітне у великих містах і що виявляється як у нерівності матеріальних можливостей, так і в характері життєвих планів, рівні домагань і способів їхньої реалізації. Іноді ці групи практично не спілкуються один з одним.

По-друге, складається особлива внутрішньо-шкільна і внутрішньо-класна ієрархія, заснована на офіційному статусі учнів, їхній навчальній успішності чи приналежності до «активу».  

По-третє, відбувається диференціація авторитетів, статусів і престижу на основі неофіційних цінностей, прийнятих у самому учнівському середовищі[14].

Критерії, що визначають соціометричний статус підлітка в класному колективі, різноманітні.

Ізольованість важкого підлітка в класі може бути не тільки причиною, але і наслідком того, що він осторонь від колективу, зневажає його цілями і нормами поводження тощо.

По типу лідерства підліткові групи можуть бути демократичними чи авторитарними. У шкільних класах офіційний лідер, що займає керівні посади, не завжди буває самою авторитетною людиною в колективі. У стихійних групах, яким би гострим не було в них внутрішнє суперництво, ватажком може бути лише той, хто має реальний авторитет [14].

Роль лідера дуже значна в малій групі, тому що він вирішує головні завдання, які поставлені перед групою у певній ситуації. На місці лідера не може бути будь-яка людина, а лише той, чия готовність діяти відповідає моменту. Прагнення до лідерства - є віковою особливістю дітей підліткового віку, формою прояву потреби в соціальному визнанні та особистісній персоналізації, а також способом творчої адаптації до нової соціальної ситуації розвитку. Мотивація лідерства в підлітків складається в залежності від ідентифікації з найбільш значущими людьми з їхнього найближчого оточення[14].

Підлітковий вік - період інтенсивного розвитку мотиваційної сфери, а ієрархічні відносини в потребово-мотиваційній сфері особистості підлітків складаються на користь мотивів самоствердження. Бути особистістю для підлітка означає відчувати свою значущість у підлітковому середовищі. Прагнення зайняти значне місце в групі ровесників і є першою спробою особистісної персоналізації в мікросередовищі, впливу на процеси, що відбуваються в ньому, саме тому більшість середніх підлітків не задовольняються гідним, але ординарним становищем, а прагнуть до більш високого соціального статусу, до перших ролей, визнання безумовної авторитетності. Потреба у спілкуванні підлітків у міру дорослішання перетворюєься на потребу в популярності. Саме ця динаміка зумовлює соціальну поведінку підлітків, нестабільність і постійні зміни структури міжособистісних стосунків у підліткових групах. Підліток діє, щоб показати і довести всім (насамперед ровесникам) власну значущість.

Підліткове спілкування спочатку неминуче екстенсивне, вимагає частої зміни ситуацій і досить широкого кола учасників, приналежність до компанії підвищує впевненість підлітка в собі і дає додаткові можливості для самоствердження, а у різностатевих відносинах формується спостережливість, увага до внутрішнього світу людини, проникливість, бажання бути кращим.

Відносини між хлопчиками і дівчатками в підлітковому віці зазнають суттєвих змін. До кінця підліткового віку виникає інтерес до протилежної статі, прагнення подобатися. Спочатку інтерес до людини іншої статі набуває характерне для підлітків надзвичайне зовнішнє вираження. Хлопчики починають задирати дівчат, вони у свою чергу скаржаться на хлопчаків, самі доставляють їм неприємності, проте така підвищена взаємна «увага» з боку однолітків тим і іншим доставляє, мабуть, явне задоволення. Пізніше характер міжстатевих відносин змінюється, з'являється сором'язливість, скутість і боязкість, іноді - байдужість, презирливе ставлення до однолітка протилежної статі. Пізніше відносини ускладнюються. Зникає безпосередність у спілкуванні. Часто це виражається або в демонстрації байдужого ставлення до іншої статі, або в сором’язливості при спілкуванні. У той же час отроки відчувають почуття напруги від смутного почуття закоханості до представників протилежної статі. За визначенням Н.Н. Обозова, кохання - це найвищий ступінь емоційно-позитивного відношення людини до людини[26]. Прихильність до однолітка протилежної статі може бути інтенсивною і, як правило, їй надається дуже велике значення. Відсутність взаємності іноді стає причиною сильних негативних реакцій.

Інтерес юнака до однолітків іншої статі веде до збільшення можливості виділяти і оцінювати переживання і вчинки іншого, до розвитку рефлексії та здатності до ідентифікації. На основі таких взаємин у підлітків виникає бажання ставати краще, з'являється потреба у самовдосконаленні. У цьому віці більшість дітей починають займатися самовихованням. Романтичні відносини можуть виникати при спільному проведенні часу: на прогулянках, при відвідуванні театрів, музеїв, кіно і т.д. Прагнення подобатися стає одним зі значимих прагнень. Взаємні погляди та посмішки вже багато до чого зобов'язують. Особливої ціни набувають дотики. Руки стають провідниками внутрішньої напруженості, пов'язаної з фізичним і психічним набуттям тіла. Ці намагнічені дотики запам'ятовуються душею і тілом на все подальше життя. Романтичне відношення до представника протилежної статі спонукає до мрії, фантазії, де здійснюються найнеймовірніші задуми і збуваються надії. Підліток вчиться діяти у своїх фантазіях, але відпрацьовує свої дії і вчинки по-справжньому, переживаючи їх і рефлексуючи на всі можливі ситуації.

Перші почуття роблять на юну душу настільки сильний вплив, що багато людей вже в зрілі роки згадують саме ці почуття і предмет серцевої схильності, який давно розчинився в реальному житті протягом років[15].

Отже, під спілкуванням слід розуміти форму соціальної взаємодії людей, в якій здійснюється обмін думками і почуттями. Роль спілкування в психічному розвитку людини має величезне значення, оскільки це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі, і завдяки якому людина отримує необхідну для її індивідуального розвитку інформацію.         

Досить важливим є розгляд особливостей спілкування саме в підлітковому віці, оскільки спілкування з оточуючими, а зокрема з дорослими та однолітками, є найбільш важливою стороною життя підлітків, умовою їх особистісного становлення.

Підлітковий вік в сучасній психологічній літературі оцінюється як один з критичних періодів розвитку. Він пов’язаний з кардинальними перетвореннями у сфері свідомості, діяльності, системі взаємостосунків індивіда. З одного боку, за рівнем та особливостями психічного розвитку підлітки ще не розпрощалися з дитинством; з іншого - вони вже стоять на порозі дорослого життя і в їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки.

Проблема спілкування підлітків описана в працях багатьох педагогів і психологів, але в сучасній дійсності вона набуває новий контекст - стає об'єктом вивчення соціальної педагогіки, так як гармонійне спілкування підлітка зі світом обумовлює його сприятливе ставлення до самого себе і до світу, надає віру в себе, в суспільні цінності, у власну досконалість.     Спілкування підлітків є складною соціально-психологічною системою, що складається з двох основних підсистем: спілкування підлітка з дорослими, головним чином з батьками і педагогом, і спілкування з однолітками. У підлітковому віці спілкування з однолітками активізується і поглиблюється, при цьому для хлопчиків особливо важлива групова належність, тоді як дівчатка дружать парами, цінуючи в подрузі, перш за все можливість ділитися своїми таємницями. Пізніше з'являється потреба в присутності близького друга протилежної статі, бажання подобатися один одному. Взаємна прихильність може бути дуже емоційною, займати велике місце в житті. У підлітковому віці відбувається перебудова спілкування підлітка з людьми. У процесі спілкування підлітка з дорослими та однолітками формується його особистість, відбувається становлення відносин підлітка до світу, тому головне завдання соціально-психологічної та соціально-педагогічної діяльності бачиться в тому, щоб домогтися оптимального рівня взаємин підлітка і соціуму.

2. Методичні засади дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці

У даному розділі описані варіанти методик, призначених для діагностики комунікативної сфери підлітка, а також обґрунтована актуальність їх використання у випадку дослідження міжособистісного спілкування підлітків.

.1 Огляд та обґрунтування вибору методик

Проблема спілкування в підлітковому віці займає важливе місце в системі засобів, які впливають на розвиток властивостей особистості. Підлітки характеризуються неврівноваженістю, домінуванням процесу збудження, безконтрольністю. Така форма поведінки може закріпитись і дати в подальшому негативні наслідки. Самоконтроль, як вольова риса особистості, характеризується досить високим рівнем розвитку самосвідомості і пов'язана з контролем не тільки своєї поведінки, але й емоцій, думок. Оскільки в підлітків самосвідомість ще сформована не в повній мірі, то і самоконтроль не завжди здійснюється тільки у внутрішньому плані, але і в зовнішній поведінці. Дослідження М.Й. Боришевського, О.Ф. Бондаренка, В.А. Іванникова, Г.С. Нікіфорова показують, що самоконтроль, як вольова риса особистості поступово самовдосконалюється в поведінці і діяльності при наявності адекватної самооцінки, низької тривожності, але підлітку необхідно допомогти сформувати в собі механізми самоконтролю, витримки[3]. Претензії підлітка на своє виняткове становище серед інших заважають розвиватись механізмам самоконтролю. Таким чином, для їх розвитку необхідно привести самооцінку підлітка в адекватне положення, знизити його особистісну тривожність і тим самим сприяти розвитку контрольних механізмів в поведінці і в діяльності, зокрема в процесах спілкування з іншими людьми. Тому досить актуальним є вияв особливостей самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування, що в подальшому дає можливість допомогти їм сформувати механізми контролю своєї поведінки в процесі спілкування в різних ситуаціях діяльності. Для визначення рівня самоконтролю в спілкуванні в даному дослідженні застосовувалась методика «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні М. Снайдера» [19], за допомогою якої визначають рівні комунікативного контролю (високий, середній, низький). Також і емоційний стан підлітка може впливати на ефективність спілкування, оскільки, як зазначалося вище, для підлітків характерними є неврівноваженість, домінування збудження над гальмуванням, мінливість настрою та емоцій. Емоції ж, в свою чергу, служать одним з головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності та поведінки. Вони здатні різко посилити або послабити скутість, боязкість у спілкуванні. Тому досить актуальним є діагностика вміння керувати емоціями та визначення емоційних бар’єрів у міжособистісному спілкуванні підлітків. Для цього в даній роботі була використана методика «Діагностика емоційних бар’єрів у міжособистісному спілкуванні» (за В.В. Бойко) [17]. Для підлітка важливо не просто бути разом із ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти у групі позицію лідера, для інших - бути визнаним, улюбленим товаришем, ще для інших - непорушним авторитетом у якійсь справі, але у будь-якому випадку є головним мотивом поведінки підлітків, тому з метою визначення домінуючого типу відношення підлітків до людей (зокрема - однолітків), в дослідженні була використана методика «Діагностика міжособистісних відносин Т. Лірі» [6], за допомогою якої визначається домінуючий тип відношення до людей в самооцінці та взаємооцінці.