Материал: Психологічне дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці

Психологічне дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці

Психологічне дослідження особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці

Вступ

спілкування психологічний підліток одноліток

Однією з центральних потреб підлітка є потреба в спілкуванні. Саме в підлітковому віці підліток націлений на пошук нових, продуктивних форм спілкування - зі своїми кумирами, з тими, кого любить і поважає. Підлітковий вік - це час становлення характеру і підліток шукає спілкування вже не з батьками, а з ровесниками. Актуальність даної роботи полягає в тому, що вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе в сучасному суспільстві. Зокрема поглиблене вивчення даної теми необхідно для того, щоб отримувати нові знання і знаходити нетрадиційні способи вирішення конфліктних ситуацій між підлітками і однолітками, а також між підлітками і дорослими, що в свою чергу сприятиме більш ефективному розвитку особистості підлітка та оптимізації його взаємовідносин в соціумі.

В психології різні аспекти спілкування підлітків активно вивчаються вченими. Такі дослідники як Л.С. Виготський, Л.І. Божович, І.С. Кон сходяться у визнанні величезного значення, яке має для підлітків спілкування з однолітками. Ці відносини знаходяться в центрі життя підлітка і визначають всі інші сторони його поведінки та діяльності. На думку Л.С. Виготського, підлітки прагнуть у всьому бути схожим на однолітків і намагаються виділитися в групі, хочуть заслужити повагу, вимагають вірності і міняють друзів. Крім Виготського спілкування підлітків з ровесниками вивчали такі психологи як В.С. Мухіна, Н.М. Аксаріна та інші. Ідеї про те, що спілкування відіграє важливу роль у формуванні особистості, отримали свій подальший розвиток в працях Б.Г. Ананьєва, О.О. Бодальова, О.М. Леонтьєва, О.Р. Лурії, В.М. М’ясищева, А.В. Петровського. Ступінь розробленості теми у вітчизняній психологічній науці можна простежити в працях Д.Б. Ельконіна, Т.В. Драгуновой, Л.І. Уманського, а також А.І. Захарова.

Мета даної роботи полягає в теоретичному аналізі та емпіричному дослідженні особливостей спілкування з однолітками у підлітковому віці.

Гіпотеза дослідження - оскільки спілкування з однолітками займає центральне місце в житті підлітків, то для них характерною є висока потреба в приналежності до групи однолітків і перебування в групі для них є пріоритетним. Це прагнення - є провідним мотивом поведінки у цьому віці й визначається критеріями власної оцінки та оцінки з боку однолітків.

Відповідно завданнями курсової роботи є:

Ø  коротко розглянути спілкування як категорію психології;

Ø  проаналізувати загальні особливості підліткового віку;

Ø  проаналізувати вікову специфіку спілкування підлітків з однолітками;

Ø  дібрати і описати методики дослідження особливостей спілкування підлітків;

Ø  визначити та описати особливості спілкування підлітків з однолітками.

Об’єктом дослідження є спілкування у підлітковому віці.

Предмет - особливості спілкування підлітків з однолітками.

Методологічною основою роботи стали теоретичні психологічні положення про сутність, природу та функції спілкування; закономірності розвитку підлітків та ролі спілкування в ньому, що забезпечили розгляд загальних теоретичних питань з проблеми дослідження, а також емпіричні методи: методика «Діагностика оцінки самоконтролю в спілкуванні» М. Снайдера, методика «Діагностика емоційних бар’єрів в міжособистісному спілкуванні» (за В.В. Бойко) та методика «Діагностика міжособистісних відносин» Т. Лірі.

Емпірична база дослідження. Дослідження проводилося 23-24.12.2014 року на базі Пирогівської ЗОШ I-III ступенів Глобинського р-ну, Полтавської області; у дослідженні взяли участь 40 учнів із 7-11 класів; віковий діапазон досліджуваних - 12-16 років.

1. Загальна характеристика спілкування. специфіка спілкування підлітків з однолітками

У цьому розділі подана загальна характеристика спілкування як психологічної категорії, психологічна характеристика підліткового віку як важливого етапу розвитку особистості; проаналізовані особливості спілкування підлітків з однолітками, оскільки саме спілкування в цьому віці є важливою стороною життя, умовою особистісного становлення підлітка.

1.1    Загальна характеристика спілкування

Останніми десятиліттями інтерес до проблем спілкування надзвичайно посилився. Це пов'язано насамперед з розвитком соціальної психології й підсиленням її впливу на всю систему психологічних наук. Біля витоків дослідження проблеми спілкування не лише в нашій країні, а й у світовій психології стояв В.М. Бехтерєв. Він розробив емпіричні методи дослідження спілкування, а також теоретичні положення про вплив групи на особистість, про специфіку перебігу психічних процесів в умовах спілкування. Проблема спілкування посідає центральне місце в психологічній концепції Л.С. Виготського. Основні його положення щодо спілкування та його ролі в розвитку психіки можна сформулювати так: спілкування, взаємодія в ранньому онтогенезі змінюють структуру психічних процесів. Ці основоположні ідеї були засвоєні практично всіма психологічними школами - як вітчизняними, так і зарубіжними [24].

Що ж до визначення поняття «спілкування», то в психологічній літературі воно вживається в різних значеннях:

·        як обмін думками, почуттями, переживаннями;

·        як один з видів діяльності;

·        як взаємодія, стосунки між суб’єктами, що мають діалогічний характер[8].

Узагальнюючи різні підходи до трактування поняття «спілкування», маємо таке його визначення: Спілкування - це складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, що виникає на основі потреб і спільної діяльності та включає в себе обмін інформацією; сприймання та розуміння іншого; взаємодію суб’єктів через знакові засоби[18].

Фізіологічною основою спілкування у людини є домінування діяльності лівої півкулі мозку. Відомо, що в разі пошкодження саме цієї частини головного мозку виникають мовленнєві дефекти (афазія).

Спілкування - це універсальна потреба людського буття, яка виникає і функціонує в різних формах людських відносин[27].

В структурі спілкування можна виділити три взаємозалежні сторони: комунікативну, інтерактивну і перцептивну.

Комунікативна сторона спілкування - це обмін інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприймання і пізнання один одного партнерами по спілкуванню та встановлення на цій основі взаєморозуміння. Усі три сторони спілкування тісно переплітаються між собою, органічно доповнюють одна одну і складають процес спілкування в цілому[1].

Для того, щоб спілкування як взаємодія проходило без проблем, воно повинно складатися з наступних етапів: встановлення контакту (знайомство); представлення себе іншій людині; орієнтування в ситуації спілкування; осмислення того, що відбувається; витримання паузи; обговорення проблеми, що цікавить; вирішення проблеми; завершення контакту[13].

Спілкування може виступати в двох основних варіантах - воно може бути предметно зорієнтованим та особистісно-зорієнтованим. З огляду на це виділяють такі види спілкування:

.        за критерієм просторового існування - безпосереднє та опосередковане;

2.      за критерієм мотивації до спілкування - бажане та небажане спілкування;

.        за критерієм орієнтації на співрозмовника - міжособистісне та масове;

4.      за критерієм часового обмеження - короткочасне та довготривале;

.        за критерієм кількості учасників - монологічне та діалогічне;

.        за критерієм результативності - конфліктне та маніпулятивне спілкування [27]. Безумовно, спілкування можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють вербальні (усне і писемне мовлення) та невербальні засоби спілкування (жести, міміка, пантоміміка).

Не менш важливим у характеристиці спілкування як психологічної категорії є розгляд його функцій. Існують різні класифікації функцій спілкування. В даній роботі ми розглянемо класифікацію функцій спілкування, запропоновану Б.Ф. Ломовим, який виділяє три функції спілкування:

·        інформаційно-комунікативну;

·        регулятивно-комунікативну;

·        афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації. Регулятивно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій. Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється ставлення людини до навколишнього середовища, у тому числі й соціального[12]. Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Спілкування має величезне значення для формування людської психіки, її розвитку та становлення розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвиненими людьми, завдяки широким здібностям до научіння, людина набуває всі свої вищі психічні якості та здібності. Разом з тим необхідно також зазначити, що без спілкування не може відбуватися повноцінний розвиток людини і як особистості, і як суб’єкта діяльності, і як індивідуальності[2]. Якби з народження людина була позбавлена можливості спілкуватися, то вона ніколи б не стала цивілізованим, культурно і морально розвиненим громадянином, вона була б приречена до кінця життя залишатися напівтвариною, лише ззовні нагадуючи людину. Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має її спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. В цей час всі свої людські, психічні та поведінкові якості вона набуває виключно через спілкування тому, що аж до навчання в школі, а точніше - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти та самовиховання[16].

Тому досить важливим є розгляд особливостей спілкування саме в підлітковому віці, оскільки спілкування з оточуючими, а зокрема з дорослими та однолітками, є найбільш важливою стороною життя підлітків, умовою їх особистісного становлення.

1.2    Загальна характеристика підліткового віку

Відомий американський психолог А. Гезел стверджує, що одним із найважливіших періодів у житті людини є підлітково-юнацький вік [5]. Для розвитку людини важливим є кожний етап. Але, все ж таки, підлітковий вік займає особливе місце в психології. Період, коли дитина-підліток - це найскладніший з усіх дитячих періодів, що являє собою період становлення особистості.

В академічному словникові російської мови 1983 року пояснюється, що підліток - це «хлопець або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці від 12 до 16 років[9]. На сучасному етапі рамки підліткового віку приблизно співпадають з навчанням дітей в середніх класах - від 11-12 років до 15-16 років.

Сучасна психологічна наука визначає підлітковий вік як один із найскладніших періодів у житті людини. Він характеризується швидким, нерівномірним ростом і розвитком організму. Відбувається ствердіння скелета, вдосконалюється м'язова система. Однак нерівномірність розвитку серця і кровоносних судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто спричинюють тимчасові розлади кровообігу, підвищення тиску, напруження серцевої діяльності, посилення збудливості дітей, що виражається у нервозності, швидкій втомі, запамороченнях і підвищеному серцебитті[21]. Характерні риси цього віку - чутливість, часта різка зміна настрою, острах глузувань, зниження самооцінки. Розлади бувають поведінкові й емоційні.

Основним лейтмотивом психічного розвитку в підлітковому віці є становлення нової, ще досить нестійкої самосвідомості, зміна Я-Концепції, спроби зрозуміти самого себе й свої можливості. Дуже важливе значення має виникаюче в підлітка почуття приналежності до особливої «підліткової» спільності, цінності якої є основою для власних моральних оцінок[10].

Провідна діяльність в підлітковому віці - це інтимно-особистісне спілкування з однолітками. Для підліткового віку характерні:

) Почуття дорослості;

) Формування «Ми» - концепції;

) Формування референтних групп[5].

Підлітковий вік, як суперечливий вік, є часом досягнень і часом певних втрат. Підліткові досягнення пов'язані зі стрімким нарощуванням знань, умінь, становленням моральності і відкриттям «Я», опануванням нової соціальної позиції. Підліткові втрати корелюють зі зникненням дитячого світосприймання, безтурботливого і безвідповідального способу життя, що пов'язано з сумнівами у собі, у своїх здібностях, з пошуками правди у собі та в інших людях. Крім того, досягнувши періоду статевого дозрівання, підліток потрапляє в суперечливе становище: він вже не дитина, але ще не ствердився в культурі дорослих, і саме ця суперечність стає головною причиною виникнення кризи підліткового віку[23]. Підліток активно відкидає свою належність до світу дітей, але при цьому не почувається повноцінним дорослим. Він намагається бути подібним до дорослих зовні, прагне прилучитись до їхнього життя, придбати їхні якості і уміння, права і привілеї. Дитина включається в різні види суспільно корисної діяльності, що розширює сферу її соціального спілкування і сприяє накопиченню нового соціального досвіду[5]. У спілкуванні дітей досить швидко складаються відносини, у яких з'являються однолітки - лідери і однолітки - ізгої. Спілкування з однолітками - тверда школа соціальних відносин. Саме спілкування з однолітками вимагає високої емоційної напруги. «За радість спілкування» дитина-підліток витрачає багато енергії на почуття, пов'язані з успіхом ідентифікації й стражданнями відчуження.

1.3    Особливості спілкування підлітків з однолітками

Розвиток особистості, включеної в соціальні групи, відбувається відповідно до характеру, вимог та цілей соціуму. Однак мету цю задають лише загальний напрямок, загальний характер і рамки формування людини як представника соціуму. Необхідне спрацьовування складних соціально-психологічних механізмів, перехід соціальних і психологічних умов у соціально-психологічні фактори становлення особистості, розвитку його самосвідомості для того, щоб дві протилежні тенденції - соціалізація й індивідуалізація - рівноцінно брали участь у становленні індивідуальності підлітка[30].

Треба зазначити, що розвиток взаємовідносин виступає в ролі ведучої діяльності в віці немовляти, дошкільному і підлітковому віці. При цьому на різних етапах розвитку особистості вона має свої особливості: в віці немовляти - це безпосереднє емоційне спілкування[11], в дошкільному періоді - це ігрова діяльність, по мірі якої дитина засвоює відносини між людьми[28], в підлітковому віці - це подальше освоєння взаємовідносин між людьми, але вже на більш високому рівні у порівнянні з дошкільним віком[4].

Досвід соціальної взаємодії підліток здобуває в групі однолітків як своєрідної моделі суспільства. Підліток не просто адаптується до групи однолітків, до прийнятих в його середовищі соціальних норм поведінки, духовних цінностей, але й пропускає це через себе, виробляючи індивідуальний шлях реалізації власних соціальних цінностей[22]. Група однолітків, з якими спілкується дитина впливає на розвиток її особистості. Саме в умовах спілкування з однолітками дитина-підліток постійно зіштовхується з необхідністю застосовувати на практиці засвоювані норми поводження.