На основі принципу формування екологічної культури базуються і положення ст. 7 зазначеного вище Закону, у кожній із частин якої законодавець акцентує увагу на окремих основних ідеях:: а) забезпеченість підвищення екологічної культури суспільства і професійної підготовки спеціалістів загальною обов'язковою комплексною освітою та вихованням у зазначеній сфері, підвищенням кваліфікації та перепідготовки кадрів; б) обов'язковість екологічних знань як кваліфікаційної вимоги до всіх посадових осіб, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів і призводить до впливу на стан навколишнього природного середовища; в) урахування суспільних потреб у ході підготовки спеціалістів спеціально визначеними вищими та професійними навчальними закладами у цій сфері.
Відповідно, у законодавстві про освіту принцип формування екологічної культури покладено в основу таких законодавчих положень, як-то: формування культури здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України "Про освіту" від 5 травня 2017 р. віднесено до засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності. Система загальної середньої освіти відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про повну загальну середню освіту" від 16 січня 2020 р. функціонує з метою забезпечення, зокрема і здатності до цивілізованої взаємодії з природою, дбайливого ставлення до довкілля. Законом передбачається спрямування виховного процесу на формування культури та навичок здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля (ч. 1 ст. 15), заклад освіти створює безпечне освітнє середовище з метою забезпечення належних і безпечних умов навчання, виховання, розвитку учнів, а також формує у них гігієнічні навички та засади здорового способу життя (ч. 1 ст. 21). Керівник закладу загальної середньої освіти зобов'язаний, серед іншого, формувати засади, створювати умови, сприяти формуванню культури здорового способу життя учнів і працівників закладу загальної середньої освіти (ч. 4 ст. 38). Таким чином, принцип формування екологічної культури в системі принципів освітньої діяльності розглядається законодавцем дещо ширше, оскільки крім безпосередньо екологічної культури, він охоплює формування культури здорового способу життя, гігієнічних навичок, дбайливого ставлення до довкілля тощо.
У джерелах екологічного права з огляду на його систему, принцип формування екологічної культури закладено у зміст невичерпної кількості правових норм. Проте безпосередньо, на нашу думку, найбільшою мірою це проявляється у джерелах фауністичного, природно- заповідного, рекреаційного права, подекуди у джерелах права екологічної безпеки (зокрема, у сфері цивільного захисту, запобігання надзвичайним екологічним ситуаціям і реагування на них).
Наприклад, серед основних вимог і принципів охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу Законом України "Про тваринний світ" від 13 грудня 2001 р. закріплено принципи: задоволення наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілей у межах спеціального використання об'єктів тваринного світу (ч. 1 ст. 20, ст. 28), забезпечення охорони тваринного світу, зокрема і шляхом виховання громадян у дусі гуманного ставлення до тварин, пропаганди важливості охорони тваринного світу (ст. 37) та ін. Спрямованим на захист від страждань і загибелі тварин унаслідок жорстокого поводження з ними, захист їхніх природних прав та укріплення моральності й гуманності суспільства є Закон України "Про захист тварин від жорстокого поводження" від 21 лютого 2006 р., як зазначається у його Преамбулі. Жорстоке поводження з тваринами, згідно зі ст. 4, є несумісним з вимогами моральності та гуманності, спричиняє моральну шкоду людині. Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону виховання гуманного ставлення до тварин є важливою складовою етичного, культурного й екологічного виховання громадян та передбачає формування високого рівня еколого-етичної свідомості та культури громадян, забезпечується шляхом викладання курсів з екологічної етики та гуманного ставлення до тварин у дошкільних навчальних закладах, у системі загальної середньої, професійно-технічної і вищої освіти.
Таким чином, у змісті наведених нами правових норм вбачаються міжнародно-правові підходи до збереження біологічного різноманіття, частиною якого є тваринний світ, відповідно до Конвенції про охорону біологічного різноманіття від 5 червня 1992 р. (м. Ріо-де-Жанейро, Бразилія; ратифікована Законом України від 29 листопада 1994 р.), багатьох інших міжнародно-правових джерел.
Незважаючи на те, що нам вдається вибудувати певну систему положень чинного законодавства про розвиток екологічної культури та/або її окремих елементів, саме положень про формування екологічної культури в суспільстві завдяки екологічно орієнтованим заходам - як правового принципу - бракує джерелам екологічного права. Зазначеним принципом доцільно було б доповнити низку джерел природоресурсного, природоохоронного права та права екологічної безпеки. Це сприятиме, насамперед, розробці конкретних екологічно виважених дій з боку держави, привертатиме увагу до збільшення фінансування пріоритетних та інших екологічно важливих і необхідних заходів, впливатиме на громадську думку, сприятиме більш ефективній реалізації екологічних прав громадян і збереженню довкілля для майбутніх поколінь.
Удосконаленню екологічного законодавства України в частині утвердження принципу формування екологічної культури сприятиме виконання стратегічних завдань, закладених у положення концептуальних документів - джерел державної екологічної політики, відображених у правовій формі, та принципів державної екологічної політики. Тією чи іншою мірою положення про необхідність розвитку екологічної культури містять і концептуальні документи політико-правового характеру, які констатують сучасний стан екологічних проблем, визначають політико-правові засади вдосконалення чинного законодавства, розроблення й запровадження правових та інших механізмів і засобів.
Основними засадами (стратегією) державної екологічної політики України на період до 2030 р., затвердженими Законом України від 28 лютого 2019 р., констатується низький рівень розуміння у суспільстві пріоритетів збереження довкілля та переваг збалансованого (сталого) розвитку, недосконалість системи екологічної освіти та просвіти (розділ І). Першою зі стратегічних цілей, на досягнення яких спрямована державна екологічна політика, є формування у суспільстві екологічних цінностей і засад сталого споживання та виробництва (розд. ІІІ), серед завдань якої визнано: впровадження освіти в інтересах збалансованого (сталого) розвитку, екологічної освіти та виховання, просвітницької діяльності з метою формування в суспільстві екологічних цінностей і підвищення його екологічної свідомості; забезпечення участі громадськості у прийнятті управлінських рішень у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування; забезпечення дотримання екологічних прав та обов'язків громадян, доступу до правосуддя з питань охорони навколишнього природного середовища та природокористування.
У Рекомендаціях парламентських слухань на тему "Пріоритети екологічної політики Верховної Ради України на наступні п'ять років", схвалених Постановою Верховної Ради України від 14 січня 2020 р. № 457-ІХ (слухання відбулися 27 листопада 2019 р.), зазначено: в Україні питання захисту довкілля регулюють понад 40 законів і сотні підзаконних нормативно-правових актів, проте система відповідальності за екологічні правопорушення, забезпечення дотримання екологічних прав людини залишається слабкою та неефективною. Міністерству захисту довкілля та природних ресурсів України (його сучасна назва після чергової реорганізації) спільно з центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується міністром цього міністерства, поставлено завдання - посилити організацію забезпечення екологічної освіти та підвищення кваліфікації посадових осіб, які здійснюють функції державного управління у сфері охорони довкілля (п. 2).
Слід додати, що практична реалізація зазначених у Стратегії та в Рекомендаціях підходів до розв'язання різних екологічних проблем із метою мінімізації екологічної кризи передбачена Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища на період до 2025 року, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 квітня 2021 р. № 443-р. Вочевидь, позитивна практика виконання запланованих законодавцем екологічно важливих заходів уповноваженими суб'єктами сприятиме зростанню рівня суспільної та індивідуальної екологічної та еколого-правової культури.
На виконання Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Перетворення нашого світу: Порядок денний у сфері сталого розвитку до 2030 року", прийнятої 25 вересня 2015 р. № 70/1 і яка включає і7 Цілей сталого розвитку, у нашій державі затверджено Указ Президента України "Про Цілі сталого розвитку України на період до 2030 року" від 30 вересня 2019 р. № 722/2019. Указом передбачається: досягнення продовольчої безпеки; забезпечення здорового способу життя; забезпечення відкритості, безпеки, життєстійкості й екологічної стійкості міст, інших населених пунктів; забезпечення переходу до раціональних моделей споживання і виробництва; вжиття невідкладних заходів щодо боротьби зі зміною клімату та її наслідками; інше.
Указом Президента України "Про Стратегію національної безпеки України" від 14 вересня 2020 р. № 392/2020 фактично оновлено стратегічний курс нашої держави у безпековій сфері, адже цим Указом передбачаються напрями реалізації фундаментальних національних інтересів, визначених Конституцією України і Законом України "Про національну безпеку України" її пріоритетів із відстоювання незалежності і державного суверенітету, відновлення територіальної цілісності, суспільний розвиток та ін., де з-поміж таких напрямів виокремимо: розвиток людського капіталу України, зокрема через модернізацію освіти і науки, охорони здоров'я, культури, соціального захисту; забезпечення екологічної безпеки, створення безпечних умов життєдіяльності людини, зокрема на територіях, що постраждали внаслідок бойових дій, розбудова ефективної системи цивільного захисту та ін. (п. 5 і 6). Важливо, що цим Указом конкретизовано такі загрози в різних сферах суспільного й державного життя, зокрема й у екологічній. В Указі зазначається, що екологічна безпека, зокрема безпека середовища життєдіяльності людини - один із найвищих пріоритетів. Маємо створити умови для підтримання екологічної рівноваги на території України, модернізації комунальної інфраструктури, посилити охорону навколишнього природного середовища, упровадити новітні системи поводження з відходами і скоротити промислові викиди, забезпечити ефективне використання природних ресурсів, захищати ліси і водойми, розвивати заповідний фонд, запобігати виникненню негативних наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру та усувати їх (п. 56). У вказаному Указі Президента України йдеться і про створення умов, необхідних для культурного розвитку та збагачення громадян України (п. 57).
Висновки
Таким чином, принципу формування екологічної культури притаманний міжгалузевий характер, а отже, він має враховуватись у ході запровадження нових норм чинного законодавства у життя, у процесах удосконалення екологічного права і законодавства, розвитку організаційно-правових механізмів його систематизації, імплементації міжнародних норм і принципів у національне законодавство, адаптації національного законодавства до європейських вимог і стандартів.
Надання принципу формування екологічної культури важливого значення у процесі регулювання природоресур- сних, природоохоронних та антропоохоронних суспільних відносин дозволить, на наш погляд, стверджувати про його розуміння як принципу-пріоритету. Надання цьому принципу правової форми може здійснюватися шляхом доповнення ним статей про принципи низки джерел екологічного права, насамперед, ст. 3 Закону України про охорону навколишнього природного середовища". Процес запровадження принципу формування екологічної культури в національне законодавство має набути системного характеру, що підвищуватиме рівень еколого-правової культури в суспільстві. Доцільним є конституційне закріплення принципу формування екологічної культури як основи для розбудови демократичної, соціальної, правової та екологічної держави, що посилюватиме її курс на міжнародну та європейську інтеграцію у розв'язанні внутрішніх і глобальних екологічних проблем шляхом виваженої економічної, екологічної та соціальної політики.
Список використаних джерел
Нормативно-правові акти наведено у відповідності до офіційного сайту Верховної Ради України. URL: http://www.rada.gov.ua (дата звернення: 04.08.2021).
Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: навч. посібник для юрид. фак. вузів. К.: Вентурі, 1996. 208 с.
Балюк Г.І. Світоглядні та еколого-правові засади взаємодії людини і природи. Екологічне право України: науково-практичний журнал. 2017. № 1 - 2. С. 8 - 13.
Васильев А.М. Правовые категории. Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. М.: Юридическая литература, 1976.265 с.
Гетьман А.П., Зуєв В.А. Екологічне право: роздуми про його витоки та перспективи розвитку. Проблеми законності. 2017. Вип. 137. С. 75 - 91.
Игнатьева И.А. Принципы экологического законодательства. Государство и право. 2003. № 9. С. 36 - 45.
Каракаш І.І. Еколого-правова культура як складова цивілізацій- ної культури. Правове життя сучасної України: матеріали Міжнародної наукової конференції професорсько-викладацького складу, 20 - 21 травня 2011 р., м. Одеса, т. 2 / В.М. Дрьомін (ред.). Національний університет "Одеська юридична академія", Одеса 2011, Фенікс. С. 429 - 431.