В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовують такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “дубове листя”, “барвінок” тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя, узор “яблучне коло”, поділений на чотири сектори, з вишиванням протилежних частин в одному кольорі - символом кохання. У сучасній вишивці трапляється й древній символ “дерево життя”, який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.
У вишивках зооморфних (тваринних)
орнаментів зображуються: кінь, заєць, риба, жаба; з птахів - півень, сова,
голуб, зозуля; з комах - муха, метелик, павук, летючі мухи. В багатьох випадках
зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням,
в якому відбивається її індивідуальне бачення узору. У подібних орнаментах
виступають у різноманітних, часто химерних сплетеннях заячі та вовчі зуба,
волове око, коропова луска, баранячі роги тощо.
ІІ РОЗДІЛ.
Регіональні особливості вишивки
.1 Кольори
в українській народній вишивці
Кожному народові, кожній місцевості властиві не тільки орнаментальні традиції, а й особливі кольорові поєднання. Колорит узору, тобто багатство та характер кольорових відтінків, об’єднаних в основний тон ,може бути візитною карткою всього регіону або окремого села.
Гармонійне поєднання кольорів та їх відтінків відіграє дуже важливу роль у всіх видах народної творчості. Не досить визначити необхідну форму і візерунок майбутнього виробу, важливо знайти таке поєднання кольорів, при якому кожен колір буде створювати враження основного. Щоб усі кольори були пов’язані між собою та із тлом виробу, необхідно засвоїти основні закони кольорознавства.
Існує дві групи кольорів:
а) хроматичні;
в) ахроматичні, або безбарвні.
До хроматичних належать усі барви сонячного спектра.
червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.
Основними кольорами спектра є червоний, жовтий і синій.
До ахроматичних кольорів належить:
– білий (світло);
– чорний (темрява);
– сірий.
Хроматичні кольори поділяються на теплі та холодні.
До теплих відносяться яскраві кольори, які передають відчуття тепла і сонця - червоний, оранжевий, жовтий ,а також зелені, коричневі, бордові кольори з відтінками перших трьох (жовто-зелені, оранжево-коричневі, бордово-червоні);
До холодних: синій, зелений, фіолетовий та блакитний ... .
Існує поняття “контрастів барв”. Це сполучення двох кольорів, з яких один світлий, а другий темний. Завжди красиві контрастні сполучення білого з червоним, червоного із сірим, коричневого з рожевим тощо. гарно доповнюю ть один одного такі кольори:
· червоний - із чорним, жовтим, сірим, коричневим, бежевим, оранжевим, синім;
· синій - із сірим, блакитним, коричневим, жовтим, червоним;
· жовтий - із коричневим, чорним, бежевим, червоним, оранжевим, сірим, голубим, синім, фіолетовим;
· зелений - лимонним, сірим, жовтим, чорним, золотистим, салатним, коричневий;
· фіолетовий - з буковим, бежевим, сірим, жовтим, золотистим, чорним;
· коричневий - з бежевим, жовтим, чорним, голубим, синім, оранжевим, сірим тощо.
У народній творчості відомі монохромні та однобарвні оздоблення виробів, та поліхромні - багатобарвні.
Хроматичні кольори мають три якості: а) світлість; б) кольоровий тон; в) насиченість.
Світлість - це більша чи менша близькість до білого кольору, наприклад: блакитний, синій, салатовий і зелений, тощо.
Кольоровий тон - відношення кольору до відтінків (від темного до світлого). Наприклад, є два червоних кольори з однаковою світлістю тону, але один із них має жовтий відтінок, другий має фіолетовий - це два різні тони одного кольору.
Насиченість - це ступінь яскравості кольору, що може змінюватись залежно від вмісту у ньому ахроматичного кольору. Наприклад, червоний колір буде насичений, а червоний із добавкою білого - мало насиченим рожевим.
Гармонійне поєднання усіх кольорів вишивки є обов’язковим. Найпростішим є поєднання розбілених і затемнених тонів одного кольору (відтінків), наприклад фіолетовий, буковий, білий.
Яке поєднання зробити краще, вирішує сама вишивальниця, враховуючи призначення вишитого виробу. Тут слід брати до уваги колір фону та окремих частин рисунка. Не варто вишивати дрібні деталі нитками допоміжних тонів, оскільки така вишивка на віддалі буде здаватися сірою.
Щоб вишивка була привабливою
,потрібно брати тканину і нитки для вишивки середньої яскравості, деталі та
частини рисунка не повинні бути дрібними. Вишиваючи одяг, потрібно враховувати
його призначення, сезон і вік. Для таких виробів колір потрібно добирати
спокійніший, ніж для декоративних.
2.2
Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами
Розглянемо характерні особливості технік вишивання в різних регіонах України.
Техніка вишивання Полтавської, Харківської, Ворошиловградської областей має багато спільного з усталеними формами вишивки центральних областей республіки, ій властиві й цілком своєрідні поліхромні орнаменти, що виконуються півхрестиком чи хрестиком. Ці орнаменти здебільшого вишивають грубою ниткою, завдяки чому узори справляють враження рельєфних.
Для Полтавщини характерні такі шви: хрестик, плутаний хрестик, подвійний прутик, зубчики, мережка, прутикова мережка, вирізування, виколювання та ін. узори виконуються окремими швамиі поєданням кількох швів. Сорочки на Полтавщині вишиваються переважно білими, зрідка червоними та сірими.
Вишивка Полісся прості й чіткі за композицією. Ромболамана лінія геометричного мотиву повторюється кілька разів. Вишивка червоною ниткою по біло-сірому фону лляного полотна графічно чітка.
У північних районах Волині побутує вишивка низовим і поверхневим швом на зразок ткання. Одноколірне вишивання, виконане в цій місцевості, вражає своєю вишуканою простотою. У південних районах області переважають рослинні мотиви у доборі квіток, ягід, листочків. Шиття поверхневе - хрестик, гадь, прутик. Чорний колір поєднується з найрізноманітнішими комбінаціями червоного, чим досягається значний колористичний ефект.
Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, у вишивці здебільшого використовують шви двох чи більше типів. Наприклад, в одній композиції поєднують шви прозорі, із щільним настилом, або іншим видом гладді. Жіночі та чоловічі сорочки змережують прутиком так, як і на Поділлі, прозорою мережкою червоними та чорними нитками.
На Київщині сорочки оздоблюють гладдю, занизуванням, набуруванням та хрестиком. На них переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.
Для подільських сорочок характерна різноманітність швів. В орнаментах переважає один колір - чорний із більшим чи меншим вкрапленням синього, червоного, жовтого, зеленого. Найбільш поширені є одноколірні вишивки на сорочках, значно рідше дво-та триколірні.
На півдні Тернопільщини типовою є вишивка вовняними нитками із згущеними стібками: окремі елементи обводяться кольоровими нитками, що забезпечує широкий рельєф та кольоровий ефект. Такі вишивки розміщують вздовж усього рукава поздовжніми чи скісними смугами від пілочки до краю рукава.
Велике багатство технік вишивання характерне для Вінниччини: низь, хрестик, стебнівка, настилювання, верхоплут, вирізування; різноманітні види чорних, білих та кольорових мережок. Поряд з основними швами застосовують й допоміжні - шпатівка, стебнівка, контурні шви якими обрамляють та з’єднують окремі елементи композиції.
У народній вишивці Львівської області використовуються різноманітні типи узорів, окремі з них поширені по всій області, інші - пов’язані з певними місцевостями і утворюють локальні різновиди. У південних районах Львівщини орнамент вишивок геометричний, білий фон не заповнюється, що надає узорам просторості й легкості. Вишивані сорочки колористично розмаїті.
На Буковині (Чернівецька область) крім геометричних та рослинних мотивів використовуються зооморфними, які вишивають білою гладдю, дрібним хрестиком, шпатівкою, крученим швом. При цьому як вишивальний матеріал використовують бісер, шовк, вовну, срібні та золоті нитки, металеві лелітки.
Для Гуцульських вишивок характерні різноманітність геометричних та рослинник візерунків, розмаїття композицій, багатство кольорових поєднань, здебільшого червоно із жовтим та зеленим, при чому колір домінує.
ІII РОЗДІЛ.
Практичний аспект впровадження українського декоративного мистецтва, зокрема
української вишивки, у навчально-виховний процес учню початкових класів
.1 Місце
декоративного мистецтва у вихованні особистості
У контексті нових підходів до побудови національної системи освіти особливої актуальності у підлітковому віці набувають дисципліни художньо-естетичного циклу у загальноосвітніх навчальних закладах, які мають забезпечувати духовно-творчий розвиток школярів. Кожна навчальна дисципліна використовує свій специфічний набір методів і методик, а також форм організації навчально-пізнавальної і художньо-творчої діяльності.
Змістово-структурні особливості образотворчої діяльності учнів 1-4 класів ґрунтуються на традиціях та сучасних тенденціях розвитку національної та зарубіжної образотворчої культури, а також на ідеях цілісного естетичного розвитку особистості на основі свідомого розуміння поліхудожнього та полікультурного образу світу [25; 40-41].
В основу програми формування образотворчої діяльності учнів 1-4 класів з використанням художніх технік народного мистецтва покладено такі принципи:
) єдності загальнолюдського та національного змісту образотворчої освіти з пріоритетністю національного;
) взаємодії компонентів соціального досвіду людини;
) неперервності і наступності завдань і змісту образотворчої освіти у початковій та основній школі;
) варіативності - націленості змісту програми на творчість учителя, його професійну компетентність, здатність самостійно застосовувати орієнтовний матеріал;
) поліхудожності, що реалізується через встановлення об'єктивних зв'язків образотворчого та інших видів мистецтв [16; 28-29].
Мета розвитку образотворчої діяльності учнів початкових класів полягає в їх особистісному розвитку і збагаченні емоційно-естетичного досвіду під час сприймання навколишнього світу і художньо-практичній діяльності, інтерпретації та оцінювання творів образотворчого мистецтва та технік їх виконання, а також у формуванні ціннісних орієнтирів, потреби в творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні.
Основні завдання образотворчої діяльності учнів 1-4 класів та образотворчої освіти загалом виражається в наступному:
· формування культури людських почуттів - любові, доброти, милосердя через сприймання творів мистецтва, почуття кольору, лінії, ритму, композиції, колориту безпосередньо у мистецькій діяльності;
· розвиток асоціативно-образного та просторового мислення, уяви, фантазії, пам’яті, художнього смаку і творчих здібностей;
· опанування вміннями та навичками в образотворчій діяльності;
· формування художньо-практичної компетентності; готовності використовувати отриманий досвід у самостійній творчій роботі;
· формування здатності сприймати, інтерпретувати та характеризувати твори образотворчого мистецтва, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи власні думки, судження, оцінки;
· формування уявлень про сутність, види та жанри образотворчого мистецтва, особливості художньо-образної мови, засвоєння основних художніх прийомів і закономірностей та відповідної термінології;
· виховання духовних і морально-ціннісних орієнтирів у сфері образотворчого мистецтва, інтересів, смаків, потреб в творчості; національно-патріотичної свідомості та активної життєвої позиції;
· розуміння учнями зв'язків образотворчого мистецтва з іншими видами мистецтва, з природним і культурним середовищем [26; 28-29].
Розвиток естетичних якостей учнів в процесі образотворчої діяльності ґрунтується на таких освітніх компетенціях:
• когнітивних (пізнавальних) - чуттєво-емоційне сприйняття: вміння відчувати і бачити навколишній світ, виявлення пізнавальної активності;
• креативних (творчих) - асоціативно-образне мислення, виявлення фантазії, уяви у створенні власних образів у художньо-практичній діяльності;
• методологічних - поняттєво-логічне мислення: вміння визначити мету, способи та організацію її досягнення; здатність до самооцінки;
• комунікативних - розуміння мови мистецтва як форми міжособистістісного спілкування; розуміння почуттів інших людей, різноманіття творчих проявів, бачень і розумінь дійсності; усвідомлення взаємозв'язку з однолітками і дорослими та відповідальності під час виконаним робіт;
• світоглядних - сприйняття цілісної картини світу, цінування
• самобутності і культурної спадщини України як складової загальнолюдської культурної скарбниці; відкриття, творче вираження себе, визначення власного місця та усвідомлення неповторності й унікальності іншого [16; 30-31].
У 2 класі учні дістають уявлення про художній образ, у них розвиваються навички чуттєво-емоційного та естетичного сприймання світу, асоціативно-образне мислення, цілісне бачення, вміння виділяти основне у явищах та формах [26]. Вони зосереджуються на виявленні специфіки художньо-образної мови мистецтва, композиційно-художніх і технічних засобів різних видів пластичних мистецтва, а також на створенні художніх образів на основі чуттєво-емоційного сприймання мистецьких творів, асоціативно-образних інтерпретацій природних форм і явищ.
Також відбувається залучення учнів до системного пізнання, опанування техніками та прийомами образного виявлення як художньої основи для особистісного самовираження. Вивчення зразків світового та національного мистецтва відбувається поряд з творчим переосмисленням і використанням власного досвіду в практичній образотворчій діяльності учнів [61; 22].
У 3 класі відбувається розвиток формально-логічного мислення, вміння спрощувати, узагальнювати, виявляти конструкцію та об'єм форми. Зосереджується увага учнів на формі з метою подальшого вивчення. впливу і взаємозв'язку цієї форми із сутністю образу. Вивчення кольору відбувається через виявлення зв'язків його зі світлом (природним, штучним), що доповнює попередній досвід учнів у виявленні образності форми [38; 59]. Також здійснюється навчання формоутворенню в образотворчому мистецтві, яке базується на художній практиці учнів, і відбувається процес орієнтування в специфіці образотворчого мистецтва та оволодінні певними художньо-технічними навичками.
Учні 4 класу набувають попереднього досвіду образного й асоціативного мислення, що доповнюється формуванням і розвитком абстрактного мислення та оволодінням певними художньо-технічними навичками моделювання простору та об'ємно-просторових форм. Відбувається перехід від вивчення окремих форм та формоутворення до виявлення зв'язку форми і простору [45; 62]. Вивчаються образні й пластичні зв'язки форми і середовища. У теоретичному та практичному планах опрацьовуються закони перспективи простору в ілюзорно-просторовому зображенні та рівнобіжно вивчаються умовні художні засоби створення зображень простору й середовища (природного, штучного, архітектурного).