Зміст
Вступ
І РОЗДІЛ. Вишивка як один із видів народного мистецтва.
.1 Історія виникнення вишивки
.2 Характеристика матеріалів, що використовується при вишивці
.3 Техніка виконання вишитих виробів.
.4 Основні мотиви українського народного орнаменту.
ІІ РОЗДІЛ. Регіональні особливості вишивки
.1 Кольори в українській народній вишивці
.2 Особливості кольорової гами вишивок та їх технік за регіонами
ІII РОЗДІЛ. Практичний аспект впровадження українського декоративного мистецтва, зокрема української вишивки, у навчально-виховний процес учню початкових класів
.1 Місце декоративного мистецтва у вихованні особистості
.2 Результати експериментальної методики використання етнографії народного мистецтва України на уроках декоративного мистецтва
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Художні ремесла та промисли - засновані на ручній праці товарного виготовлення речей, що задовольняють виробничі, побутові, культові та обрядові потреби суспільства. Промислам передували ремесла. Ремесла в Україні мають багатовікову історію. Зародилися вони ще за умов натурального господарства як допоміжні домашні заняття. Промисли з'явилися на пізнішому етапі розвитку суспільно-економічних відносин - при товарному виробництві [1].
Народні художні промисли - одна з організаційних форм народного декоративного мистецтва.
Декоративно-прикладне мистецтво є однією з важливих галузей художньої культури українського народу, яке виникло в процесі трудової діяльності і нерозривно пов'язано з нею. Україна завжди славилась своїм декоративно-прикладним мистецтвом. Призначення декоративних творів мистецтва висловлено їх назвою, адже слово «декор» французького походження, означає «прикраса». Твори декоративного мистецтва прикрашають побутові предмети, милують зір людини, викликають у неї приємні емоції. Декоративні живопис і скульптура можуть бути оздобою архітектурних споруд і тоді мають назву «Монументально-декоративних». Різьба, розпис, вишивка можуть бути прикрасою побутових речей, тоді такі твори декоративного мистецтва називають «ужитково-декоративними» [2].
Бажання зробити предмети побуту та праці зручними та красивими народилося у людини з перших кроків її свідомої діяльності. Мрія про прекрасну форму пройшла крізь віки, втілюючись у конкретно чуттєві образи кам'яних, дерев'яних, скляних предметів, пластика форм і колорит яких відбиває почерк їх творців та стиль епохи. Видами декоративного мистецтва є:
кераміка (гончарне мистецтво та глиняна іграшка);
художня обробка металу, дерева, кості, рогу (різьблення, розпис);
вишивка; - мереживо; - килимарство, ткацтво;
плетіння (з лози, з мотузок - «макраме»).
Художні розписні вироби близькі та зрозумілі дитині. У візерунках, виконаних народними майстрами, дитина із задоволенням та радістю пізнає знайомі силуети ягід, листя, птахів та звірів. Під руками народних майстринь простий шматок домотканого полотна ставав справжнім витвором мистецтва. А вишиванням займалися всі жінки для потреб своєї родини; його навчалися з дитинства. Це був один з найпоширеніших у селянському середовищі домашній художній промисел. Орнаментовані вишивками рушники, підзори, наволоки, декоративні тканини оживляли інтер'єр традиційного народного житла, входили до складу фольклорно-естетичного контексту селянського побуту [4].
Ознайомлення з українським декоративно-прикладним мистецтвом допомагає розкрити перед дитиною справжню красу та мудрість народу-творця, сприяє розвитку національної свідомості в цілому. Питання залучення дітей до народного мистецтва зараз привертають до себе увагу великої кількості педагогів, художників, вихователів. При цьому необхідно враховувати те, що:
народне мистецтво - своєрідний каталізатор дитячої зображувальної творчості;
в народному мистецтві акумулюється традиційний досвід поколінь;
твори народного та декоративно-прикладного мистецтва сприяють формуванню та розвитку художнього смаку, естетичного ідеалу, творчого потенціалу особистості.
Актуальність досліджуваної проблеми обумовила вибір теми курсової роботи, визначила мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження.
Мета дослідження: визначити ефективні методи та засоби використання українського декоративного мистецтва, зокрема вишивки, в становленні дитини як особистості.
Об'єкт дослідження - процес навчання українознавству в початкових класах.
Предмет дослідження - використання етнографії народного мистецтва у вихованні та навчанні учнів початкових класів.
Завдання:
вивчити психолого-педагогічну і методичну літературу з досліджуваної проблеми; -
дослідити вплив вивчення декоративного мистецтва на громадянське виховання учнів;
перевірити ефективність впровадження в навчально-виховний процес систематичної роботи по вихованню у дітей шанобливого ставлення до традицій українського народу, розвитку національної свідомості;
розробити систему роботи по вихованню у дітей шанобливого ставлення до традицій українського народу, розвитку національної свідомості.
Гіпотеза: етнографія народного мистецтва України сприятиме розвитку національної свідомості учнів, розвитку естетичних смаків, творчого потенціалу особистості.
Методи дослідження:
аналіз літератури;
бесіди;
педагогічний експеримент.
Місце проведення експерименту: Путивльська ЗОШ №2 Сумської області.
Практична значущість курсової роботи. Матеріали дослідження можуть використовувати учителі початкової школи для ефективної реалізації етнографії народного мистецтва України як засобу розвитку творчих умінь учнів на уроках декоративного малювання при створенні ескізів для художньої вишивки, а також студенти ВНЗ I- IV рівнів акредитації при підготовці до семінарсько-практичних занять з методики викладання образотворчого мистецтва під час проходження педагогічної практики.
І РОЗДІЛ.
Вишивка як один із видів народного мистецтва
.1 Історія
виникнення вишивки
Хоча перші згадки про вишивку у давньогрецьких істориків, мабуть ніколи не зможемо довідатись, хто і коли вперше втілив у вишивці красу природи, свої почуття, любов до рідної землі. Однією з причин є те, що тканина недовговічна і наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього виду мистецтва, тому ми змушені приймати на віру здогади і припущення дослідників. Дані археологічних розкопок, свідчення літописців і нотатки мандрівників минулого дають змогу вважати, що початок мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна сягає углибину віків. Його розвиток триває з незапам’ятних часів і до наших днів. Він ніколи не переривався, оскільки вірною є духовність народу, його творчість, прагнення до найвищих вершин прекрасного.
Відомо багато археологічних доказів давності і поширеності народних звичаїв оздоблювати одяг вишивкою. Так на околиці села Мартинівка, що на Черкащині, знайдено скарб VІ ст. н.е. Серед інших речей тут виявлено пам’ятки з металу, срібні бляшки з фігурами чоловіків, одягнених у широкі сорочки з вишивкою на грудях. Так донедавна одягалися донедавна українські селяни.
Символи сучасних орнаментів української вишивки, різні елементи їх перегукуються з орнаментами, що прикрашали пощу трипільських племен.
За свідченнями давньогрецького історика Геродота, і скіфи - мешканці Причорномор’я та причорноморських степів - також прикрашали вишивкою свій одяг.
Пам’ятки вишивок Х-ХІІІ ст., засвідчують високий рівень орнаментальних композицій вишивок антропоморфними, зооморфними, рослинними і геометричними мотивами.
Мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувались у часи Київської Русі. Наприкінці ХІ ст.. Анна-Янка - дочка великого князя Всеволода, сестра Володимира Мономаха, як свідчать дослідники, заснувала в Києві (в Андріївському монастирі) школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом. З літописів довідуємось що вишивала також і княжна Анна - дружина Київського князя Рюрика Ростиславича. Клапті тканин гаптованих золотом, були знайдені також під час розкопок Десятинної церкви в Києві. Зображення на фресках, мініатюрах, рукописних книг також є свідченням глибокої історії мистецтва вишивання. Ряд залишків гаптованих тканин виявлено під час розкопок, що здійснювались археологами в Старому Галичі, Шаргороді і інших і інших містах та регіонах України. Це свідчить про широку географію гаптування на території України.
Саме завдяки народним умільцям візантійське мистецтво відіграло роль стимулу, який стимулював розквіт самобутньої руської культури. Зустріч Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим, це була зустріч, якщо не рівних ,то близьких по тугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі.
В 16-17 ст. могутня хвиля відродження української культури стимулювала розвиток різних видів мистецтва, у той же час й української вишивки. Майже у кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг, а вишивка була найпростішим способом прикрасити тканину. З ХVІІІ ст. мистецтво вишивання активно розвивається і починає виходити за межі осені.
Українські народні вишивки з давніх часів, славляться красою. В українській народній вишивці зустрічаються понад 85 швів.
Вишивкою прикрашають найрізноманітніші вироби: скатерки, рушники, доріжки, серветки, занавіски, покривала, блузки, жіночі й дитячі плаття, чоловічі сорочки, білизну.
Народна унікальна вишивка, як інші види справжнього декоративно-ужиткового мистецтва, забезпечує підростаючому поколінню через національне почуття переосмислення світової культури, виведення з орбіти меншовартості й провінційності та шлях усвідомлення справжніх національних цінностей.
Отже, українська національна вишивка
- це один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, в якому узори і
зображення, гармонія, кольорових спостережень відтворюють національний
менталітет українського народу.
1.2 Характеристика матеріалів, що використовується при вишивці
вишивка український орнамент декоративний
Вишивці завжди надавали в народі особливого значення. Для цього виду декоративно мистецтва не потрібно складних пристосувань та умов. Це лише голка, нитка, наперсток, ножиці, тканина, канву, п’яльця та вміння перейняті від старших: доньці - від матері, внучці від бабусі. Вишивають юні, середнього, старшого і навіть похилого віку люди, довгими зимовими вечорами. Жінки - за тихою, щирою розмовою, дівчата під час вечорниць, під пісню і веселий жарт.
Голки використовують тонкі, довгі оскільки вони проколюють легко тканину й залишають після себе маленькі дірочки. Для вишивання вовняними нитками використовують голку середньої товщини.
Нитки бувають різних кольорів і різної товщини. Частіше використовують нитки муліне, вовняні, шовкові ірис. Для вишивання беруть нитку півметрової довжини, бо довга нитка часто заплутається і це затримує роботу.
Наперсток полегшує роботу, захищає палець від проколення. Його підбирають відповідно до величини середнього пальця правої руки. Вишивальницям-початківцям краще користуватись наперстком з дном.
Ножиці беруть маленькі з гострими кінцями.
Тканина. Для вишивання користуються різними видами тканин.
П’яльці бувають круглі, квадратні, маленькі й великі; виготовляють їх з дерева, металу, пластмаси. Частіше користуються маленькими круглими п’яльцями. Так п’яльці складаються з двох обручів, з яких один щільно входить у другий. Зовнішній обруч іноді буває із спеціальним гвинтом, за допомогою якого обруч можна розширювати або звужувати.
Згідно з призначенням вишивання, матеріали поділяють на 2 типи:
- “Основа на якій вишивають” різні види тканин: вовняні, льяні, конопляні, канва...
- “Матеріал яким вишивають”:
– нитки ручного прядіння (конопляні, вовняні...)
– нитки фабричного виготовлення (волічка, гарус, шнури, шовк...)
Чого для вишивання використовують відбілені
нитки.
1.3 Техніка
виконання вишитих виробів
Українська народна вишивка славиться багатством технік виконання. Слово вишивка походить від слова “шити”.
Вирішальний вплив на характер орнаментальних мотивів мають різноманітні вишивальні шви, так звані “техніки”, відомо на Україні близько ста. Окремі вишивальні шви характерні тільки для тих чи інших етнографічних районів України, а інші зустрічаються також у білоруських і російських вишивках.
Складна техніка “низі” з її різновидами (“занизування”) дійшли до нас з глибин віків. Ймовірно, що колись вона була панівною, а може, й єдиною технікою. Вишивальні шви, виконані в цій техніці, в наш час широко відомі по всій Україні, але найчастіше використовуються у вишивках Поділля. Вишивці в цій техніці притаманні специфічні форми та колір.
Для Чернігівщини та Київщини найхарактернішими старовинними швами є “набирування” - це шви, що шиються зліва направо дуже дрібними стібками і нагадують бісерні вишивки. Орнамент чіткий, простий, завжди геометричний.
Майже по всій Україні відома техніка “вирізування”, що комбінується із “лиштвою”. Вирізування виложується білими та сірими нитками, на Поділлі - кольоровими. Ця техніка поєднувалася з іншими способами вишивання.
Українській народній вишивці притаманні також інші шви: стебнівка, верхопацт, кучері, вирізування, мережка тощо, які раніше часто поєднувалися в одному узорі. Так лиштва із мережками або вирізуванням дає один з художньо найдосконаліших типів вишивки, що він особливо поширений по Полтавщині, Київщині, Поділлі.
На початку ХХ ст. вищеназвані техніки дещо витісняють швом “хрестик”. Ще, безумовно, неми складна техніка, узори хрестиком звичайно вишиваються дещо грубіше, ніж заволіканням або низзю. Проте окремі майстри досягають в техніці “хрестик” значних мистецьких ефектів.
Вишивкою хрестиком прикрашають блузи, плаття, серветки, рушники, фартушки та багато інших необхідних у побуті речей.
Чи не найяскравішим втіленням
багатого і розмаїтого мистецтва народної вишивки є біла вишивана сорочка -
невід’ємна складова частина українського народного вбрання як жіночого, так і
чоловічого, вишивана сорочка була характерною ознакою кожної місцевості і
порівняно легко відрізнити полтавську від подільської, гуцульську від поліської
тощо. Вони різняться орнаментом, технікою виконання та гамою барв.
.4
Основні мотиви українського народного орнаменту
Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору та фауну, в історичну традицію.
У давнину основні орнаментальні типи відображали елементи символіки різних стародавніх культів.
Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання прями, безпосередній зміст символічних зображень поступово стирався. Однак хоча орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими, можливо більш абстрактними, символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.
За мотивами орнаменти вишивок бувають геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні).
Геометричні орнаменти притаманні всій слов’янській міфології. Вони дуже прості: кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії ,хрести (прості й подвійні). Важко судити, який зміст вкладався в ці символи раніше.
Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як “баранячі роги”, “кучері”, “кудрявці”, “гребінчики” тощо. в орнаменті подільських вишивок трапляється мотив “кривульки” або “безконечника”, який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, раніше ніж славнозвісний грецький меандр.
Зигзагоподібний меандрів орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього мотиву орнаментальних мотивів належать “сосонки”, “хвощ” та “перерви”, що набули поширення в південних та західних районах Поділля. Відомий взір “рожі” являє собою перехід від геометричного до рослинного орнаменту. Іноді він нагадує зображення сонця та сонячних променів.