Материал: Податкові пільги: соціально-економічні та фіскальні наслідки

*Станом на 01.10.2011 р.

Як бачимо, протягом 2005-2011 років 97-99% втрат бюджету внаслідок пільгового оподаткування складають втрати держбюджету, і лише 1-3% - втрати місцевих бюджетів.

У 2005-2011 рр. простежується стійка тенденція зростання обсягів втрат бюджету від надання податкових пільг, тоді як у 2009 р. відбулось скорочення податкових надходжень унаслідок світової фінансової кризи. Така тенденція призводить до зменшення обсягів державних фінансів, недофінансування програм соціально-економічного розвитку країни і неспроможності держави виконувати свої функції. [6, 73-75 ст.]

Поряд з великим втратами бюджету через надання податкових пільг існують і позитивні моменти. Зокрема це відображається в тому, що надання податкових пільг підприємствах того чи іншого виду діяльності є свого роду стимулом для останніх. Адже у такому випадку вони віддають меншу частку з прибутку, маючи можливість ці кошти знову пускати в оборот, розширювати виробництво.

При цьому, як вже згадувалось держава втрачає вагому частку своїх доходів. Проте слід пам’ятати, що якщо за рахунок наданих пільг у підприємств буде більше коштів для розширення виробництва, то у такому випадку і прибутки таких підприємств мають зростати. У свою чергу, сплачуючи таку саму ставку податку, але з більшої суми прибутку, держава все ж отримуватиме більше податкових надходжень.

Таким чином, надаючи податкові пільги, держава «відстрочує» момент сплати певної суми до бюджету на певний період, доки підприємства не розвинуться та розширяться до певних обсягів виробництва і отримання прибутку.

Починаючи з 1997 року, Державна податкова служба України щоквартально формує та затверджує довідник пільг, які передбачені чинним законодавством зі сплати податків і зборів. Відповідно до першого довідника, кількість видів пільг становила 271. Відповідно до довідника пільг № 49 у 2009 р. діяло 307 видів пільг, якими скористалися 44,2 тис. платники податків. Довідник пільг № 63, станом на 01.10.2012 р., містить 308 видів пільг [5].

Втрати доходів бюджету внаслідок податкових пільг за 2011 рік загалом становили 103,1 млрд гривень, або 25,9 відсотка доходів зведеного бюджету, у тому числі за даними Державної податкової служби України - 59,2 млрд гривень (в 1,6 раза більше, ніж за попередній рік) та за даними Державної митної служби України - 43,9 млрд гривень (в 2 рази більше, ніж за попередній рік) [8]. Така негативна динаміка втрат доходів бюджету спричинена розширенням бази пільгового оподаткування відповідно до податкового та митного законодавства, а також недостатнім контролем відповідних державних органів щодо обліку податкових пільг та правомірності їх отримання суб’єктами господарювання. Для порівняння за підсумками виконання державного бюджету за 2011 рік дефіцит становив 23,56 млрд гривень, тобто 1/5 обсягу наданих податкових пільг.

У 2010 році платниками податків України було отримано різних податкових пільг на загальну суму 191,9 млрд. грн., при чому 187,2 млрд. грн. - недонадходження податків безпосередньо до державного бюджету України. Така ситуація є загрозливою [7].

В основних статистичних даних про діяльність ДПС України за 2011 р. у загальному обсязі податкових пільг найбільшу частину мають пільги за двома податками: податок на додану вартість і податок на прибуток, що становить втрати до бюджетів відповідно 12 952, 919 млн. грн і 945,1 млн. грн при загальній кількості пільговиків: податок на прибуток - 1 051 і податок на додану вартість - 28 665 [6].

Проаналізуємо динаміку податкових пільг та податкових надходжень по ДПІ у м. Тернополі за 2009-2011 рр.

Таблиця 2. Динаміка податкових пільг по основним податкам по ДПІ у м. Тернополі у 2009-2011 рр.

Складено автором на підставі Зведеного звіту про суми отриманих пільг по оподаткуванню у розрізі окремих видів пільг щодо кожного виду податку (Форма № 13 ПП) по ДПІ у м. Тернополі .

Якщо співставити, наприклад, суму пільг з податку на додану вартість у 2011 р. із загальним обсягом податкових надходжень по ДПІ у м. Тернопіль за 2011 р., то частка пільг з податку на додану вартість складатиме 21,6 % податкових надходжень. При чому пільги з податку на додану вартість зростають швидше, ніж податкові надходження по ДПІ: пільги з податку на додану вартість по ДПІ у м. Тернопіль зросли на 40,6 % у 2011 р. порівняно з 2010 р., а податкові надходження за цей самий період зросли незначно - на 6 %. Що стосується пільг з податку на прибуток та пільг з плати за землю, які є одними з наймасштабніших в обсязі пільг, наданих платникам податків по ДПІ у м. Тернопіль у 2009-2011 рр., то пільги з податку на прибуток у 2011 р. складають 5,8 % податкових надходжень, а пільги з плати за землю - 2,9 % відповідно.

Отже, наймасштабніші обсяги втрат бюджету внаслідок пільгового оподаткування спостерігаються по таких видах податків: податок на додану вартість, податок на прибуток підприємств та плата за землю. Що стосується податку на додану вартість, то більшість учених негативно ставиться до пільг ПДВ, оскільки вважають їх несумісними з логікою функціонування цього податку. Пільги з ПДВ наявні і в європейських країнах, але там вони мають переважно соціальну спрямованість і надаються кінцевим споживачам, що відповідає сутності ПДВ як податку на споживання . Система пільг щодо цього податку в Україні спрямована переважно на виробників. У країнах ЄС, крім безпосередньо звільнення від оподаткування ПДВ та застосування нульової ставки, як своєрідну пільгу використовують знижені ставки податку.

В Україні існують пільги з ПДВ, які пов’язані з особливостями його справляння та в інших країнах пільгами не вважаються (наприклад, пільги з оподаткування операцій із надання фінансових послуг).

Негативні наслідки пільг по податку на додану вартість виявляються у наступному: ускладненні умов конкуренції на внутрішньому ринку. Адже часткове чи повне звільнення від оподаткування одних суб’єктів неминуче позначається на ускладненні фінансового стану інших; значних обсягах бюджетних недоплат.

Рис.1 Співвідношення частки пільг і доходів зведеного бюджету України з 1999 по 2011рр.

Примітка. Розраховано на основі статистичних показників ДПСУ [4]

В Україні динаміка абсолютних показників втрат бюджету через надання податкових пільг відображає певні коливання, відповідно до яких простежується тенденція до зростання сум, що фіксують бюджетні витрати внаслідок пільгового оподаткування . Частка втрат бюджету внаслідок пільгового оподаткування у структурі доходів зведеного бюджету України в 1999 р. перевищувала доходи зведеного бюджету на 22,1%. Починаючи з 2002 р., чатска втрат почала поступово знижуватися , хоч її значення включно до 2003 р. становили більше ½ доходів зведеного бюджету України - 96,6% та 65% відповідно. Наступне зменшення частки втрат бюджету внаслідок пільгового оподаткування спостерігається до 2006 р. (9,8), несуттєве її підвищення відбулося у 2007р. У 2008 р. частка втрат бюджету становила мінімальний відсоток - 9,0 % серед інших досліджуваних років. Проте у 2009 р. вона знову збільшується до 10,9 %,а в наступному - 2010 р. - 12 % (рис1).

Практика використання податкових пільг без належного законодавчого і наукового тлумачення ускладнює податкову систему і стає на заваді ефективності розвитку податкових відносин. Особливої актуальності ця проблема набуває у зв’язку з прагненням України побудувати прозорий та ефективний механізм пільгового оподаткування.

Пільги з оподаткування як юридичних, так і фізичних осіб надаються за рахунок зменшення податкової бази або виключення з її складу певних сегментів, звільнення від оподаткування окремих операцій і видів діяльності, встановлення нульових або знижених ставок податку, віднесення до пільгових тих операцій, які не є об'єктом оподаткування, тощо.

В Україні застосовується найпоширеніший у світі порядок розрахунків із бюджетом, за яким функції обчислення і сплати податку покладаються на платника, тому конкретні суми належних і отриманих пільг з оподаткування розраховуються, як правило, безпосередньо платниками всіх форм власності в розрізі видів податків і пільг.

Державна податкова розпочала щокварталу формувати й затверджувати довідник пільг, передбачених чинними нормативними актами зі сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів та доводити його до податкових органів і через ЗМІ - до платників, збирати й узагальнювати дані про надані пільги, аналізувати їх та подавати відповідну інформацію Верховній Раді України, уряду й Рахунковій палаті.

Оцінку фіскальної ефективності пільг можна зробити провівши певний аналіз їх застосування на практиці. Так, в основних статистичних даних про діяльність ДПС України за 2011 р. у загальному обсязі податкових пільг найбільшу частину мають пільги за двома податками: ПДВ і податок на прибуток, що становить втрати до бюджетів відповідно 12 952 918,9 тис. грн і 945 083 тис. грн при загальній кількості пільговиків: податок на прибуток - 1 051 і ПДВ 28 665.

У Розділі 5 ПК України, а саме у статтях 195, 197 міститься перелік операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою, та операції, які взагалі звільняються від оподаткування [1].

Досліджуючи дані статті і податкове законодавство в цілому, можна дійти висновку, що в Україні простежується стійка тенденція пільг щодо вилучення з оподаткування окремих видів діяльності (галузей) і здебільшого безстроково. Водночас досвід багатьох розвинених країн Європи та Америки демонструє інший механізм пільг - це застосування диференційованих ставок оподаткування з ПДВ, прибутку за умови збереження принципів рівності та справедливості бюджетно-податкової системи.[16]

Граничний термін фіскальної ефективності дії податкових пільг має становити не менше як три, але й не більше п’яти років. У випадку меншого або більшого терміну застосування пільг вона виявляється фіскально неефективною. При меншому терміні застосування пільг система стимулів, створювана пільгами, виявляється ще не задіяною повною мірою, а при більшому - виникають можливості для зловживання та корупції.

За словами А. М. Соколовської, податкові пільги належать до надзвичайно суперечливих інструментів державного регулювання економіки, що необхідно враховувати, оцінюючи ефективність їх використання в тій чи іншій країні.

Узагальнюючи зазначене вище, приходимо до висновку, що податкові пільги та преференції раціонально надавати за умови врахування таких моментів:

. Податковим пільгам не притаманні неекономічні примушення і обов’язковість застосування.

. Податкові пільги повинні мати тимчасовий характер, тобто повинні бути обмежені в часі. Якщо протягом певного періоду податкова пільга не спрацювала, її необхідно скасувати.

. У практику національного податкового законодавства потрібно ввести термін „критерій фіскальної ефективності пільг”, зміст якого полягає в співвідношенні між поточними витратами доходів бюджету від надання податкових пільг і майбутніми доходами бюджету, отриманими від сплати податку. Тільки тоді стане зрозумілим, що застосування податкових пільг сприяє економічному розвитку нашої держави.

Рис.2.Примітка складено на основі даних ДПСУ [3]

Як бачимо з Рис.2,найбільша частка податкових пільг припадає на основні бюджетоутворюючі податки. Найвагомішу частку у структурі надання податкових пільг займає податок на додану вартість. Саме цей аспект є одним із основних недоліків функціонування універсального акцизу у вітчизняній податковій системі. Частка ПДВ у структурі надання пільг перевищує 80%. Так ,у 1999 р. вона становила 85%,у 2000р.-81%,2001 р. - сягнула майже 82%. Максимального свого значення - 168%- частка пільг із ПДВ набула у 2003 р. У 2004 частка пільг становить 87 % . У 2007 і 2008 рр. показник частки пільг становив більше 90 %,а 2009 р. він дещо знизився (майже на 2%) і становив 89 %. Такий розподіл податкових пільг вказує на недосконалість податкової політики у сфері призначення податкових пільгових преференцій.

.Напрямки удосконалення пільгового оподаткування в Україні

Для того щоб податкові пільги стали ефективним інструментом податкового стимулювання, необхідно, проводячи податкову політику, дотримуватися таких принципів:

унеможливлення вибіркового характеру надання податкових пільг;

порядок формування пільгового податкового портфелю має визначатися на загальнодержавному рівні, затверджуватися в законодавчому порядку центральною владою;

неприпустимість неекономічного примушення й обов’язковості застосування податкових пільг;

застосування податкових пільг не повинно завдавати шкоди інтересам бюджету, корпоративним та особистим економічним інтересам;

інвестиційні податкові кредити надаються виключно групам платників, які забезпечують реалізацію інвестиційних програм загальнонаціонального характеру;

права органів місцевої влади щодо надання податкових пільг обмежується законодавчо встановленими межами.

Практика пільгового оподаткування не відповідає цілям податкової політики України . Значна частина податкових пільг, які надаються в нашій країні, спрямовані на задоволення інтересів та потреб окремих суб’єктів господарювання, представників влади і підпорядковані лобістським інтересам.

У зв’язку з відсутністю дієвої системи контролю за отриманням та використанням податкових пільг їх розширення призводить до значних втрат бюджетних коштів.[13]

Поширення податкових пільг звужує базу оподаткування і несправедливо перекладає податковий тягар на ефективні підприємства, які не користуються податковими пільгами.

Усі ці фактори зумовлюють виникнення податкових втрат, неефективний перерозподіл податкових надходжень, порушення макроекономічної та фіскальної стабільності.

Для того щоб податкові пільги не перетворювалися в необґрунтовані податкові витрати є доцільним вжиття таких заходів:

переглянути перелік і кількість податкових пільг, скасувати неефективні, які призводять до значних втрат бюджету (зокрема це стосується пільг з ПДВ та податку на прибуток);

підвищити фіскальну і соціальну ефективність податкових пільг;

створити дієву систему нагляду за податковими витратами з метою дослідження їх впливу на окремі галузі господарства;

забезпечити ефективну систему контролю за цільовим використанням соціальних пільг;

передбачити відповідальність керівників підприємств і установ за нецільове використання податкових пільг;

збалансувати вплив фіскальної та розподільчо-регулюючої функцій податків;

відновити надання територіальних податкових пільг для стимулювання ділової активності в депресивних регіонах країни;

скасувати надання пільг окремим галузям чи суб’єктам господарювання для вирівнювання конкурентних умов;

сформувати сприятливі інституційні умови для забезпечення розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності у країні та ін.

Також слід погодитися з тим, що податкові пільги мають надаватися за рахунок коштів державного бюджету, виходячи з його можливостей на конкретний рік. Це означає, що обсяги пільгового оподаткування доцільно розглядати щорічно при складанні проекту державного бюджету на плановий рік. [2, 75-76 ст.]