Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі. Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.
Непрямі засоби включають:
. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.
Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.
Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:
. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.
. Державне регулювання цін.
. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.
Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам західної Європи для початку лібералізації цін, та навіть неповної. Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного посередництва [15].
Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквівалентних міжнародних торговельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банку треба скати, що надії на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би "прориває". Останній час центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків. До тих пір, доки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту і інших поточних платежів політика "ігри на пониження" приречена на поразку.
В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому становищі реально ефективними є тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавши поразки на виборах "урядову" партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер роздвоюватися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.
Збивати темпи інфляції - це скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових засобів відносяться такі:
. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності:) встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок майбутнього врожаю;) встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.
. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом індексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.
. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.
. Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.
. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетності і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.
. Для стабілізації споживчого ринку доцільно:) створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лізинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;
б) створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам.
. Протягом кризового періоду треба
також проводити раціональну державну політику захисту внутрішнього ринку і
суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції
повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються
державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.
.2 Антиінфляційна політика України
Антиінфляційна політика включає в себе систему заходів, спрямованих на поновлення рівноваги між товарним і грошовим ринками. Вона передбачає ріст пропозиції при скороченні попиту, тобто підвищення товарності економіки і скорочення непродуктивних витрат, і насамперед дефіциту державного бюджету. Стратегічним завданням виступає всебічне підвищення темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для розширення виробничих інвестицій. Важливим тактичним завданням є зниження ажіотажного попиту і обмеження інфляційних очікувань. Як нами вже неодноразово зазначалося, найбільш істотним негативним явищем в економiцi України є інфляція. Ми вже згадували раніше про період 1992-1994 рр. який характеризувався надзвичайно високим рівнем інфляції, навальним зростанням цін, послабленням контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств. За даними Світового банку, рівень інфляції в Україні за 1993 р. був найвищим у свiтi. I хоча в 1994 р. рівень інфляції дещо знизився, однак сталося це не в результаті проведення комплексних реформ i якісних змін у системі державних фінансів та запровадження цінової лібералізації, а через це відстрочення бюджетних виплат i небувале зростання заборгованості бюджету. У 1992-1994 рр. в Україні проводилася помилкова економічна політика, що фактично мала не антиiнфляцiйний, а проiнфляцiйний вплив на економічну систему країни.
Політика посилення державного контролю й регулювання (стримування цін,
завищений обмінний курс, дуже високі податки) призвела до формування потужного тіньового сектору економіки в Україні. За вiдсутностi ефективного контролю за формуванням доходів, бiльшiсть зусиль держави були сконцентровані на скорочуваному державному секторі. В результаті, на фоні втрати державою значної частини доходів, які можна було б отримати шляхом проведення податкової розумної політики, основний тягар недофінансування випав на сектор, який поки що був основою існування самої держави. Через недосконалість нашої податкової системи спад валового продукту в Україні за 1996 рік склав біля 10%, а у галузях машинобудування й легкої промисловості досяг 20%. В подальші роки ця тенденція зберігалася. Хоча у 2000 році вживав заходів щодо збільшення валового продукту в Україні. Економісти пояснювали це збільшення підйомом в мировій економіці - після спаду наступає підйом, а це явище відповідно відображається на економіці різних країн. Але, сучасний аналіз ситуації вказаного періоду вказує нам на невирішеність економічних проблем, що стоять перед Урядом України та недосконалість вжитих заходів [16].
Таким чином, завдання подальшого реформування економіки, що стоять перед
Україною, можуть бути вирiшенi тільки за умов реалізації послідовної політики фінансової стабілізації, та відновлення накопичень населення. Без цього забезпечити стійке економічне зростання на базі відродження інвестиційної активності, поступовий підйом життєвого рівня та вихід із кризової ситуації є неможливим [17.с.93].
Світова економічна криза не оминула Україну, болісно зачепивши майже всі галузі економіки, тисячі компаній і мільйони громадян. Криза загострила результати бездіяльності останніх років. В умовах, коли джерела швидкого зростання до кризових років вичерпано, єдиний шлях виходу України на траєкторію сталого розвитку - це рішучі й всеосяжні реформи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності економіки [18.с.43].
З метою покращення економічної ситуації в Україні та зниження рівня інфляції було розроблено Програму економічних реформ на 2010-2014 роки Комітетом з економічних питань при Президентові України « Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Дана програма передбачає вирішення таких проблем, як:
стабілізація Державного бюджету,
реформа податкової системи,
розвиток фінансового сектору,
реформа міжбюджетних відносин,
підвищення стандартів життя,
реформа медичного обслуговування,
реформа системи пенсійного страхування,
реформа системи освіти,
реформа системи соціальної підтримки,
поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій,
дерегуляція й розвиток підприємництва,
приватизація й управління державною власністю,
розвиток науково-технічної та інноваційної сфери,
міжнародна інтеграція та співпраця,
модернізація інфраструктури та базових секторів,
реформа електроенергетики,
реформа вугільної галузі,
реформа нафтогазової промисловості,
реформа житлово-комунального господарства,
розвиток транспортної інфраструктури,
розвиток сільського господарства й земельна реформа.
Пропонована Програма реформ розроблена на виконання поставленого Президентом України завдання з відновлення економічного зростання й модернізації економіки країни. Реформи будуть спрямовані на побудову сучасної, стійкої, відкритої й конкурентоспроможної у світовому масштабі економіки, формування професійної й ефективної системи державного управління, і зрештою - на підвищення добробуту українських громадян [19].
Програма охоплює широкий набір стратегічних перетворень за п'ятьма напрямами:
. Створення базових передумов економічного росту через утримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи.
. Формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи іі поглиблення міжнародної економічної інтеграції України.
. Модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ. а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотації") до самоокупності виробництва й соціальних послуг.
. Збереження й розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування.
. Підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади .
Програма створювалася в робочих групах Комітету з економічних реформ на чолі з Президентом України. Робочі групи об'єднали зусилля представників держапарату, регіональної влади, бізнесу, українського іі міжнародного експертного співтовариства, їхні об'єднані зусилля у реалізації Програми економічних реформ дозволять ефективно вирішити поставлені в ній завдання.
Фінансовий сектор України на сьогодні належним чином не виконує функцію фінансового забезпечення сталого економічного розвитку. Характерними для нього є:
зменшення обсягів надання фінансових послуг, особливо обсягів кредитування бізнесу іі населення;
брак довгострокових фінансових ресурсів;
низький рівень розвитку й низька прозорість фондового ринку.
Хоча безпосереднім поштовхом до кризи фінансової системи стало різке зниження (на 40 %) курсу національної валюти при високій частці кредитів в іноземній валюті в загальному кредитному портфелі банків, доповнене високим інфляційним тиском, переважна більшість причин цих проблем є внутрішніми:
утримання фіксованого курсу гривні протягом тривалого періоду (до травня 2008 р.);
недосконала система захисту прав кредитора, вкладника й інвестора разом з підвищенням рівня кредитних ризиків;
низький рівень стійкості фінансової системи до кризових явищ, викликаний низькою капіталізацією й високою фрагментарністю галузі;
значна частка проблемних активів у портфелі фінансових установ;
відсутність системи вирішення питань проблемних фінансових установ і недосконалість оцінювання стабільності фінансової системи загалом;
відсутність необхідних нормативно-правових та інституціональних умов для розвитку фондового ринку й різних фінансових інструментів;
недостатньо незалежна, непрозора робота регуляторів фінансового ринку;
недостатній обсяг довгострокових фінансових ресурсів, у тому числі через відсутність обов'язкової накопичувальної системи пенсійного забезпечення н нерозвиненість системи страхування життя.
Метою реформування фінансового сектору є підвищення його спроможності забезпечувати стале зростання економіки України. Для цього необхідно:
забезпечити низький рівень інфляції разом із забезпеченням гнучкого валютного курсу: (Це питання особливо заслуговує на нашу увагу, оскільки є об`єктом нашого дослідження).
збільшити рівень капіталізації фінансової системи;
збільшити обсяг надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків;
знизити частку проблемних активів у загальному портфелі активів банків та інших фінансових установ;
забезпечити щорічне підвищення капіталізації й обсягу торгів організованого фондового ринку;