Материал: Особливості інфляції в Україні та шляхи її подолання

З табл. 2.2 видно, що у 2007 році інфляційні коливання не були значними, ситуація дещо погіршилась наприкінці 2008 року, що було пов’язано із початком кризових процесів в світових економіках і в економіці України зокрема. За даними Держкомстату річний показник інфляції у 2007 році становив 16,6 %, а у 2008, попри прогнози уряду, році він зріс на 5,7% і становив 22,3%. Та уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, а індекс споживчих цін дорівнював 112,3%, зменшившись на 10% у порівнянні з попереднім показником. За попередніми прогнозами НБУ рівень інфляції у 2013 році не становитиме 99,8% [10].

В монетарному огляді НБУ неодноразово йшлося про те, що врегулювання інфляції монетарними методами неможливе, а головною причиною інфляції є невідповідність між темпами зростання зарплати і продуктивністю праці [11]. Зрозуміло, що необґрунтоване збільшення заробітної плати веде до загального збільшення грошової маси в країні. В цьому випадку виникає монетарне правило інфляції - «надто велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів».

Окрім цього, на зростання інфляції вплинула дисконтна політика НБУ. Як відомо, у 2007 році було знижено ставку рефінансування з 8,5% до 8,0%. Це дозволило комерційним банкам збільшити обсяги надання кредитів юридичним і фізичним особам. Таким чином, комерційні банки додатково емітували готівкові кошти в обіг.

Вищеназвані фактори вплинули на ріст грошової маси в країні, так у 2008 році вона зросла на 199,5 млрд. грн. і становила 515,7 млрд. грн. (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3

Облікова ставка НБУ та грошова маса у 2007-2013 роках

Проаналізувавши дані таблиці 2, можна зробити висновок, що найбільш відчутною криза була наприкінці 2008 року, про це свідчить економічно необґрунтований ріст грошової маси та радикальні дії уряду, спрямовані на подолання зростання інфляції в країні.

В цей час, банки, особливо гостро відчули економічну кризу, оскільки кількість безнадійних кредитів невпинно росла. Отож, банки воліють перекласти проблеми неповернутих кредитів на плечі колекторських компаній, яких в Україні близько 100. У жодному із законів України їхня діяльність не регламентована.Але і прямо не заборонена. Відтак колекторські компанії знаходять лазівки, через які і пропонують свої послуги банкам, адже отримують вони за це 50 і більше відсотків від суми повернутих боргів [12].

Колекторські фірми - це фірми, основна діяльність яких полягає у збиранні боргів, на основі доручення банку. В Україні такі фірми діють недавно, а щодо легальності їх діяльності точаться гострі дискусії. Багато аналітиків вважають, що такі фірми є нелегальними, оскільки банки звертаючись до таких фірм порушують банківську таємницю. Також методи збирання боргів є досить суперечливими. Впродовж 2009-2010 років ситуація налагоджується. І як повідомляє НБУ, економічні показники покращуються, а індекс споживчих цін щомісячно зменшується. Це і послужило зменшенню у 2010 році облікової ставки до 7,75% [9].

Разом з цим зріс і рівень довіри населення до банків. За даними НБУ, починаючи з квітня 2009 року, спостерігався щомісячний приріст депозитів населення (окрім незначного зниження у вересні), проте така динаміка не змогла компенсувати падіння депозитів населення в першому кварталі й річні темпи їх приросту залишилися негативними.

Аналізуючи грошову масу, в Україні можна побачити, що швидкість даного показника може змінюватись як в межах року, так і щомісячно. Тож у антиінфляційній політиці така особливість повинна бути врахованою.

Вивчаючи причини сучасних інфляційних процесів багато вчених зазначають, що домінуючою є інфляція витрат, яка характерна не тільки для української економіки, а й для світових економік. Тому, на нашу думку, перш за все необхідно вжити заходів боротьби з інфляцією витрат. Варто відзначити, що дана інфляція розпочалась через зростання цін на імпортні товари, зокрема на енергоресурси та сировину. З цією метою, уряду слід проводити більш м’яку зовнішню політику, оскільки створення різного роду економічних та митних союзів значно спростить процедуру ввезення іноземних товарів на Україну, а отже і знизиться ціна на дані товари.

З огляду на те, що в період 2007-2008 років банківська система характеризувалась певною нестабільністю, рівень довіри населення до банків зменшився. А інфляційні очікування значно вплинули та високий ріст курсу іноземних валют. Внаслідок невизначеності економічних суб’єктів комерційні банки зазнали значних втрат. Але уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, повідомляє НБУ, і у квітні 2009 року вперше з початку року спостерігався чистий приплив грошових коштів. Однак цих припливів грошових коштів не вистачає, і восени банки знову відчули погіршення становища, оскільки зменшення кредитного портфеля зменшило їх реальні доходи.

2.2 Аналіз інфляції пропозиції та попиту

На Україну вже півтора десятка років не припиняється висока інфляція. Гіперінфляція 90-х вщухла після 2000р. Але з 2003 знову темпи інфляції стали наростати (табл. 1). В кінці 2007 - початку 2008 рр. стався її загрозливий сплеск. Інфляція приймає форму галопуючої.

Кожен місяць продовження інфляції веде до непоправних втрат населення, особливо небагатого, бо ціни «назад не ходять. Тривалість досить високої інфляції свідчить про те, що в її основі лежать фундаментальні економічні фактори, а не просто наростання грошової пропозиції, як прийнято думати з подачі традиційних підручників.

В 90-і роки монетизація економіки була штучно занижена. Вихід з кризи почався в 2000 р. саме завдяки тому, що в економіку почали надходити доходи від експорту і монетизація почали рости, поступово зближуючись з рівнем економічно розвинених країн: в 1999 р. 16,9% ВВП, у 2007 - 55,6% ВВП. У розвинених країнах монетизація економіки коливається навколо рівня 80%, досягаючи й перевищуючи 100%.

Інфляція може походити від того, що пропозиція товарів не встигає за зростанням попиту, викликаним припливом грошей, і від того, що значна частина грошей не обслуговує виробництво, а рухається лише в сфері торгівлі і споживання.

Інфляція пропозиції означає зростання цін, спровокований збільшенням витрат виробництва в умовах неповного використання виробничих ресурсів. Її іноді так і називають - інфляцією витрат виробництва. Останнім часом тип інфляції, при якому ціни ростуть при зниженні сукупного попиту, часто зустрічається у світовій практиці. Основними причинами інфляції пропозиції є:

• Зростання заробітної плати;

• Подорожчання сировини та енергоносіїв;

• Монопольна та олігополістична практика ціноутворення;

• Фінансова політика держави.

Підвищення витрат на одиницю продукції скорочує прибуток і обсяг продукції, яку виробники готові запропонувати при існуючому рівні цін. У результаті зменшується пропозиція товарів і послуг та збільшуються ціни.

Загальне підвищення цін призводить до зниження реальних доходів населення. Вимоги профспілок збільшити номінальну заробітну плату працівників та державна політика компенсації грошових втрат від інфляції народжує порочне коло: зростання цін викликає вимоги підвищення доходів населення, збільшення доходів веде до зростання витрат підприємців на заробітну плату (інфляція пропозиції) та / або до відновлення платоспроможного попиту (інфляція попиту).

Інфляція попиту - різновид інфляції, що виникає при надмірному по відношенню до пропозиції попиті.

Цей вид інфляції проявляється в економічній ситуації, коли сукупні грошові доходи населення і підприємств ростуть швидше, ніж відбувається зростання реального обсягу товарів і послуг. Як правило, інфляція попиту виникає в умовах повної зайнятості та повної завантаженості потужностей, коли виробництво не в змозі відреагувати на надлишок грошових коштів в обігу необхідним збільшенням обсягів своєї продукції та послуг. Виникає надлишок попиту, таким чином, призводить до завищення цін на вироблену продукцію. При цьому не має значення, за рахунок чого збільшується попит - за рахунок збільшення витрат держави (держзамовлення) або за рахунок підвищення попиту в підприємницькому середовищі (розширення інвестиційних вкладень).

Розвиток економіки вимагає забезпечення грошима. Так що поступове збільшення маси грошей в економіці нормальне явище і саме по собі інфляції не викликає. Економіка України почала виходити з провалу 90-х, коли відчула приплив грошей. Так що збільшення кількості грошей саме по собі не викликає інфляції.

.3 Особливості зв’язку інфляції та безробіття

"Порядок денний на ХХI століття" розглядає підвищення рівня життя населення як домінуючу мета сталого розвитку. У зв’язку з цим соціально-економічні індикатори, що характеризують рівень життя населення, носять задає характер, що визначає спрямованість розвитку економіки на підвищення добробуту населення.

Соціальна політика держави в аналізованому періоді (1996 - 2002рр) була спрямована на стабілізацію і підвищення рівня життя населення. Для цього потрібно було забезпечити зростання грошових доходів населення і підвищити їх реальне зміст; значно скоротити відставання мінімальних соціальних гарантій від бюджету прожиткового мінімуму; зменшити диференціацію доходів різних груп населення і масштаби бідності.

Реалізація заходів у галузі соціальної політики дозволила не лише зупинити падіння рівня життя, а й забезпечити зростання реальних грошових доходів, значно перевищивши ті параметри, які були намічені в НСУР-97 (4,5% на рік). У 1997 р. реальні грошові доходи зросли на 6%, реальна заробітна плата - на 14%. За три роки (1998 - 2000 р.р.) грошові доходи повинні були вирости на 13,5%, фактично їх приріст склав 38,4, або в середньому 11,5% на рік.

Реальні грошові доходи населення і реальна заробітна плата збільшилися за період 1996 - 2000 рр. в 2,2 рази. Значним зростанням характеризуються два останні роки: у 2000 р. реальні грошові доходи зросли на 20%, в 2001 р. - на 25%, реальна заробітна плата - на 12 і 30% відповідно.

Одним з головних факторів, що впливають на зростання грошових доходів населення, є оплата праці. Політика у сфері оплати праці була спрямована на підвищення ролі заробітної плати як основного джерела формування грошових доходів населення, підтримки економічної зацікавленості і активності населення, створення умов для справедливої оплати праці та забезпечення необхідних стандартів споживання.

Для засобів, спрямованих на оплату праці, у ВВП, за період 1996 - 2000 рр. практично не змінилася: у 1996 р. вона склала 33%, в 2000 р. - 33,4% (за НСУР - 36 - 40%), збільшення відбулося лише в 2001 р. до 38%. У розвинених країнах цей показник значно вищий - 50 -60%. Структура грошових доходів населення також майже незмінна: частка оплати праці складала у 1996 р. 46,1%, у 2000 р. - 51,7%, у 2001 р. - 53 (по НСУР - 57%). Аналіз динаміки середньомісячної заробітної плати працівників народного господарства та індексу споживчих цін свідчить про найбільш різке падіння заробітної плати. Однак випереджаючого зростання оплати праці в порівнянні зі зростанням грошових доходів, як це передбачалося НСУР, не відбулося. Не всі намічені завдання в галузі оплати праці вдалося реалізувати.

Незважаючи на позитивну динаміку грошових доходів населення, і заробітної плати останніх років, рівень життя населення залишається вкрай низьким і широкомасштабна бідністю.

Ситуація на ринку праці характеризується розвитком суперечливих тенденцій.

Реєстрована безробіття стабілізувалася на рівні 2,1% економічно активного населення. Чисельність безробітних склали на кінець березня 2000 97,8 тис. чол. На одне вільне робоче місце претендує 2,2 безробітних (у кінці березня 1999 р. - 2,6 безробітних). На нововведені місця в січні - лютому 2000 р. працевлаштовано 6,6 тис. чол. (У січні - лютому 1999 - 5,8 тис. чол.). Пройшли проф. навчання за направленням служби зайнятості за цей же період 3,7 тис. чол., що на 18,9% більше, ніж у відповідному періоді минулого року (рис.6). Разом з тим зберігається високий потенціал вимушеної неповної зайнятості на виробництві. Зростає безробіття серед молоді (кожен другий безробітний - у віці 16 - 29 років). Високий рівень тривалої безробіттю - кожен третій безробітний перебуває на обліку в службі зайнятості від 6 місяців до 1 року. Більшість вільних робочих місць орієнтоване на застосування чоловічої робочої сили, а також низькооплачуваних, малокваліфікованих робіт.

Для вирішення цієї проблеми необхідно посилити роботу по створенню та збереженню робочих місць шляхом надання службою зайнятості фінансової допомоги суб’єктам господарювання, виділення безробітним більш вагомих позичок і субсидій на організацію самостійної зайнятості; сприяти зайнятості особливих категорій громадян, які стикаються з найбільшими труднощами при працевлаштуванні, підвищити якість навчання, розширити перелік конкурентоспроможних на ринку праці професій та спеціальностей для підготовки фахівців з числа безробітних на замовлення роботодавців під гарантовані робочі місця. Назріла нагальна необхідність подальшого вдосконалення законодавства щодо посилення соціального захисту безробітних, і зокрема, збільшення розмірів допомоги і стипендій безробітним, які пройшли професійне навчання за направленням служби зайнятості.

РОЗДІЛ 3. АНТИІНФЛЯЦІЙНА ПОЛІТИКА ТА ЗАСОБИ БОРОТЬБИ З ІНФЛЯЦІЄЮ

.1 Методи подолання інфляційних процесів

У розв'язанні проблеми інфляції важливе значення має антиінфляційна політика держави. її засобами можуть бути такі, що сприяють скороченню грошової маси в обігу та обмеженню дефіциту державного бюджету. До них відносяться: зростання податків; зменшення державних витрат на соціальні потреби, на оборону, управління тощо; заморожування заробітної плати; обмеження кредитів; підвищення відсоткової ставки по кредитах; проведення антимонопольної політики тощо. Для стабілізації грошового обігу проводять також специфічні заходи із зміцнення грошових систем. Такими заходами є нуліфікація, ревалоризація, девальвація, дефляція.

Нуліфікація грошей означає, що знецінені грошові знаки анулюються, оголошуються недійсними, а їм на заміну випускаються нові гроші. Цей метод використовують при наявності гіперінфляції.

Ревалоризація означає повернення до попередньої купівельної спроможності грошових знаків. Такий метод застосовується при незначних темпах інфляції.

Девальвація означає зниження обмінного курсу грошової одиниці даної країни відносно інших твердих валют.

Дефляція означає вилучення із обігу надлишкової частини грошової маси. Вона може відбуватися шляхом підвищення податків, скорочення контролю за обсягами кредитування, продажу підприємствам державних цінних паперів тощо. Дефляція трапляється вкрай рідко. Так, в Україні у 2002 р. відбулася дефляція, індекс споживчих цін склав 99,4%.

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Антиінфляційна політика включає в себе систему заходів, спрямованих на поновлення рівноваги між товарним і грошовим ринками. Вона передбачає ріст пропозиції при скороченні попиту, тобто підвищення товарності економіки і скорочення непродуктивних витрат, і насамперед дефіциту державного бюджету. Стратегічним завданням виступає всебічне підвищення темпів економічного зростання, створення сприятливих умов для розширення виробничих інвестицій. Важливим тактичним завданням є зниження ажіотажного попиту і обмеження інфляційних очікувань.